Одного дощового дня

Ох і похмуро ж сьогодні на вулиці. В цей день, омега, як і зазвичай, сидить в місцевому затишному кафе, де до того ж працює його брат. Так як сам Кім працює дистанційно, тому він може собі дозволити провести свій робочий час поза домом. Омега замовляє собі свій улюблений напій, а саме капучино.

В цьому закладі хлопця знає кожен, він доволі частий гість. Мін Юнгі, милий омега-офіціант вже звично приносить замовлення гостю і радісно посміхається своєю десньовою посмішкою. За час відвідин Кімом цього місця вони добре здружились.

– Привіт, Техьон-і, – омега з посмішкою киває у відповідь. Юнгі ставить перед ним замовлений напій, а також теплий салат, який той не замовляв. На німе питання в очах офіціант відповідає. – Джин-хьон сказав принести тобі поїсти, він помітив що ти знов через роботу нічого не їв, – і уходить по своїм справам. Кім на цей жест тепло посміхається дивлячись в сторону кухні, де бачить свого старшого брата – Кім Сокджина. Ось хто ніколи не дасть пропасти йому в роботі. Він обожнює свого трохи сварливого, але такого прекрасного хьона.

Сьогодні й справді жахлива погода, але саме проливний дощ з сильним вітром є улюбленим для Техьона. Він в цьому бачить свою чарівну атмосферу, яка дає думкам час розкласти все на свої місця, а також через неплинну роботу закладу (людям чомусь не подобається вибиратись в дощ на вулицю) попрацювати в тиші та спокої (чого зазвичай знайти тут складно). Але знайде омега сьогодні тишу і спокій для роботи? Не думаю.

– А що ви лобите? – омега відволікаючись від редагування статті повертає голову на того, хто до нього звернувся. І бачить перед собою прекрасного маленького хлопчика років чотирьох, який в цей час активно тягне його за рукав одежі.

– Я працюю, – Кім оглядає приміщення на наявність ймовірних батьків цього чада, але нікого немає. В торговій залі, окрім нього з хлопчиком серед відвідувачів нікого немає. – А де твої батьки?

– Татко плацює. Він о-о-он та-ам, – маленький альфочка тицяє пальчиком в чоловіка за барною стійкою. – Він поплосив його не відволікати. Мозьно я з тобою посиджу? Як тебе звати? – і робить такі милі оленячі оченятка, що відмовити йому стає просто вже неможливо. Це буде вважатися серйозним правопорушенням.

– Ну думаю що можна. Я Техьон, – в цей момент омега розуміє, що з редагуванням на сьогодні він виходить закінчив, – а тебе як? І що ми з тобою робити будемо? – хлопець дивиться на малюка, який знімає з плеча рюкзачок та дістає з нього фломастери з розмальовкою.

– Квон-і. Мене звуть так. Ти вмієш малювати? – і киває на дістані предмети у своїх руках. – Я вмію, мене татко навчив. Я можу і тебе також навчити, – гордо заявляє. Кім на це посміхається та киває, хоча малювати омега вміє та дуже добре.

– Тоді з чого почнемо? – для більшої зручності омега саджає альфочку собі на колінця та бере вже запропонований фломастер в руки. Фіолетовий, його улюблений колір.

– Я хочу намалювати бозю колівку, – старанно і наполегливо починає виводити контури майбутнього шедевру.

Тільки вже хвилин за десять їх несамовитої творчості альфочка починає йорзати на колінах так наче йому незручно.

– Малюк, що таке? Тобі незручно? – омега хоче з’ясувати й усунути виниклу проблему аби продовжити. Але як тільки він чує наступну фразу дитини, відчуває як вибиває все повітря з його легень. А саме…

– Ти не відчуваєш? Якось стланно пахне. Як на горищі з пильними старими книжками. Так в тата в кімнаті пахне, – повернувши голову до старшого, альфа починає сміятися.

Тільки ось омезі щось зовсім не до сміху. Він не чув вже закінчення речення хлопчика, йому вистачило й початку. Його природній запах – книги. Тільки йому ніхто не казав що він пахне як пильне горище з наваленими старими книгами.

