1

Справа в тому,

Що у мене немає дому

Стів Роджерс професійним оком оглядав ранковий двір. Ще пустий, але ненадовго. Він керував приватною школою вже кілька років і знав напам’ять, що станеться. Натовп батьків і прислуги наповнять пансіон, вони розберуть дітей і щезнуть в якомусь курортному раю на весь тиждень, даруючи діткам свою увагу раз за кілька місяців.

Стів не мав своїх дітей. Він і не потребував батьківства – мав сотню майже рідних, які виросли в нього на очах, ділили сльози і радощі, прикрашали його життя.

– Ти знову ходив на пробіжку в таку рань? – втрутилася Наташа. Вона виглядала зібраною, але заспані очі видавали, що прокинулася вона нещодавно.

– Не бачу сенсу зраджувати традиції, – він вдячно кивнув, коли жінка протягнула гарячу каву в термокружці. – Багато дітей лишиться? – слідки спитав він. Дороге авто заїхало в двір, з нього визирнув батько близнюків Максимов і почав командувати водієм.

– Може, десяток. Не більше, ніж зазвичай. Загалом старші, – відповіла жінка. Добре. Старші діти розуміли, чому батьки не забирали їх на канікули. Зайвих сліз бачити не хотілося.

– Приготуємо для них щось позитивне. І новенького треба переселити ближче – бо він залишиться один на весь коридор.

– Паркера? – спитала жінка неуважно, бо зосередилася на Клінті – її друг дитинства тільки-но зарулив на паркову і широко заусміхався. – Не мороч голову, він вже зібрав речі, – і змилася обіймати Бартона.

Сказала кілька слів, а Роджерс напружився. Не міг Пітер нікуди збиратися, бо батьки дали чіткі вказівки – хлопець мав залишитися в школі. Отже, Стіву краще підготуватися до найгіршого.

Пітер Паркер з’явився в його школі серед навчального року, лише місяць він топтав місцеві коридори. Одначе вже встиг привернути пильну увагу Роджерса. В пансіоні часто навчалися діти, що потребували особливого догляду – недолюблені чи покинуті батьками, викинуті з дому через роботу, переїди чи потенційну небезпеку, з якою стикалися їхні батьки. Стів не знав, чи зміг би полишити свою дитину на чужих людей. Але він точно знав, що міг дати частинку домашнього затишку цим дітям.

Проте, навіть за мірками Стіва, Пітер мав тяжку історію. Річард Паркер – завжди зібраний впевнений вчений, в кабінеті Стіва ламав руки і розглядав підлогу.

– Розумієте, я ніколи б не покинув свого сина, – зітхнув він. Стів стримав гримасу – він чув подібне чи не кожен раз. – Але є певні… обставини. Ви маєте гарантувати Пітеру безпеку до кінця року, доки я не вирішу всі проблеми.

– Хлопчику щось загрожує? – одразу напружився Роджерс. В школі була чудова охорона, пророблені плани на найрізноманітніші інциденти – від зламаної ноги до спроби викрадення. Але Стів все одно був доволі прискіпливим до кожного окремого випадку.

– Так, – кивнув чоловік і зупинився, обережно підбираючи слова. – Пітер вже постраждав… – судомний вдих. – Я маю підозри, що старший чоловік намагався нав’язати Пітеру… неоднозначні стосунки, – Стів ледь спромігся втримати обличчя. Він не знав, що зачепило його більше: те, що сталося з Пітером чи батько, який спихував сина в приватну школу після такої травми.

– Пітер потребує психологічної допомоги? – замість емоцій Стів ввімкнув раціональну частину мозку.

– Він пройшов курс психотерапії, – зітхнув Річард, нарешті спромігшись відірвати погляд від підлоги, – лікар порадив відпочинок і відчуття безпеки. Мої переїзди по країни зараз наврядчи прискорять його одужання.

Роджерс кивнув. Звучало розумно.

