Берег зранку і справді виявився казковим. Яскраво-зелена трава, що росла на річковому березі. Величезні оголені камені на цьому ж березі в компанії мертвих дерев, що стали прихистком якомусь плющу – він тісно обплів стовбур всіх доступних дерев і, можливо, став причиною їх гибелі, та виглядало – просто неймовірно: листя не на гілках, а на стовбурі. З протилежного берегу росли якісь вогняно-помаранчеві дрібні, але густо обліплені квіти. Берег майже палав від таких кольорів, а на горизонті виднілися шотландські пагорби. Шона встала раніше за ларів, і коли всі тільки розчухувалися, вона уже завершувала картину: неймовірний пейзаж з вогняним сходом сонця і таким же берегом. Акелар, коли вийшов з трейлера, так і застиг вражено.
– Можна?- Запитав він простягнувши пальці до картини, хотів відчути посил, вкладений Шоною. Та вона завагалася. Акелар відсмикнув пальці.
– Не цього ранку, друже.- Потріпав Акелара по голові Ештон. Він тихо підкрався до малих з-заду, тому до останнього залишався не поміченим.
– Знову Ви за своє!- Підстрибнула Шона, злякавшись від несподіванки.
– Ага.- Засміявся Ештон.- Це тяжко залишатись непоміченим з такими об”ємами енергії. Раджу і тобі спробувати.
– У мене енергія надто специфічна.- Незадоволено буркнула Шона.- Я наче тінь посеред пустелі.
– З твоїм талантом в тебе вийде.- Усміхнувся впевнено Ештон.- Ти можеш змінювати властивості енергії, це дуже багатофункціональний талант. І лише від тебе залежить скільки способів примінення ти йому знайдеш.- А тоді додав.- І ми домовились на ти.
– Так. Все вірно. Коли ти мене не лякатимеш до трепоту в душі, звертатимусь належним чином.- Хмикнула вона. Ештон заглянув на картину через плече Шони і зрозумів, чому Акелар хотів зануритись у ці почуття. Це було… Казково. Прекрасно. Що може бути прекрасніше за закохану дівчину? Лише її картина. Щаслива посмішка так і полізла на обличчя Ештона. О! А от і винуватець прийшов. Кір швидко просканував оточення і направився в чіткому напрямку до Шони. Але досягнувши своєї цілі… Завагався, застиг над її плечем.
– О, а от і той, кому можна вивчити картину ближче.- Заусміхався Ештон, щиро виражаючи радість за малих усіма фібрами душі.
– Ештон!- Явно засоромилась Шона, заховавшись за обуренням.
– Можна?- Не звернув увари на все побічне Кір і простягнув пальці до картини.
Шона безсило зітхнула:
– Я починаю розуміти Віліама…
Кір сприйняв це за дозвіл – впевнено потягнувся пальцями до картини, яка миттєво затягнула його у вихор почуттів Шони і Кір видихнув. Він не відриваючи пальців від картини, перевів погляд на Шону. І… Мабуть, в картині було достатньо підказок для нього… Тому що Шона не встигла ніяк відреагувати, як Кір безмовно торкнувся її волосся своїм чолом. І густий кокон Шони закрив від усього світу посил Кіра, що призначався лише для неї.
***
Подорож швидко завершилася. І вони опинилися в Абердині. Готичне шотландське місто справило враження на малих. На всіх. А якщо уже і зовсім чесно – то і на Ештона. І йому було дуже жаль, що Мерін не поруч. А від скорообіцяючої зустрічі нетерплячка Ештона уже в ньому не поміщалася. Він з останніх сил вмовляв себе і стримував, як міг. Тому просто не витримав і рушив в найкращий магазин спецій і прянощів в Абердині, який тільки знайшов в інтернеті і став тероризувати всіх доступних консультантів, аби вони йому підібрали спеції для приготування гадюки. У нього і з Шазарії були, але він хотів поповнити арсенал. Шоковані консультанти намагалися делегувати завдання один одному, але коли побачили, що Ештон намірений скупити усе, на що вони покажуть пальцем, таки дружньо почали гуглити рецепти і в Ештона з’явився непоганий план по приготуванню гадюки. Навіть консервовану заготовку з овочів придбав. І вийшов задоволений, як єгипетський верблюд в оазі, в супроводі нав’ючених дрібними пакуночками ларів, а вслід щасливо махали консультанти і припрошували заходити ще.
