Ця глибока колюча ніч, яка смерділа дощем та іржею, нагадала ніч, коли ми познайомились. Я нудилася біля шинквасу, попиваючи мохіто, в якому давно розтанув лід, і збиралася замовити ще. Всюди панувала нестерпна спека, і я кривилася, коли повз проходили чоловіки, від яких смерділо потом. Ти, очевидно, шукав собі подругу на ніч. Готова закластися, твою увагу привернуло моє яскраво-руде волосся. Знаєш, як бика, котрий побачив червону тканину. Ти підійшов до мене, поклав татуйовану руку на шинквас, привітався. Думав, я теж шукаю розваг.
Я не шукала пригод, як ти собі надумав тоді. Мене просто мучила спека. А ще я захотіла мохіто.
Але ми все-таки переспали.
Озираючись назад, мушу сказати, що трахався ти відносно непогано, хоча з Беатрікс я відчула все те ж саме і навіть більше. Крім одного.
Зараз я не почуваюся так, ніби мене використали. Не почуваюся зламаною й непотрібною.
Я б мала прочитати на твоєму обличчі, що ти мудак. Бо не може такий харизматичний красень бути самотнім. Може, у мене були якісь сумніви, та ти вже цілував мене, притиснувши до прохолодної стіни бару. Мохіто зробило свою справу, я мало що усвідомлювала. Лиш думала, що в тебе збіса сексуальна посмішка.
І навіщо я це згадую? Певно, щоб остаточно викинути ці спогади і більше до них не повертатися. Не робити те, що робив ти - постійно повертався до мене в одязі, що пахнув чужими парфумами. І я, остання дурепа, все одно впускала тебе. Я навіть не знала, чи кохаю тебе. Можливо, це була пристрасть - оте короткочасне почуття ейфорії й захоплення кимось, що нагадує феєрверк. Кілька яскравих спалахів, а потім пітьма і самотність.
Зате ти, син кобеля, клявся всіма богами, що кохаєш тільки мене. Певно, твої боги давно здохли, оскільки ніяка сила не покарала тебе за невиконані клятви й обіцянки.
Ти приходив увечері, щоб люди менше тебе бачили. Завжди зі сраним букетом троянд. Як я ненавиджу троянди! Зараз би запхала їх у твій зад, де їм місце. А тоді я машинально брала ті срані квіти й колола пальці об шипи. Казала, щоб ти більше не приходив. А ти сміявся і цілував мене, хоч я цього не хотіла. Мені було гидко до тебе торкатися. Втім, ти мене не питав. Просто брав усе, що хотів, і зникав під ранок. Я палила цигарки - дурна звичка, що перейшла від тебе - тихо витирала сльози і викидала троянди у смітник.
Постійно думаю, чому я просто не поїхала з міста кудись далеко і… Згадую, що ледь вистачало сплачувати за квартиру й глибоко затягуюся цигарковим димом. От же клята звичка…
Якби я зараз перемістилась у минуле, то натовкла б собі пику за нікчемну поведінку жертви. Агов, Скарлетт, як же ти осліпла, що не побачила, який він мудак? Невже тобі було аж настільки самотньо, що ти вирішила принижувати себе, аби хтось був поруч? А він навіть на мій похорон не прийшов.
Взагалі, аварія була нещасним випадком, проте в той вечір ми посварилися. Ти сказав, що я жалюгідна, що в мені нема нічого цікавого, крім гарненького личка і що мене в ліжку недостатньо. Звісно, куди ж мені до такого альфа-самця, як ти? Я побігла геть, тож не помітила, що вийшла на шосе. І машини не помітила…
Допалюю цигарку й облизую пальці. На них досі твоя кров. Треба її змити. Не хочу лякати Беатрікс, хоч вона все одно відчує запах. Вона явно не хотіла, щоб я стала такою кровожерливою. А я не хотіла лишати тебе живим, адже ти міг зруйнувати життя ще якоїсь дівчини.
Беатрікс вкусила мене вже після похорону. Досі не вірю, що ця мила білявка постійно була в тому смердючому барі лише заради мене, проте соромилася познайомитись. Тільки вдумайтесь: безсмертна вампірка боїться заговорити до дрібного дівчиська. Схоже на сюжет якоїсь саги на кшталт Сутінків, що став реальністю. А краще б вона заговорила. Тоді б я не познайомилася з тобою.
Поліція, певно, вже обшукує твою квартиру в надії знайти якісь докази. Копи точно заціпеніють від побаченого, а твої родичі довго будуть відмивати кров у кімнатах. Ховати тебе будуть у закритій домовині, коли зберуть шматки тіла докупи. Шкода, що процес сечовиділення у вампірів припиняється після смерті. Я б з задоволенням ходила мочитися на твою могилу.