– Пітер має бути під наглядом. Якщо той чоловік його знайде…

– Ви не звернулись до поліції? – добре, різке питання прозвучало непрофесіонально. Паркер скрипнув зубами.

– Ця людина має достатньо зв’язків, щоб уникнути покарання. Тим паче, якщо преса добереться до цієї історії, Пітера будуть обговорювати в кожному жовтому виданні. Не такої долі я йому хочу. Він просто має бути в безпеці, щоб знову не потрапити під вплив того чоловіка.

Стів суворо кивнув. Наступні п’ятнадцять хвилин він переконував нервового батька, що їхня система безпеки працює досконало, і Пітер не зможу ступити кроку за межі школи без дозволу батька.

Річард навіть виявився кращим батьком, ніж здавалося спочатку. Від небагатьох Стів отримував таку кількість дзвінків. І перед канікулами Річард подзвонив і наголосив, що Пітер залишається в школі. Отже, він має залишитися, навіть незважаючи на свої дивні збори. Тільки б не травмувати хлопця ще більше.

Близнюки Максимови з криками радості кинулися до машини, вирвавши Стіва з похмурих спогадів. Він посміхнувся Наташі, а сам вже планував майбутній сніданок – до обіду, коли двір наповниться дорогими машинами і людським гулом, ще був час.

– Піду проконтролюю сніданок. Не сумуй, – кинула жінка і зайшла в школу. Іноді Стіву здавалося, що вона вміла читати думки. Без Наташі він би точно не потягнув, така талановита помічниця робила життя набагато легшим.

Роджерс насолоджувався ранковою кавою ще кілька хвилин, подвір’я школи знову спорожніло. Він вже хотів приєднатися до сніданку – перед від’їздом учні були занадто активні, тому потребували більшої уваги. До того ж кава майже охолола.

Стіва зігріли думки про гарячі вафлі і склянку молока. Але ворота знову розчахнулися – дорога Ауді спритно припаркувалась біля входу. Стів нахмурився, бо за кермом сидів незнайомець.

Чоловік теж помітив Стіва – уважно оглянув його через лобове скло, заглушив мотор і зграбно вибрався з дорогої автівки. Роджерс уважно огледів дорогий костюм, фірмову борідку і бронзовий відтінок шкіри. Так просто повірити в те, що перед ним стояв сам Тоні Старк, Стів не зміг, тому подумки назвав його двійником і підійшов до входу в школу, перегороджуючи чоловікові дорогу.

– Вітаю, – ввічливо посміхнувся він, щоб чоловік не зміг його проігнорувати. Майже-Старк вивчено посміхнувся, ліниво роздивляючись чоловіка через червоні скельця окулярів, і кивнув. – Ви приїхали когось забрати?

– Так, містере… – він уважно подивився на Стіва.

– Роджерс. Стівен, – представився чоловік. Поруч з впевненим мільярдером він на секунду відчув себе школярем.

– Ентоні Старк, – він не простягнув руку, тільки кивнув. – Містере Роджерс, я приїхав забрати Пітера Паркера, – бум. Це воно. Стів одразу пригадав розмову з Річардом. Про те, що не можна віддавати Пітера. А ще про більш впливового суперника, який зможе уникнути покарання.

– Вибачте, – директор ковтнув слину, намагаючись притримуватися правил етикету, – та ви не можете забрати учня без згоди батьків.

– О, – Старк зовсім не розгубився, навіть не затнувся, – я давній друг його батька. Річ мав надіслати вам лист на пошту зранку. Ви перевірте, мабуть, не помітили, – єхидно порадив чоловік. Роджерс не мав сумнівів, що на його електронну пошту справді надійшов лист. Тоні Старк же визнаний в усьому світі комп’ютерний геній, хіба йому не стане снаги зламати одну поштову скриньку? – Тим паче Пітер вже мене зачекався.

