Вони обоє пробиралися поміж кущами вже десь годину. Аланія, попри надмір магічної енергії в її тілі, була не надто витривалою, тому вона швидко захекалася.
- Стій, зачекай, стоп! Я більше не можу, - процідила крізь зуби Аланія.
- Одна з найгеніальніших учениць школи Вітру не може витримати одну годинку ходи? - пошепки дражнився Блиск.
- Може, то твоя отрута діє, а ти й сам не знаєш, - відказала у відповідь Аланія.
- Навіть і не думай про це. Моя сім’я століттями виводить певні типи отрут, і я все про них знаю, - заперечив хлопець.
Вони сіли під деревом. Блиск хотів було дорікнути Аланії за те, що вона нехтує фізичними тренуваннями і намагається виправдовуватись, але потім згадав про режим тиші і схаменувся.
Аланія сиділа із заплющеними очима, не рухаючись, і це було дуже схоже на вправу, яка допомагає впорядкувати плин ефіру в тілі. Від її дихання трава на землі колихалася, а купи листків здіймалися в повітря.
«Ще трохи, і зараз піщана буря здійметься, - подумав Блиск. - Оце вам і школа Вітру».
Раптом Аланія струснула всім тілом і миттєво звелася на ноги.
- Холод, десь неподалік… Я відчуваю його, - сказала дівчина.
- Школа Води? - спитав Блиск. - Чекай, ні… Це електричний струм!
- Можеш глянути, що там? Через мистецтво перенесення, - прошепотіла Аланія.
Блиск швидко перемістився в комаху, що пролітала поруч, і полетів прямо на місце заворушення.
В калюжах води лежало декілька людей в біло-синьому вбранні. Їхній вигляд був зовсім безладним, ніби їх щойно вдарило струмом. Біля них цілими й неушкодженими стояли два високі хлопці в біло-жовтих костюмах. Оглянувши місце події, Блиск повернувся назад і відзвітував Аланії:
- Там була бійка. Двоє учнів із школи Блискавки побили чотирьох із школи Води. Зараз ті двоє стовбичать там і, здається, балакають про щось.
- Ти почув, про що саме вони говорили? - тихо спитала Аланія.
- Ні. Я міг би підлетіти, але боявся. Пам’ятаєш, ти ж сама мене якимсь чином спалила, коли я перемістився у пташку. Думаю, вони б теж змогли.
Блиск якусь хвильку завагався, а потім додав:
- Чекай, я зараз гляну, куди вони попрямують і що робитимуть.
За хвилину він нажахано мовив:
- Хай йому чорт! Вони йдуть сюди! Біжімо!
Аланія нічого не відповіла і майже безгучно, стримуючи потоки вітру, потягнула Блиска в найближчі чагарники.
Обидва носії прапорів приготувались до найгіршого й затамували подих. Аланія тримала руку на поясі, аби чимшвидше дістати кинджали, а Блиск заходився подумки повторювати найефективніші закляття.
Однак, на їхній превеликий подив, вороги спинилися на півдорозі й побігли в зовсім інший бік. Коли їхні кроки віддалилися, Аланія заговорила.
- Дивно. Може вони ще когось угледіли, або ж помітили щось важливе.
Блиск глянув на свого мініатюрного годинника і відповів:
- Та і нехай. Зараз знову обнулю дію отрути, і підемо. До цілі ще небагато лишилося.
Аланія і Блиск обрали найбезпечніший, на їхню думку, маршрут, та й пішли далі. Підбираючись ближче до фінішу, вони побачили обабіч дороги непритомних учнів з різних шкіл Альянсу, які десятками лежали на землі.
Звідусюди було чути брязкання зброї.
Попереду була галявина, але її не можна було добре розгледіти через густий туман, схожий на хмару пилу. Блиск в першу чергу подумав про те, що це дивне явище не могло бути природним, і, скоріш за все, було справою рук школи Ґрунту.
П’єдестал з прапорами не було видно, але його точне розташування можна було визначити за допомогою герба школи Блискавки, котрий сяяв золотом в повітрі. Було очевидно, що представники цієї школи першими зуміли виконати завдання.
За хвилину хмара пилу вляглася, і на землі лишилися стояти четверо учнів школи Ґрунту. Останній послідовник школи Металу, що вступив з ними в бій, був неабияк виснажений через попередню битву зі школою Блискавки, і з цієї причини йому не лишалося нічого іншого, крім як натиснути на кнопку.
- От клятий пес, і у нього теж прапора нема, - скривився один учень зі школи Ґрунту. - Куди ж могли подітися ще 2 прапори? 20 хвилин до кінця змагання лишається, а вони ще й досі десь швендяють.
- Або ці прапори просто хтось загубив, - зауважив інший хлопець. - Давайте створимо хмару пилу і злетимо в повітря, так легше знайти буде…
- Чекайте! Ви це теж відчуваєте? Схоже на вітер, - сказала дівчина в біло-коричневій сукні, що стояла поруч з ними.
