***

 

   На вулиці вже сутеніло. Дві фігури явилися  на лісовій галявині. Їхні дорожні мантії майже миттєво намокли від зливи. 

— Чорт, щоб я ще раз на це погодився, — голосно вилаявся Теодор, коли ступив лише кілька кроків, а його черевики вже повністю були в багнюці. 

— Гей, Поттере, —  щосили закричав Драко кудись в порожнечу. 

На мить обидва затихли, і лише грім продовжував надокучати. 

Почекавши кілька секунд, він ще раз крикнув. 

— Схоже, тебе надурили, —  роздратовано зашипів Теодор, —  нам пора повертатися. Лише дарма змокли. 

— Ні-і, —  ще гучніше вигукнув Драко. 

— Його немає, от бачиш. Покинув тебе твій ґрифіндорець, покинув…

— Замовки, бовдуре, — за мить кінчик палички опинився біля обличчя Нотта, а щоки Драко почервоніли від люті. 

— Гей-гей, легше. Я ж пожартував. 

— Несмішний жарт, —  злісно пробубнів Мелфой та швидко попрямував у протилежний бік. 

— Агов. Ти образився?  Це я маю ображатися, що ти мені мало не виколов око! Та і взагалі я уявити цього не можу. Ти і напівкровка. Ще й ґрифіндорець. Ні у тебе, ні у мене ніколи такого в родині не було.

— Ніколи не кажи ніколи, Тео.

— На що ти натякаєш?

Та Драко, не бажаючи нічого чути, вже відійшов  на кілька ярдів, йдучи все далі в густий ліс. Теодор голосно видихнув та піднявши паличку перед собою, побіг за ним. 

Здавалося, що вони потрапили у маґлівський фільм жахів та прямо зараз із кущів визирне кровожерливий маніяк. Та Нот з усіх сил намагався не дивитися по сторонах, лише оглядаючи стежку під ногами, щоб раптом не вступити знову в калюжу та намочити і без того мокрі черевики. 

— Потрібно було накласти якісь чари. Драко, ми ж захворіємо, якщо зараз не повернемося. 

— Не скигли, сам погодився.

Мелфой різко зупинився серед галявини, уважно оглядаючи її. 

— Гоморфус1 .

Блакитний струмінь стрімко вилетів із палички Тео та оглушив якусь змію, відкинувши на кілька дюймів.

— Бовдур, —  роздратовано прошипів Драко. 

— Раптом за нами слідкували. 

— Ніхто, крім тебе, не знає.

— З твоєї сторони, а от Поттер…

-Теодор, —  коротко відповів Драко.

 Про їхні таємні зустрічі знала лише одна людина, але і вона вже встигла надокучити своїми дурними підозрами. Мелфой кілька разів пожалкував, що не придумав чогось, аби приховувати правду. Невже Драко сам таким колись так зверхньо ставився до всіх, хто не відповідав його вимогам та не поділяв погляди на життя? Хоча Гаррі напівкровка, а його батько взагалі походить із давнього магічного роду. Тому практично все в порядку. Звичайно, йому далеко до манер та репутації дівчини, яку вже обрав Луціус у якості нареченої. Здається, її звали Асторія чи щось на кшталт цього. Драко це зовсім не цікавило. Він все ще сподівався, що батько з часом зрозуміє його та не буде тиснути. 

— Лумус максима! —  паличка миттєво осяяла всю галявину. —  Дивися на дерева.

— На дерева? — здивовано повторив Тео. — Поттер що, мавпа?

Драко проігнорував безглузде запитання та лише спрямував паличку на товстий дуб на іншому боці. Примружившись, він звернув увагу на блискучий медальйон, що висів на одній із гілок. 

— Мобіліарбус2 , —  зосереджено промовив Драко, навівши в той бік паличку.

Вже за мить Тео побачив перед собою зелений блакитний камінчик на ланцюжку, що злетів у повітря та впав прямо перед ним та Драко. 

— Поганенько, потрібно більше практики, щоб він полетів прямо в руки…

— Замовкни та тримайся за мене. 

— Е-е-е, що?

— Візьми мене за руку, —  вперше за довгий час Мелфой повернув голову до товариша. Його біляве розповсане волосся закривало майже все чоло, по обличчю текло. Ноту було незвично бачити його  в такому вигляді, все-таки Драко ретельно стежив за зовнішнім виглядом. Мабуть, той Поттер багато значить, якщо він готовий іти на такі жертви. —  Мені ще раз повторити?