Ця фраза змусила Стіва опритомніти, бо під натиском Старка він встиг здати позиції. Роджерс мав захистити учня, тим паче від того, ким виявився знаменитий Тоні Старк.

– Я краще зателефоную і перепитаю, – Стів звузив очі. Ввічлива посмішка потроху трансформувалася у вишкір. – Ви ж розумієте, безпека понад усе.

– Так, звісно, – Тоні ідеально втримав впевнене обличчя. Він, наче найкращий гравець в покер, дозволив Роджерсу дістати телефон. Стів подумав, що, якби не знав ситуації, то вже б відступив і піддався супернику. Але зараз Стів знав – відпускати Паркера не можна ні в якому разі.

Впевненість Старка дала тріщину, коли директор знайшов номер Річарда Паркера. Він перехопив руку з телефоном, і Роджерс звернув увагу, що руки мільярдера трохи тремтіли.

– Стійте, – наказав він, однак не дав Стіву розслабитися – знову напустив свого шарму, намагаючись переконати – Не треба турбувати Річарда. Він має багато важливих зустрічей сьогодні. Можемо просто запитати у Пітера.

– Це неможливо, – відрізав Роджерс суворо. – Містер Паркер дав чіткі інструкції – обмежити спілкування Пітера зі сторонніми людьми. Тому мені доведеться розповісти про ваш візит. А якщо ви негайно не покинете школу, я зателефоную ще й в поліцію, – в голосі Стіва проскочила неприкрита погроза. Він чекав, що Старк одразу втече, але мільярдер знову здивував – наче не було неприємної розмови, повернув Стіву телефон і скупо усміхнувся.

– Ви робите велику помилку, – протягнув він і зморщився, наче від дурості директора.

– Це ви зробили помилку, приїхавши, – вперто відповів Стів. Якщо він вже вирішив нападати на Старка, то мав триматися впевнено. Наташа б за таке не похвалила – наживати собі у вороги одного з найбагатших людей світу було дурістю. Але Роджерс завжди вмів відстояти те, у що вірив. – Річард розповів мені про те, що Пітер пережив. Чому він вимушений ховатися тут.

– І як довго Паркер розписував, який він поганий батько? – Стив сподівався, що приховане в його словах «Я знаю, що ти накоїв», змусить Старка відступити, але Тоні відреагував абсолютно спокійно. Він виглядав як людина, що щиро вірить у свої слова.

– Містере Старк, – впевнено почав Стів, але мільярдер підкотив очі і раптом перебив:

– Окей, Мері Поппінс, я бачу, що ми не домовимося. Наврядчи цей престижний дитячий будинок можна задобрити грошима, – Роджерс розлютився (він ненавидів такі порівняння) але Старк навіть бровою не повів. – Тоді передайте Пітеру, що я заберу його звідси. Мей скучила і чекає його вдома.

– Я викличу поліцію, – відрізав Стів. Для нього послання звучало, наче завуальована погроза. – Я не маю права нічого передавати.

– Навіть цікаво подивитися на сміливця, який візьметься мене заарештовувати, – повеселішав мільярдер. – Проте, навіть якщо він знайдеться – за кілька годин виявиться, що я лише приїхав навідати, наприклад, свого племінника, а дирекція через свою параною зчинила скандал. Звісно, знайдуться докази моєї невинуватості. І коли якась журналістка, можливо, моя давня знайома, писатиме про цей випадок, не підбере для керівника школи інших епітетів, окрім як «істеричний» і «надмірний», – Роджерс скрипнув зубами. Перспективи, які, наче змій-спокусник, змальовував Старк, не були пустими погрозами – обидва це розуміли.

Тому Стіву довелося притримати язика. Тим часом мільярдер закляк на секунду, потім різким рухом зняв окуляри і подивився директору прямо в очі.