Наступний в черзі піддався екзекуції магазин настільних ігор. Тут уже розійшлися малі. Особливо Рікон.
– Може просто купимо всього по одному екземпляру?- Не витримав Кір, коли голови Рікона уже за кількістю коробочок з настолками, які він тримав, видно не було.
– Можемо й так. Залишимо все у трейлері, а нам потім доставлять просто.- Усміхнувся Ештон.
– Так. І всі новинки нехай нам передають.- Закивав з ентузіазмом Рікон.
– Та які новинки?.. Усе це вигадане уже давно.- Хотів був пояснити систему “усе нове – добре забуте старе”. Та де там… Рікон потрапив у свій рай і тепер виходити не хотів, поки вони не зв’язалися з адміністратором, а потім не дали завдання розвідникам – тримати зв’язок і висилати Рікону всі можливі новинки.
– Ну, що далі? Магазин для творчості і комікси?- Зітхнув Кір.
– А комікси для кого?- Запитав з посмішкою Ештон.
– Для мене.- Червоніючи вийшов в двері Кір. Пхах! Але Ештон розумів, насправді. Можливо зараз саме комікси його і не приваблюють як такі. Але… Тоді коли це йому будо справді цікаво, він не мав можливості їх отримати. Хіба що вдавалося в когось силою відібрати заповітний журнальчик, чи виміняти у щасливчика на щось, що міг дістати такий бунтар.
*
Коли вони вже сиділи в аеропорту, Ештон став всім роздавати свою власну дитячу мрію, так, як перед тим роздавав паспорти з білетами. Зграя з явно написаним нерозумінням і здивуванням отримували свої припіднесення.
– Що це?- Зацікавлено стала розгортати Сірін, тицьнувщи свої документи Рікону.
– Кіндер Сюрприз. У мене в країні це було заборонено, але я часто бачив у тих дітей, хто подорожував, такі от сувенірчики з Європи.- Ештон затис свої документи під рукою. Одне яйце (те що для Мерін) дбайливо заховав у місце, де воно, по-ідеї, не мало б пом”ятися, і став розгортати власне яйце. Кір йому нагадав власні дитячі “хотілки”.- А мені от ніколи не діставалося. Зверху шоколадне яйце, всередині іграшка, яку потрібно зібрати як конструктор.- Ештон з ентузіазмом запхнув шоколад собі в рот і став зосереджено оцінювати. До Лі, як до неба рачки. Але сам факт, що це те саме омріяне яйце…
Ештон роззирнувся. Вони стояли в черзі у термінал, так що збирати іграшку не було де.
– Ану, долоню підстав.- З дитячим нетерпінням підійшов Ештон до Рікона. Той негайно послухався. І з німим потрясінням стояв, чекав і спостерігав, як його вожак складає цяцьку у нього на долоні.
Вийшов якийсь динозаврик.
– Ніколи не знаєш, яка іграшка тобі трапиться. Яйця досить дорогі. І, бажаючи зібрати омріяну колекцію, діти виманюють у батків гроші на ці яйця. Або просять купувати. Міняються між собою іграшками, які повторюються. А ще кожна колекція обмежена у кількості – випускають певну кількість іграшок присвячену якомусь популярному мультфільму, наприклад. Потім популярність перемикається на щось інше і виходить нова колекція. А ще одна або кілька іграшок випускається у значно меншій кількості. Створюється штучний дефіцит. І яйця скупаються у більших кількостях, адже ніхто не знає в яких яйцях цінна іграшка. Отакий бізнес.- Задоволено розглядав дракончика Ештон. Лари розвісили вуха, а Кір з Шоною скептично спостерігали за сценою. Потім Шона стала розкривати своє яйце, а Кір забрав у неї все, що заважало.