Заплющивши очі, Тео вже хотів затамувати подих, але не встиг. Земля зникла з-під ніг, а тіло, здається, потрапило в круговорот. Схоже, що найбільше це вдарило по шлунку, та хлопець відчув, що його зараз знудить. Як раптом перед обличчям з’явилися сходи і він зміг розгледіти старовинні шпалери з візерунками. 

Драко підгилив в сторону незмінний медальйон, на якому стояв.

— Це портал? -— нахилившись, видихнув Тео. 

Та Драко вже його не чув. На сходах з’явилася знайома фігура і він митю побіг їй на зустріч. 

— Ти мокрий як хлющ, —  засміявся Гаррі, коли Мелфой мало не вистрибнув йому на шию.

— Я такий радий тебе бачити, —  пробубнів Драко, притискаючи Поттера міцніше до себе. Здається, у нього навіть голос змінився. 

Тео похнюпився, згадуючи як той нагримав на нього в лісі. Він же такий шлях заради нього пройшов!

 Гаррі ж відчув, як у нього намокла сорочка від таких обіймів. Тому спробував делікатно відштовхнути свого хлопця. 

—  Ти і… —  сказав Гаррі, коли Драко нарешті зробив кілька кроків назад та він міг розгледіти ще одного гостя. 

— Теодор, —  якось соромязливо відповів Мелфой згадавши,що друг весь цей час знаходився тут. —  Теодор Нот. Можливо, ти його пам’ятаєш. 

— Так, —  на мить замислившись, відповів Гаррі. —  Я вже почав був хвилюватися, що теб..вас так довго немає. 

— Еге ж, погода в Лондоні далеко не найкраща . Важко було знайти портал. 

— Ну вибач, —  зніяковіло почухав потилицю Гаррі, — у мене було багато справ, от тільки випала нагода, і я тобі написав. 

— Ні-ні, все впорядку. Я розумію

Нот ще раз здивовано підняв брови. Мабуть, Драко підмінили під час подорожі. Він був не певен, чи бачив його таким добрим та розуміючим до цього. 

— Я ж тебе не просто так сюди покликав. 

Гаррі різко повернувся та попрямував нагору. Мелфой так само швидко відреагував та побіг за ним. 

— Ти мене заінтригував.

— Агов, я все ще тут, —  безпорадно крикнув Нот, стоячи далі в калюжці, коли хлопці вже майже зникли. Він все ще не розумів, що тут відбувається та наскільки доречно йти за ними.

— Ах, можеш піти з нами, якщо вже прийшов. Ми нічого такого робити не планували…

— Справді? —  сумно перепитав Драко.

— Та ну тебе, збоченець.

Після чого обидва гучно розсміялися, а Тео скривився. 

Запах вогкості ставав все сильнішим, поки вони йшли вглиб будинку. Коридор майже не освітлювався, тому доводилося покладатися лише на Гаррі. Тео вже подумки докоряв собі, що сунув носа не в свої справи та тепер знає більше, ніж хотілося б про життя друга. Все таки він сподівався на зустріч в кафе десь в Гоґсміді. Саме туди він водив дівчат. Але, схоже, Драко не шукав простих шляхів та старався не потрапити комусь на очі. Хоча хто про його стосунки не здогадувався в Мелфой-менорі? Напевно, кожен, хто  хоч трохи цікавився його життям. 

Луціус точно не здогадувався.

 

Вони підійшли до кімнати в самому кінці коридору. Теодор ледь встиг прочитати оголошення «Не входити без чіткого дозволу Реґулуса Арктуруса Блека» перш ніж Поттер відчинив двері. 

— Думаю, вас не здивує інтер’єр, — сказав Гаррі, пропускаючи хлопців досередини. 

Холод пронизав до кісток. Особливо це підкреслив все ще мокрий одяг. На меблях лежав величезний шар пилу. Все більше ставало зрозуміло, що тут давно ніхто не жив.

— Той-Кого-Не-Можна-Називати, — Драко звернув увагу на пожовтілі вирізки із газет. Поруч висіла фотографія слизеринської команди з квідичу, він тикнув вказівним пальцем на усміхненого хлопця посередині.  здається, це мій дядько, Реґулус Блек.

— Так.

— Ти покликав нас у таку погоду, щоб показати фото дядька Драко, якого він і без того знає?!

Теодор відчув як починає закипати. Звичайно, йому сподобалася кімната. Такі витриманні ковдри у кольорах зміїного факультету, герб, ймовірно, Блеків та книжкові полиці. Але це точно не те, заради чого він подолав таку відстань та мало не виблював власний шлунок через портал.

— Ні, — Гаррі розсміявся, шукаючи щось на полиці.

— Ти з мене глузуєш?!

— Тео, охолонь, — Мелфой став перед ним, поставивши ноги на ширині плечей, —  нащо я тебе взагалі з собою припер?