– Та це не важливо. Я не знаю, що вам набрехав Паркер, хоча здогадуюся. Це не правда, – якби у Старка не було років маніпуляцій і брехень за спиною, Стів одразу повірив би – таким чесним і втомленим він виглядав. – Тому я не збираюся зчиняти сцен чи якось вам шкодити. Натомість прошу про одне – не говоріть Річарду, що я приїжджав. Краще лишити це між нами.

– Я повинен… – вперто заперечив директор. Старк одразу застиг, сховав очі за скельцями окулярів і знову, трясця, перебив:

– Тоді будьте готові до наслідків.

Стів напружився і стійко витримав довгий погляд Старка. Мільярдер не попрощався – просто розвернувся і пішов до автівки. Директор не зрушив з місця. Старк повернувся до машини, але раптом завмер, вдивляючись кудись за спину Роджерсу. Стіву не треба було обертатися, щоб побачити, хто виглядав у вікно. Одначе він не встиг нічого зробити – чоловік махнув рукою, сів в машину і зірвався з місця.

____

Згадаю, з якого я племені

Пригадаю, з якого міста

В той день Стів так і не зміг поговорити з Пітером – він додзвонився Річарду і забув про Паркерів на залишок дня, бо проводжав радісних учнів по домівках. Врешті-решт він зможе побалакати з хлопцем на канікулах – той, мабуть, застрягне в бібліотеці на всі свята, а в порожніх залах зручно говорити про особисте.

Коли Паркер наступного ранку проігнорував сніданок, директор впевнився в своїх намірах. В школі залишилось лише троє молодших дітей – ними займалася Наташа, відволікаючи дітей від самотності. Старші діти частіше могли впоратися самотужки – лише за потреби втручалися дорослі. І зараз Роджерс відчував, що має поговорити з Паркером.

В бібліотеці хлопця не було. Стів спохмурнів і навіть захвилювався, але відклав паніку – Пітер не міг щезнути зі школи. Отже треба шукати всередині.

– Можна? – обережно спитав він, зазираючи в кімнату. Сусіди хлопця роз’їхалися, тому кімната спорожніла.

Пітер щось читав, закинувши ноги на стіл. Стів скривився, побачивши незаправлену постіль Тора – потрібно буде направити сюди покоївку, і швидше.

Хлопець похапцем подивився на директора, і кивнув замість привітання. Роджерс помітив червоні очі і скуті рухи.

– Як тобі живеться одному в кімнаті? – Стів спробував зайти здалеку, мило посміхаючись. Пітер відірвався від книги і підкотив очі.

– Нормально.

– Комфортно? Нічого не турбує? – спитав він, продираючись через показну байдужість. Хлопець раптом подивився прямо в очі, холодно, так знайомо, наче мільярдер знову примчався на дорогій тачці.

– Все добре, – стенув плечима, але цього разу не сховав погляд. – Ви бачили містера Старка? – зацікавлено спитав він, хоча і намагався це приховати.

– Послухай, Пітере, тут він тебе не зачепить, – твердо пообіцяв Стів. – Ти в повній безпеці.

– Ви подзвонили батьку, – це було не питання. Паркер насупився.

– Це мій обов’язок, – чоловік чомусь захотів виправдатися. – Я повинен захищати тебе.

– Містер Старк не становить загрози, – перебив Пітер голосніше, – чому ви не могли просто?.. – викрикнув хлопець і раптом затнувся, наче прийшов до тями. Пітер миттєво закрився і вперся скляним поглядом в книгу.

– Піте, що відбувається? Я хочу зрозуміти. Що сталося між тобою і Старком? Думаєш, це нормально? Я не міг просто так відпустити тебе з незнайомцем вдвічі старшим за тебе. Можливо, якщо ти поясниш ситуацію, я міг би…

– Ні, – Пітер впевнено відбив всі аргументи Роджерса. – Я не можу.

– Ти можеш мені довіряти. Я дію в твоїх інтересах, Пітере, – ще раз спробував чоловік.