І вже за кілька хвилин всі хвалилися своїми іграшками. У Сірін та Кіра трапились однакові іграшки і незадоволена Сірін відібрала у Рікона його іграшку. А от у Акелара трапилось звіря схоже на собаку, чи то на вовка, чи то просто на щось собакоподібне. І він набундючився – заявив, що в нього іграшка найкраща. І Сірін спробувала виміняти в нього собакоподібне щось на дві іграшки, але Акелар не погодився. Сірін спробувала на Акелара нагарчати, але Шона заступилася за нього і відкупилася від Сірін своєю цяцькю. І задоволена Сірін з трьома іграшками поскакала до терміналу.
***
Літак приземлився в Далласі, а потім годинку їхати – і вуа-ля вони у Вашингтоні. Заселення в готель у них було з другої години дня, так що вони вирішили розібратися з справами спочатку. Поїхали з рюкзаками і торбами прямо на таксі (Ештон вирішив не брати свою машину у Вашингтоні, щоб малі зрозуміи як це без машини). Їхали на двох таксі. Рікон намертво вчепився у Ештона, так що Шона, Кір та Акелар поїхали на другому таксі, по-маленьку перетворюючись в уяві Ештона на пару з дитиною-підлітком. Хоча Шона та Акелар були однолітками. Та Шона була куди зрілішою, за Акелара. Та й лари дорослішають якось пізніше, порівняно з людьми, навіть якщо медитативний досвід Шони не рахувати. Та й Кір біля Шони почувався досить впевнено, гармонійно. Хоча контрасти в їхній парі були немислимі. Буквально чорне і біле. Контрастніше Шона виглядала б хіба що з чорношкірим. Ештон спробував уявити. Але це вже виглядало як якийсь порносюжет, так що він вирішив, що Кіра для контрасту вистачає з головою.
Вони всі дружно виперлись з таксі і після тривалих пошуків: як зайти всередину будинку, наткнулись на кодовий магнітний замок на вході в хол, куди їм треба було.
– Підсуньтеся.- Прогнав Кір усіх. А потім зосередився і відімкнув енергією двері, просочивчі тонкий потік енергії всередину і замкнувши якийсь контакт. Ештон округлив очі.
– Я і без суперздібностей двері відчиняв. А тепер взагалі раз плюнути.- Пояснив Кір. Як кримінал якийсь. Ештон несвідомо почав либитись. Кір роздратувався і пішов всередину.
– А чим ти відмикав?- Поцікавився Ештон, наздоганяючи.- Відмичками?
Кір з підозрою поглянув на Ештона, але не побачив ознак підтрунювання і зітхнув:
– Ну є всякі сучасні штуки… Так, типу відмички, але зараз це виглядає як майстр-ключ в якому змінюється форма насадки, як тобі потрібно. Якщо електронні замки, то є різні способи. Замкнути контакти деякі, наприклад, як я щойно зробив, тільки треба знати як коробку розпатрошити. А ще є так само універсальні магнітні ключі… Ну, словом, головне знайти що треба, а навчитись було у кого.
– Я думав, ти не мав друзів особливо.- Здивовано задумався Ештон, поки вони підіймались у ліфті.
– Я і не мав. Ні друзів, ні стабільної компанії, і в банди не вступав. Переважно сам. Але крутитись якось треба було. Інколи мав різні підробітки, так би мовити. Ну, на чисту роботу звали інших. А мене – коли не було більше кого.- Зітхнув Кір і потер очі.
– А чому ти не приєднувався ні до кого?- Продовжував розпитувати Ештон.
– Та нікому я не був потрібен.- Знову втомлено зітхнув Кір, не бажаючи про це розмовляти. Ештон вирішив не наполягати. І далі їхали в тиші.
