Jackson Wang - Blow
- Щось загубив?
Проковтнувши останні краплі віскі, що лавовими іскрами обпекли горло, Хьонджін повертається обличчям до Фелікса, який тільки-но ввійшов та поклав зброю на поличку для взуття. Він перевдягнувся в чистий костюм та зробив на голові порядок, пригладивши волосся. Його зжаті вуста та скляні від люті чорні очі приковують до себе всю увагу. Саме таким він йому й потрібен. Саме в такому стані він вивільняє себе справжнього та зриває маску театральної байдужості. Саме зараз він готовий вислухати та, можливо, погодитися з тим, що йому запропонують.
- Де всі мої речі? Гроші? Де той кейс за будівлю, що ти привіз? Документи та записи. Якого хріна, Хван? Якщо наші справи вспливуть, то ти так само підеш до в’язниці, як і я. І тоді вже нам точно ніхто не допоможе. А Мінхо, якщо ти сподіваєшся на нього, буде тільки радий звільненій території та швидко візьме наші справи до своїх лап, залишивши тебе гнити за ґратами разом зі мною. Ти також не в виграшній ситуації, як і я, тому віддай усе, що тобі не належить, зараз.
- І ти погодишся допомогти мені востаннє? - запитує той, сідаючи на стілець та закидуючи одну ногу на іншу. Тепер, хоча б ненадовго, але ситуацією керує він.
- Я обіцяю про це подумати наодинці з собою, - цідить крізь зуби Фелікс, крокуючи до нього. - Де моя готівка? Та, що ти привіз востаннє. Не залишив мені, бляха, й центу.
Хьонджін кусає великий палець правої руки та довго над чимось розмірковує, розкачуючись на стільці. Фелікс, зрозумівши, що швидкої відповіді не дочекатись, лиш закочує очі, роздратовано махнувши руками. Він підходить до прозорої пляшки з віски та наливає собі в той самий келих, з якого пив Хьонджін. Жадібно припавши вустами до вологого відбитка його вуст, він за два ковтка випиває все та наливає собі ще, бо за цей день сталося забагато подій, з котрими він вже не в змозі самостійно впоратися на тверезу голову. Він ходить навколо та роздивляється простий, але вишуканий в цій своїй простоті інтер’єр студії, в якій живе Хьонджін: лише необхідні меблі зі світлого дерева, над ліжком поличка з журналами та книгами, серед яких загубився дезодорант; немає а ні картин, а ні будь-чого, що прикрашало б голі стіни; на невеличкому клаптику площі, де має бути кухня, на меблях стоїть лиш кавоварка та мікрохвильовка. І дійсно, не порівняти з тим багатством, яким володіє він сам, але йому, ніби, воно й не було потрібне. Хьонджін завжди був задоволений малим та не кидався грошима на вітер, тоді як Феліксу потребувалося лише найдорожче та найкраще. Чому так? Можливо, через конкуренцію з Мінхо тривалістю в життя. Можливо, щоб довести щось самому собі, і брат тут ні до чого. Він кривиться, уявляючи, як слизькі пальці Мінхо ковзають оксамитовою шкірою Хьонджіна, окреслюють лінії його татуювань, навмисно торкаються кожного мілліметру, бо він знає, точно знає, що Фелікс про це дізнається та страшенно розлютиться - молодший засранець ніколи не любив ділитися своїми іграшками, навіть якщо вони просто так стояли на шафі та покривалися багаторічним пилом. Фелікс обертається на Хьонджіна та усміхається краєм рота. Ні, цю іграшку Мінхо не забере ніколи, як би не намагався, бо Хван сам до нього буде повертатися знову й знову. Куди б його не заносило та в яку б життєву дупу він не потрапляв, на фініші його завжди очікував Фелікс, і тому він упевнено до нього йшов, знаючи, що його не залишать, нехай і будуть зустрічати всіма існуючими прокльонами та кулями, що навмисно ніколи не попадуть в ціль. Чому вони все ще разом? Чому саме йому Фелікс готовий пробачати абсолютно все? Чому до нього так нестерпно тягне, а коли він поряд, то в грудях вирує скажений мікс із роздратованості та бажання? Фелікс допиває другий келих та зі стукітом кладе його на поличку з журналами, які той ніколи не читає, але чомусь купує.