– Ви розповіли Річарду, – фиркнув Пітер і подивився прямо в очі, наче зловив на злочині. Наче притиснув «я вам не довіряю» до всіх старань Стіва Роджерса.

___

В мене просто нема де сісти

Написати свою промову

Звісно, Старк повернувся. Такі, як він, завжди повертаються, щоб забрати своє. Тільки Стів досі був впевнено налаштований захистити свого учня. Пітеру доводилося важко – після вихідних з батьком хлопець повернувся мовчазним. Мабуть, так на нього діяла розлука з сім’єю. Роджерс не зміг втертися в довіру хлопцю, тому відправив замість себе Наташу.

Відбій минув п’ятнадцять хвилин тому, коли двері в кабінет рвучко розчинилися і вдарилися об стіну. Роджерс здригнувся і здивовано подивився на мільярдера.

– Де він? – твердо спитав Тоні, тут же вчепившись в директора прискіпливим погрозливим поглядом.

– Якого біса…

– Швидко. Де він? Знайдіть мені, трясця, Пітера Паркера чи я зрівняю тут все з землею! – крикнув Старк, пройшов кімнату в кілька широких кроків і сперся руками на стіл. – Зараз же!

Стів не знав чому, але чоловік передав йому частину своєї тривоги, тому він схопив телефон і швидко набрав номер Наташі.

– Наташ, – тихо покликав він, розглядаючи злющого Старка, – перевір Паркера. Чи з ним все добре?

– Зараз, – чітко відповіла жінка. За що її любив Стів – за відсутність зайвих питань.

– Вона перевірить, – Стів відклав телефон. – Сідайте, містере Старк.

Мільярдер не церемонився, він навис над директором і подивився йому в очі зі справжньою погрозою:

– Ти можеш не пускати мене в свою дурну школу, скільки забажаєш, – прогарчав Тоні, вдаривши долонями об стіл, – але не смій шкодити Пітеру!

– Я не розумію, – Роджерс погрозливо звівся на ноги, – ви ніякого стосунку не маєте до хлопчика.

– Я просив тебе мовчати, – гаркнув Старк, не звертаючи уваги на погрозливий погляд Стіва.

– Я не міг приховати інформацію від батька, – Стів підвищив голос у відповідь. – Припиніть бісову істерику.

– Якщо з ним щось станеться, – крикнув чоловік. Але сталося неймовірне – вперше перебили Старка.

– Роджерсе, аптечку, – коротко скомандувала Наташа, заштовхуючи Пітера в кабінет. Старк швидко обернувся. Час завмер. Стів оглянув учня – згорблені плечі, червоні очі і подряпані зап’ястки.

– Зараз, – кивнув директор. Рани були неглибокі, але все одно змушували нервуватися. Стів поліз в стіл. Одначе, коли він підняв голову, не зміг зрушити з місця. Бо побачив, як Пітер голосно схлипнув і кинувся до Тоні Старка, виборсуючись з обіймів Наташі.

– Пітер, – тихо скрикнув Старк, коли хлопець притисся до нього і голосно заридав, перемазуючи дорогий піджак в крові, – як ти мене налякав!

Чоловік говорив тихо, видавлював посмішки і намагався розрадити хлопця, коли зіткнувся поглядом зі Стівом, що дивився твердо і підозріло. Старк відповів їдким усміхом і знову зосередився на тремтячому Пітері.

– Нехай директор Роджерс обробити твої рани, – м’яко попросив він і обережно посадив підлітка на диван.

– Містере Старк, – схлипнув хлопець і потягнув чоловіка за піджак, посадив поруч і тільки потім протягнув порізані зап’ястки. Тоні нахмурився, але не прокоментував – продовжив заспокоювати хлопця.

– Що сталося. Питере? – обережно спитав Стів. Він схилився над підлітком і обробляв його рани. – Тебе хтось образив?