Але приїхали швидко. Це ж ліфт. Та й висипали всі гуртом прямо з туристичними рюкзаками, і покупками з Абердину з ліфту.
Коли Білл Уокер відчинив двері, то впав у ступор побачивши на порозі їхню гоп-компанію.
– Доброго дня. Дозволите зайти?- Широко усміхнувся Ештон.
– А, так, звичайно. Заходьте. Доброго дня.- Поступився місцем посол.
– Вибачте, що без запрошення,- Заходячи всередину ввічливо вибачився Ештон.
– Нічого страшного, таким гостям завжди раді.- Усміхнувся йому посол не зовсім впевнено.
– Білл? Що це означає?- Зайшов у вітальню якраз на цьому моменті ще один чоловік років двадцяти п’яти. Він оцінююче оглянув Ештона. І чому всі геї бачать в Ештоні суперника? Через зачіску? Чи Ештон робить щось не так? Чи навпаки – так? Вслід за Ештоном у вітальню всипала вся компанія з коридору.
– Це з роботи…- Винувато почав виправдовуватися Білл Уокер.
– З роботи?- В’їдливо причепився другий житель квартири до наболілого слова:- Мало того, що тебе постійно немає! Так тепер ще твої…- Невизначено вказав він на їхню компанію долонею.
– Колеги?- Підказав Ештон.
– Колеги… Додому приходять?- Обурення якось трохи спало після підказки Ештона, але чоловік все одно їх бачити радий не був.
– Так, це наша вина. Прошу пробачення.- Кивнув Ештон.- Ми лише залишимо необхідне і підемо.
Білл Уокер стояв і розривався між своєю пасією і дуже важливим гостем. Потім непомітно глибоко вдихнув, і примусово себе заспокоїв.
– Дозвольте представити.- Раптом змінив він тактику.- Це Серце Шазарії та його…
– Зграя. Сім’я, якщо завгодно.- Знову підказав з усмішкою Ештон. Посол вдячно кивнув.
– А це Том Гарісон. Мій…- Покосився він на Ештона.
– Ваша пара.- Знову підказав Ештон.
– Так.- Впевнено кивнув посол. А в душі відчув полегшення. Можна зрозуміти: як між молотом і накувальнею…
– Пара?- Вирячився Акелар.
– Ага.- І собі став роздивлятися Рікон.
– Не починайте. Ви знали, що в людей бувають такі пари.- Закотила очі Сірін.
– Одне діло знати – інше бачити наочно.- Схилив голову на бік Рікон.
– Прошу пробачення, за мої манери.- Привернула до себе увагу Шона.- Але чи можу я зайняти якесь місце? Мені довелося бігати за моїми супутниками близько двадцяти хвилин. А моя фізична підготовка не на рівні піхотинця.
– Так, звичайно.- Спохопився посол.- Ось прошу сюди.- Він вказав на крісло. На вигляд дуже зручне.
– Вельми вдячна.- Зайняла Шона крісло і видихнула полегшено, тим не більше вигляд вона мала шикарний, гордий і величний.
Кір одразу підійшов до Шони і примостив біля неї дві валізки, які ніс увесь час: складний мольберт з художнім приладдям, другий з проектами. Шона дбайливо підсунула їх до своєї ноги, ніби переконуючись, що все на місці.
– Власне, дозвольте представити. Шона, мій князь.- Вказав Ештон на неї. Білл трохи здивовано поглянув на Ештонову дівчинку. Ештон не став пояснювати, просто продовжив розповідь, ніби не помічаючи конфуз:- Вона разом з Архітектором підготувала проекти на основі моїх розробок, про які я з Вами домовлявся. Для захисту Зовнішнього Світу.
Білл Уокер перемінився на лиці на щось оніміло-шоковане.
– Я хотів би, аби Ви швидко ввійшли в курс справ. Рікон, де футляр?- Змусив Ештон опритомніти правицю.- Також я підготував амулет, який дозволить виявити талановитих людей, яких можливо підготувати на роль вартового. Ось.- Рікон видобув футляр з рюкзака і простягнув Ештону у відкритому вигляді. Ештон дістав годинник.- Дозвольте Вашу руку?