— Таке ж питання, — вставив свої п’ять копійок Поттер. — О, знайшов.

У нього в руках з’явився флакончик з блискучою рідиною. Здалося, що це було найбільшим джерелом світла в кімнаті.

— Чудово, і де ми знайдемо сито спогадів? —  знову невдоволено зауважив Нот.

— Ти недооцінюєш Блеків, мій любий друже.

— Це рідкісний артефакт. Я хотів його знайти…—  вже почав Драко. Все, пов’язане з такими речами, до нестями його цікавило.

— Ти хотів, а я прагнув.3 От в чому різниця.

Драко зробив розумне обличчя, обмірковуючи фразу та штурхнув під бік Тео, який хотів зіпсувати черговий момент. 

— У Блеків страшенна любов до дороговизни. 

Насправді кому, як не Драко, було відомо про це. Хоча до цього моменту здавалося, що любов до рідкісних антикварних речей йому дісталася саме від батька. Безперечно, він би позаздрив Блекам, коли про це дізнався. Як шкода, що Мелфой не може поділитись такою новиною. 

Напевно, таку річ добряче приховували. І Теодор не помилився у своїх здогадках. Вона справді знаходилася у забутій всіма коморі. Скоріше за все про неї і знали тільки домові ельфи. Та чи розуміли, що це? Малоймовірно. Весь мотлох стояв покритий пилом, і лише сито світилося у центрі кімнаті. Гаррі запалив свічку, що стояла в настінному канделябрі. Тепер вже всі мали можливість роздивитися широку металеву чашу. Її обідки були майстерно обрамлені дорогоцінним камінням та розписані рунами. Драко подумки вже став вираховувати, скільки б галеонів коштував цей скарб. Про іншу таку він чув лише у Дамблдора. Та був упевнений, що ця гарніша. 

— Ви готові? —  Гаррі усміхнено дістав пляшечку та, не дочекавшись відповіді, вилив вміст. 

Теодор знову закотив очі. Цього разу Гаррі звернув увагу, але вирішив не створювати конфлікт. Наскільки б йому не подобався супутник Драко, та він все ж тут. Значить, Мелфой йому довіряє. 

— Для тебе тут також буде сюрприз. 

— Бачиш, ти не дарма зі мною пішов, —  озвався Драко. 

— Для того, щоб скористатися ситом: наберіть повні легені повітря, закрийте очі… 

— Тут і так все зрозуміло, давайте скоріше. Еге ж, Тео? 

— Так, —  Нот нервово сховав руки до кишень. 

— Добре, тоді почнемо.

За мить Гаррі занурився, Драко повторив за ним. Теодор і  далі стояв над чашею, відчуваючи наскільки в нього спітніли руки. Здається,  він навіть почав трястися. 

Зрештою він затиснув носа та повторив за товаришами.

Збоку почувся дзвінкий сміх. Розплющивши очі, він впізнав туалет, що знаходиться в підземеллі Гоґвортсу. Нот був тут всього один раз за всі роки навчання. Прецінь, ближе до вітальні Слизерину знаходиться інша вбиральня.  

— Ми вже подумали, що ти втік додому, —  поруч стояв Драко, хапаючись за живіт. 

— Дуже дотепно. 

— Все, перестаньте, —  Гаррі уявити не міг, як вони спілкуються з такою кількістю конфліктів. Навіть у нього з Роном було менше.  краще гляньте он туди. 

До кімнати зайшов чорноволосий юнак у слизеринській формі для квідичу. Сівши прямо на підлогу, він взявся знімати шкіряні наколінники. 

— А я казав. 

Слідом за ним забіг хлопець, дуже схожий на Гаррі. Нот навіть кілька разів перевірив , чи йому раптом не здається. Таке ж неслухняне волосся, худорлявість, доволі високий зріст та смаглява шкіра. 

— Не хвилюйся, наступний снич стовідсотково буде твоїм, —  він покрутив золотим м’ячиком просто перед очима співбесідника.  можливо. А можливо, він знову буде моїм. 

— Джеймсе, перестань. 

— Джеймс. Гаррі, це твій батько? —  раптом скрикнув Тео. 

— Ага. З моїм дядьком, —  склавши руки на грудях, сказав Драко. Він виглядав доволі напруженим, очікуючи продовження. Вдома ніколи не згадували, що Реґулус дружив із Джеймсом, а мати розповідала про кузена багато. 

— Ти на мене злишся, моє левенятко4 , — Джеймс сів поруч та скорчив сумну гримаску. 

