Так тримаючсь разом за руки й зайшли ми до кімнати, де залишили саму Марійку господарити, а вона напікши пиріжків спокійно куняла у кріслі, сперши голову на руки. Яр’рез тихо рикнув, клацнувши своїми мандибулами. Подивившись на нього побачила підозрілий та лукавий вогник в його очах й наперед легенько затисла рукою його пальці. -Не треба сонце так робити, вона й так достатньо налякалася за вечір, й за ту ніч що настала. Прошепотіла я до нього, випередивши його в тому бажанні, налякати Марійку своїм риком. -К’жит, а мені так хотілося… А ти люба читаєш мої думки.. Сказав Яр’рез, нахиливши голову на бік, коли Марійка голосно захропла на всю кімнату. -Ти мій дорогий занадто все чітко собі уявляєш на перед. Сказала я, с теплою посмішкою поглянувши на Яр’реза. Й якраз пробудилася Марійка від свого храпу та коли ми одне на одного з Яр’резом мило поглядали. -Ой, шось я знову заснула.. Сказала Марійка сконфужено на нас поглядаючи.- Якась така змучена що жах, але хоч плюс що пиріжків напекла.. Зівнула вона голосно. На що Яр’рез смішно зреагував, обійнявши мене й притуливши до себе. Ніби Марійка тим зіванням могла мені нашкодити. -Може давай вкладаємося спати, поїмо зрання, бо пізно вже. Зранку ще може твій чоловік за тобою під’їхати якщо йлму погода позволить. Сказала я, обнімаючи вільною рукою Яр’реза за стегно, позаду себе, а іншою за його руки, сплетені спереду себе замком. -Дійсно, слушно. Хороша ідея піти спати. Сказала Марійка сонно глипаючи на наші з Яр’резом обнімашки та потирашки. -Я тобі Марійка зараз постелю на ліжку. А ми будемо поруч. Сказала я, з жалем покидаючи теплі обійми свого Яр’реза, який на то що я вимушено втікла по справам тихо лиш розгарчався й розклацався голосно своїми мандибулами. -Поможеш мені любий? Спитала я його, стараючись відволікти й взявши за руку , повела за собою в комірку . Бо він бідака, натерпівся з нашою гостею під одним дахом й вже невдовлено шкірився в інший бік. -Звісно люба, поможу.. Відповів він, й нахилившись за мною пройшов в тіснувату комірку. Не втримавшись погладила рукою його по опущеній патлатій голові. Яр’рез зітхнувши опустив свою важку голову мені на плече, лоскотаючи мою шкіру своїм теплим видихом та мандибулами. Погладила ніжно його по спині рукою, відчуваючи під своєю долонею на його шкірі нерівні шрами з минулого. Він також мене тепло обійняв, тулячи до себе. -Люблю тебе дуже, сказали ми одне одному синхронно в унісон, вже не дивуючись тому. Яр’рез дуже легко мене вкусив за шию, потім ніжно лизнувши місце свого укусу. -Добре мій солодкий ікластику, тримай це барахло врешті. А то ми ще трохи й тут з тобою затіємо гарячу сцену. Сказала я. Складаючи йому до рук білизну з полички. Яр’рез форкнувши весело застрекотав, згоджуючись зі мною на рахунок гарячої сцени. Взявши все що треба з комірки ми вернулися до кімнати, де я заправила ліжко для Марійки й вона, скинувши з себе одяг до нижньої білизни весело як та миша пірнула в ліжко, кутаючись в ковдру. -В вас таке зручне й затишне ліжко. Сказала вона. - Та, було моє. А тепер я його не використовую. Бо мій чоловік там весь не вмішається на тім ліжку й дискомфорт має через це. То перенесли своє ложе на підлогу . Пояснила я. Погладжуючи ніжно пальцями Яр’реза за зап’ястя на руках. Пригадуючи сумно, як він собі їх травмував до крові, знерухомлений через мене. Лице Яр’реза низько нахилилося до мене, аж валари попадали накривши мене собою. -Ви, молодці, так дбаєте одне за одним. Й не скажеш що твій чоловік іншопланетянин. Мені іноді здається що я з своїм живу як вівця з вовком.. Сказала нам Марія з нотками якогось смутку в голосі. Дивно мені здавалося що вони вроді були з чоловіком щасливою парою.. Хоча то могла бути просто для показу ілюзія. Яр’рез різко підвів свою голову, рубінові очі горіли, здається він розумів що вона сказала вже без проникання телепатичними мостами в сторонній мозок. На тому місці якось виникла пауза, й Марійка закуняла. Заким Яр’рез забрався до ложа, я загасила світильники а потім залізла до Яр’реза під його теплий бік, орієнтуючись в темряві на його яркі очі, дві рубіново червоні жаринки палаючі в темноті кімнати. Вмостилася зручніше під головою розправивши подушку, й погладила Яр’реза намацавши в темноті його зарослий щетинками лоб. Він в ту ж мить притулився до мене, поклавши свою голову на мене. Такий мій лютий і безпощадний до ворогів космічний воїн. Й такий милий до мене, тої яку так самовіданно кохає. Подумала я. Рука моя з ніжністю пірнула пальцями в саму глибину густих валар на його голові й почала там погладжувати та перебирати пальцями довгі відростки його гриви. Відчуваючи як ця процедура розслабляє та заспокоює не лише Яр’реза, а й мене також. Так ми й заснули разом, під монотонне похропування Марійки, та потріскування дров у печі, спочатку він, а потім вже я. Ніч пройшла без пригод. Над світанком збудилася, й мацнувши рукою пустоту поруч сполошилася що місце Яр’реза пустує, хоч ще трохи було воно тепле. Але потім розгледіла його у напівтемряві світанку що він хазяйновито підкидує у пічку нові поліна. Й вогонь з печі додає якихось демонічніх бліків його рубіновим очам. Інтуїтивно відчувши що я не сплю, а за ним дивлюся, він тихо клацнувши мандибулами прийшов до ложа, й забравшись під ковдру обійняв мене, притуливши до себе. -Дарма ти так нервуєш моя люба, я тільки встав щоб підкинути дрова в пічку. Кида я можу зникнути у хаті. Почула я його телепатичну розмову до мене. Його лице нахилилося до мого, легко обхопивши мене своїми мандибулами, легко обіймаючи та лоскотаючи своїм язиком. -Ох, Яр’рез.. Пробурмотіла я, тихо, запустивши свою руку в його валари. Він тихо засопів, бо не хотілося звільняти моє лице з солодкого полону обіймів його мандибул. -Сонце, мусиш відпустити мою пичку а нуж твої щелепи ще корч зведе від незручного положення. Пожартувала я , подумки, почіхравши пальцями його під щелепою. - Ну, й не страшно. Якось я мусив тебе заспокоїти, дорога, своїми подвійними обіймами. Відповів він, склавши свої мандибули, притиснувши їх до ікол, відірвавшись від мого обличчя. Марійка в сні щось, пробелькотала подібне на матюк, нерозбірливо, й далі захропла, перекинувшись на спину. Ліжко жалібно скрипнуло під її вагою. Яр’рез ніжно своїм кігтем виводив у мене по обличчю якісь узори, то світячи своїми червоними очима то прикриваючи їх повіками. -Тут ліжко її ваги не витримує, а вона гнала того малого коня по тим снігам. Сказав він до мене. Я здивовано відкривши очі, витріщилася на свого чоловіка. -Слухай но любий, звідки ти знаєш що її кінь невисокий? Поцікавилася я у Яр’реза, грайливо плеснувши його рукою по дупі, схованій під ковдрою. - Вчора взнав.. я з твоєї голови прочитав, там й побачив образно того невисокого коника, навіть його ім’я, Лисий запам’ятав. Подумки відповів мені Яр’рез, й переставши на моєму обличчі виводити свої іншопланетні символи довгим чорним кігтем на своєму пальці, обійняв мене, притуливши до себе. Аж мені стало парко в його гарячих обіймах, але не зважаючи на то, приємно. -Ну це добре що ти легко читаєш мене, як відкриту книжку й взнаєш що треба. Похвалила я його. Пригорнувши рукою його голову до своєї, аж опинилася під лісом його довгих валар, коли він притулився до мене головою. -Мені було якось ніяково від того люба, але ти спитала мене, я відповів й стало легше. Тихо сказав він, ховаючи вже своє обличчя у мене на грудях. -Ну, ти чого ж.. такий у мене скромний чоловік.. мені подобається що ти мене читаєш, а ще подобається те що ти ніяковієш. Так що не переймайся любий. Сказала я, гладячи рукою його по валарам, й нахилившись поцілувала його в голову. Так от ще ми трохи полежали в теплі одне одного, й собі задрімавши заснули. Марійка збудилася, солодко зіваючи та потягуючись в повний ріст на ліжку. Це ліжко їй сподобалося, таке міцне й надійне. Вона перевела погляд вбік, шукаючи очима Яр’реза та Іларію. Й побачила їх у світлі дня щасливо поснулих в обіймах одне одного. Рижі хвилясті косми волосся Іларії розметалися зміюками по білій подушці, переплівшись з темними валарами Яр’реза. Яка ж гармонічна пара подумала Марійка. Шкода що свого часу батьки не дали їй зробити вільний вибір, у виборі свого обранця. А мотивувалися тим що треба її видати заміж за заможного сина купців. Отак от й вийшло. Любові 0 як й розуміння. Ну зате при грошах. Сердито зітхнувши у ліжку вона укуталася більше ковдрою. Цікаво який на дотик інопланетний мужчина? Задалася вона питанням сама до себе й чимраз тим більше воно її хвилювало, й виникло бажання торкнутися пальцями до Яр’реза, просто так щоб втамувати власну цікавість. Він спить й того навіть не почує, а якщо почує то подумає що це Іларія його торкнулася. Марійка крадучись вилізла з ліжка й вже простягла свою руку, до темно- сріблястого плеча Яр’реза, й все відбулося за лічені секунди що вона не встигла навіть й отямитися. Відчула що щось гостре полоснуло її по руці, й те що вона полетіла майже через всю кімнату шкереберть наробивши купу гамору та шуму. Де впавши на підлогу здивовано лупала очима приходячи до тями. Яр’рез вскочивший у ту же мить з ложа на ноги приготувався, активувавши свої подвійні леза. Він навідріз відмовився знімати їх з руки на ніч, з сторонньою для нього уманкою. Й я здивовано й перелякано вскочила на ноги від того шуму що був в кімнаті й побачила злого Яр’реза в бойовій стійці з його активованими к’ітчі-па що був поруч зі мною й розпластану на підлозі як жаба на спині лежачу Марійку , яка таки здивовано сіла. На її руці червонілися три криваві сліди від порізів. Й то явно не від лез а кігтів Яр’реза. -Любий ти чого, заспокойся.. підскочила я швидко до Яр’реза обійнявши його за талію й стримуючи його праву руку, бо його явно перекрило від люті. Рубінові очі горіли диким вогнем. Він загарчав, дивлячись на предмет свого роздратування, й стискаючи пальці руки в кулак, аж тріщало кріплення його наручних лез від напруги. -Яр’рез, заспокойся, заховай свої леза. Що в біса трапилося?! Ти напав на уманку? Шарпнула я його за руку, звертаючи його увагу на себе. -Так, напав вимушено. Вона тягнула лапу до тебе. Рикнув він, відповідаючи мені. Марійка, забелькотіла. -То я винувата, мені зайшло в голову помацати який твій чоловік на дотик й я тягла руку щоб здійснити задумане. А він мабуть прийняв це як напад на тебе. Й я полетіла шкереберть кинута ним через всю кімнату. Сказала Марійка кривлячись і тримаючись за свій поперек. -Ти хотіла помацати на дотик мого чоловіка? Перепитала я. Відчуваючи що мені таки смішно вже з тої ситуації. -Так, хотіла. Й отримала політ по заслузі, а ще й розпанахана рука тепер. Сказала вона, затискаючи рани з яких ющила кров. -Чекай но. Я тобі зараз їх перев’яжу. Сказала я, й гайнула до комірки з травами й всілякими цілющими мастилками. Де взяла бант, й настій деревію. Й підсівши до Марійки, прочистила три розрізи від кігтів Яр’реза, й наклавши настій деревію, почала забинтовувати. -Радій що так все обійшлося з твоїм мацошином. Він ж воїн й спить дуже чуйно й стереже мене. Сказала я. -Та я вже зрозуміла, бо начисто все забула тоді коли кортіло його мацнути.. Мене покарали за жіночу цікавість й матиму мітки на пам’ять. Сумно зітхнула вона, дивлячись як я забинтовую її руку. Кігті Яр’реза хоч й гострі як бритви проте повезло що не заділи важливих точок. Тож все буде добре. Яр’рез, заспокоївшись заховав свої подвійні леза в пази, й присівши біля пічки, підкидаючи в вогонь дрова , дивлячись за нами трохи насторожено. Часом барабанив своїми кігтями по поліну яке тримав в руках. Надійно забинтувавши руку Марійки , сіли на ліжку скраю, трохи поточити між собою ляси. Й я покликала до себе Яр’реза. -Любий йди до мене, мені треба тебе почухати, скучно коли ти не поруч. Він підійшов до нас, скоса глянувши на Марійку та на її забинтовану мною руку, яку покалічив їй, перестаравшись з захистом. Я йому на підлогу, перед своїми ногами кинула подушку. Й Яр’рез сів на подушку як на трон, спиною втиснувся між моїх ніг, спираючись на бортик ліжка і на мене. -Ну от це вже краще , ніж те де ти сидів біля пічки гніваючись. Сказала я до нього, перебираючи в руках його косми довгих валар. - Так, біля тебе ліпше люба й не до порівняння з сидінням біля пічки. Й як не гніватися мені коли до тебе тягнуть граблі різні уманки. Що думати