Білл простягнув руку, на здивування Ештона без жодних сумнівів. А Том Гарісон щось занервував.
– Все абсолютно безпечно.- Перевів Ештон погляд на Тома.
– Ааа… Так.- Розгубився він, злегка засоромившись своїх переживань. Білл йому усміхнувся, зрадівши, що той переживає. Том почервонів, зрозумівши, що Білл усе вкурив, але не знайшлося що відповісти. Ештон вирішив, що їхній безмовний діалог легко зрозуміти, навіть дивно, що вони не чутливі до біохвиль. Хоча… Посли між собою теж так спілкувалися… І в Ештона виникла надія, що це не професійні навики, досвід, та результат порозуміння у стосунках, а й справді задатки менталіста, тому що це зараз ой як стало би в нагоді. Ештон надягнув амулетик (такий же, як у Пірея, тільки під годинник з Зовнішнього Світу замаскував) і швидко став входити в напівмедитативний стан, аби у всьому переконатися наочно.
Амулет спрацював бездоганно. Перешерстив інстинкти, наміри та спогади об’єкта, його задатки як менталіста і видав результат – п’ять хвилин на першу… Ештон повернувся у реалію повністю.
– Не пощастило…- Пробурмотів Ештон.- А жаль. Вам амулет на виховання можна було б і довірити…- Ештон і справді вже думав, як обійтися без веретена. І якщо амулет тримати під контролем… І погратися з аварійним відключенням свідомості у разі невдачі… Можна було б пробувати створювати такі амулети, як Шепіт і Кіготь… Але для цього потрібен достойний носій… Ештон, і справді засмутився. Він розстібав ремінець годинника, і думав про те, де чорт забирай, знайти нормального носія… Він уже підкоригував амулет, на зразок того, яким був амулет Макнармерів, аби він шукав ще й достойного, оцінював. Лише елементів авторизації не додав зовсім. Аби він залишався нічийним.
– Серце!- Клацнув Кір перед носом. Ештон перевів на нього погляд.- Ну, ми ж з людьми…- Зітхнув Кір і вказав долонею на посла.- Давайте потім будете вантажити собі мізки.
– А, так. Пробачте.- Усміхнувся послу Ештон.- Ви не підійшли. Таланту не вистачило. Тут все просто. Чим ближче час до півночі, тим більше таланту у носія. Якщо час перевалює за шосту годину, то таланту, впринципі, вистачає а не вистачає людських якостей, що дозволили б їй виконувати таку важливу місію. Відповідно, чим ближче стрілка від шостої до дванадцятої – тим більше таланту і тим більш непідходяща людина, як особистість. А якщо північ – тоді це ідеальний носій.- Пояснив Ештон принцип і одягнув собі годинник. Північ. Працює, наче.- Сірін, маленька, дай ручку.
Сірін підставила Ештонові витончену кисть. Ештон застібнув і на ній ремінець. Одинадцята. Ештон усміхнувся. А Сірін засмутилась.
– Я маю погані якості як особистість?- Дуже, прямо таки, засмутилась.
– Ахах.- Погладив він її лагідно по голові.- Ні, Сірін, амулет предназначено для людей. Все гаразд, ти чудова.- Ештон просто таки фонтанував гордістю за свою берегиню і любов’ю до неї. Захопленням і чимось близьким до розчулення. І Сірін повірила і заспокоїлась, притулившись в обійми. Ештон її погладив ще в обіймах і вона повернулася до Рікона(хоча хотіла залишитись ще, але вони ж у справах…), ахах, милота яка.
Ештон повернув погляд на годинник у своїх руках і зітхнув:
– Я, якщо чесно, сподівався що він Вас визнає.- Поглянув він в очі Біллу.- Хотілось би знати, що я залишаю проекти у підходящих руках.