Враз легенький подув вітерця перетворився на ураганний шквал і збив усіх чотирьох учнів з ніг, зіштовхнувши їх далеко аж у морок лісу.
- Вперед, негайно! - закричала Аланія і з усіх сил помчала до п’єдесталу, попередньо висмикнувши прапора з-за пазухи.
Блиск щодуху побіг за нею, але спинився, відчувши, як щось обпікає його нутрощі. Одної секунди йому було достатньо, аби впевнитися, що це діло рук учня школи Сяйва. Представники цієї школи могли створювати удари одноколірними або навіть лазерними променями. Найбільші майстри могли маніпулювати будь-якими кольорами, а новачкам достатньо було засліпити суперника простим жовтим світлом, або принаймні змусити його заплющити очі, і таким чином збільшити шанси на перемогу.
Аланія, так само як і Блиск, не встигла донести свого прапора до п’єдесталу: один з учнів школи Ґрунту швидко очуняв і створив перед нею земляну клітку, а далі до нього приєдналися й інші.
Сутичка вітру й пилової бурі перейшла вглиб лісу. Хоч як Аланія намагалася підбігти до Блиска, їй це не вдавалося одразу. Її хвилювання переросло в гнів: замість того, щоб атакувати ворогів потоками вітру, вона повертала назад їхні ж атаки. Їй не вистачало сил для того, щоб зібрати справжній ураган, тому вона могла лише тимчасово відбиватися і шукати підходящу нагоду для нападу.
Тим часом Блиск, лежачи на землі під ударом лазеру, не міг навіть підвести очей: уся спорожніла галявина була вкрита нестерпним світлом, від якого могли б запросто розірватися усі капіляри в очах. Ворог повільно підходив до нього, крок за кроком, і з його наближенням біль поступово зростав.
«Я, на відміну від Аланії, не належу до обдарованої молоді, - думав Блиск, - але це не завадить мені розчавити цього клятого прихвостня із школи Сяйва. Вона там з чотирма б’ється, хай йому грець…»
Зібравши сили в долонях, він притиснув їх до землі. Коріння довколишніх дерев швидко зірвалися і поповзли до Блиска, роздираючи землю і намагаючись його обплутати. Вони повільно закопували його в ґрунт, роблячи вирву шириною десь зо три могили.
Поки коріння працювали, хлопець всліпу стріляв листяними стрілами прямо в той бік, звідки, за його відчуттям, йшов ворог. Загострені листки поступово ставали слабшими, і коли сили вже майже покинули Блиска, він провалився під землю.
«Чорт забирай, як же пече, - подумав Блиск. - Але найголовніше - це те, що він не зможе дістати мене тут. Добре, що адепти школи Ґрунту зайняті, інакше мені був би ґаплик. Зберуся з силами, а потім раптово вилізу на поверхню і затягну його в яму. Тут йому світло вже точно не допоможе».
Спантеличений учень Сяйва стояв і роздивлявся навколо, не тямлячи, що йому робити. Аж раптом два товсті корені схопили його за щиколотку і почали тягнути вниз. За півхвилини він увесь опинився в землі, тільки голова стирчала назовні.
Блиск виліз зі сховку і заткнув рот нападника сукном, аби той не здійняв галасу. Але він не очікував того, що станеться далі - знайомий голос прорізав повітря, перетворившись на здушений крик.
- Не наближайтеся!
Блиск чимдуж побіг на звук, не тямлячи, що відбувається.
Поранена Аланія сиділа на землі. Її гарне вбрання було подерте й повністю брудне. Вона важко дихала і відчайдушно трималася за свої кинджали, так, ніби це мало придати їй нових сил для боротьби.
Один з учнів Ґрунту присів навшпиньки, стиснувши в руці лезо свого серпа, і почав писати на землі невідомі символи. На місці напису виникла тріщина, і з неї вийшов коричневий монстр. Незграбна рукотворна істота побігла до Аланії, щоб остаточно утвердити перемогу своїх повелителів, аж раптом її знесла якась гігантська чорно-червона тінь.
Шматки земляного монстра посипалися додолу, але його вбивця не думав відступати. Випроставши крила і простягнувши вперед кінцівки з непробивної луски, він кинувся на учнів школи Ґрунту.
- Що за…
- Це ж дракон!
Чотири кнопки були натиснуті негайно. Дивний нападник навіть не встиг зачепити переляканих учнів. Він повернув голову до Аланії і глянув на неї каламутним поглядом червоних очей, а потім повалився вниз. Його довжелезні кінцівки, крила і хвіст поступово стискалися, утворюючи замість себе людську фігуру.
Аланія широкими очима спостерігала за неймовірною сценою зникнення.
На місці дракона лежав непритомний Блиск.