в той момент коли це відчуваєш, й як не схопити за лапу і не вжити бойовий захват за лічені долі секунди? Форкнув Ярр’ез, знову не добре покосившись в бік Марійки, котра сиділа поруч від мене й розглядала свою забинтовану руку. -Я все розумію любий мій. Ти правильно діяв, це ж могла бути й не Марійка а хтось інший, а часу тоді на роздуми та зволікання немає. Так що все гаразд. Й думаю більше їй у голову не збреде дурна ідея тебе помацати. Сказала я. Вкладаючи голову Яр’реза собі на ногу. -Навіщо їй мене мацати? В неї ж є чоловік, хай його і мацає там де треба а не рукоблудить по чужим. Буркнув Яр’рез. Марійка задумливо з своєї руки перевела погляд на нас, силячись зрозуміти те що ми говоримо між собою. -Сонце, то було просто з цікавості у неї, а не таке як ти думаєш. Просто помацати на дотик іншопланетного чоловіка щоб зрівняти з уманами. Пояснила я, гладячи Яр’реза рукою під шию. На що він нічого не відповів у своєму саркастичному гострому амплуа. Типу це типово для самичного інтересу. Просто віддавши перевагу мені і розслаблявся від мого масажу. -Дивно він такий великий й небезпечний і любить пестощі. Сказала Марійка здивовано. -Саме тому й любить пестощі він, тому що небезпечний. Відповіла я , загадково посміхаючись. Яр’рез зітхнувши, обійняв руками мене за ноги, вмощуючись зручніше, довгі темні гострі кігті матово поблискували при світлі дня на його пальцях, коли його рука лежала на моєму коліні. -За тобою ще ходить той інтерес його памацати на дотик? Спитала я в Марійки зачаровано споглядаючу на його могутню руку лежачу на моїй нозі. -Важко сказати.. Але думаю що так. Хоч я сама з себе в шоці від того. Зізналася мені Марійка зніяковіло. -Сонце, дозволиш Марійці до себе торкнутися? Рішила я таки спитати в Яр’реза дозволу, зазираючи йому в його обличчя з прикритими очима. Бо як би то виглядало без його дозволу. -Ні, я не хочу.. Люба я не хочу... Загарчав він, голосно форкнувши і пронизуючи мене своїм ярким рубіновим поглядом.- К’жит і раз це все відбулося саме через її дурну самичну цікавість то хай ця нудна самка робить це швидко й щоб я не бачив. З трудом згодився він, й то зрозуміло що через те що не хотів йти проти мене. -Марійка ти тільки швидко вгамуй свою цікавість. Можеш торкнутися Яр’реза. Сказала я. Закриваючи своїми долонями очі Яр’резу, щоб він нічого не бачив. Й відчуваючи як його вії лоскочуть мою шкіру на долонях. Але толку з того таки було мало коли у нього таке відчуття дуже загострене. Марійка обережно торкнулася пальцями до його руки, провівши по ній знизу- вверх . А я відчула як напружився від того чужого для нього дотику весь Яр’рез хоча сам він й не ворухнувся при тому. Марійка швидко відірвала від нього свою руку, врешті задовільнивши свою цікавість. Забрала свої руки з очей Яр’реза, після того обнімаючи ними його за шию. Він насуплено мовчав, звівши до купи свої колючі щетинисті брови й сильно притисши до пащі свої мандибули з гострими бивнями . -Й які твої враження, спитала я, відірвавшись від розглядання сурового обличчя Яр’реза, поглянувши на Марійку. -Після обмацування іншопланетного мужчини? Все таки мені була цікава її відповідь. -Не сподівалася я що його шкіра буде така тепла й на дотик гладка і приємна, наче оксамитова. Відповіла Марійка, не приховуючи деталі. -О, певно ти думала що він буде як риба чи якась ящірка, так як подекуди має луску по шкірі. Сказала я, трохи насмішкувато, ніжно гладячи Яр’реза рукою по шиї та вверх обличчю, розгладжуючи його складки невдоволення . На що він не забарився відкинути зручніше свою голову на мене. -Я так й думала, спочатку. А переконалася що все не так як я думала. Усміхнулася Марійка подивившись на нас. -Але мацати його небезпечно що й ведмедя розлюченого. Добавила вона. -Звісно що так, він не признає нікого крім мене. Такий у нього характер, складний. Але мене все влаштовує у нім. Сказала я, поплескавши долонею Яр’реза по грудях. -Приємно це чути люба від тебе. Подумки сказав Яр’рез, голосно клацнувши мандибулами, пропалюючи мене своїм пронизливим поглядом. -Але мене бентежить коли ти за мене розповідаєш таке тій уманці. Не люблю я лишньої реклами. Сказав Яр’рез , форкнувши. -Та, знаю, знаю сонце. Але що я вдію. Про твої достоїнства, я можу говорити і говорити, не перебільшуючи, безкінечно. Відповіла я йому, й нахилившись над його обличчям солодко поцілувала його в носову складку. Яр’рез тихо загарчав , смішно поморщившись -Це було так лоскотно люба, сказав він й не втримавшись розставивши свої мандибули в сторони і при відкривши свого ікластого рота, ніжно лизнув мене своїм довгим теплим язиком по лиці. Щершавуватий язик Яр’реза приємно ковзнув по чутливій шкірі мого обличчя залишаючи за собою вологу доріжку. Як же воно добре так сидіти разом дарувати тепло й одне одного любити ні про що не думаючи на даний момент. Заким збоку від нас не пролунало збентежене » КХИМ » Марійки яке вернуло нас в реальність, нехотячи забрала своє обличчя від Яр’реза, почервонівши від того як легко я згубила голову, ще й Яр’рез також. Хоча до чогось більшого це би звісно не дійшло у нас при сторонній людині в хаті. Загарчавши Яр’рез, зміряв Марійку своїм пронизливим дуже хижацьким поглядом, облизавши свої ікла. -Знаєш, була би вона самцем умана то вже би було якось простіше мені.. Сказав мені Яр’рез голосно, незадоволено форкнувши. -Ну, я думаю що так. Бо, тоді його би череп поповнив твою колекцію. Сказала я, всміхнувшись, від такої мрії Яр’реза. Так. Ти правильно кажеш люба. Але на при великий жаль це самка. А я нічого не можу проти любих самок й інших видів самок щось погане вдіяти, бо це забороняє Кодекс Честі Воїна. Сказав до мене Яр’рез, набурмосившись. -Ой, щось вже рано настало а чоловіка поки немає, буркнула Марійка підозріло глипнувши на Яр’реза з його колючим поглядом. -Й якось не зручно бо вам заважаю. Продовжувала вона. -Я певно йду таки до столу, час поснідати й кусьну пиріжків, може ще вам принести? Спитала вона. -Та ні, дякую Марійка, ми поки що не голодні, вистарчає що ти ті пиріжки сама ліпила й напекла їх для всіх нас, а я пробайдикувала . Сказала я до неї. -Та це дурниця дорога Іларіє, вдома я взагалі тільки те й роблю, що варю їсти та випікаю для відвідувачів. Й робота така, зобов’язує. Але не менше, мені це подобається. Є чим зайнятися. Відповіла вона, піднімаючись та прямуючи до столу. -Я би такого, не витримала. Зізналася я їй. -Нам з чоловіком багато не треба, й рідко їмо. На що Марійка тільки, розвела руками. -То вам везе, бо я люблю багато і добре пожерти, ще й робота така, вічно біля кухні. Сказала вона сідаючи за стіл, та беручи до руки пиріжок, та наминаючи його. Тут я спохватилася що на столі немає чаю. Яр’рез не зовсім весело відреагував на те, що мені треба відриватися від нього та йти робити чай. На що він тільки загарчав, не зовсім хотячи мене відпускати й вставати, обхопивши своїми руками мене за ноги. -Сонце, ну не будь бука, хоч щось корисне я можу для неї зробити, й для нас зробити ранковий чай з мелісою…? Вона ж вночі наробила й напекла нам стільки пиріжків! Штурхнула я в плече суворого Яр’реза, рукою. -Так то ж була ініціатива від тої уманки ті пиріжки. Не твоя. Мені воно на хрін не потрібне, й корисніше би було робити щось інше. Буркнув Яр’рез фиркнувши не здаючись, не пускаючи з своїх кігтистих рук мої ноги, ще й відкинувши на мене свою гривасту голову, й пронизуючи мене своїм вогняним поглядом. Не вільно замилувалася його обличчям, узором на лобі, та грізними мандибулами бивнями. Й провела ніжно торкаючись пальцем по нахмурених бровах Яр’реза, з колючками жорсткуватих щетинок на них, розгладжуючи їх. -Любасику мій, але мені продерти горло гарячим чайком. Так що все одно мені треба вставати. А чимось кориснішим то займемося потім, ти ж знаєш це сонце . Сказала я. Зазираючи глибоко у ярко-червоні рубінові очі Яр’реза. Зітхнувши глибоко, він не хотячи забрав свою руки якими тримав мене за мої ноги. Й сам підвівся, даючи мені свою руку. Бо якийсь у мене зад був важкий, й я його ледь підняла з ліжка. Й як би тепла й могутня рука Яр’реза яка мене легко підняла з насидженого місця, то я мабуть би так й сиділа там. А так встала, опираючись іншою рукою на накачаний торс Яр’реза. -Все гаразд люба? Спитав він піклуючись за мене. -Так, сонце. Все добре зі мною, просто засиділася. Так іноді буває. Може теж хочеш чаю? Сказала я йому, запитуючи про чай. Він щось там подумав, з хвильку . -Ну можеш зробити чаю, моя солодка. Але я спершу сходжу на двір. Потренуюся там з списом, й під криницею освіжуся. Сказав він, поглядаючи на мене з висоти свого росту. Хотіла щось йому додати від себе про холод й тд. Але добре знаючи його, лише сказала. -Гаразд, йди, тренуйся сонце. Й не забувай любий що на голяка треба обливатися біля студні, без своєї юси, по правилам. Сказала я до нього. Грайливо мацнувши його рукою за пружну сідничку, та плеснувши його опісля по дупі аж ляснуло по кімнаті. Яр’рез на це терпляче й стримано відреагував, лиш підвівши одну брову до гори, та трохи струснувши валарами, покосившись у бік Марійки яка не спішно їла пиріжки не звертаючи на нас уваги . -Я не забуваю за твої вказівки дорога. Пам’ятаю добре. Сказав Яр’рез, голосно клацнувши мандибулами. Чим таки зразу звернув увагу на себе Марійки. Бо хрускіт зразу ж затих. Яр’рез пішов до свого збройного кутка взявши благодатно звідти свого складеного й на перший погляд такого не великого списа до руки, коли він не активований. А я підійшла до плити, підкинувши свіжі дрова під пічку. Та поставила на неї чайник, вилявши у нього воду з глечика. -О, чай, це добре. Втішилася Марійка. -Можна мені туди побільше твого лісового полуничного варення взяти? Спитала вона. -Та, звісно. Бери його скільки хочеш , для тебе й відкрила. Зараз ще тобі цілу діжку принесу. Забереш до дому. Відповіла я зрадівши. Й пішла до комірки, й віднайшовши те що шукала взяла до рук важкувату діжку з варенням й принесла її до столу. -Ось, це тобі. Свіжий збір з літа. Діжку можеш потім вернути, а можеш й ні. Сказала я до неї. Віддуваючись від важкої ноші. -Ого! Дуже тобі вдячна! Нічого собі! То фест діжка. Запах таке враження з тої полуниці аж через цю діжку можна почути, винюхати. Ти такі смачні робиш оті комфітюри Іларіє, за вуха не відтягнеш від них. Втішилася, смачному подарунку Марійка. Любовно погладжуючи діжку рукою по боці. Позаду безшумно надійшов Яр’рез , скептично оглядаючи Марійку, з діжкою та недоїденим пиріжком на столі. Та від несподіванки аж підскочила, на кріслі, але зорієнтувалася що це Яр’рез й заспокоїлася. -Я пішов, люба. Сказав він мені, перевівши свій погляд на мене, тримаючи в правій руці спис. -Гаразд, але якщо щось почуєш чи побачиш то.. Почала я, але за мене продовжив Яр’рез. -Повідомлю тоді тебе моя солодка. Закінчив він, схиливши голову на бік, і поглядаючи на мене яркими очима. Було видно що я його тим трохи розвеселила. -Так, любий, але з чоловіка Марійки не робимо трофей, бо хто ж тоді до дому її відвезе? Прийдеться їй тоді жити тут. Підколола я Яр’реза й це дало смішний ефект, бо він аж рикнув це ясно уявивши. -Ні, в якому разі. Я не витримаю психічно. Рикнув він. Аж я з того засміялася. Яр’рез збентежився. -Ти від мене навчилася отак серйозно жартувати люба. Мені дійсно на одну мить недобре стало від того. Буркнув він форкнувши, та клацнувши мандибулами. -Ти хороший вчитель любий, а я такому швидко вчуся. Відповіла я. -Добре йди вже, охолонеш там на вулиці й відірвешся за тренінгом. Сказала я до Яр’реза. Який ще пару секунд дивився на мене уважно, а потім таки пішов на вулицю. Швидко вийшовши за двері й закриваючи їх за собою. На ганок нанесло трохи снігу, а загалом картина зими стояла на вулиці конкретна. Низькі темні хмари повзли над хатою та лісом, часом сиплючи новим снігом. Дерева завмерли під білим покривалом, як під саваном, нагадуючи собою різні химерні істоти. Сніг хрустів під ногами Яр’реза. Він критично оглядав свої сліди, голосно лайнувшись. -К’жит, їх видно як на долоні. От гівно! Але почекавши пару хвилин побачив що новий сніг, ховає його сліди на землі під своїм білим покриттям й заспокоївся. Що ж заким погода дає йому шанс можна потренуватися й на землі, не боячись що якісь зайди побачать його сліди на снігу. Безшумно активувався телескопічний спис в руці Яр’реза, розклавшись в пів довжини, й Яр’рез почав тренуватися наносячи ним швидкі , блискавичні удари по невидимих ворогах. Легко ним крутячи у повітрі й перекидаючи його з руки в руку. Удар, блок, пірует. Удар, блок, удар.