- Щось надумав? - запитує він, повільно крадучись та вагаючись, чи варто робити зараз те, на що цей телепень не заслуговує - торкатися його. Але Феліксу цього так хочеться, хоча б затиснути між пальців кінчики його блискучого волосся.
- Так, - Хьонджін неочікувано підводиться та різко розвертається до нього, мало не вдарившись із ним головами. - Я беру на себе відповідальність за зникнення твоїх карток та блокування твоїх рахунків, за цінні речі, паспорт та декі важливі документи. Але присягаюся, що той кейс з літака я не брав. Не те, щоб я не хотів, але мені стало ліньки пертися до ангарів, усе одно я забрав більше речей, якими зможу на тебе тиснути, - він замовкає та відводить погляд до вікна. - То, ти кажеш, що кейса немає? Цікаво…
Підвівши брову, Фелікс очікує на продовження його думки, але той мовчить, прикусивши нижню губу. І Фелікс від цього не може відвести погляду, бо віскі вже приємно шумить в голові, а вуста Хьонджіна магнітом тягнуть до себе, до них хочеться доторкнутися та своїми поцілунками назавжди перекрити ті, що були від Мінхо. А вони були, Фелікс у цьому впевнений. Він підходить впритул та кладе свої долоні йому на талію, чим виводить його з роздумів. Обличчя Хьонджіна в цю ж мить починає сяяти зухвалою посмішкою.
- То ти вже подобрішав, м?
- Закрийся, ідіоте, - шепоче Фелікс та накриває його вуста своїми, нарешті, розслабляючись. Він лагідно цілує та мало не тане в його руках, коли той ними огортає, міцніше притискаючи до себе. В одну секунду в кімнаті стало занадто спекотно, а весь одяг, що на них, став непотрібним сміттям, якого захотілося здихатися якомога скоріше. Хьонджін підхоплює Фелікса на руки, а той обвиває його ногами, не зупиняючи поцілунок, бажаючи лише одного. Його. Тут і зараз.
Хьонджін змітає рукою всі предмети зі свого робочого стола, що навпроти ліжка, та саджає туди Фелікса. Спираючись обома руками по обидва боки від нього, він важко дихає через напругу в голові та в штанях. Але Фелікс починає цілувати його обличчя, м’яко огортаючи долонями, заспокоюючи. Хьонджін тихо сміється, підставляючись під ці ніжні, неначе перші та невпевнені підліткові поцілунки. Фелікс дуже ніжний, коли сп’яніє, і Хьонджін це обожнює. Від залізного Арні на мінімалках не залишається геть нічого, і він повністю розкривається перед ним, як квіти на початку весни, що заповнюють кожну молекулу повітря своїми чарівними ароматами. Хьонджін проводить носом по його шиї, вдихаючи та цілуючи гладеньку гарячу шкіру, розстібаючи його брюки та роздягаючи себе. Фелікс все ще трошки смердить сміттєбаком, але відчувається, що він щиро намагався перекрити цей сморід гелем для душу та парфумами, коли був у своєму будинку. Біля лінії волосся він пахне цигарками та шампунем, і Хьонджін, наче одержимий, вдихає його знову й знову, ніби той розчиниться в повітрі, не залишивши по собі нічого. Якщо обирати між залежностями, то жодна не зрівняється з тією, що перед ним. В ньому є все: повільно вбиває, дарує миттєву ейфорію та ілюзію нормальності їхнього маленького світу та дивних стосунків, яким вони, ймовірно, ніколи не зможуть покласти край. І найгірше - віходняк, коли на ранок він та все, що було з ним, щезає, залишаючи лиш порожнечу та ще більш нестерпну ломку перед наступною зустріччю.