— Не називай мене так, —  ніяково усміхнувшись, Регулус відштовхнув його від себе. Здається, у нього навіть почервоніли щічки. На блідому аристократичному обличчі це було видно особливо добре, що ще більше підбадьорило Поттера-старшого. —  Ти наче називаєш мене ґрифіндорцем. 

— Хіба тобі це не подобається? —  він взяв Блека за підборіддя та ніжно повернув до себе.  — іба ти не хотів би також бути зі мною на факультеті? 

— Дурниці. Навіщо? Тобі Сіріуса мало?

Джеймс розсміявся. 

— Ти настільки боїшся своєї родини. Ех, а твій брат…

Напевно, він спеціально відвернувся, уникаючи зорового контакту. Він би просто не витримав злісного погляду Реґулуса від такої заяви. 

— Я не боюся їх! —  з обуренням, майже криком, відповів Блек. 

— Еге ж. Тоді чому про мене не розповіси? Мої батьки про тебе знають ще з четвертого курсу. 

— У нас дуже різні ситуації. Ти знаєш як чистокровні чарівники, — він побачив самовдоволену усмішку Джеймса, —  тобто чистокровні чарівники, що дотримуються консервативних поглядів. 

— Он батьки Нота прийняли Вів’єн. Також чистокровні, також прибічники вашого Темного Лорда,—  останнє ім’я він зі зневагою вимовив, кривляючись.  

— Ох, не так вони вже і прийняли. Моїй матері сказали, що Нот зустрічається з чарівницею із якогось чистокровного французького роду. 

— Серйозно? Вів’єн —  француженка, от тобі і на. Не здивуюся, що вони і після народження дітей це будуть приховувати, видаючи за чистокровних, —  Поттер витер сльозу від сміху. — Ось такі ваші цінності. Навіть ніяких зовнішніх відмінностей немає. 

— Ніколи не кажи ніколи, —  повторив Нот. Настільки тихо, що товариші ледве розчули слова. Його погляд став порожнім та далі був прикутий до власних черевиків. Раптове усвідомлення, що йому брехали все життя, нічогенько так вибило з колії. 

Драко поклав руку йому на плече, від чого Теодор різко відсахнувся та повернувся до нього обличчям. 

— Ти все знав! Ти знав весь цей час! 

— Так, - коротко та спокійно відповів Драко. —  Я знав це дуже давно. 

— І мені не розповів? —  темно-сірі очі наповнилися сльозами. Здалося, що ще мить, і він заплаче. Аж раптом фігура Нота перетворилася на газоподібний стан та понеслася вгору. 

— Він випірнув з омуту, — швидко пояснив Гаррі. —  Гадаю, йому потрібно якийсь час подумати та побути на самоті. 

Хоч вони і пропустили якусь частину діалогу, але пара все ще продовжувала сперечатися. Навіть не підозрюючи, що їхній діалог тільки-но змінив чуже життя. 

— Ти не розумієш. Проблема не тільки в чистоті крові. Загалом, коли б це Блек зустрічався з Поттером?! 

Гаррі усміхнувся, дивлячись на Драко. Це була їхня найекзотичніша зустріч, та все ж він запам’ятає її надовго.  

— Життя бентежне та непередбачуване, Реджі. То ти приїдеш до мене на Різдво?

— Гм-м-м, потрібно подумати. Зараз я хочу чогось іншого.

Реґулус підсунувся ближче до Джеймса, після чого сів йому на ноги та запустив руки під мантію. Поттер охоче відповів взаємністю, погладжуючи спину свого хлопця. Їхні губи вже майже торкалися, як раптом Блек висмикнув руку та рішуче підняв її догори. 

— Він мій, —  дзвінко засміявшись, він гордо розмахував золотою кулькою. 

— Негідник, —  сказав Джеймс та обійняв Реджі за талію лише сильніше. Поттеру було далеко до качка чи чогось такого, але Блек все ще залишався худорлявішим на його фоні. 

В цей момент Драко помітив, як супутник зашарівся та відвернувся. Було зрозуміло, яке продовження на них чекає. Зненацька хтось потягнув його за волосся на потилиці та вже через мить Мелфой знову стояв у Богом забутій комірчині Блеків. 

— Далі тобі бачити не обов’язково, — констатував Гаррі. 

— Але ти ж дивився? 

— Ніколи я б такого не дивився!

— Ніколи не кажи ніколи, — засміявся Драко.

 

• 1¹Гоморфус – надає анімагам та трансфігурованим предметам первинну форму.
• 2²Мобіліарбус – піднімає предмет в повітря і переносить туди, куди вказує паличка виконавця.
• 3³цитата із серіалу “Локі”.
• 4⁴Реґулус - це найяскравіша зірка зі сузір’я Лева. Від чого і пішло “левенятко”.