Заким Яр’рез тренувався на вулиці, чайник по малу починав закипати на плитці. -Марійка розтринділася за все під ряд, повідомляючи купу пліток з міста. Слухаючи їх одним вухом, я тому почутому тільки підтакувала. Бо не особо полюбляла ті плітки. -Але от дійсно упир перестав тероризувати місто по ночам, й пити кров дівиць, певно це таки дійсно був той котрого вбив твій чоловік. Тараторила вона, очікуючи на чай. -Все можливо, якщо ще так співпало. Відповіла я. Беручи з плити закипівший чайник та роблячи чай й даючи горнятко з ним Марії. -Слухай Маріє, ти тільки нікому не розказуй про мого чоловіка.. Хай це тільки буде між нами. Гаразд? Сказала я, серйозно дивлячись на неї. -Та, звісно Іларіє, ніколи того не скажу про твого чоловіка, яутжу, що побачила я, чи відчула й пережила тої вчорашньої ночі з вовкулаками в придачу яких знов же ліквідував твій чоловік. А так вони би всі знову робили хаос по ночам у місті сіючи страх та смерть. Ти ж знаєш що я вмію тримати таємниці. Як оте що ще було з дитинства. Коли ми шкодили з тобов трохи по чужих городах. Заким ти з своїми батьками не поїхала за місто. Сказала вона тепло посміхаючись, згадуючи минуле. Яр’рез прийшовши у хату звстав нас за тим як ми попивали чай, наминали пиріжки й трималися за животи від реготу, згадавши як ми напаскудили одному сусіду, бо він не добре ставився до своїх тварин. -Ти собі уявляєш його пику коли він зірвав той гарбуз з городу, а там в середині ще було не тільки наше лайно а ще й моя сеча. Заливалася сміхом Марійка. -Так, я то пам’ятаю як ти ще туди надзюрила в той гарбуз. Яр’рез здивовано на нас поглядав, чіхраючи себе рукою за мокру від води потилицю. Тут ми на нього перевели свої погляди, разом переводячи дух. -А, Яр’рез, любий, віднось свій спис на місце, й сідай до столу. Зараз тобі зроблю гарячий чай. Сказала я йому, витираючи з очей сльози від сміху. -Що таке сталося? Спитав він здивовано. Вас було чути на пів лісу це точно... Додав він спантеличено. -Та, так згадували своє дитинство, яке ми провели разом бешкетуючи. Сказала я, махнувши рукою бо ошпарилася. -От дідько... Буркнула я. -Дай сюди. Сказав Яр’рез до мене, й взявши мене за руку, ніжно лизнув язиком, аж замружився від того. -То ви одне одного знаєте з дитинства? Спитав він, відпускаючи мою зализану руку з своєї. -Так, з дитинства були разом. Потім я з батьками виїхали за місто у цей заміський дім, який ще від прабабки належав моїй мамі. Вона була відома знахарка. Й на тому отак шляхи розійшлися. Я продовжила діло по бабі та мамі й стала відлюдком. А Марійку там насилу випхали заміж. Розказала я. -Ясно. А з чого ви так сміялися? Запитав Яр’рез, віднісши свій спис на місце, та сідаючи за стіл, пронизуючи мене своїм поглядом, й потім вдивляючись у Марійку. Яка попивала чай. Знаючи його здатність читати чужі думки. Я зітхнула, що ж прийдеться розказати з чого ми сміялись. Він мій чоловік, секретів від нього я не мала. Ну й я розповіла, все як було, коли ми з Марійкою ще малими дівками, залізли на чужий сусідський город заради своєї помсти, вирізали у гарбузі дірку, витягли з його троїх гарбузів весь м’якуш й налили туди до пустого гарбузів з хліву лайна з під свиней, ще й самі там облаштували собі туалет, а потім вирізані дірочки закрили тим же кавалками вирізаного з гарбуза. Й як сусід потім рвучи ті гарбузи замазався весь в гівні й лютуючи репетував на всю околицю. Правда винуватців тої гівняної несподіванки й так не знайшли. Сказала я , скромно закінчуючи свою розповідь. Яр’рез збентежено мовчав, поправляючи на собі плед ,який я на нього накинула після обливання. -То ж треба таку помсту сусіду придумати.. Гарбуз з гівном. Сказав він, почіхравши свою шию довгим кігтем й поклавши потім свою руку на стіл. -Ну, деякі діти вони саме такі.. Витівники. Відповіла я. Попиваючи чай. Й поглядаючи на попиваючу з видом гурмана чай Марійку, та на Яр’реза який задумався. -Ну це добре, дійсно було весело вам в дитинстві… В мене не було таких ігор.. Взагалі ніяких.. Нічого не було крім побоїв , та потім битв та бескінечних вбивств. Сказав він, якимсь безколірним мертвим тоном. -Ти в тому не винуватий любий. Сказала я. Накривши його прохолодну руку зверху своєю теплою долонею та стискаючи його за пальці, вертаючи його до себе. -Пий чай, любий зігрієшся. Сказала я йому, вільною рукою провівши йому по голові а потім скроні. Марійка на то подивилася, з захопленням. -Ти така мала, крихка а покорила такого великого іншопланетного хижака своєю любов“ю й добротою. Сказала вона, голосно сьорбаючи. -Я його не підкоряла, він такий і є зі мною, зразу був. Відповіла я скромно, гладячи ніжно Яр’реза за руку. -Ну так би сказали за вас ті, що пишуть романи про кохання. Сказала Марійка з видом знавця. -Може й так. Згодилася я. -Пий чайок любий. Сказала я. Тикаючи Яр’резу горнятко під самі мандибули. Й тим його довела, що він таки взявся за свій чай. Такий серйозний яутжа, Арбітр, Ліквідатор , а тут йому горнятко тикають під ніс як мальку шкодливому, при чужій для нього уманській самці! -Так, бо нічого в своє минуле пірнати любий. Відпусти його й воно відпустить тебе. Буркнула я йому. Вгадавши хід думок Яр’реза. -Я стараюся, зізнався він. -Але іноді бувають такі моменти як оцей недавно. Але мені з них вже не боляче, від ненависті не перекриває, бо в мене є ти. Сказав він, відставивши подалі своє пусте горнятко. Та, прихилившись до мене поклав мені на плече свою голову, лоскотаючи мою шию своїм теплим видихом. -Йди сюди любий. Сказала я, трохи від столу відсунувшись. Вкладаючи його голову собі на коліна. -А ще краще йдемо на ложе, вмостимося. Сказала я. Беручи його за руку, й повела за собою на наше ложе. Марійка, пішла зразу за нами й плюхнулася на «своє поки» ліжко. А ми опустилися на своє. Де я, притягла до себе на коліна гривасту голову Яр’реза, прикривши його до пояса ковдрою, й прийнялася його по голові гладити, глибоко засовуючи свої пальці у його валари. -..Так, в тебе є я, як ти й кажеш, мій хороший. А у мене є ти. Сказала я до нього, ніжно перебираючи його гриву пальцями, і дивлячись на те як він собі кайфує від моїх пестощів. -Нічого собі.. А він вміє добре так, кайфувати. Прокоментувала Марійка цю картину, поглядаючи на нас з висоти ліжка. -Хм, та чого би не вмів. Буркнула я, здивувавшись від її слів. -Всі живі істоти це вміють, кайфувати, радіти, сумувати й багато чого іншого.. то чому би високотехнологічна нація з космосу цього би не вміла? Спитала я у неї здивовано. Не перериваючи своїх ласк Яр’реза. -Я не знаю.. Просто отак от ляпнула бо не стикалася з тим. Й з своїм пробувала щось подібне робити, то він мене на фіг послав. То я його більше ніколи не рухала. Крім трахів, іноді й то не при світлі. Зізналася вона, мені. -А, тому тобі ото дивно що така не земна істота має таку гаму емоцій в порівнянні з людьми. Здогадалася я. -Так, і є. Тому я іноді ляпаю дурне. Відповіла вона сумно. Яр’рез ще зручніше вмостився на мені, поставивши свою теплу руку мені на ногу. Декілька хвилин ми мовчали кожен зайнятий своїми думками, мабуть крім Яр’реза який собі розслабився у моїх руках. Не повезло моїй подрузі з дитинства з чоловіком. Й що тут скажеш. Бо треба вибирати по душі свою половинку, а не по гаманці, як це зробили за неї її батьки. -Слухай, а ти чого, чому ви не заведете дітей? Чи це не можливо з іншим видом ? Раптом спитала вона у мене. Сама з свого питання здивувавшись. -Все можливо. Тільки мій Яр’рез ще сам не готовий до того процесу. Є багато факторів які його відштовхують від ідеї батьківства. Сказала я, сумно. Провівши пальцем по його скроні та красивих узорах на його лобі. Яр’рез таке враження собі задрімав заколиханий мною. -То як ти справляєшся з тою проблемою щоб не завагітніти? Не вгамовувалася Марійка, все їй було цікаво. -Приймаю свої трави проти зачаття. От й все. Відповіла я. -Ого. Он як. А я просто з своїм, точніше він зі мною спить тоді коли у мене перейдуть місячні. А я й не протестую. Відповіла вона. -Так, теж можна. Після місячних. Згодилася я. Й подумала про себе, але звісно не з яутжею. Котрому би просто раз в місяць задовільнити свою жінку, було би мало. Й мені би також було його ласк мало. Ми звикли з Яр’резом робити це дуже часто. -А ти так от просто сама не хочеш завести дитинку? Без його згоди. Спитала Марійка. -Ні, й ще раз ні. Мені не спішно. Й раз не готовий до того, то хай сам рішиться на цей крок. Дурити свого чоловіка я не можу. Відповіла я. Й трохи нервово від того смикнулася, не втримавшись. Яр’рез , розплющив свої очі світячи ними, й готовий був схопитися з моїх колін,зле загарчавши. -Ну, ти чого? Все спокійно любий. Спи, відпочивай.. Сказала я. Погладивши його заспокійливо по голові. -Мені здалося, що не все так спокійно.. Рикнув він. -Ти нервувалася, я відчув. Сказав він, подивившись на мене, своїм уважним поглядом який пронизує до кісток. -Було, але вже пройшло. Відповіла я йому. Нахилившись над ним, посміхнулася до нього і тепло чмокнула його в лоба. Яр’рез застрекотав , провівши ніжно кігтями й кінчиками пальців по моїй щоці, заспокоївся. Дивилася на нього, спокійного, такого милого, думаючи й ото мені подруга порекомендувала надурити свого чоловіка й обзаводитися мальками. Дивуватися чого потім шлюби руйнуються й стосунки.. -Тебе щось образила чимось та уманка? Спитав Яр’рез, не зовсім добре покосившись в бік Маріки, яка собі закуняла. Й не відриваючи від мого обличчя своїх пальців. Як же це добре коли тебе так ніжно пестять по лиці. -Та, ні сонце, все гаразд. Але раз тобі дуже цікаво то скажу це. Мені Марійка просто запропонувала щоб я обзаводилася мальками без твоєї згоди на це. Себто виходить надурити тебе. Що я вживаю проти зачаття трави далі, а на ділі ні .. а потім крикливий кіндер сюрприз на мою голову і твою не підготовлену теж. Сказала я, йому все не таячись. Яр’рез навіть трохи розгубився, збентежившись. Його рука на моєму лиці трохи дрижала. Тож не роздумуючи взяла її у свою руку, стиснувши його легко за пальці. -Великий Кетану! Мені так соромно й не зручно.. Сказав Яр’рез й не встигла я щось відповісти як він з мене зі сковзнув наче в’юн, під ковдру яку натягнув собі на голову, ще й подушку зверху поклав. Мені лишалося тільки гайнути за ним, але він вправно закопався. Тож я зверху на його спину поклала голову. -Я не бачу нічого тут постидного мій ти сором’язливий кукунясік. Самки про такі речі часто розмовляють. Так що вилазь з під ковдри, бо почну тебе лоскотати за підошви. Сказала я давши йому рукою по пружній дупі захованій під ковдрою. З великою не охотою Яр’рез виліз зі свого схрону, невдоволено клацнувши верхніми мандибулами. -Якось мені не дивно що самки розмовляють за різні речі й пліткують окрім того про все й вся… Просто якось соромно за себе що я такий боягуз, з тим рішенням щодо наших майбутніх чи не майбутніх дітей. Сказав він, туплячи свій погляд, й дивлячись у бік від мене. Протягши до нього руку, легко торкнулася пальцями його лиця. На що він відповів потершись об мою руку своєю щокою, так й завмерши. -Немає чого соромитися, це не є головне Яр’резе. Головне те, що ми є одне в одного. Відповіла я йому, й взявши його за підборіддя рукою повернула до себе. Він на мене подивився в ту мить теплим поглядом, в цих рубінових очах читалося все. Й вдячність, й любов, і смуток й радість. Він обійняв мене, притиснувши до себе, й так не відпускаючи ліг, спершись об подушку головою. Притулилася своїм обличчям до його теплих грудей, потерлася щокою об його атласну шкіру на пресі. Навмання витягнувши свою руку, легко провела пальцями по обличчі Яр’реза та його виступах. Коли його руки гайнули мені під одяг, легко ковзаючи там по моїй спині, подушечками пальців та делікатно проводячи по шкірі кігтями. Викликаючи своїми діями табуни мурашок по моїй шкірі. Він, притиснувся до моєї голови лицем, зарившись у моє волосся своїми мандибулами, голосно вдихаючи та видихаючи мій запах, ніби хотів мене повністю в себе втягнути. -Ти такий неймовірний.. Сказала я. Поцілувавши його в груди. -Це ти така у мене. Неймовірно солодка. Муркнув мені в потилицю