Фелікс притягує його до себе та вплітає пальці в його волосся на потилиці, поки той повільно входить в нього та притримує однією рукою за поперек, щоб було зручніше. І чому він завжди такий милий та турботливий? Хьонджін любить кохатися довго та ніжно, обсипати його поцілунками та вдихати кожен стогін, що виривається з його вуст, в той час як Фелікс поводиться з ним мало не як голодна та озвіріла від спраги тварина, якій треба все та одразу. Коли він домінує, то на ранок на тілі Хьонджіна можна намалювати карту з його відміток: звідки почали та коли і де закінчили. На ньому не лишається здорового місця від укусів, засосів та подряпин, він весь просочується ним, його запахом, його хіттю. Він випромінює його енергію та сяє, як пластикова іграшка, яку макнули в радіоактивну речовину. І він обожнює, коли Фелікс із ним такий, але сам таким не стане ніколи, якщо той не попросить. Він буде його боготворити, облизувати, повзати перед ним та підставляти своє до біса гарне обличчя під підошву його черевиків. Він залежний від нього, прикутий до нього назавжди, як Прометей до скелі. Він одягнув би на себе вогнем розпечені кайдани, якби той попросив, і стрибнув би заради нього у прірву. Він ненавидить дні та місяці, що вони проводили не разом. Але водночас він обожнює над ними обома знущатися та витворяти щось подібне до ув’язнення. Навіть у ліжку з іншими Хьонджін думав лише про нього та, заплющуючи очі, отримував неймовірний оргазм, уявляючи, що його стискають не чужі руки, а Лі Фелікса. “Вірний песик невдячного господаря” - ось таку характеристику дав йому Мінхо, коли той до нього прийшов. Можливо. Але іншого господаря Хьонджіну не треба, навіть якщо Мінхо здалося навпаки. Своєю чарівністю він вміє вводити в оману, і він уміє використовувати навіть таких, як Мінхо, пихатих півнів, що вважають себе непереможними. Але без Фелікса йому з ним не впоратися, бо, хоч вони й не ладнали, але брати найкраще знають одне одного, тому що навчені шукати свої слабкі місця. Слабке місце Мінхо - його бізнес, статки та вплив. Слабке місце Фелікса… Хьонджін не міг назвати щось конкретне. Так, він любить розкіш, але може спокійно від неї відмовитися. Гроші… Він звик, що вони постійно є, але якщо не стане, то він знає, як заробити знову та ще більше. Вплив. Завжди був та буде, бо Фелікс уміє домовлятися, якщо не буде рогами впиратися, як стало з італійцем. Треба щось, відсутність чого його може зламати навпіл, розбити. Щось, за що він буде битися до кровавих сліз. І щоб здогадатися, що це, точніше хто, Хьонджіну всього лише треба було подивитися в дзеркало. Кумедно, що Фелікс цього ніколи не визнає, а Хьонджін про це ніколи не подумає. Але ще кумедніше, що Мінхо про це знає. Тому зробить усе, щоб відібрати єдине, за що буде боротися його брат. Будь-яким чином.
- Сьогодні без ошийників, га? - пошепки йому на вухо запитує Фелікс, вигинаючись від його дотиків та повільних поштовхів члена всередині себе. - Думав, я не помічу, що ти його поцупив та не зрозумію, що той кейс узяв ти?
- Як легко тебе надурити, бублику, - ричить Хьонджін, зазираючи йому в очі. - Але я не був у літаку та нічого звідти не брав. Це така рідкісна правда, якої від мене зазвичай не почуєш. Хтось знає, які ігри ми полюбляємо, та, підозрюю, що цей хтось спостерігав за нами того вечора.
- Зупинись, - басить Фелікс, відштовхуючи його від себе. - Тепер я взагалі нічого не розумію.
