Дорога додому здається займала вічність. Саша почала переживати за сьогоднішній вечір.
Чорний чай з долькою лимона, зручно вмостилась на кухонному дивані та дзвінок другу.
— Привіт, Сонь, вільна сьогодні?
— Ти вже скучила? Як це мило, — приємний сміх з іншої лінії заспокоював.
— Мене запросили декуди, я боюсь одна йти, — коротко і зрозуміло.
Подруга думала не довго, погодилась, і жалілась що до Саші добиратися пів міста.
Тільки тепер вона з полегшенням видихнула. Ця активна соціалізація їй подобалась, але морально було тяжко.
Чашка на пару з котом перемістилася до кімнати Саші, де вона сіла за навчання, адже екзамени не горами. Водночас на телефон прийшло повідомлення, з адресою та часом.
Саша: Я не одна буду
Лерок: окей, з наших ще буде Рома
Звірившись з годинником, вона побачила що до зустрічі понад дві години, тому більше не зволікавши взялась до роботи.
Соня ж в цей час вирішувала, що краще одягнути, навчання її цікавило зараз в останню чергу. Розклавши пів шафи на ліжко, вона по черзі одягала штани, яскраві кофтинки та думала які сережки пасуватимуть до них. Двері відкрились, на порозі стояв батько, від безладу в кімнаті він був не в захваті.
— Що це ти тут влаштувала?
— Мене подруга погукала гуляти.
Соня навіть не підняла на нього очі, продовжуючи роздивлятися себе в дзеркалі.
— Сьогодні понеділок, ти нікуди не підеш, — чоловік починав злитися від такої свавільності.
— Якщо я залишуся, попрошу маму провести час всім разом, вона таке любить. В тебе ж ніби була зустріч з друзями*.
Дівчина зробила здивоване лице, яке світилася наївністю та щирою зацікавленістю, виділяючи останнє слово. Відчуваючи, що починає тремтіти від емоцій, які починаються в грудях та хвилями розносяться по тілу.
Батько намагався не показувати своїх справжніх емоцій, та те як він часто закліпав вказувало його роздратованість через слова доньки.
— Прибери тут.
І двері гучно зачинились. Соня важко видихнула, повітря яке здивувало її груди. Знову дивиться в дзеркало, очі наповнились вологою, одна сльоза вже була майже готова впасти на бліду вилицю. Та дівчина швидко стерла її, поправила волосся назад та посміхнулась.
*Все обов’язково налагодиться*
У квартирі Саші лунав дзвінок, на порозі чекала Соня, і звірялась з номером квартири.
— Я вже сто разів подумала, що не туди прийшла, — бідкалась вона, заходячи до вітальні.
На голос вийшла мама Саші, вона нещодавно повернулась з роботи, і якраз готувала вечерю.
— Добрий вечір, — Соня мило посміхнулась.
— Сонічка, — жінка завжди зверталась до всіх пестливо, така була в неї звичка. — Приємно, нарешті, познайомитися.
— І мені.
— Дівчата, можливо повечеряєте спочатку, я свіжого супу наварила.
— Ні, мам, нам вже час іти. Зараз я тільки телефон заберу, і йдемо.
— Ну як хочете, не затримуйтесь тільки до пізньої ночі.
І зникнулана на кухні, де почувся нявкіт Рижого, який випрошував чогось смачненького.
— Саша, ти куди мене привела? Тут одні неформали, — нервово посміхалася Соня.
Дівчата оглянули велику кімнату, і справді більшість з них виглядала незвично.
Дівчина, що говорила з Лерою, мала незвичний пірсинг. Кілечко на губі, що з’єднувало тоненьким ланцюжком з сережкою на вусі. Та всі вони мали проколи на своєму тілі. Один з них був повністю забитим тату, хоча не сказати що був набагато старшим за них. Черепи на стінах, важка музика тихо грала з колонок.
— Вони готи? — нервово запитувала Соня.
— Ні, металісти, мабуть, — Саші самі ставало ніяково.
Але до них підійшла Лера, яка яскраво посміхалася гостям. І вся невпевненість в мить зникала. Саша представила подруг одна одній, Соня яскраво посміхалась, ніби секунду назад не планувала втечу на пару з подругою.
— Ходімо, я вас з усіма познайомлю.
Але не дивлячись на очікування дівчат, вони виявилися такими ж людьми. Хлопець привітно посміхався.
— Коли починаєте?
— Рома повинен скоро прийти.
— Це той хлопець якого ми бачили в кафе, на вихідних, мій однокласник, — пояснювала Саша.
Подруга повеселішала, хоча її ще лякали погляди дівчини, що стояла в кутку. Вона була явно незадоволена їхнім візитом.
Старий гараж був перероблений в кімнату для репетицій. Апаратура, колонки, і ще багато техніки, призначення яких не були зрозумілі. Два крісла-мішки, барабани, клавіші, декілька гітар, різні плакати на стінах. Все ідеально підходить під характеристики молодої групи. Також був невеликий диванчик.
— Тут не погана шумоізоляція. Ну, як для гаража, — пояснювала Лера.
— І давно ви створили групу?
— Понад рік, точно.
Дівчину з незвичним пірсингом звали Єва, вона була вокалістко. Їй не подобались всі гості, яких запрошувала Лера.
— Ставимо ставки, хто з них їй подобається? — в’їдливо шепотіла Єва до друга.
— Ти про що?
— А хіба ти ще не зрозумів? Вона водить сюди всіх дівчат, які їй подобаються.