Яр’рез, почіхруючи мене там своїми бивнями. Так собі зручно лежачи на своєму яутжі, задрімала у теплих обіймах, запещена ним з двох сторін. Не знаю скільки ми всі разом спали, але збудив мене Яр’рез, хоч й діяв обережно. Але пустка на місці де були його руки на моїй спині зразу все видала. -Ти щось чуєш любий? спитала я. Відірвавши своє обличчя від його грудей. -Так. Чую. Хоч це ще далеко від нас. Відповів він, тихо рикнувши. Права рука його смикнулася, пальці трохи стиснулися до кучі, але подвійні леза були поки спокійними й дрімали у своїх пазах. Провела ніжно своєю долонею по правій руці Яр’реза, від самого плеча до його наручника з лезами, розслабляючи його. -Це може бути чоловік Марії. Сказала я. -Так, може бути й він. Але може бути і ще хтось, хто хоче стати трофейною прикрасою на нашій стіні. Відповів Яр’рез мимоволі шкірячись від передчуттів полювання на зайд. -Чудові в тебе ікла любий. Виросли так, й гострі як бритва. Похвалила я його, помилувавшись вишкіром Яр’реза й торкаючись своїм вказівним пальцем до верхнього білосніжного ікла в роті Яр’реза. Він прикрив свою ікласту ротяру, хижо облизавшись перед тим, й світячи очима. -Я би хотів щоби це були якісь озброєні умани а не самець тої Марр- марри-ї. Так охота розім’ятися й напоїти кров’ю свої к’ічті-па. Відчути як вони легко розрізають чужу плоть. Сказав Яр’рез мрійливо, й зітхнувши ліг на подушку. Розглядаючи кігті на своїх пальцях. Зітхнувши теж, лягла вслід за ним, поклавши щоку на його загартований в боях торс. Пальцем обводячи шрами на його грудях. Так, це ідеальне тіло дійсно прагне битв. -Ти казав сонце, що тобі ж Йонас пропонував якийсь рейд на уманів. Так що не пропусти. Сказала я, потеребивши між пальцями валар. Яр’рез загарчав, форкнувши. -Так,було це. Він казав що покличе мене. Ти мене відпустиш? Спитав він раптом, притихши, ніби боявся що я поміняю своє рішення. -Звісно мій любий що так, бо це ж твоє життя полювання на уманів й все небезпечне. Я не можу тобі цього ні заборонити, ні забрати у тебе. Відповіла я. Припадаючи щокою до його грудей, відчуваючи як там в глибині гулко на мої слова, стукоче могутнє серце Яр’реза. -Й що там знадвору чути? Запитала я у нього, так щасливо лежачого зі мною. Він, форкнув, насупившись, вслухаючись в даль. -Це таки ти права, то мабуть самець сплюхи їде сюди. Чути поступ ніг коня його важке дихання, скрип транспорту по снігу, й хлюпання якесь. Відповів мені Яр’рез. -Хлюп що ти чуєш то певно пивасик у діжках. Сказала я, до задумливого Яр’реза. -Пивасик? Перепитав він, форкнувши бо не втримався. -Такий алкогольний напій з шишечок хмелю і.. Пояснювала я йому. Заким Яр’рез знову зневажливо форкнув, перебивши мене. - Ясно. Ууумани люблять всіляку шкідливу хрінь. То я чув ще в нас на планеті розповіді. Від тих в кого були рейди на Терру. Скажу що алкоголь це для слабаків, для тих хто тікає від реальності. Сказав Яр’рез, почіхравши мене лагідно по руці своїми кігтями, й торкаючись моєї потилиці мандибулами. Піднявши свою руку доторкнулася до витонченої вилиці Яр’реза, погладила його по ній пальцями. -А там звідки ти родом мій солодкий, там був алкоголь? Спитала я, зацікавлено у нього. Яр’рез відірвався від моєї потилиці, опускаючи голову на подушку. -Він там був. Але ним виключно зловживали відступники та нижні касти. Виші касти та воїни, не вживають алкоголю. Відповів мені Яр’рез. Воїн мусить бути завжди на по готові, щоб любої миті зустріти свого врога, і достойно предстати перед Кетану. Сказав Яр’рез, клацнувши своїми мандибулами. -Це дуже правильно на рахунок алкоголю.. Подумавши сказала я. Бо хотіла ще додати «у вас там» . Але не додала, бо це вже було минуле для Яр’реза. Не хотілося ятрити його тим. На що він тільки форкнув, вловивши хід моїх думок. -Нічого страшного люба. Мій дім там де ти, моя кукунясічка. А за тим там, я не сумую. Дому як такого не було в мене, відрікся від нього ще з малку, я просто кочував в пошуках пригод на свою дупу по космосу от й все. Сказав Яр’рез , потершись об мою потилицю своєю головою. Нашу ідилію перервав голосний звук пролунавши в тиші як вистріл з мушкета. Це Марійка голосно пукнула ві сні й від того аж збудилася. -Опа.. пиріжок вискочив. Сказала вона засміявшись й потягуючись на ліжку. Яр’рез зміряв її косим поглядом, скривившись. -Як на пиріжок то занадто смердяче.. Буркнув він, прочитавши її думки. Від чого я не втримавшись, вибухла сміхом, й сказала поглядаючи весело то на Марійку то на Яр’реза. -Ми як були малими то часто так робили, щоб пердинками вигнати з кімнати дорослих . Поділилася я з ним своїм спогадом. Яр’рез на то тільки підняв ліву брову до верху, клацнувши мандибулами. -Щось ви були дуже шкідливі та зовсім не серйозні мальки. Сказав він, насмішкувато мені. -Про що ти там йому розказуєш? Спитала у мене Марійка. -Про те як ми малим з тобою виперджвували наших батьків з кімнати, щоб не заважали нам бавитися. Відповіла я. На що Марійка не зовсім того засоромившись тільки розсміялася. -Вважай, ти йому таки розповідями відіб’єш охоту на дітей зовсім. Тепер вже я розміялася таке почувши. -А що він на то як ми дуркували та пукали сказав тобі? Поцікавилася вона. -Сказав він що ми були ну дуже шкідливими діточками й зовсім не серйозними. Відповіла я, заливаючись сміхом. -Та ми й теперка, не є вже аж такими серйозними. Підтримала мене Марійка, також сміючись. -От твій чоловік то він дійсно сама серйозність, не те що ми. Докінчила вона. Й важко було з нею не згодитися. Яр’рез на то все тільки мовчав, трохи ворухнувши верхніми мандибулами. -Скажи їй люба, що її самець вже близько. Хай збирає манатки та їде до дому. Буркнув Яр„рез, розглядаючи свої кігті на правій руці. -Марія, пора тобі прибиратися до дому, Яр’рез каже що твій вже на під’їзді сюди. Повідомила я їй новину з якої вона одночасно й зраділа і не зовсім. -Та, ще встигну вдітися, коли приїде. Почекає не замерзне. Й Лисого впряже до пари з Лискою. Сказала вона, махнувши рукою. -Ти Іларіє як завжди гарно мене прийняла. Одним словом як буде нагода то приїзди у гості до мене з своїм рикуном. Сказала вона, встаючи з ліжка й розминаючись. Знадвору почувся шум, скрип снігу та форкання коня , креготання, пихтіння та лайка. Яр’рез встав, гордо випрямившись, відкидаючи ривком голови свої валари назад за спину. Марійка дивилася на цю всю красу привідкривши рота. -Подруго гайворони гніздо зів’ють. Підколола я її. -Ой, так.. Щось я задивляюсь тепер на іншопланетних мужчин після твого лева. Як би ще один такий прилетів косматий з космосу то я би сто відсотків пригнула би до нього в гречку. Зізналася вона. -Думаю ти би за це нітрохи не пошкодувала. Сказала я до неї. Прислухаючись до скрипу сходинок, й як важкі кроки наближаються до дверей. Ще перед тим подивилася на спокійного як удав Яр’реза котрий розминав свої пальці на руках та поправляв кріплення наручних лез. -Марійко, курча ляга, а ну ж бо підіймай свою ліниву сраку й тягни її сюди. Я приїхав та чекаю. Де Лисого дівали? Треба довезти вантаж, а конє що вовки зжерли? Вставайте вже ліниві бабиска. Галасував він під дверима, стукаючи в них кулаком. Марійка збиралася, надіваючи на себе свою шубу. -Та йду, вже йду. Відповіла вона. -Стулив би вже писка , а то приїхав й хамить, рагуль не вихований. Завелася Марійка, кутаючись в хустину, заким знадвору знову лунала лайка. -Там як забереш Лисого то хлів не закривай. Сказала я до неї. -Гаразд. Шож добре у вас провела свій час. Висалася, а ще й дупа повна вражень від пережитого. Твого чоловіка ще вщент закумарила. Додала вона поглядаючи з повагою на Яр’реза, який обперся спиною об стіну, за дверима. Він зміряв її холодним нічого не виражаючим поглядом з голови до п“ят. Заким вона сама не витримавши відвернулася. -Добре, Іларіє.Бувайте. Проводити мене не треба. Не забувайте за мене. Сказала вона, обійнявши мене на прощання, а я її, під тихий рик Яр’реза. Вона після того швидко вийшла, швидко відкривши та закривши за собою двері. Які Яр“рез закрив на засув, тихо рикнувши й відійшов від дверей. А я ще подивилася з вікна за ними. Як там потім чоловік Марійки вивів Лисого та впрягав його до саней, в пару до гнідої кобилки покритої інеєм. Сама Марійка сиділа вже на санках, замотавшись у кожух. А всі сани займали діжки з пивом та вином. Коники на фоні того мотлоху здавалися ще меншими ніж були. Врешті її чоловік впряг Лисого, та сів у сани, вйокнув, стрільнувши батіжком. Й коні зрушили з місця, рухаючись до засипаної снігом лісової дороги. Заким їх сани та коні не зникли проковтнуті білою тишою. -Думаю їх там Йонас трохи не попутає на таку погоду. Сказала я, посміхнувшись, поглядаючи на Яр“реза під стіною. Він стояв спершись об стіну спиною, закривши очі. -Насолоджуєшся тепер довгоочікуваним спокоєм сонце? Спитала я, підійшовши до нього впритул, притулившись до Яр“реза й обіймаючи його за талію. Він обійняв мене руками, притиснувши до себе. Нахиливши голову притулив свого лоба до мого. А я перемістила свої руки з його талії, обхопивши ними його за шию. -Так добре, ми врешті самі. Наче вічність минула. Тихо сказав він. -Моя дорога, люба Іларіє.. Сказав він гаряче, і потерся об мене щокою, обдавши мою шию своїм видихом. -А ти мій солодкий неперевершений самець. Відповіла я. Притягши його лице до себе ще ближче й зі смаком поцілувавши в самі ікла. Розпалюючись Яр“рез застрекотав, ніжно лизнувши мене по губам своїм язиком. Його руки почали по мені ковзати, стягуючи з мене одяг який заважав. Не перешкоджала Яр“резу в тому ділі, бо і сама за ним добряче зголодніла. Він так нахилився до мене що його обличчя було на одному рівні з моїм обличчям. Я зрозуміла його задум і лагідно посміхнулася до нього, він взяв мне за підборіддя своїми пальцями, і нахилився до мене, відкривши свої мандибули, гнучкий язик знову вирвався з рота , його теплий вологий дотик пронизав мене, як блискавкою. Не довго думаючи Яр“рез язиком проник всередину мене, наче хотів мене всю випити своїм жарким поцілунком. Пальці Яр“реза акуратно гладили мені щоки, і волосся на скронях, та голові, легко торкалися закритих повік, й коли він обережно зняв з мене залишки сорочки, я не ворухнулася, щоб не перебивати його, лише відчула, як слабшають мої ноги, і міцніше пригорнулася до його твердих грудей, шукаючи опори. Яр“рез відпустив мої губи, розірвавши поцілунок, залишивши їх наче порожніми, і я розплющила очі, дивлячись на його голову, що схилилася нижче до моїх оголених грудей, і чорну як смола, гриву довжезних валар, що звисала з його потилиці. З горла мого вирвався слабкий схлип, пальці імпульсивно вчепилися в його валари, наче котячі пазурі в оксамитову подушку, і я ще лише сильніше притягла його голову до своїх грудей. Моя спина вигнулась, а груди напружились, підвівшись назустріч його ласкам. Відчуття від його язика виявилося дуже сильним. Здавалося, він висмоктував мою душу через ті набряклі, ниющі соски. Яр“рез не відриваючись від них, легко і швидко підхопив мене собі на руки віднісши на наше ложе. З мого горла вже вирвався навіть не стогін, а приглушений зойк. Ноги далі не тримали мене й я притулилася до спинки ліжка, як і раніше притискаючи до своїх грудей голову Яр“реза. Він став поруч навколішки, не відриваючи свого язика від мого тіла. На дотик його руки до себе я слухняно лягла і вигнула спину, дозволяючи стягнути з себе трохи пошарпані його кігтями штани. Штани впали на підлогу. Яр“рез різко підвівся на ноги, знімаючи з своєї правиці к“ічті-па, юса з його стегон впала, одним рухом відкинута ним на підлогу, здавалося, все злетіло з нього так швидко, як гірський туман сходить із гірських вершин, і я, підвівшись на лікті, розглядала його прекрасне загартоване битвами треноване тіло. Розмір його статевого органу як завжди мене вражав. Він нічим не відрізнявся від людського, хіба темнуватим кольором, під його сріблясто-чорну шкіру . Він глибоко ввійшов у мене. Я відкинулася назад, на подушки, знову закривши очі, віддаючись йому. Й ще сильніше притиснулася до нього, до його гарячого тіла, обхопивши його за талію, гладячи руками по спині. Його м’язи напружились, мов сталеві. Це було як завжди щось неймовірне. Дуже глибоке проникнення. Таке що всередині спалахнула іскра тепла, і стегна, вбираючи наростаючий жар, повільно й хтиво зарухалися. Тіло моє по відчуттям ніби відірвалося