- Начхати, подумаємо про це пізніше, йди до мене, - Хьонджін намагається підійти та продовжити там, де вони зупинилися, але Фелікс не дає йому цього зробити, простягнувши ногу та впершись нею йому в груди, поглядом даючи зрозуміти, що настрою на секс у нього більше немає. Він зістрибує зі стола і тягнеться за брюками та спідньою білизною, що валяються на підлозі. Хьонджін, видавши розчарований вий, плюхкається спиною на ліжко та дає собі сотні ментальних ляпасів за ті слова. Можливо, йому й дійсно треба дослухатися до Феліксових порад та навчитися тримати язик за зубами. Перерваний статевий акт без бажаного оргазму із Феліксом, який набагато краще за нього контролює своє лібідо, тому підтвердження.
- А ти вмієш обламувати, - невдоволено бурмотить він, підіймаючись на ліктях та спостерігаючи, як той поспіхом збирається. - Далеко зібрався без грошей та документів?
Фелікс посміхається, підійшовши до комоду та відкриваючи першу шухляду.
- Зате на авто. Не хвилюйся, поверну цілим та неушкодженим. Себе. За авто не обіцяю.
- Скажи, куди їдеш, бляха, щоб…
- Щоб що?
- Щоб я знав та… - Хьонджін знову лягає та закриває обличчя долонями. Невже він дійсно це скаже? - Та не хвилювався за тебе. - хвиля сорому та незручності пронеслася його тілом, викликавши неприємні відчуття. Чому бути щирим так важко? Чому вони скоріше повбивають одне одного, ніж відкриються та поговорять про те, що відчувають насправді? Роки перегонів, бійок, діставань, ідіотських залицянь та годин, проведених в одному ліжку, це їхня мова кохання та зона комфорту. Нездорова, дивна, дика, але така особлива, що робить їх ще ближчими та непереможними.
Фелікс хмикає, дивлячись на своє відображення в дзеркалі та вставляючи пістолет до переднього карману. Йому, чорт забирай, приємно це чути. І він хоче залишитися з ним. Але в тому й полягає їхня різниця: Хьонджін завжди робить так, як наказує серце, а Фелікс - як наказує мозок, нехай серце й розривається в такі миті. Йому конче необхідні відповіді брата. Що за смарагд, в чому його цінність, що їх пов’язує з Хьонджіном, і де той клятий кейс, що передав італієць за бордель? Він подумки готується до тривалого протистояння та неприємної розмови, хоч приємних між ними й не було, окрім короткого “бувай”, коли Мінхо відлітав до США, щоб вчитися.
- Навідаю дорогого серцю братика. Ти говориш загадками, можливо, від нього я почую щось толкове.
- І я ж тебе не зможу зупинити, так? - видихає Хьонджін, поправляючи волосся. Він міг би затиснути Фелікса в своїх руках, але, скоріше б за все, той прострелив би йому ногу, аби відпустив. Бо коли той щось надумає, то переконати його в зворотньому здається неможливим.
- Ні. Лежи та чекай, поки повернуся. І… Одягнися, благаю, без штанів та в сорочці ти виглядаєш жалюгідно.
- Хіба не ти п’ять хвилин тому був навіть дуже не проти, щоб їх на мені не було, ні? - з нотками образи запитує Хван, показуючи Феліксу середній палець. Не дивлячись на нього, він вже знав, що Фелікс відповів йому тим самим жестом.
- Всі помиляються, я теж не ідеальний, хоч у це й важко повірити, - знущально кидає той наостанок та важкими кроками рішуче прямує до виходу.
- Бережи себе, - кричить в спину Хьонджін.
- Пішов ти, - з усмішкою відповідає той та пошепки додає: - Ти себе теж. Будь ласка, не прися за мною, а сиди тихо.
І, авжеж, Хьонджін ніби почув ці слова та зробив усе навпаки. Він дочекався, поки за рогом щезне його автівка з Феліксом на місці водія, перевдягнувся в новий костюм та дістав ключі від іншої машини, легенько бряцнувши ними та затиснувши в кулаці.
- Я тебе не кину наодинці з ним. І не мрій, Рембо.