Старк їдко фиркнув, і Стів знову зміряв його невдоволеним поглядом:

– Вам краще піти, містере Старк, і подумати, як ви поясните свою присутність сім’ї Пітера в поліції.

Старк не злякався, тільки підкотив очі і стис щелепи. А Пітер раптом смикнувся і швидко заговорив, несвідомо вчепившись в порізані зап’ястки.

– Не треба! – скрикнув Паркер. – Не треба, тільки не батьку, будь ласка, – його голос зірвався. Тоні обережно розтис його пальці, бо хлопець не помічав, що завдає собі долю.

– Пітере… – шоковано видихнув Стів, намагаючись зазирнути переляканому хлопцю в очі.

– Пітере, він тебе ображає? – втрутилась Наташа. Роджерс відступив, поступаючись їй можливістю розібратися.

– Не треба про це зараз, – перервав Старк, міцно обіймаючи хлопця, – Пітеру треба відпочити. А мені є, про що вам розповісти.

– Я не піду, – Пітер налякано вчепився в піджак Старка. – Містере Старк, я більше не можу!

– Мені шкода, Піте, – зітхнув Тоні. Стів побачив на його обличчі справжню провину і біль і одразу відчув себе зайвим. – Я не мав підставляти тебе.

– Паркера розізлив ваш приїзд? – нахмурилась Наташа.

– Це я у всьому винен, – зітхнув Пітер.

– Він тебе бив, – Пітер смикнувся і сховав погляд.

– Ні! – швидко відповів він. Вся його постать кричала, що він бреше. Стів втомлено потер очі, а коли підняв погляд – зіштовхнувся з мільярдером, який виглядав зверхньо.

– Облиште його, – відбив Старк, – ви вже зробили, що могли. А ти, хлопче, якщо ще раз в житті так мене налякаєш, будеш сам замальовувати мені сивину.

– Ви і так її зафарбовуєте, – фиркнув хлопець і видавив слабку посмішку.

– Пітере, ти не проти піти відпочити? – м’яко запропонував Стів. Паркер відреагував наляканим поглядом.

– Містер Старк залишиться до ранку. Ви ще побачитесь, добре? – Наташа ласкаво посміхнулася і протягнула підлітку руку. – Віриш мені?

Пітер довго дивився їй в очі. Потім повільно невпевнено кивнув.

– Добраніч, – прошепотів хлопець і наостанок сильно обійняв Старка. Тоні посміхнувся і сказав «До завтра». Це змусило тремтячого хлопця посміхнутися.

____

У мене немає дому.

У мене немає дому.

У мене немає дому.

Стів особисто провів тремтячого хлопця до медпункту і підняв медсестру, щоб хтось міг придивитися. Він повернувся хвилин за двадцять, бо мав твердий намір розібратися зі Старком.

– Все добре, містере Старк? – Наташа простягнула мільярдеру склянку води. Чоловік втомлено потер обличчя, але швидко взяв себе під контроль і ядуче посміхнувся.

– Зустрівся зі стовпом, поки їхав сюди. Не могли десь ближче поставити свій дитячий будинок? – фиркнув він і ковтнув води.

– Це не дитбудинок, – нахмурився Роджерс і одразу заробив поблажливий погляд:

– Я знаю, звісно, все дитинство в таких провів.

– Повернулися оновити спогади? – Наташа гостро зиркнула на директора. Стів сам зрозумів, що перейшов межу.

– О, вирішив не дати вашому учню вбити себе, не дякуйте, – схожим тоном відповів Старк, його погляд сяйнув відблиском сталі. Але чоловік примусив себе заспокоїтися. – Пітер написав десь годину тому. Я майже схопив інфаркт.

– Отже, Паркер б’є свого сина, – видихнула Наташа і дістала з кишені пачку цигарок.

– Наташо, – суворо перервав її Стів, – чому ти взагалі віриш цьому чоловіку?