від землі і стало підніматися вгору в язиках полум’я, що просвічувало червоними відблисками крізь зімкнені повіки. Весь світ зосередився на твердому інопланетному тілі, яке розгойдувалося наді мною і поринало в мене своїм сталевим списом. Жар переповнював мене, виносити його вже більше не було сил терпіти. В останню мить, коли я думала, що не витримаю, щось вибухнуло всередині одночасно з ним, й я наче почала падати, повільно, як осінній лист, все нижче, нижче … поки нарешті не опустилася на ложе в кімнаті. Розплющивши очі, я побачила прямо перед собою обличчя свого любого Яр“реза, який дивився на мене з задумливим, та урочистим виразом. - Сонце моє.. Це було так неймовірно.. Ти просто супер. Промовила я до Яр’реза, ніжно торкаючись рукою до його вилиці, відчуваючи як мої повіки самі зімкнулися, і двоє наших сплетених між собою тіл, так й залишилися разом, не роз“єднуючись, насолоджуючись одне одним. -Це ти моя солодка, ти супер неймовірна, моя Богиня. Сказав Яр’рез , ніжно пальцями обводячи контури мого обличчя й забираючи з нього моє волосся. -Ти недооцінюєш мій любий самець своєї праці та вкладу. Без такого вмілого чоловіка як ти, не було би таких ярких оргазмів у мене. Сказала я йому. Погладивши пальцями його бивні на мандибулах. Дивлячись одночасно на те як він смішно морщить чоло на мої слова. -Й не сперечайся більше.. Сказала я йому доволі серйозно. Й ухопивши пальцями за верхню мандибулу, легко потягла на себе. -Давай ліпше сюди на мене свою голову вкладай. Додала я. Він щось явно хотів додати мені, сказати в своєму репертуарі, але те що я його тримала пальцями за мандибулу заважало Яр’резу. Й він поклав голову мені між груди, приречено зітхнувши, й я відпустила після цього його мандибулу з пальців. -Бідний ти, як же важко не перечити своїй дружині навіть тоді коли я права . Сказала я йому, жартівливо. Занурюючи свої пальці в його розкішну гриву, пестячи його по голові. Він подивився на мене, в його погляді таки був протест, котрий тлів як іскра пригаслого багаття у темноті пічки, але з кожним рухом моєї руки в його валарах та іскра поволі загасала. Яр“рез прикрив свої багряні очі, повіками, віддавшись на мою ласку. Деякий час ми собі лежали в тиші, не порушуючи її. Тільки у пічці догорали поліна, часом потріскуючи та порушуючи тишину. І я теж порушила тишу, хмикнувши. Згадавши бойовий викрутас Яр“реза проти Марійки та її політ через всю кімнату. Він ворухнув злегка головою, зацікавлено подивившись на мене. -Хай дякує що все так обійшлося.. Сказав Яр’рез читаючи мої думки. -Думаю любий що їй той політ по цілій кімнаті ще довго маритеметься у снах. Хихикнула я. Яр“резу то не здалося дуже дотепним. Клацнувши мандибулами, він буркнув -Не цікавить що їй там маритися буде після того, але в мене завжди спрацьовує готовність тебе захищати. Закінчив він, підставляючи своє лице під мою руку. Мої пальці вправно ковзнули вздовж по його обличчю, обводячи кожен контур його іншопланетної структури.- Любий ти в мене прекрасний чоловік, турботливий, відданий. Обожнюю тебе. Сказала я, гладячи його рукою вздовж шиї. -Люба ти мене так хвалиш, що аж у мене голова паморочиться. Відповів Яр’рез, тихо застрекотавши. -Думаю то не від моїх похвал, твоя голова обертом йде. А від того що ти мене дуже гаряче закохуєш. Додала я. Нахилившись та поцілувавши Яр’реза в лоб. Він на мене подивився, своїм серйозним поглядом, ворухнувши мандибулами. -В мене так багато того накопичується, я не вмію по інакшому. Відповів він, відчуваючи що знову збуджується. На що я, йому сказала. -Ляж на спину любий, ти трошки мене придавив своєю вагою. Сказала я. Задумавши свій солодкий план. Яр’рез не хотячи зісковзнув з мене швидко як в’юн, як й його орган з мого лона. Замочивши ще мені живіт та стегна залишками свого насіння що затрималося, закупорене його членом в моєму лоні. Він вмостився на спину, витягнувшись біля мене. Заким я за ним спостерігала , прилігши на бік. А потім хвацько заскочила на його стегна верхи. Руде волосся розсипалося по моїй спині, наче вогняний вихор. Долонями рук погладила його загартований торс, з верху до низу. Відчуваючи як тіло Яр’реза під моїми руками напружилося як сталева пружина, й його дихання стало більш глибше. Він відкинув на подушці голову свою назад, рубінові очі потемнішали, він прикрив їх повіками. Рукою нервово стискаючи ковдру. Подивившись на нього з висоти свого місця, подумала що непогано як на початок. Я ще так толком не починала й дуже своїх ласк його тіла, а Яр’реза вже била пропасниця, коли я кігтиками ніжно провела по його шкірі на грудях, пересовуючись звідти не спішно на живіт, потім на його ноги, навмисне поки оминаючи ту ділянку де стирчав його збуджений орган, ніжно долонями масувала все його тіло . -Я хочу щоб ти мене зараз дико взяла.. Дуже хочу люба. Загарчав Яр’рез, відкривши свої очі які спалахнули ярко червоним вогнем. -Так, але це ще рано тебе брати любий мій. Дозволь мені балувати тебе ласками. Сказала я. Лизнувши язиком пальці Яр’реза, та беручи їх по черзі до свого рота, втягуючи та причмокуючи, якими він до того обхоплював моє коліно. А інша рука продовжувала жмакати ковдру. Він на мене дивився дуже жарким поглядом хоч в глибинах читалося що йому важко себе контролювати. Але він терпляче все зносив мої ласки над собою. Заким я не взялася руками, за його не дрімаючого дракона. Пестливо обхоплюючи його грубий стовбур своїми руками вже вологими від прозорої рідини, то одною ведучи до самого верху головки, а іншою м’яко ведучи до низу. Не то стогін, не то рик пролунав з його боку на мої не квапливі дії. Не звернувши на то уваги нахилила лице над його членом, й розтягши плоть, лизнула обвівши кінчиком язика вздовж рожевої головки. З задоволенням слухаючи переривисте дихання Яр’реза та його хаотичне стогоно-гарчання. Яке мене примушувало потроювати свої зусилля над його членом своїм ротом, руками та губами. Попробувала навіть для експерименту трохи легко прикусить кінчик його голівки й того хватило щоб Яр’рез бурхливо кінчив, вивергнувшись як вулкан потоками білої рідини на мене, на моє лице, руки, підлогу та ліжко. Я горда своєю роботою, але шоковано витиралася з такої кількості сперми, заким Яр’рез переводив дух й відсапувався закотивши очі. Невже така кількість його рідини вміщається у мене подумала я, знову шокувавшись. Й тут не встигла ще щось подумати чи сказати, як мене буквально кинули назад у ліжко, й могутнє тіло втиснуло мене спиною у подушку, нависнувши наді мною наче скеля. Розвівши мені ноги коліном, Яр’рез увійшов у мене з усієї сили, простромлюючи своїм членом наче як на виліт. Я навіть не встигла підготовитися до такого бурхливого вторгнення. То воно навіть й заболіло мене від того пронизуючи аж до п’ят, на очі навернулися сльози. Він бурхливо брав мене, заким біль не переріс у ейфорію й вже все було байдуже по барабану. Лиш би він не зупинявся. Яр’рез застогнав коли моя плоть в середині зажала його плоть в одному пориві двох об’єднаних між собою тіл, принісши з собою довгий оргазм, в пориві якого Яр’рез відчутно боляче прикусив мене за плече, загарчавши, стримуючись щоб не прокусити шкіру до крові, своїми довгими гострими іклами, з яких потекла його слина по мені. Рукою погладила його по спині. Перечекала поки він переведе дух , після потужного нашого оргазму. Бо його тіло ще трохи тремтіло, заким ше його орган зливав залишки насіння в мене. -Ти як сонце? Й дійсно де того в тобі стільки береться. Просто ти такий неймовірний. Сказала я до нього погладивши його за голову, яку він притиснув до мене, заховавши своє лице у моє розсипане волосся. Він форкнув, підвівшись на ліктях наді мною. Рубінові очі дивилися на мене з ніжністю та любов’ю. -Я чудово. Дуже. Тому я за краще вийду з тебе люба, бо буде знову така неймовірність.. Ти на мене так дієш що я би постійно тебе кохав. Сказав він, лягаючи збоку від мене, собі на спину й витягуючись у весь ріст. Я дбайливо прикрила його оголене тіло до пояса ковдрою. Примостивши свою голову йому на груди. -Постійно я тобі не дам себе кохати, сонце. Бо з сил впадеш. Це просто не реально витримувати таке фізичне навантаження, любій живій істоті. Сказала я. Погладивши долонею його по грудях. Яр’рез весело застрекотав, розвеселившись. -Ти мені не дозволиш люба моя, померти від добрячого перетраху. Сказав він, найшовши в тому щось потішне. Я аж перестала гладити рукою по його грудях, поглядаючи на нього й насуплюючись. -Я серйозно. В тому ділі ти без обмежень. А я відчуваю коли з тебе вистачає.. Відповіла я. Штурхнувши його своїм ліктем під ребро. -Та гаразд люба, я мовчу.. Не гнівайся, тобі не пасує бути такою похмурою.. Сказав Яр’рез й простягши руку до мене,і пальцями почав розгладжувати моє обличчя. -Є до речі такі демони, жіночого роду- суккуби вони тим й займаються що поневолюють чоловіків своїй волі повністю й забирають потім всю їхню життєву енергію для себе займаючись без перерви коханням. Як й такі ж самі інкуби. Демони чоловічого роду, які таким же промишляють з жінками. Від почутого Яр’рез аж здивувався забувши за жарти. -А що потім стається з тими уманами й уманками? Спитав він зацікавлено. -В основному всі гинуть. Мало хто має сили противитися демонам. Відповіла я. Взявши руку Яр’реза в свою та поцілувавши його за пальці. -Цікаві істоти на Террі живуть.. Шкода лиш що їх не можна вбити як ксеноморфа. Був би дуже цінний трофей з такого сильного ворога. Сказав Яр’рез зітхнувши. -Але, так контролюй мою пристрасть до себе, заким я ще не маю міри. Попросив він, погладивши мене кінчиками пальців по лобі. -Звісно що буду. Заким ти з часом й сам навчися, моє ти сонце. В тебе іноді виходить це добре. А з трофеїв то в тебе є вовкулаки. Відповіла я. Поплескавши його своєю долонею по пружному животі. -Я щось не замітив що іноді виходить тримати мені свій член під контролем.. Сказав Яр’рез, задумливо. -Взагалі в космосі мене невіть ніколи не тягнуло на мастурбацію, та до якоїсь самки злягтися з нею. Огиду визивало це все. Навіть іноді думав що у мене член якийсь поломаний.. А попав на Терру й член тепер постійно в роботі й твій запах під рецептором нюху. Розговорився Яр’рез за відверті моменти й за своє минуле. Я слухала уважно що він каже мені, підперши свою голову рукою, спокійно лежачи в нього на грудях. -Й я знаю тепер що мій член ще тоді належав тобі, й тому у мене не стояло на інших самок. Бо знаєш люба, це все не дарма сталося, починаючи ще з того вулика ксеноморфів, коли мене покалічила в бою Королева Чужих через те видіння мені мого батька. Сказав Яр’рез мимоволі здригаючись згадуючи, тихо загарчавши. Я погладила його рукою по обличчі, відчувши на долоні його теплий видих -Так, Яр’рез я це знаю, солоденький. Доля вона така. Готує нас на перед до свого об’єкту призначення де би ми не були. Й це ти належиш мені, а я тобі, тому так не доречно що ти тільки про свій член висловлюєшся. Головний ти, а не твій пеніс. Це твоя підсвідомість та душа відчували мене, а не твій дружок. Сказала я, трохи його поправивши. -Я це добре розумію люба зараз й ще тоді як тебе побачив перший раз.. Але там просто думав що з моїм членом щось не то. Ти хіба про себе так не думала? Спитав він дивлячись мені в очі. Я задумалася. Малюючи пальцем узор навколо шраму залишеного маткою ксеноморфів на грудях в Яр’реза. Все було точно так як він мені й розказував про себе. В чому йому й зізналася своєму милому. -Й так само думала як й ти любий про себе.. що зі мною щось не те, бо не цікавили мене зовсім чоловіки навколо. Жоден. Заким тебе не зустріла. Тоді щось у мені в моєму серці та душі ожило й загорілося ярким вогнем. Ти ще як лежав без свідомості то про самку марив в гарячці.. Ой як мене то вразило.. Згадувала я тамті дні, коли виходжувала смертельно раненого яутжу. -Ти мене взревнувала до самої себе, мені постійно ти снилася й всюди виділася. Витіснивши образ мого батька з моєї свідомості.. Відповів Яр’рез , взявши мою руку в свою, стискуючи мені пальці. -Так, сонце.. Взревнувала тебе до самої себе. Сказала я посміхаючись до нього, дивлячись на то як він лизнув мене за руку свїм язиком. -А ти мене зревнував коли занюхав від мене запах Марійкиного самця. То ми тоді у дверях їх корчми перестрілися, якраз як я до дому їхала. Й тобі тоді влетіло від мене нізащо.. Практично