І здавалося б, це просто слова маленької дитини, тільки вони від чогось сильно заділи чутливу омегу. Він і сам не помітив як з очей почали капати стежками по ланітах сльози. А коли отямився, швиденько спустив хлопчика зі своїх та став поспішно їх витирати рукавами свого кардигана. Тільки сльози закінчуватись навіть і не збирались.  

– Ти чого? Я ж…я щось не так сказав? – альфочка, дивлячись на плачучого старшого омегу теж починає кукситись. Татко казав омег не ображати, вони набагато чутливіші й вразливіші за них. Їх треба оберігати й захищати. – Татко, тато. Гукі-і, – альфочка починає голосно кликати свого батька на порятунок.

Чонгук, що спокійно працює зараз за баром на автоматі повертає голову щоби перевірити сина. Він попросив того спокійно посидіти п’ятнадцять хвилин та помалювати. Тільки того вже й слід простив. Альфа замотався за прийомом поставок  для бару та не помітив як його маленький пустун кудись подівавсь. Переживати не варто, вибір куди той міг подіватись невеликий. Це або до Хосока – його брата, або до Юнгі з Джином.

Тільки коли раптово альфа чує своє ім’я настільки голосно та вже знайомою інтонацією миттєво насторожується. Так Квон-і його кличе перед наступаючою дитячою істерикою. І саме цей тремтячий голос не сулить нічого доброго. Чонгук, ідучи на поклик, подумки готує себе заспокоювати сина, але коли дивиться на картину, що розгорнулася, впадає в ступор.

Квон зі сльозами на очах стоїть поряд зі столиком та тягне за рукав якогось омегу, який в цей час намагається зупинити черговий потік сліз. Альфа не розуміє від слова нічого, а того й підходить ближче.

– Квон-і, що сталося? Чому цей прекрасний омега плачу і чому ти убіг від мене, коли я попросив тебе почекати на мене декілька хвилин? – альфа сідає перед сином навпочіпки та прибирає його руку від одежі омеги, котрий вже починає потроху заспокоюватись. Він питає спокійно, але тон твердий. Не в його правилах одразу починати кричати.

– Тато, я…я нічого не злобив. Ми сиділи малювали, а потім Те заплакав. Я плавда не знаю чому, – по очах сина альфа розуміє що той дійсно не розуміє причину трапившихся сліз.

Тому слідуючим Чонгук звертається до омеги.

– Прошу пробачення, я можу дізнатись причину ваших сліз? – альфа неодноразово бачив цього прекрасного омегу. Він йому сподобався, тільки от навіщо йому альфа з дитиною? Правильно, ні за чим, тому й підходити для знайомства не став. А омега цілковито в його смаку – дивовижний.

М’яке на вигляд каштанове волосся, доволі нестандартна, но чаруюча прямокутна посмішка, витончені кисті. Досконалість. І от чого він зараз сльози ллє альфі тепер життєво необхідно треба дізнатись.

– Я…все добре. Не звертайте уваги. Я, мабуть, піду вже, – омега встає і починає поспіхом збиратись.

Цього Чонгук аж ніяк допустити не може. Відпустити заплаканого омегу в дощ, що ллє стіною? Він собі не пробачить.

– Стійте, зачекайте. Давайте я вам принесу чогось теплого. Ви заспокоїтесь і тоді вже підете? – альфа сподівається на позитивну відповідь. А коли бачить кивок, трохи розслабляється.

Він уходить за напоєм, а хлопчик тим часом знов підходить до старшого.

– Може ти розплакався через те що я сказав що ти пахнес як книзечка? – маленький альфочка поки стояв поодаль здається зрозумів що могло так образити його Те. – Так татко їх дуже сильно любить, я тому і сказав тобі це. Я думав ти зрадієш.

Техьон обертається на хлопчика та бачить його засмученим. Він зовсім не хотів зробити йому боляче, а він тут нюні розвів. Малюк неусвідомлено хотів комплімент омезі зробити, а він…тепер почуває себе безглуздо.