– Коли Пітер приїхав від батька? – холодно спитав Старк. – Два? Три дні тому? Тоді на ньому ще лишилося сліди. Зазирніть йому під футболку, – диявольськи посміхнувся мільярдер. Стів одразу напружився. Старк наче зрозумів, про що подумав директор.

– Що ви собі дозволяєте? - моментально спалахнув Роджерс. – Навіть якщо Річард Паркер сімейний тиран, це не знімає з вас відповідальності.

– Якої відповідальності? – у відповідь вишкірився Старк. – Не думали, що людина, який роками б’є свого сина, може брехати?

– Отже, у вас з Пітером Паркером платонічні стосунки? – надавив чоловік у відповідь. Мільярдер на мить завагався, додавши Стіву обурення. – О Боже мій, містере Старк!

– У хлопчика є ще родичі? – перебила Наташа, втручаючись в напружену розмову. Вона щось дивилася в телефоні.

– У Річарда є сестра. Пітер прожив з тіткою все дитинство, доки батько нарешті не звернув увагу на те, що його син геній. Він справді дуже розумний, – якось м’яко посміхнувся Старк і зітхнув.

– Лишіть її контакти. Мій знайомий зацікавиться історією цієї родини. Можливо, ми доб’ємося сумісного проживання.

– Спробуйте, – стенув плечами Старк. – Якщо вийде – я ваш боржник. Бо у мене не вийшло.

– Містере Старк, я думаю, ви маєте поїхати, – наказав Стів твердим голосом.

– Ми пообіцяли Пітеру, – заперечила Наташа. – До ранку він залишиться. Але краще вам, містере мільярдер, все пояснити. Чи я можу заодно взятися за вашу репутацію.

– А ти не розумієш, що він зробив, Наташо? – прикрикнув Роджерс. Він нервово ходив по кабінету. – Я не дозволю йому лишитися в школі ні на хвилину більше!

– Я його не чіпав, містере Роджерс, – мільярдер теж скочив на ноги і підвищив голос. – Можете копати, скільки забажаєте, міс Романова. Удачі!

– Я бачу, як він на вас дивиться, – теж підвищила голос жінка. Старк люто зиркнув і втомлено впав на диван. Цей вечір добивав його.

– О Господи, – крізь зуби прошипів він, – мені стукне сорок за рік. Пітеру тільки-тільки п’ятнадцять. Він з дванадцяти років був один, бо Мей до нього більше не підпускали. Ніхто про нього не піклувався. Звісно, він думає, що закоханий в мене. Звісно, він помиляється. І, звісно, Господи-Боже, я не став би користуватися наївністю Пітера. Він ще дитина!

Тоні втомлено потер обличчя і задавив лють всередині. Він готовий був сповідуватися перед багатьма придурками, тільки б це допомогло Пітеру.

Наташа з’явилася за плечем непомітно. Колишня оперативниця, яка раніше була на короткій нозі зі спецслужбами, а зараз чомусь працювала педагогом, стисла плече мільярдера і одразу відійшла.

– Містере Старк, – голос Стіва прозвучав спокійніше, – я виділю вам кімнату. Зранку ви зможете побачити Пітера, але після цього я буду змушений попросити вас поїхати і не контактувати з Пітером. Наші психологи попрацюють з хлопцем, ситуація з вами і з його батьком залежатиме від його слів.

Тоні глибоко зітхнув. Добре, з цим він же міг працювати.

– Добре, Мері Поппінс, – він впевнено подивився директору в очі, – тільки я не збираюся давати автографи кожному школяру в цій будівлі.

____

Ти перший –

З ким ділю свою колу

І більше.

Пітер дивився на директора недовірливо, але все одно йшов слідки. Він не зміг спитати про Тоні, бо боявся, що дурні почуття довели чоловіка до тюрми, а в кімнаті його вже чекає розлючений батько.

– Пітер, – радісно привітався Старк. Хлопець не стримав щасливої посмішки, – проходь, нам тут обіцяли сніданок.