через твою ревність. Сказала я, погладивши лагідно іншою рукою Яр’реза по його бивнях. Він прикрив очі рукою, зітхнувши. -Я так боявся що ти мене виженеш за то не розуміня, мені так було боляче як ніколи. Сказав Яр’рез надірваним голосом, боляче навіть йому було згадувати. Влігшись на свою подушку, взяла рукою його пригорнула притягши до себе за шию. Щоб свою голову на мене поклав. -Ну, ти чого, любий. Все обійшлося, коли вмикнувся в голові моїй холодний розум. Я от боялася теж страшенно щоб ти таки не пішов геть від мене, виконавши мою команду. А ти є розумним й слухав своє серце коли остиг. Сказала я, з холодом й жахом пригадуючи ці всі моменти які понесли з собою ревнощі Яр’реза. -Слухав.. А ще в мене був самоліквідатор, якби все пішло не так.. Сказав він, тулячись до мене головою, по якій неспішно ковзала моя рука. Гладячи ніжно його по валарам. -Ти ж мій божевільний Ярріку.. Буркнула я, зітхнувши в голос. -Ні, я не божевільний люба, я просто дуже люблю тебе. Де тут божевілля в тому? В разі невдачі то в нас у яутжа такі правила діють, самоліквідувати свій корабель а за ним й себе. Й я би це все зробив. Відповів він, прикривши очі повіками. -Але я в глибині душі відчував що ти мене любиш. Сказав Яр’рез відкривши очі, й повернувши голову подивився на мене своїми палаючим вогнем поглядом. -Мій ти хороший, звісно що так, любила тебе й ще більше люблю. То ж кажу тобі, що все стало на свої місця як тільки я тоді мізок свій вмикнула. Й твоя ревність тепер мені не заважає, а ще й заводить. Сказала я, нахилившись до його обличчя чмокнула його в потилицю. Бо саме туди тільки дістала. -Я навіть по тобі сьогодні бачила як ти почув запах чоловіка Марійки як тебе з того перекосило. Ти зразу згадав за тамтой випадок тоді з нами, так? Перепитала я, уточнивши свої думки. -Так, через таке недостойне сміття й його штин на тобі колись, мене тоді так й перекрило.. Як же мені хотілося його просто вийти за двері і вбити чи відірвати голову. Загарчав Яр’рез, стискаючи свої руки в кулаки. -Мій ти ревнуля, лапуля, солоденький мій пестунчику .. Буркнула я ніжно пестливо гладячи Яр’реза по обличчю. На що він застрекотав, прикриваючи свої очі, зловивши мої пальці своїми мандибулами. -А що тебе стримало не відірвати голови чоловіку Марійки? Спитала я. -Кодекс стримав. Й те що він не мав при собі зброї. Й ще це самець тої самки, твоєї знайомої.. Хоч він й не по її вибору звісно. Знаєш.. але добре що вони забралися геть, бо я би міг не втриматися та таки відірвати його голову разом з його брудними думками. Відповів Яр’рез форкнувши, та нахмурившись, блимаючи своїми очима сердито . -Що за брудні думки? Ти проник любий, в його голову отак через стіни? Здивувалася я,талант Яр’реза мене вражав. Заходити в чужу свідомість навіть через перешкоди у виді стінок. -Так, я проник в його свідомість. Стіни мені не завада. Я тренувався тому своєму дару ще з дитинства, розвивав його.. Сказав Яр’рез скромно потупивши погляд. -Он, як. Ти таки молодець. Ну але що ж за брудні думки в мужа Маріки ? Не вгамовувалася я. Поторсавши його за плече рукою. Яр’рез зневажливо форкнув. -Він думав тоді постійно про піхву чужої самки. Не про свою дружину, через яку мусив затриматися у нас. Згаяти час на непотріб. Мені до тих чужих уманів зовсім діла немає.. Але я не терплю ніякої зради в любому прояві. Відповів мені Яр’рез, замовкнувши. -Нічого собі.. Он воно що.. Сказала я задумливо почіхравши свого носа. -Хоча це не дивно любий мій, бо любові серед них й так немає. Ото й блудить він по чужим курвам під носом у власної дружини.. Сумно і огидно від того. Зітхнула я, докінчивши речення. -А ще він тебе тоді забруднив своїм смородом.. Загарчав Яр’рез, -а я ще тобі нахамив. Й все могло піти Кайнде під хвоста. Сказав Яр’рез сумно. -Ну, ти чого, любий. Але ж не пішло під того їх хвоста. Хватить себе їсти з тим що вже було. Ти тоді просто його гниле нутро по тому запаху й відчув. Що ж тим мав думати в той момент. Ти поступив правильно. Зревнував, облаяв мене. Я дала тобі по пиці, потім з того було боляче більше ніж від твоєї лайки. Зато потім як чудово дала тобі урок в конюшні щоб ти не займався рукоблудством з своїм членом, коли є в тебе я. Додала я. Погладжуючи руку Яр’реза у своїй. Він на мої слова, аж рикнув, застрекотавши, згадавши за це. -Ти мене тоді так замордувала тими солодкими тортурами, що я потім на ногах ледь стояв. Болів опісля живіт а член наче горів, й був як би не моїм. Сказав він, поглядаючи на мене, своїм серйозним пронизливим поглядом. -Ну, ти мені мій пупусік за це тоді не сказав.. Буркнула я. Погладивши ніжно пальцями Яр’реза по лобі. -Мені ж соромно було. Яутжу воїна до такого стану довела така крихітна самка, своїми не земними ласками. Це ж було зі мною таке ще перший раз. Зізнався Яр’рез. -Й мені сподобалося все, крім тих пут. Які в’їдалися мені у шкіру на кистях. Але це було все нормально. Ти страхувалася тому й боялася що я тебе порву своїм членом коли до тебе дорвуся. Й все через ту глупу мастурбацію. Сказав він, тепло на мене дивлячись. -Ну, так. А ще й ти соромився зізнатися що кохаєш мене. Сказала я, провівши грайливо пальцями по його бивнях.- Хоча пеніс в тебе дійсно дуже великий. То певно що я була в шоці від того, бо в уманів самців малі піцички під їх ріст. Я ж не знала того що в мене така дірка глибока, якраз для твого члену, на мій то невеликий зріст. То як ти засунув своє хазяйство у мене, тоді все стало на місця свої в туш мить. Засміялася я, відповідаючи Яр’резу , ще полоскотавши його за мандибулу, додатково. -Ні, ну а звідки ти знаєш дорога, за розміри членів в самців уманів? Спитав Ярр’ез, сівши різко на ложі, у своєму агресивному стилі, дуже підозріло та ревниво, поглядаючи на мене . Проте я на те не звернула уваги, потягуючись за цей час заким він на мені не лежить, збентежившись своїм запитанням . -Знаю з жіночих пліток, від тої ж Марії та її колєжанок які обговорювали своїх знайомих кавалерів та чоловіків. Ну й ще маю книжки анатомічні де є докладні описи самців уманів і малюнки їх тіла й органів. Й на Вальпургієвій ночі надивилася на різноманіття членів.. Чи ще якісь питання солоденький? Спитала я, скубнувши Яр’реза за звисаючі довгі валари. Він подивився на мене, збентежено клацнувши мандибулами, та почіхравши собі кігтями шию. -Та, ні, ніяких питань.. Все добре. Буркнув він, заспокоївшись. -Ти мала стільки уманських членів навколо себе, а вибрала тільки один. Мій. Я так сильно люблю тебе Іларіє, й пишаюся тобою. Відповів він, дуже тепло, схилившись наді мною, й опускаючи свою голову до мене, валари аж попадали йому на очі. Забрала рукою йому з обличчя звисаючі над його лицем валари, закинувши їх йому на спину, і припіднявшись над подушкою обійняла Яр’реза за шию, він випередив мене тулячись до мене, своїм обличчям. -Й я тебе дуже люблю, свого солодкого яутжу. Мого супер воїна, чоловіка, супер самця. Якщо щось цікавить тебе пупсе то питайся не стримуй себе.. Сказала я до нього, обіймаючи його за шию однією рукою а іншою перебирала валари на його голові. Відчуваючи на своїй шкірі тепле дихання Яр’реза та лоскотки з його бивнів на мандибулах. Якими він ворушив, лоскотаючи мене. - Я вже спитав й ти дала мені відповідь. Сказав Яр’рез обдавши мою шкіру своїм видихом, поклавши свого лоба на моє плече. -А так про що я ше мав на ту тему питатися ще тебе, коли мене не цікавлять члени уманів як й чужі вагіни самок. Знаєш мене просто втішив той факт що ти серед такої кількості пенісів які тебе оточували вибрала тільки мій. Відповів Яр’рез, гаряче лизнувши мене за щоку. -Я ж тобі казала що мене тоді не цікавили ті члени уманів навкруги. Навіть магічні. А твій я вибрала по праву. Бо ти весь мій. Відповіла я, погладивши рукою спину Яр’реза, відчуваючи що він з того всього про що ми говорили збуджений до глибини душі. -А ти моя, єдина. Тільки моя. Рикнув він, вкусивши мене за плече всіма своїми зубищами. Від чого я поморщилася. Ікла то гострі має, хоч він й обережнічав зі мною, але часто з тим кусанням не мав гальм коли на нього находило. -Ах ти ж ікластий.. Тобі я зараз покажу як гризтися. Буркнула серйозно, швидко просовуючи руку між нашими тілами й хапаючи його за член, та роздрочуючи його орган ще більше своїми рухами вниз та вверх. Яр’рез здригнувся від несподіванки. Забравши свої ікла від мене, замотав головою. -Ні, прошу люба не роби так.. Попросив він. -Ти що не хочеш порскнути на мене? Скромний такий. Хихикнула я, продовжуючи помпувати його член. Відчуваючи як тіло Яр’реза напружується, й змінюється дихання. Він опустив свою голову мені на плече. -Я хочу кохати тебе, й тільки того. Сказав він, стримуючись, але не вириваючись. Подумавши, забрала свою руку від його органу. Й зручніше розляглася перед Яр’резом, підставивши себе йому щоб робив зі мною що хоче. Чим він скористався, орудуючи то своїм вправним язиком працюючи наді мною, то руками, а потім й своїм членом. На радість йому, заким повністю не вимоталася з тими оргазмами разом з ним. -Ти сьогодні такий гарячий й ненаситний, любий. Буркнула я, відсапуючись, погладивши долонею його пружний живіт. Яр’рез відсунувся вбік , його трохи обм’яклий орган в’юном вислизнув з мого вологого лона залитого соками та спермою, і він також завалився на спину після того, внормовуючи своє дихання. Я лігши на бік, й підпершись рукою подивилася на Яр’реза який лежав поруч. Високий, загартований, піджарий наче хорт, ребра видно під шкірою на грудниці. -Треба за тебе взятися добре й відкормить, а то ребрами світиш. Не гаразд це. Не їсиш багато, зате тільки тренуєш своє тіло й кохаєшся. Сказала я, проводячи критично пальцями вздовж його ребер. Він на мене подивився з своєї подушки, почесавши свої ребра кігтями на руці. -Яутжа й має бути худий. Буркнув він. -Ну може й має.. Але мій чоловік не має бути аж таким ребристим, як моя пральна дошка, ще серед зими. Буду тебе більше заставляти їсти й не викручуйся. Сказала я, погладивши долонею по його руці. Й встаючи після того з ложа. Відчула що вже можу рухатися й щось приготувати нам поїсти. Яр’рез також підвівся, й встав вдягаючи на себе свою юсу. -Але ті пиріжки я не збираюся їсти. Сказав він мені, гордо як лев підвівши свою голову та блимаючи на мене криваво-червоними очима. -Гаразд, пиріжки мені будуть. Я для тебе сонце моє, маю заготовки в коморі. Сказала я, почалапавши до комори одягнувши на себе халат. -Допомогти в чімось люба? Спитав він у мене. -Ні, мій пупсику не треба. Хіба он можеш вогонь підгодувати в пічці. А то ледь горить вже. Додала я. Знаючи що Яр’рез любить бавитися з вогнем, годуючи його в печі дровами та полінами які сам наколов й наносив до хати. А я в коморі загребла м’ясо яке я тушила колись й запакувала у діжечки, заливши зверху смальцем. Й воно так стояло до зими набираючись смаку від приправ. Чим довше стоїть воно тим стає ліпше. В іншу руку прихопила ще діжку квашеної капусти. Пора з неї вже мені й зварити капустняк, щоб більше не стояла та капуста. На виході з комори мало не зіштовхнулася лоб в лоб з Яр’резом, який не дав мені зарити носом в підлогу, бо я не обережно перечепилася своєю ногою за поріг. Яр’рез який розпалив пічку пішов дивитися відразу що я роблю. Й став свідком моєї аварії. Бо саме цього порогу капосного хватило мені щоб випустити дві діжки з рук. Вже хотіла вхопитися за голову яка я незграбна що випустила ці з рук діжки. Проте їх в леті легко спіймав до своїх рук Яр’рез, стоячи біля мене і споглядаючи на мене, трохи нахиливши зацікавлено голову вбік. -Все ж таки моя допомога ніколи тобі не завадить. Сказав він, розглядаючи діжки у своїх руках, та поплескавши по них своїми долонями як по барабану. -Бачу сонце що так. Добре що ти випередив ту катастрофу й спас всю ситуацію, разом з моїм лобом котрий мав об підлогу зустрітися. Відповіла я до нього, тепло його обнімаючи за талію рукою. Але відступила, щоб ще не заважати ті діжки нести Яр’резу, він лиш голосно клацнувши мандибулами, застрекотав. -Можеш не боятися люба якогось курйозу ще раз, у мене реакція швидша за твою на багато разів.. -Куди це нести скажи? Сказав він, поглядаючи на діжки у своїх руках й знову на мене. -Неси їх до столу.. Буркнула я, показуючи пальцем на стіл. На якому ще й замітила стоячу діжку з полуничним варенням яку в поспіху забула у нас Марійка. Яр’рез