Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Я тебе люблю, ні, краще сказати кохаю.
Ти сонце, що може палити все на своєму шляху, але таким планетам, як наша рідна Земля, ти даруєш життя. Ти сяєш найяскравіше на нашому небі. Як я вже колись писала, твої очі немов малахітовий ліс у похмуру погоду — заворожують, не відпускають, втягують у темну глибину лісу, де наше світило неспроможне освітити шлях мандрівникам, що шукають красу далеко від шумних міст. Я готова присвятити звичайну прозу, котра, можливо, не така вже й романтична порівняно з лірикою, але для тебе я постараюся її написати так, щоб в душі твоїй поля, що, напевно, зелені-зелені в таку пору року, розквітли ромашками, кульбабами, червоними маками й фіолетовими квітами, назви яких я не знаю. Можливо, ти вважаєш себе якимось кактусом, що своїми голками колить інших, але для мене ти квіт сливи — свідчиш про початок весни, змушуєш вийти людей з зимової невмотивованої сплячки, надаючи їм натхнення на працю. Ти немов затишний осінній вечір при свічках, проведений за прочитанням улюбленої книжки. Ти як рудий кіт, дурний, але такий милий моєму серцю. Ти змусив мої троянди, що своїми шипами кліткою охоплювали моє серце, розквісти надаючи сил далі йти. Дякую тобі, за те, що змусив мене відчути те, про що писало так багато поетів.
Дякую, що навчив мене кохати. Дякую за те, що ти у мене є.