Єва пильно роздивлялась гостей. Найбільше їй не сподобалась Соня, руда, усміхнена, гарненька. Повністю типаж Лери.
— Ставлю на цю вискочку, — киває туди, де дівчина говорить з Ромою, який просити вибачення за затримку на роботі.
— Та заспокойся вже.
Дімі набридало вислуховувати раз за разом ревнощі Єви. Та була закохана в Леру з першого дня, всі це знали. Хіба що, окрім самої дівчини.
Ображена Єва сіла на диван, та почала клацати в телефоні, гнівно пишучи комусь повідомлення.
— Думаю можемо починати.
Хлопець, що був забитий тату, звали Діма, він був на барабанах та лідером групи. Всі стали за свої інструменти, дівчата сіли на диван поряд, і очікували виступу. Рома став за бас-гітару, Лера за електро.
Діма почав відлік паличками: раз, два, три чотири.
Woo-hoo, woo-hoo
Woo-hoo, woo-hoo
Дівчата вгадали пісню з перший акордів. Одна, бо чула її в рекламі пива, інша частенько натрапляє на неї у своєму плейлисті.
I got my head shaved
By a jumbo jet It wasn’t easy
But nothing is, no
When I feel like heavy metal
And I’m pins and I’m needles Well I lie and I’m easy
All of the time but I’m never sure when I need you
Pleased to meet you
Голос Єви був сильним, вона з драйвом та легкістю витягували всі ноти стрибаючи. Дівчата всю пісню посидіти з відкритим ротом, не в змозі якось описати емоції від живого виступу. Музика боляче стукала у голові, але погляду відірвати було неможливо.
Коли пісня закінчилась вони очікуючи дивились на дівчат. Соня прийшла до тями першою.
— Це було так класно! Я ніколи раніше не чула такої живої музики. Ви це щось! Я не можу сформувати нормальне речення, просто вау!
Всі задоволено переглянулися, та почали обговорювати певні частини пісні.
— Як тобі?
Лера першою підійшла до Саші. Дівчина найбільше чекала її реакції, та ж підбирали слово.
— По-перше, це було справді, вау, як сказала Соня, — вони засміялися. — Я ніколи не чула музики ось так в живу. Але цей перший раз був крутим. Думаю ви маєте всі шанси обігнати церковний хор.
Саша здається сяяла. Вона не вміла сприймати похвалу, тому лиш сором’язливий відвела погляд.
— Дякую. Не хочеш чогось випити?
Це був настільки крутий гараж, що там стояв старий холодильник, який ледь міг щось охолодити.
Решта вечора минула весело. Соня вирішила, що їй необхідно випити за знайомство з усіма. Тому під кінець вечора вони співали з Дімою старі пісні, врешті Єва не витримала цього, і вимкнула всю апаратуру, гучно лаючись на “двох ідіотів”, та намагалась услідкувати, щоб приміщення залишилось цілим.
Трійка однокласників сиділи та говорили про все.
— А давно ти в групі? — Сашу це питання цікавило, з того моменту, як Лера написала що він теж буде.
— Я заміна, — просто відповів він.
— Мар’ян, наш бас-гітарист, впав та потягну руку. Рома викликався охочим.
— І коли у вас виступу?
— Через два тижні, — Лера рахувала дні.
— Чому ж сьогодні остання репетиція?
— Єва з Дімою скоро їдуть зі студентською радою в інше місто. Вони другий курс, ніяк не можуть відмовитись. Приїжджають за день до конкурсу.
Саша перевела погляд на трійку, яка те й діло сперечалась, по більшій частині дівчата, Діма лиш намагався відволікти їх. Вони й справді виглядали старшими, а Діма до неможливості когось їй нагадував.
На телефон почало приходити багато сповіщень. В класному чаті було активне обговорення.
Оля: Накидайте ідей, потім проголосуємо за найкращі. Від класу потрібно два номери!!!
Ліза: Можна не приходить?
Шкарпетка діда: Танічка класна.
Оля: Назар, заспокойся.
Настя: Я можу заспівати.
Шкарпетка діда: Краще не потрібно, я не хочу знову не чути на ліве вухо
— Все як завжди, — важко видихнула Саша, Рома розуміючи кивнув.
— Якось в’яло у вас. В нашій школі обожнювали всякі свята.
— В нас завжди одні проблеми. Діти впадуть посеред танцю, розбили вазони, які потрібно дарувати, — перелічувати Саша.
— Ти забула як другокласник порвав Наталі Борисівні сукня, коли перечепився через дріт.
— Так, ці кружева ніхто не забуде, я ще два дні не спала.
Лера вибухнула сміхом.
— Це ж круто, коли все за сценарієм то ніби не живе, — намагалась переконати їх дівчина.
— Не у випадку коли над тобою стоїть Борисівна, а потім ви ще місяць вислуховуєте, які жалюгідні.
Останнє слово Саша з Ромою закінчили разом. Червоні кружева назавжди в їх пам’яті, як і червона класна керівничка, яка вимагала на них злобу, ще дуже довго.
Лерок: Я зіграють на гітарі
Всі здивувались ініціативи дівчини. Рома тільки повторював:
— Пожалієш, ох пожалієш.
— Ти теж.
Лерок: Рома зі мною.
Настя: Тоді я буду співати з вами
Шкарпетка діда: НЕ НАДА!
blur – song 2
П.с. коти було б чудово отримати фітбек♡
П.с.с ще в мене є тг канал “адріана пише…” на якому чекаю вас