також те замітив, саркастично форкнувши та ніяк не прокоментувавши. Поставив лише діжки з рук на стіл, відступивши та сівши на крісло, зайнявся спостереженням за тим що я роблю. Йому подобалося дивитися як я господарю біля кухні, готуючи їжу. Й все вдалося на славу. Капустняк заправлений тушеним м’ясом з картоплею. -Ось це я розумію дійсно їжа, а не те що ті пиріжки. Сказав гордо Яр’рез, почухавши собі живіт та доволі голосно ригнувши за столом після ситого застілля. -Я рада любий що тобі сподобалося. Й я не дарма старалася. Відповіла я, допиваючи свій трав’яний чай, та потиснула злегка пальцями руку Яр’реза, котра лежала на столі. Він тихо застрекотав, потершись об моє плече скронею. Скоса подивилася на нього, торкнувшись його лоба рукою й спитала-Що ти там недоговорюєш сонце? Від мого питання він трохи розгубився. -Не знаю.. Просто ти так дивилася сумно на ту оставлену тією самкою діжку з варенням .. Й мені до голови прийшла ідея що я би міг ту діжку їй віднести до дому бо.. Почав Яр’рез але не договорив,бо я його перебила замахавши своїми руками перед ним. Ні, й ще раз ні. Тебе в місті можуть побачити умани. Я не пущу тебе на таке. Тому ця тема закрита. Договорила я нервово, гримаючи начинням, вбираючи зі столу. -Люба, не нервуйся, ти ж мене не дослухала це по перше.. Сказав Яр’рез перехопивши мене руками, як я встала й повертаючи до себе. -А по друге хто тобі сказав що мене побачать якісь умани в місті, коли я буду в режимі невидимості? Бо я не сумнівався в тому що ти мене відпустиш . Сказав він, тихо. -То й правильно робив що сумнівався бо тільки дурепа на таке піде.. Й хватить на мене так дивитися і давити на мене Яр’рез.. Сказала я, строго, стараючись звільнитися з його обіймів, щоб втекти від того магнетичного погляду рубінових очей. -Не відпущу, бо ти мене не слухаєш люба. Зітхнув Яр’рез, ще сильніше мене притуливши до себе, й тримаючи мене за кисті рук, своїми руками, щоб я ними не махала, протестуючи перед ним. -Якщо ти мене побачиш у режимі невидимості то так й бути. Відповів він, буцнувши легко мене своїм лобом в плече, та лоскотаючи мене за щоку своїми мандибулами, які йому іноді помагали як додаткові пальці. Я засопіла. Сердитися довго на нього було не можливо. По любе він знав на які точки тиснути. -Що за режим невидимості? Врешті спитала я у нього, підозріло. Переставши вириватися з його рук, відчуваючи тепло його тіла на своїй шкірі через матерію свого халата. -Ну, це за пару хвилин я тобі покажу. Добре люба? Сказав він, лизнувши мене довгим язиком за щоку. -Та, звісно любий.. Показуй. А я поки тут помию начиння, заким ти приготуєшся. Відповіла я, вспокоївшись. Яр’рез пішов до ритуальної кімнати одягнути на себе налагоджену натільну сітку, яка синхронно працювала разом з його наручним ПК та робила його невидимкою коли йому того було треба. Він старався бути спокійним вдягаючи на своє тіло сітку, яку давно вже не одягав . Але його руки таки трохи тремтіли видаючи його хвилювання. Від чого Яр’рез невдоволено форкнув, стараючись вгамувати киплячу по тілу кров. Але це передчуття вилазки у місто його заводило. Яр’рез міцно защепив кріплення свого ПК у себе на лівій руці, набираючи на його клавішах команду синхронізувати режим невидимості по телепатичному сигналу. Вздовж по цілому його тілу пішли розряди блакитного світла, схожі дуже на блискавки які охоплюють темне грозове небо у літню ніч. Й силует Яр’реза у кімнаті після того зник з поля видимості прости зором, ставши невидимим. Він задоволено застрекотав вийшовши з кімнати, прихопивши з собою маску, повішав її собі на пояс. Та у свому кутику привдів на себе всю решту свого обладунку. Й причепив на праве плече плазмо-ган. Підглядаючи що робить Іларія, яка звісно нічого в кімнаті не побачила. Закінчивши мити посуд я витерла руки об рушничок, думаючи де оце так зник Яр’рез у просторах трофейно-ритуальної кімнати. Й пішла подивитися де він дівся. В кімнаті було пусто. Вернулася назад замітивши що зникла вся його броня та залізні труселя. Й деяка зброя. -Любий ти де? Гукнула я на всю хату. Відповіддю мені була тиша. Хоч Яр’рез стояв поруч радісно перебираючи пальцями на руках. -Ти що рішив як мальок пограти зі мною в хованки? Спитала я. Зазирнувши у комору, й тут пусто. Яр’рез задоволено стрекотнув, надівши собі маску на обличчя. Ставши рачки зазирнула навіть під ліжко. Й тут мене щось мацнуло тепле прямо між ноги , але нікого поруч не було. То я з завидною швидкістю підскочила, інстинктивно запригнувши з ляку на ліжко ще збурикане після Марійки. Й почула веселий знайомий стрекіт на всю кімнату. -Яр’рез ти де? Я тебе не бачу любий. Покажись. Сказала я оглядаючись по сторонам. Але нікого не було видно. Ну раз так то я тебе зараз зловлю на живця. Подумала я, посміхнувшись. Й картинно на ліжку встала рачки, звабливо вигнувши спину, та відкинувши назад з обличчя своє руде волосся. І не прогадала з такою ловлею я. Невидима тепла рука, м’яко ковзнула мені пальцями між ноги. Довго не думаючи швидко зловила його за невидимі пальці, затиснувши своєю рукою. Яр’рез тихо загарчав позаду мене. -Ти завжди знаєш на що мене лапати люба.. Сказав Яр’рез серйозним тоном,показуючись з режиму невидимості. По його силуету з ніг до голови забігали сині блискавиці, й за мить він показався перед мною. В мене з тої картини щелепа відвисла від подиву й аж дух заперло від краси. Він стояв весь у своїй сталевій матово блискаючій броні з вовчоподібною маскою на голові, з голови спадали аж до пояса довгі чорні валари з золотими колечками-унтарами, він подав мені свою праву руку щоб помогти злізти з ліжка. Поклавши в його теплу долоню свою руку , відчула натхненно як він затис мої пальці своїми -Ти такий красивий, Яр’рез . Мій Ангел з зірок. Сказала я, й злізаючи й притислася до Яр’реза хоч його тіло було в броні. Але все одно мені було приємно, його залізо не холодило. -Ну і? Сказав він, нахиливши голову вбік. Темні візори його маски засвітилися червоним світлом. -Ну і я таки тебе дійсно, не змогла побачити у тому режимі невидимки.Це було так незвично і магічно. Відповіла я, голосно зітхаючи,та поклавши свою руку на його руку. - Щож.. Гаразд сонце.. Бери ту діжку з тим полуничним варенням й в путь- дорогу. Ти знаєш де живе Марійка з своїм чоловіком.. Але все одно будь обережний у місті, умани хитрі та підлі. Сказала я, з неохотою відсторонюючись від нього та відступаючи вбік. -Не переживай моя крихітко, я не збираюся з уманами довго церемонитися. Відповів Яр’рез,піднявши біля ліжка свій наручник з подвійними лезами, та швидко одягаючи його на праву руку. Й затиснувши руку активував його , зазубрені подвійні леза вискочили з своїх пазів холодно блиснувши в мороку кімнати недобрим смертоносним блиском. Віддзеркаливши на своїй поверхні блиснувші червоним вогнем візори маски Яр’реза. -Наша розмова, якщо трапиться буде дуже коротка. Відповів Яр’рез холодно і чітко, глянувши на мене темними візорами своєї маски, поверх активованих подвійних лез. Після чого заховав їх безшумно назад у пази свого наруча. Й взявши свій розкладний телескопічний спис до рук, причепив його собі позаду пояса. Після чого причепив собі до над стегном шипастий з зазубринами бойовий канчук , складений кільцями, як якась змія готова в любу мить розкластися як пружина й смертельно вжалити. Яр’рез чекав заким я спакую діжку до мішка, й лиш після того взяв мішок до руки. Легко собі закинувши його на плече за спину. Й вирушивши до дверей оглянувся, зупинившись пред виходом , повернувши до мене голову та застрекотав. Підійшовши до нього впритул, почекала щоб він нахилив свою голову нижче, аж почула на своєму обличчі його видих. Та привзявши рукою його за шию поцілувала його в лоб залізної маски схожої по формі на голову та вушка вовка. -Ну, тепер порядок, сказав він задоволено. Можу вирушати. А ти люба сиди краще дома й нікуди не виходь, заким мене немає. Ти ж знаєш що за тобою полюють ті почвари уумано-звірі. Сказав він, глухо загарчавши, згадуючи вовкулак. -Гаразд любий, вдалого тобі полювання, сказала я. Відкриваючи двері Яр’резу й дивлячись як він виходить на зовні, де вже вечоріло. Подивившись на мене ще раз, він легко і безшумно прямо з ганку стрибнув на ближній до дому горіх . Вітер пострушував з дерев випавший напередодні сніг, й вони знову стояли темні та голі витягуючи свої гілля як руки у безмовному крику в темне зимове небо. Подивилася за Яр’резом заким його силует зовсім не зник з поля мого зору поглинутий деревами й темнотою, й зачинила за собою двері, закривши їх на масивну колодку. В кімнаті запалила один світильник , прибрала й застелила після того ліжко на якому спала Марійка. Підкинула в пічку полін. Й перекусивши пиріжком, скинула з себе халат і залізла в ложе в якому ще збереглося наше тепло, замотавшись в ковдру, обійняла рукою подушку Яр’реза рукою, притягши до себе занурившись у неї своїм лицем. Вдихаючи п’янкий мужній запах Яр’реза. Як же без нього мені тепер у хаті незвично так холодно, сумно й самотньо. Подумала я. А ще ж. Рік тому я була така героїня самітниця . Подумала я, посміхаючись в подушку. А тепер от не можу бути, без свого коханого чоловіка яутжа. Світильник моргав й коптив гнотиком догораючи, а я трохи закуняла, втративши плин часу.
А в цей час Яр’рез темною безшуиною тінню легко пересувався по деревах, тримаючи курс в напрямку міста. Для зручності в його масці окрім режиму тепловізара ще працював додатково навігатор висвітлюючи всі дані про дану місцевість й кілометраж на монітор, на якому швидко мінялися красиві наче ієрогліфічні письмена науду, висвітлені червоним світлом. Але трохи тим всім побавившись, Яр’рез зупинився, присівши на гілці розлогого горіха. Й вправно бігаючи по клавіатурі свого ПК довгими кігтями на пальцях руки, з тихим риком відключив систему навігації. Навігатор працював добре й поки без нього можна було обійтися спокійно. До міста залишалося не так багато шляху. Тепловізор маски вловлював вже тепло яке на віддалі давали тіла уманів й висвітлював червоно-жовт-сині фігурки люду де не де сновигаючих по камінних вуличках міста. Ось вже знайомий Яр’резу пустир з потужним старезним самотнім дубом повішаних уманів. Де він колись врятував Іларію від атаки вовкулак. Мертвяки висіли бовтаючись на мотузках, які поскрипували під вагою вкритих кригою тіл повішених, зимовий вітер розхилитав знову небіжчиків, мотузки заскигліли, заскрипіли. Яр’рез тихо загарчав на те все не цікаве для нього видовище. Заким не почув внизу під дубом жалібні ридання та хлюпання носом. Дивно тепловізор не бачив тепла тіла об’єкту який видавав плач. Яр’рез насторожився в любу мить готовий активувати свої к’ітчі-па. Але стримався, бо плач був жіночий. Тому забігавши кігтем по клавіатурі ПК він перемикнув маску в нормальний «денний» режим щоб вона все показала поблизу як в день. Під деревом сиділа уманка, одягнута в чорний балахон, вона обхопивши тонкими блідими руками свої коліна, й ридала час од часу хилитаючись та ховаючи лице в своєму лахмітті на колінах. З під каптура виднілося її довге русяве волосся, яке тріпав вітер. Яр’рез згадав Іларія йому казала за якихось двох сестер які оплакують померлих . От тільки імена їхні геть забув -Карга? Кара, чи може Карна.. й Жиля а можливо Женя, чи Желя? Яр’рез форкнув сам до себе. Якого кж’ита я ще маю пам’ятати дурні й важкі імена уманів. Воно мені не потрібно. Жіночка під дубом захлинулася в розпачливо плачі. Яр’рез легко як пантера, зіскочив з дерева у стоптану землю навколо дуба. -Уманка ти чого ревеш? Спитав він загарчавши, й наблизився до пониклої фігурки під деревом. Кігтиста рука торкнулася худого кістлявого плечика жінки, й могильний холод пішов по всій лівій руці Яр’реза. Жіночка підняла голову вдивляючись у темні візори маски. Але заплакані волошкові очі дивилися наче крізь Яр’реза, продовжучи схлипувати та ридати. -Мусиш, вбий головного, ти зупини божевілля. Промовила вона наче в нікуди. Й знову обличчя заховалося в складках балахону й вітер завив, разом з нею наче допомагаючи оплакувати мерців. Яр’рез втратив до неї цікавість, верзе незрозуміло про що та холодна як крига уманка. Перемикнув свою маску на режим тепловізора. Рухаючись трохи далі від місця страт, де на віддалі росли цілим рядом липи й тяглися вони так аж ген до самого міста. Це