– Пробач мені, я просто подумав що тобі не подобається мій запах, тому сильно засмутився. Якщо чесно, сам не розумію чому заплакав, – і тільки собі Кім признається що це, мабуть, гормони через скору тєчку скачуть так, наче на американських горках. Омега розгортає руки, запрошуючи обійнятися. Альфочка на це тепло посміхається і йде в обійми.

– Ти плавда смачно пахнеш, плобач, – Квон-і прижимається носиком ближче до шиї Кіма і вдихає. Йому ж справді подобається запах старшого, він пахне домівкою та затишком.

Коли Чонгук повертається з чашкою ароматної кави, що ідеально підійде в таку погоду, тепер ну зовсім нічого не розуміє. Тепер омега, як сказав його син – Те і сам альфочка мило обнімаються та посміхаються один одному. Остаточний збій системи. Помилка 404. Що сталося за ці кілька хвилин, поки його не було?

– Я бачу ви й самі вже вирішили, – альфа те посміхається, аби не псувати таку ідилію та ставить напій перед омегою. – Моїм коштом. Квон-і, так розкажеш як ти омегу до сліз довести встиг? – звертається до сина.

– Тато, я просто сказав що Те пахне горисцем з пильними старими книзецками як у тебе в кімнаті, а він плакати почав. Я думав він зрадіє, це ж класно, – альфочка робить саме винне обличчя у світі. Зрозумів, що так лаяти не будуть. – Я його виявляється цим образив, але я чесно-чесно не хотів.

– Боже, Квон-і, – альфа зітхає і тепер стає трохи ніяково перед омегою, адже це правда. Вся його спальня завалена книгами, він їх просто дуже любить, а на постійне якісне прибирання немає часу. А цей омега ще й пахне ними. Ну як тепер жити?! – Я прошу пробачення за слова свого сина, – опускає голову в кивку.

– Нічого, ми вже вирішили це маленьке непорозуміння. Правда, Квон-і? – у відповідь альфочка активно киває. – Ну ось і здорово.

 

 

Техьон, я не зрозумів. А що тут коїться? – Джин, що вийшов з кухні аби порадитись з братом нічого не розуміє. Стоїть його заплаканий молодший брат поряд з його другом і сином. – Ти плакав? – підходить ближче.

– Джин-і, все нормально. Тут просто маленьке непорозуміння вийшло… – завершити свої оправдання йому не дають.

– Гук, ти що зовсім обдурів? Що ти зробив? – Джин дивиться на альфу своїм вбивчим поглядом.

– Я? – брови альфи повзуть кумедно догори. Він нічого не зробив. Його син з омегою і без нього спочатку поплакали, потім посміялися. – Так цей омега твій брат? – і як вони так довго спілкуються та не перетиналися? Тільки одного в залі за ноутбуком і бачив. – Та і я ніч… – продовжити звинувачувати альфу у всіх смертних гріхах Те не дозволяє:

– Так, стоп. Все добре. Ніхто нічого не робив. Ми з маленький альфочкою повздорили, а…вибачте… – Чон Чонгук. – А Чонгук свого сина загубив, а знайшов і його і мене, – за зніяковілою усмішкою альфи та підстьобуючим поглядом брата омега розуміє як це прозвучало і теж червоніє.

У той день відвідувачів більше не було і вся компанія весело провела час. Познайомилися, розговорилися і домовилися продовжити спілкування.

Як пізніше виявилося Чонгук і Техьон істинні. Через деякий час Гук запропонував омезі стосунки, а Те й не думав відмовлятися. Маленький альфа та його батько запали в його серце міцно.

Згодом Чон Хосок і Мін Юнгі також розповіли про свої стосунки. Ніхто цьому правда особливо не здивувався, адже всі, крім них самих бачили ці погляди один на одного.

Ось так маленький альфочка допоміг двом самотнім людям знайти своє щастя. А Чонгук, як правильно тоді підмітив омега, того похмурого дня знайшов не лише свого сина, а й свого прекрасного омегу.