Білл якось незатишно переступив з ноги на ногу:
– Я зроблю все від мене залежне, аби ці проекти було реалізовано…- Очевидно, він вирішив, що Ештон сумнівається у його людських якостях. Він широко усміхнувся на це Уокеру.
– Я не сумніваюсь, що Ви подбаєте про все. І не сумніваюсь, що Ви розумієте всю серйозність ситуації, адже від цього залежить безпека жителів великих міст і збереження людського виду, як такого.- Підняв Ештон брову, а потім додав зітхнувши, з вже спокійним виразом обличчя й потер очі:- Але… Ці обереги значно менш ефективні без вартового, котрий зможе настроїти їх на потрібний лад. Необхідно знайти підходящого кандидата на роль вартового для кожного з цих оберегів…- Ештон знову тяжко зітхнув. А потім йому стрілила цікава думка:- А може Вас випробуємо?- Звернувся він до Тома… Як там його прізвище?
– Ні!- Заступив його собою посол, різко викрикнувши, Ештон аж оторопів.
Але не встиг вставити й слова, на це обурився сам Том:
– А тобі, значить, можна? Давайте, робіть мені!- Спробував він відсунути Білла з дороги. Але той стояв як скеля, ховаючи свого коханого за спиною.
– Я не сумніваюсь, що Ваш пристрій безпечний.- Примирливо звернувся він до розгубленого Ештона, все ще утримуючи Тома, що брикався і сварився в нього за спиною:- Але справа не лише в цьому. Якщо він стане вартовим, він наражатиметься на небезпеку. Питання у владі. Це люди…- Зітхнув він, намагаючись пояснити:- Тут все не так, як в Шазарії… Тут дбають лише про свої інтереси. Люди групуються і боряться один проти одного… І я вже у цьому всьому замішаний, та не хочу втягувати у це Тома. Врешті-решт він стане просто розмінною монетою в іграх великих світу цього.
– Так захистіть його.- Усміхнувся Ештон.- Він захищатиме людей, а Ви захистіть його.- Ештон уже не сумнівався, що Том підійде. Інтуїція. Бачення ключа. Чи ще щось. Але Ештон уже це відчував і без амулету.
– Я не настільки впливовий. Я не зможу. Давайте спробуємо ще Ріка Гарсію…- Спробував Білл гарячково знайти інші варіанти, які допомогли б відмазати свою пару.
– Спробуєте, якщо захочете.- Стенув плечима Ештон.- Я залишу Вам пристрій. А щодо впливу… Невже те, що один з Правителів Шазарії вибрав Вас та Вашого колегу – Ріка Гарсію для спілкування з Зовнішнім Світом не робить Вас впливовим?- Хитро усміхнувся і підморгнув Ештон. А тоді просто попросив:- Дозвольте просто погляну, чи Том підходить? Самі вирішуватимете чи розголошувати це.
– Так, я хочу спробувати.- Рішуче з-за плеча, просто фонтануючи хвилями, що говорили про вже прийняте рішення, з твердим поглядом, поставив перед фактом Том. Білл поглянув на нього приречено, зітхнув і поступився.
Том простягнув Ештону руку і поглянув в очі. І його злоба розбилася об Ештоновий погляд. Можливо, він відчув, що Ештон повірив у нього?
І щойно годинник було одягнуто на його зап’ястя – стрілки смикнулись і показали північ. Ештон посміхнувся на один кутик і відпустив руку, не забираючи годинник.
Настала мовчанка.
– Що ж. Я залишаю цей пристрій Вам. А також проекти. Рікон, дай Біллу Уокеру контакти клану Макнармер. Навчання проходитиме там. Можливо, на перший час тебе відправлю для налагодження навчального процесу.- Почухав Ештон голову.
– А як же Академія!- Запротестував Рікон.
– Є Вілліам для цього. Його підстрахує Сірін.- Усміхнувся Рікону Ештон. Він просто не хоче розлучатися.