Яр’резу дуже сподобалося бо не прийдеться йому пертися по сніжній землі, а по деревах то швидше й зручніше. Не доходячи до ряду лип, він вмикнув перед стрибком на дерево режим невидимості. По цілій статурі Яр’реза забігали наче розряди блискавиць, охопивши його своїм сяйвом з п’яток до голови, й після того він зник з поля зору злившись повністю з місцевістю. Швидко рухаючи по ряду з лип він під кінець заскочив на дах будівель. Пересовуючись тепер спокійно дахами, снігу на покрівлях не було багато, бо посповзав сніг геть й впав на землю коли вдень трохи гріло сонце. Яр’рез зупинився, недалеко від дому Марійки, присівши на виступі й спостерігаючи за тим що діялося внизу. Люду як такого не було багато, ще проїхало туди- сюди пару навантажених саней, й на тім принишк рух. Може би Яр’рез й рушив далі але знайомий гидотний запах вдарив по рецепторах, зупинивши його. Він гидливо форкнув у масці, клацнувши своїми мандибулами. Десь тут зависав чоловік тої Марійки. Ото тепловізор показав йому висвітливши два силуети у кімнаті , де відкриті для провітрення вікна виходили якраз з іншого боку, навпроти Яр’реза. Повозившись з своїм ПК Яр’рез перемикнув його у режим денного бачення. Так і є. В кімнаті навпроти був чоловік Марійки та якась стороння уманка лежача на ліжку. Зараз я тобі відірвуся, подумав зло Яр’рез стрибнувши невидимою тінню у відчинене навстіж вікно. Й встав поруч біля тої уманки до якої направлявся похабно посміхаючись невірний чоловік подруги Іларії. Не довго думаючи невидимий Яр’рез захватив руку шокованої самки у свою й з розмаху вперіщив кулаком по морді похабника. Той від такого удару відлетів під саме вікно стукнувшись об стінку потилицею так аж вся хата загула й затремтіла від приземляння товстуна на підлогу. Зі сторони все так виглядало ніби це коханка вдарила свого ловеласа по обличчі. Після чого Яр’рез поспішно полишив ту душнувату кімнату, легко вистрибуючи з вікна на дах будинку поруч, на якому він був до того, занюхавши знайомий ненависний йому запах . Не оглядаючись назад Яр’рез вирушив до дому Марійки, що знаходився зразу за їх корчмою. Пересування дахами різноманітних хат було не таке зручне та комфортне як дерева. чи земля Але терпиме. По землі Яр’рез не хотів пересовуватися, бо там можуть відбитися по снігу та на грунті сліди його не маленьких але кігтистих ніг. Зістрибнувши з даху перед самими дверима будинку Марійки, Яр’рез оглянувся по сторонам й постукав зігнувши вказівний палець у дубові масивні двері. -То ти вже прийшов з роботи? Щось, хіба не зарано. Бубніла Марійка йдучи до дверей, відкриваючи їх й здивовано кутаючись у халат від зимового вітру вигулькнула на двір де нікого не було. -Що за чортівня? Буркнула вона. -Певно це впав сніг, або мене зглючило. Сказала вона собі під ніс. А за той час Яр’рез шмигнув мимо неї у кімнату. Поставивши на стіл діжку з варенням, й так же встигнувши вийти з кімнати як й перед тим зайти. Заким Марійка там стояла на порозі вийшовши за двері. Показуватися з свого режиму невидимки комусь не знайомому він не збирався. Бо робив таке тільки перед тим у тих випадках коли вбивав свою обрану здобич. Яр’рез застрибнув на дах високого будинку, присівши на виступі даху. З якого все було видно дуже добре. Так, одне діло зроблене. Чи вже навіть два. Хоч дав від душі тій гидоті під назвою самець уманки по морді. Подумав собі Яр’рез, струшуючи валарами. Але ще охота дуже врешті з кимось достойним помотузитися й дістати з теплої податливої плоті трофейний хребет та череп. Рука з такою силою затислася в кулак аж скрипнули кріплення його к’ітчі-па. На думку знову прийшли загадкові слова тої плачущої за мертвими жінки.-По любе це мені незрозуміло.. Гиркнув він сам до себе під маскою, роздумуючи. Та ну до к’житу собачого ці слова, журливої холодної уманки, холодної як й ті мертвяки яких вона оплакує. Подумав Яр’рез спостерігаючи за групою з десяти озброєних чоловіків які йшли сутінковою вулицею освітленою вікнами хат та вуличними ліхтарями з свічками в середині прозорого абажуру. Це вже ставало цікавіше. Не зволікаючи Яр’рез направився слідом за ними невидимою тінню пересовуючись по дахах будов. Потім вони перестрілися на вулиці з уманкою яка щось несла у кошичку й взяли її затисли з усіх сторін що вона не встигла навіть пікнути й кудись повели силоміць, викрутивши руки. Кошик випав з її рук й так й лишився на дорозі, з нього на дорогу випало пару яблук та половинка хліба. Яр’рез не розумів про що говорять умани але їх думки були у всіх брудні й недобрі на рахунок злапаної уманки. Тобто вони її збиралися по кругу гвалтувати а потім кудись вести до свого вождя щоб він рішав подальшу долю що робити з нею, повішати на веселе дерево чи підсмажити на вогонь. Бо тільки відьми ходять вечорами й хвойди. Яр’рез зле загарчав під маскою, почувши в думках знайомі слова від Іларії «відьми та хвойди» . Рука з к’ітчі-па інтуїтивно затислася в кулак, аж хруснули кісточки на фалангах пальців. Раз ті умани полюють за відьмами то для Іларії також представлятимуть загрозу рано чи пізно. А ще вони озброєні, й напали на беззахисну самку яку ще хочуть забруднити, лишити честі. В Яр’резі пробудився Арбітр, діло якого знищувати тих хто порушує закони . Брудна кров серед уманів й яка різниця де вона, їх по любе треба знищити. Умани поволочили самку у якийсь сарай, просканувавши все приміщення наперед Яр’рез тихо зіскочив з даху. Крім уманів та самки яку вони злапали там більше нікого не було. Озброєні та радісні умани завалили жінку на солому, здерли з неї колготки, порвали спідницю та сорочку з під якої вивалилися на білий світ пишні груди. Двоє розтягли її ноги та утримували її за них а ще два тримали уманку за руки, в рота засунувши її ж порвану сорочку, глумлячись над нею. З брудною кров’ю можна й не церемонитися з відмиканням невидимості. Тому Яр’рез просто почав діяти як холоднокровний м’ясник. Закрив тихо за собою двері того сараю, заблокувавши їх щоб здобич не втекла. Й розвернувшись до «сцени» активував свої подвійні леза кі’чті-па й ними зразу простромив спину ближчого до себе умана. Закривавлені два леза пройшли навиліт вирвавшись з живота простромленого умана з якого кров хлюпнула на все приміщення. Яр’рез легко піднявши його на своїх лезах вверх булькаючого та хлюпаючого кровю жбурнув непотрібним тілом у двох що стояли поблизу збивши їх з ніг. Й заким вони борсалися під ще судомним тілом майже трупа свого колеги, шоковані та перелякані до смерті. Яр’рез задіяв свого болтера, навіть не прицілившись по жертвах. Й в лоб одному та другому уману полетіли зі свистом два дротики встромившись прямо межи очі. В інших двох блискавично полетіла сітка, вистрелена Яр’резом з блоку на лівій руці, де вона вкладалася й заряджалася, блок знаходився біля міні ПК, там де ще була поруч система самоліквідації й гранатомет на вісім зарядів. Сітка швидко охопивши тіла двох, як якась велетенська павутина , с шумом пролетіла мимо шокованих інших уманів та пришпилла тих двох лементуючих уманів до стіни де різко почала скручуватися. Чим більше вони у її тенетах борсались тим швидше сітка стискувалася. Гострі вічка сітки краяли уманів на маленькі м’ясні квадратики. В ще двох полетіли прицільно кинуті два сюрикени, які нагадували своїми формами сталеву квітку клематиса з дуже гострими лезами пелюстками , які розклав Яр’рез пускаючи їх по цілях, іноді одночасно увертаючись від ударів нанесених наосліп, які хаотично наносили ті рештки ще трійки живих уманів своїми незручними алебардами то мечами. Один з них так й не встиг надіти свої штани які зняв перед тим, мріячи заволодіти беззахисною уманкою. Й світив тепер своєю волохатою сракою та змалілим з переляку членом. Хоча може він у нього й такий був. Сюрикени відтявши уманам голови вернулися в руки до Яр’реза, автоматично акуратно поскладавшись після того, нагадуючи тепер просто плескатий кругляшок. Він заховав їх після того у сховок на стегновій броні. Й підійшов до вбитих. Свої дротики він він мусив виривати з двох мертвяків, дротики доволі глибоко ввійшли в тканину черепа, бо була доволі близька віддаль до мішеней . Гидливо махнувши рукою струсив Ярр’ез з них кров й інопланетна сталь знову заблистіла як нова у всій своїй смертоносній холодні красі. Болтер який знаходився на лівій руці біля ПК, механічно привідкрився й з пальців Яр’реза затяг дротики у свою обойму, перезарядившись, після того. Умани вовтузилися скопом та пробували відкрити двері але не вийшло, бо Яр’рез там поставив в шпарку заглушку яка їх заблокувала на глухо. Може з тою троїцею ще позабавитися як кіт з мишею. Чи таки показатися тим бруднокровним щурам перед їх смертю. Полякати їх своєю зовнішністю. Він таки обрав друге. На цей раз система невидимості вже відключалася не через міні ПК. А по телепатичній команді. По силуеті Яр’реза з ніг до голови проходили й мерехтіли розряди блискавиць. Переполошивши уманів ще більше. Вони щось кричали до нього тримаючи перед собою мечі й вимахуючи ними .Невидимість повністю була знята. -Згинь демон! Гукнув один замахуючись в бік Яр’реза мечем аж повітря засвистіло під його вістрям. Яр’рез легко з грацією хижака обійшов удар, заблокувавши його своїми кі’тчі-па , після чого різко викрутив свою руку вирвавши меча з рук умана, вибитий меч улетів далеко десь гепнувшись позаду з шумом в розсипану солому на землі. Уман розгубився, індикатор емоцій у масці Яр’реза показував його панічний страх на межі нервового зриву. Не зволікаючи Яр’рез своїми кігтями на руці блискавично полоснув свого противника по відкритому горлу. Швидко перемістившись вбік щоб кров яка потоком хлинула з розсіченого горла не запацькала його. Не зовсім хотілося вимазатися у крові уманів які хотіли лишити честі слабу самку. Другий уман побіг знову до переляканої жінки яка зарилася в солому, маючи на думці нею прикритися самому як живим щитом. Цього поступку вистарчило щоб ще більше розізлити Арбітра. В два стрибки Яр’рез наздогнав його, налетівши зо спини та заваливши ворога на землю і осідлавши його. Після чого одним швидким ударом відтинаючи голову супернику від його тулуба своїм однолезовим мечем вихопленим з поніжжя, й засовуючи його назад у поніжжя на місце. Точно так як це робить Японський самурай мечник майстер стилю іай-до. Ціль, нанесений по ній швидкий удар. Й знову меч -катана після нанесеного удару, всовується в піхви. Інший останній з їх компанії напав на Яр’реза з спину, думаючи таки що заким демон зайнятий вбивством іншого умана то не замітить нападу на себе з спини. Крик. Замах мечем що от от здається дасть Яр’резу по голові, але затиснутий меч в руках по інерції замість голови Яр’реза приземляється на труп свого обезголовленого колеги увійшовши с хрустом у тіло як ніж у головку капусти. Яр’рез вичікуючи до останнього моменту все холоднокровно розрахував. Й просто відскочив вбік зразу вскакуючи на ноги. Заким уман без штанів старався істерично з мертвого тіла свого бувшого напарника вихопити застрягший в його плоті меч. Яр’рез загарчав дивлячись без емоційно зверху на безпорадного умана. Права рука метнулася, затиснулася в кулак пальці, занесений для удару, подвійні леза висковзнули з свої пазів пробиваючи голову уману навиліт й тут же з шумом вернулися на місце коли Яр’рез вирвав їх з пробитої навиліт голови. -Мечі треба гострити , а не самок гвалтувати. Сказав Яр’рез зневажливо до тіла, яке лежало на землі й здригалося в передсмертних конвульсіях. Зачистка від брудної крові пройшла успішно. Уманка була явно шокована й своєю пригодою і кривавою бійнею яка перед нею розігралася. Яр’реза вже тут більше нічого не тримало. Підійшовши до стіни на якій висів вбитий вістрям невеличкий циліндрик з сіткою в середині. Яр’рез забрав його на місце. Й почав активовути свій режим невидики, подивившись пред тим на перялякану й розтріпану уманку. Яка певно думала що її така сама доля чекає як й її кривдників. Маска провірила стан уманки. Перелякана але здорова. В її животі було зафіксований другий живий об’єкт й биття маленького сердечка. Уманка виявилася ще й вагітна, носила в собі майбутнє життя. Тут вже Яр’рез спантеличився що спас самку, вагітну. Мразота хотіла згвалтити вагітну жінку тим би вбивши за раз два невинні життя. Розблокуваши двері, Яр’рез поспішно вискочив на вулицю, у холодну зимову ніч.