Знайомий червоно-синій костюм відчувався на дотик, як щось фантомне і чужорідне. Старк якомога сильніше стис тканину, але вона не щезла, попри його сподівання.
Ні, костюм був щільним, чудово зробленим. Точно відтворений приладами в майстерні з використанням старківських активів.
— Що за чортівня! — прогарчав Тоні, ноги не втримали, і він опустився на широке ліжко.
Добре, на що він розраховував? Він, Тоні Старк, супергерой зі стажем. Коли розкривав свою особистість, коли карав злочинців, коли розробляв костюми, він знав, що так і буде. Десь в голові сиділа думка, що він підписував смертний вирок не тільки собі, а й своєму сину.
Пітер захопився в той самий момент, коли Тоні дозволив йому побачити костюм. З семи років малий слідкував за ним, збирав фігурки з Залізною людиною, незважаючи на те, що Тоні був його батьком, а червоно-золоті костюми він міг бачити щоденно.
Весь цей час Тоні нічого не боявся. Окрім того, що Пітер стане схожим на нього.
Від однієї думки перехоплювало подих і німіли руки. Хлопчику і без цього було важко — батько ховав від усього світу, побоюючись, що він потрапить під удар; Тоні кілька разів зникав, а ЗМІ кричали, що він помер; Тоні боровся з прибульцями й панічними атаками. І все це на очах у Пітера.
Тоні Старк не хотів, щоб його син став супергероєм.
Але з року в рік готував себе до того, що колись надягне на нього костюм, створений спеціально для Пітера.
І що тепер? Натура Старків не стала чекати на дозвіл, хлопець у свої п’ятнадцять вскочив в різноколірне трико і почимчикував рятувати людей. Навіть не поділившись з батьком.
— Чортівня.
Бісові Угоди, через які Тоні почав пошуки Людини-павука. Бісів Росс, який натякнув, що молодого супергероя треба контролювати. Старк сам про це думав. Але він інколи й для власного сина не міг знайти часу, що вже казати про наставництво над молодим супергероєм.
Що ж, тепер доведеться знайти зайвий час. Бо ще однієї несподіванки серце Старка не витримає, він і так майже втратив глузд, коли побачив, що супергерой Нью-Йорка застрибнув у вікно його сина.
— П’ятнице, скільки це продовжується? — спитав Тоні хриплим голосом. Йому здалося, що з кімнати викачали все повітря. Шок змішався зі страхом, коли він подумав про те, як це малолітній ідіот ризикував власним життям.
— Дані видалено.
Звісно. Він і сюди вліз. Ну, Старк одразу здогадався, що хтось підтирав записи з Людиною-павуком. Тоні допомогла випадковість — розмите зображення з камери довелося покращувати кілька годин, щоб переконатися, що це не жарт і не розіграш. Переконався. Йому не полегшало.
— Тільки трапся мені на очі, малий засранцю, — майже прогарчав Тоні, стискаючи в руках ненависний костюм. Хотілося надерти сину вуха. Хотілося зловити й спитати, чому він не прийшов до рідного батька? Навіщо ризикувати, коли можна звернутися до самої Залізної людини?
— Пітер уже в будівлі, сер.
Старк не пам’ятаючи себе, звівся на ноги. Костюм він поніс з собою, спустився у вітальню пентхауса. Всередині у чоловіка вирував ураган із нерозуміння й образи.
— Пітер? — гукнув він, намагаючись оклигати. Хлопець колупався у своєму рюкзаку. На столику були розкидані зошити, а на дивані валялася фірмова кофта його школи. На диванчику навпроти сиділа Пеппер і щось видивлялася в планшеті.
— Та, привіт, — хлопець прозвучав напрочуд спокійно, і Тоні захотілося чимось в нього кинути, бо як може дрібний шибеник так спокійно поводитися, коли Тоні майже зловив інфаркт.
І Старк напевне зірвався б, але Пеппер чуйно підняла голову і набурмосилася, бо побачила вираз обличчя свого колишнього.
— Тоні? — здивовано спитала вона і нарешті розгледіла в його руках бісів костюм. Вона зблідла і кинула окований погляд на Пітера, обмірковуючи ситуацію. — Що відбувається?
Пітер відреагував миттєво. Він підвів голову і вчепився поглядом в Пеппер, намагаючись з’ясувати, що її налякало. Він звик піклуватися про жінку, хоча їхні стосунки закінчилися певний час тому. Але його думки злякано завмерли, коли хлопець помітив до болю знайомий костюм, що, Господи-боже, тримав у руках його батько. Той самий, від якого він ховався майже пів року.
— Та? — переляк на Пітеровому обличчі виглядав комічно, але Тоні не зміг би посміхнутися при всьому бажанні. Його обличчя виражало крайній ступінь люті, і Пітеру здалося, що легше прямо зараз вистрибнути у вікно, ніж говорити з батьком.