– А… Стабілізація?- Не здавався він.
– З новим договором ти дуже довго можеш обійтися без стабілізації.- Поблажливо усміхався Ештон, а Рікон похмурнів і засмучувався з кожним словом.
Він ображено стис губи і намагався придумати ще щось. Але розумів, що це найкращий варіант:
– Гаразд.- Погодився він і відвернувся. Ештон з жалем схилив голову на бік.
– Ну, придумай щось краще.- Зітхнув Ештон, здаючись.
– Це найкращий варіант.- Похмуро пробубнів він. Ештон знову зітхнув.
– Я міг би поїхати…- Запропонував Кір.
– Договору ще немає. Ти сам ще вчишся. І зараз тобі собою потрібно зайнятися і своїми питаннями, про які ми з тобою говорили біля струмка. Знайти якір. І Шоною займись.- Припечатав суворо Ештон, не даючи й шансу рипнутись.
Кір кивнув, прийнявши все не пручаючись.
Сірін зітхнула і притулилась до Рікона.
– Я теж можу виконувати це завдання. Хоч бажання не маю. Якщо оберете мою кандидатуру, я візьму з собою Акелара.- Виструнчилась на кріслі Шона. Ештону ідея не сподобалась. Навіть ця поїздка далася їй тяжко.
– Маю купу причин відмовити.- Нахмурився Ештон.
– Не дуже то й хотілося.- Хмикнула вона високомірно. Ештон посміхнувся – знав, що зраділа.
– Я візьму з собою Вілліама.- Зітхнув Рікон, все ж таки обернувши обличчя до Ештона:- Можливо потім він зможе займатися цим завданням сам. А за Академією пригляне Сірін з Акеларом…
– Мені б теж поїхати… У такому разі.- Зітхнув Кір, але не особливо вірячи, що його відпустять.
Ештон зробив паузу, стоячи з руками під грудьми.
– Хочеш займатися цим питанням?- Серйозно запитав Ештон. Кір скривився.
– А що мені сидіти в Шазарії? Я не домашній пес.- І мав він певну рацію. Кір той, хто піде з Ештоном в бій. Той, кого не страшно, насправді, відправити для чогось небезпечного. Той хто й сам руку відгризе, чи просто заживо розірве. Ештон не боїться за нього. Він швидше боїться за те, яким він стане без його нагляду. Ой… А під його наглядом він, значить, стовідсотково стане на “шлях істинний”!.. Чесне слово, та Ештон і сам фігні всякої з ним натворити може…
– Гаразд.- Зловив Ештон погляд Кіра. А тоді повернув увагу до посла і його пари:
– Отже, я все що мав зробив. У Вас є запитання?
– У нас прийнято зустрічати послів, а надто правителів країн… відкрито. Можливо я проінформую владу та всі потрібні інстанції, що Ви тут? Ви змогли б напряму все розповісти…- Схоже, він розумів, що йому відмовлять.
– Ні.- М’яко усміхнувся Ештон.- У мене і в моєї сім’ї відпустка. Ми заїхали спеціально до Вас, аби не піднімати шуму і спокійно відпочивати собі далі. У якості побічної справи. А Ви вже якось далі сам давайте.- Розсміявся Ештон, прекрасно розуміючи, що ставить посла в неоднозначне і складне положення. Як він повинен пояснити президенту і всій верхівці, що до нього додому завітав один з правителів Шазарії? Ахах.
– Шона. Твій вихід.- Усміхнувся їй Ештон.
– Так, дякую. З Вашого дозволу, я презентую наші проекти.- Поважно і з шармом мовила Шона.
– Можливо, Ви хотіли б виступити на прес конференції?- З надією ступив до Шони крок посол.
– О, ні. Перепрошую з усією можливою до Вас повагою, проте я людина не медійна.- Виставила Шона вперед долоню, ніби відгороджуючись.
Ештон засміявся. Їй ця роль підійшла б. Інша річ, чи захоче цього Шона. А це навряд.