Романова теж сиділа в кімнаті за столом, за її спиною стояла стела з алкоголем.

– Ого, – хлопець вирячив очі. – Тор за цю колекцію продав би нирки.

– У Тора вони скоро самі відпадуть від пива, – фиркнула жінка, а Пітер весело розсміявся. – А весь цей алкоголь ми конфіскували у старшокласників. Думаю, містер Одінсон теж зробив вклад в цю поличку.

– У деяких ваших школярів непоганий смак, – Старк з повагою обдивився арсенал, але швидко відволікся. – Ну як ти тут, малий? Ще нічого не підірвав?

– Ні! – Наташа звернула увагу на те, як хлопець зашарівся. – Я ж випадково тоді це зробив!

– Як твої справи, хлопче? Знайшов тут друзів?

– Тор не поганий, – стенув плечима Пітер. – А Локі, його брат, постійно мовчить. Але він милий сам на сам.

– А у мене є для тебе дещо, – Роджерс зайшов в кімнату і ввіз столик зі сніданком. Він прискіпливо спостерігав за спілкуванням мільярдера і підлітка.

– Піте, в тебе урок за півгодини.

– Так, містере Роджерс, я пам’ятаю, – хлопець мигцем подивився на директора і посміхнувся так широко і щиро, що Стів завмер. Старк однією присутністю привів до тями хлопця, над яким він бився кілька місяців.

– Це передав Нед ще минулого разу, не знаю, що там, – мільярдер передав невелику коробку і підсунув до Пітера сніданок. Зашарудів папір, і хлопець дістав із коробки невеликий залізний браслет.

– Що це? – здивовано спитав він.

– Після його останнього візиту у мене зникло кілька трекерів. Я думаю, Лідс втомився тебе губити.

Пітер засяяв і потягнувся за їжею за першим натяком Старка. Стів уважно стежив, але не знайшов нічого кримінального в їхньому спілкуванні. Хіба що Пітер дивився закоханими очима, але кордонів не переходив – навіть сидів на відстані, роздивляючись чоловіка з повагою.

Наташа м’яко звернула увагу на себе. Роджерсу стало страшно, коли Пітер байдуже кивнув, коли його спитали, чи хоче він позбавити Річарда батьківських прав. Коли хлопець зніяковіло зняв футболку і показав поплямований синцями торс, Стів чітко почув, як скрипнули його зуби. Старк сидів з кам’яним обличчям.

– Я не хочу, щоб ви їхали, – почув Стів, коли проводжав мільярдера разом з Пітером.

– Тримайся, малий, – Старк обнадійливо посміхнувся, – наступного разу ми з Мей приїдемо по тебе, – він потріпав хлопця по голові. Пітер міцно обійняв його, Тоні притис хлопця до себе і голосно зітхнув. – Не плач, Піте. Я скоро тебе заберу, – пообіцяв він.

Стів бачив багато схожих обіцянок від дорослих на порозі його школи. Цей дорослий стримав обіцянку.

____

Але врешті, а втім,

Якби в мене був дім,

Я б лишила його

На людей, на котів

– Містере Роджерс, а хіба буває корисна брехня?

Стів мав би відповісти негативно цій маленькій рудій дівчинці. Але чомусь пригадав, як вишукано брехав Річарду Паркеру, поки Пітер покидав межі штату, а адвокати Старка готували судовий позов. Згадав, як передав чоловіка, звинуваченого в домашньому насильстві, поліції. Хоча Річарда потім відпустили, але Стів зміг дати головне – час.

Завдяки цьому Пітер виріс (звісно, це не дивно за минулі дванадцять років), і заробив таку впевненість, що могла пробивати скелі.

Заляканий хлопчисько поступово зник. Його відблиски Стів бачив лише коли Паркер дивився на Тоні Старка – з безмежною закоханістю і повагою.