— Довго? — погрозливо спитав Старк, простромивши Пітера лютим поглядом. Пеппер звелася на ноги, бо побачила, як Тоні наляканий.
— Та, це не те, про що ти подумав, — Пітер гарячково намагався щось вигадати. Він так довго зберігав секрет від оточення, тому не хотів зізнаватися так просто. Батько гіперопікав його все життя, тому Пітер боявся його реакції, наче вогню. — Це не мій костюм.
— Не роби з мене ідіота, Пітере, я знайшов його у твоїй кімнаті, — Старк настільки розізлився, що зовні здавався майже байдужим. Але Пітер чув, що батько ледь не давиться словами, і лише намагався вгадати, що буде далі.
— Але це не означає, що я Людина-павук! Це костюм мого друга.
— Так? — саркастично перепитав чоловік, розігруючи неймовірну зацікавленість. — Це не розмір Неда.
— Я про іншого…
— Припини! — крикнув чоловік, Пітер замовк і опустив плечі. — Я спитав, як довго, Пітере Старк?
— Пів року, — хлопець так низько опустив голову, що лице сховалося з кучерями. Тоні перехопило подих — йому п’ятнадцять, ще зовсім дитина. Чому саме він виявився супергероєм? Його син. Пітер, якого він боявся втратити все життя.
— Ти хоч розумієш, що робиш? Думаєш, це так просто? Це величезна відповідальність, Пітере. Ти просто не можеш відповідати за чужі життя! — Тоні не міг не кричати. Бо згадував всі записи з Людиною-павуком. Пітер, його син, ловив машини голіруч і уникав куль, поки Старк думав, що він в повній безпеці.
— Я можу, — вперто видавив хлопець і сміливо підвів погляд. — У мене виходить, хіба ти сам не знаєш?
— Поговоримо про це, коли станеш повнолітнім. Тепер ти й кроку не зробиш без мого нагляду, Пітере Старк.
Так, це рішення. Він сховає костюм, а краще спалить, і заборонить все це, доки Пітер не подорослішає. Його син, що фанатів від науки й «Зіркових воєн» не міг битися зі злочинцями у вільний час. Хто б міг подумати.
— Ні! — звісно, Пітер не згодився. Бісів впертюх, весь у батька. Але Тоні не хотів його слухати. Йому кортіло відчинити вікно і викинути цю жахливу ганчірку, щоб Пітер навіть не думав наражати себе на ризик. Ним керував величезний і болючий страх за власну дитину.
Але Старк не зміг нічого зробити — коли він проігнорував заперечення Пітера і побрів у бік лабораторії, щось липке і тепле вп’ялося в його руку і приклеїло до барної стійки.
— Зачекай, та, послухай хоч хвилинку! — Тоні здивовано глянув на свою руку, доки Пітер підскочив до нього, видаючи сто слів в секунду. Це було так по-дитячому, що у Тоні знов подих перехопило. — Я хочу допомагати людям, як ти не розумієш? Я завжди хотів бути, як ти, але не поспішав, бо розумів, що ти не даси мені почати так рано! Але зараз після укусу того павука я став сильним, отримав регенерацію. Я міцніший за багатьох людей, мене важко поранити. Я не можу мовчки сидіти й чекати!
— Не виріс ще, — Тоні смикнув приклеєну руку і загарчав: — Прибери це, доки я не звільнився сам.
Саме в цей момент Пеппер вирішила втрутитись.
— Тоні, — вона м’яко взяла Пітера за плечі й стисла, бо хлопця трусило. — Заспокойся.
— Ти що, на його боці? Він міг померти, а я навіть не дізнався б! — чоловік вдарив вільною рукою по дерев’яній поверхні й опустив погляд.
— Заспокойтеся і поговоріть. Не приймай гарячкових рішень, про які пошкодуєш, — жінка заговорила суворіше. — Хоча б вислухай його без істерик.
— Та я до чорта спокійний! — Пеппер відповіла скептичним поглядом.
— Пітере, милий, сходи за чимось, що звільнить твого батька. П’ятнице, зроби ромашкового чаю. А ми з Тоні поки поговоримо, — переляканий підліток зник із кімнати, в кутку зашуміла машина, розливаючи в кружки гарячий чай, тільки Старк не піддався цій впертій жінці.
— Процитуєш розумну книгу з психології? — єхидно спитав чоловік. Під суворим поглядом його лють відступала, на зміну їй прийшло бажання випити.
— Ти знав, що це станеться, Тоні, — Пеппер ніяк не відреагувала на єхидство. Вона говорила твердо і впевнено. — Ми з тобою обговорювали такий варіант. Ти наче збирався його підтримати.
— Не в п’ятнадцять же років, Пеппер! — обурився чоловік. — Я згоден на тренування і підготовку у свідомому віці! А це якесь божевілля!
— В ньому набагато більше від тебе, ніж могло здаватися…
— Про що ти кажеш? — увірвав її чоловік. — Він не повинен руйнувати своє життя! Зараз йому щастить, а якщо удача скінчиться? Якщо він не встигне когось врятувати? Якщо пораниться чи загине?
— Він не повинен. Але він буде, — фиркнула Пеппер. — Ти не зможеш йому заборонити. Пригадай себе в його віці.
— І ти пропонуєш мені що?.. Дозволити? Ти бачила, що він робить? Його ледь двічі не прибило, і це лише випадки, які потрапили на камеру.
— Тоні, я розумію, ти наляканий, — жіноча рука м’яко стисла його руку крізь міцну павутину. — Я знаю, як ти за нього боїшся. Але пригадай наш… твій будинок, зруйнований терористами. Може, на краще, що Пітер може себе захистити? Його треба тільки трохи повчити.
— Колись настане день, коли ти будеш не права, Пеппер Поттс? — пригнічено зітхнув Тоні після хвилинної павзи. Жінка посміхнулась, але не розслабилося. Тоні досі не відпустило. — Я не зможу спати.
— Ти зможеш наглянути за ним, Тоні. Ти маєш десяток марків, найкращі технології у світі. Ти зможеш убезпечити його.
Чоловік десь хвилину шукав, що заперечити, але не знайшов аргументів. Він не хотів зізнаватися, що Пеппер виклала єдиний можливий варіант. Він не зможе зачинити Пітера у Вежі на все життя. Син не пробачить. Тому Тоні треба звикати до нового жахливого страху.
Тоні спробував заспокоїтися і проаналізувати ситуацію, але в нього не виходило. Пітер повернувся і звільнив батька. Тепер Пеппер відпоювала їх обох чаєм і розпитувала хлопця про його мутацію, бо розуміла, що Тоні не готовий говорити.
— А твоя павутина? Сам зробив?
— Так, — Пітер засвітився від гордості й показав шутер, закріплений на зап’ястку. — Було складно, але я зміг зробити її міцною й еластичною одночасно…
— Де я був? — Пітер завмер і одразу згорбився, почувши батька. — Коли тебе вкусив бісів павук, де я був?
— В Соковії, — тихо відповів хлопець і відчайдушно глянув на Пеппер. Жінка лише підбадьорливо посміхнулась.
— Звісно. — Старк підвівся і покрокував до бару. Бісів день. Це занадто. Тоні так жахливо сердився. Тільки тепер не на Пітера, а на себе. Як він міг проґавити, що його син став мутантом-супергероєм?
— Вибач, та, я… не хотів…
— Щоб я дізнався? — повів бровою чоловік. Склянка голосно стукнула об поверхню. — Старкам просто судилося бути поганими батьками, — прошепотів він собі під носа. Але Пітер мав суперслух. Тому схопився на ноги й підбіг до Тоні, вихоплюючи в нього стакан.
— Вибач, та, я не хотів тебе лякати! Коли я зрозумів, що сталося…
— Чому ти не розповів, Пітере? — Тоні втомлено потер перенісся. Хлопець втупився в підлогу і напружився. Пітер не хотів, щоб тато відчував провину. Але після Соковії Старк дійсно був розбитим і знесиленим. Хлопець переживав, що такі новини повернуть батька до жахливих панічних атак, з якими вони нещодавно впоралися.
— Ясно, — зітхнув чоловік, бо правильно розшифрував його мовчання. — Мей знає?
— Ні, — Старк зміг усміхнутися, бо син перелякався ще сильніше, — не розповідай мамі, вона мене вб’є, прошу!
— Чому ти думаєш, що я не зроблю цього першим? — Пітеру полегшало від посмішки Тоні. Але він все одно чекав на вирок, тому не міг розслабитися.
— Бо Пеппер поговорила з тобою? — пропищав хлопець. Пеппер тихо засміялася. Тоні задумався, тому Пітер знову напружився. Замість вибухнути, батько гмикнув, наче щось вирішив, і покинув бар, так і не наливши собі випити.
— Я забираю костюм, — Тоні витримав павзу, насолоджуючись обуренням на обличчі хлопця, — зроблю апгрейд і нафарширую його жучками. Доведеться пожити без павучих пригод певний час.
— Що? — шоковано перепитав Пітер і засяяв від радості. — Правда?
— Так… — син міцно обійняв його і почав радісно дякувати. — Почекай, герою, — перебив його Тоні. — Я чекаю правди про кожну твою пригоду. Максимальна чесність. Це спрацює, якщо ми довірятимемо одне одному. І ти маєш розповісти про все мамі. Вона заслуговує дізнатися не так, як я. А якщо ти порушиш угоду, то їй розкажу я, і тоді вона вб’є нас і поховає в спільній могилі. Зрозуміло?
Пітер радісно закивав, наче заведений. Старк спробував втихомирити ненормальну хвилю страху у своїх грудях і притиснув сину до себе:
— Якщо з тобою щось станеться, я собі не пробачу.