Дазай ненавидів роботу з документами. Після годин сидіння за столом з цими горами паперів боліло не тільки тіло, здавалося, що сама свідомість починала так само завивати хвилями болю. В очах завжди починало двоїтися через цей дрібний шрифт на білому фоні, який ввечері просто «виїдав» сітківки. Саме тому в такі дні він завалювався у квартиру Чюї, наче до себе додому. Чоловік спочатку міг довго сваритися, намагатися виперти з квартири цього клятого любителя самогубств. Та хіба ж цього оселедцевого короля так просто випхнеш за двері? Та й Накахара з часом розумів, чому це продовжувало повторюватися знову і знову – ось уже більше, ніж чотири роки.
Осаму справді терпіти не міг паперову роботу ще з часів свого перебування в Портовій Мафії. Яких би висот ти не досяг, а якась доля документів у будь-якому випадку випадала на твої плечі.
І кажучи саме про них: Накахара точно вмів чаклувати над виснаженими м’язами. Хоча для Дазая досі лишалося невеличкою «загадкою», чому взагалі той уперше сам запропонував допомогу. Звісно теорій було багато, та йому й досі бракувало підтвердження. Чюя був ще тим міцним горішком. Міцним горішком, якого Дазай знав з п’ятнадцяти років. А це вже було доволі вагомим фактом у побудові теорій – вхідної інформації було більше, ніж достатньо. Й одну з них він однозначно захотів би випробувати саме сьогодні – інтуїція.
І от, прямо зараз він знову лежав на дивані в гостинній Накахари, чекаючи, поки той завершить зі своєю роботою. Як невчасно чи то він прийшов, чи то Накахара вирішив до останнього терміну відкласти роботу. У будь-якому випадку власник цієї квартири не подавав ознаків життя вже протягом більше, ніж тридцяти хвилин. Як би сильно не пливла свідомість десь з годину тому, за цей час Осаму встиг не тільки прийти в більш-менш стабільний стан, а й обдумати кілька питань. Одне з яких сиділо прямо за столом у спальні й щось клацало в ноутбуці.
– Чює, це нечесно, – невдоволено розтягував голосні в словах Осаму, підходячи до чоловіка.
Дазай чудово грав різні емоції на своєму обличчі, і саме зараз це був легкий смуток із нотками невдоволення: саме про це свідчили зведені до перенніся брови. Він лише зробив вигляд, що прочитав, чим саме займається його рятівник на сьогоднішній вечір, коли нахилився до його плеча, а потім невдоволено гмикнув. Голову вдалося доволі зручно влаштувати на плечі Накахари, не дивлячись на те, що спину почало одразу ж трохи тягнути від незручної пози.
– Дазає, піди поспи, – процідив крізь зуби Чюя.
Він знервовано пересмикнув плечима, продовжуючи далі зосереджено читати документ. Він і справді трохи відклав свою роботу, плануючи завершити її до сьогоднішнього вечора, але Дазай своєю появою плавно й поступово перекривав усі його плани вже прямо зараз – варто було б уже почати готувати пояснення Морі, чому доклад і додаткова інформація не будуть готові вчасно. «Приношу глибокі вибачення, за невчасно виконану роботу, оскільки ваш колишній підопічний відволік мене від неї своєю відмінною спокусливою задницею», – якщо його не застрелять на місці, то пощастить.
Такі думки змусили Накахару нервово гмикнути. Ні, він точно був майстром не тільки в маніпуляціях гравітацією, а й у гіперболізації справ. Варто перестати придумувати неможливі наслідки й зосередитися на тексті. Та хіба ж це взагалі реально, коли над вухом так і дихають?
На чужі слова Дазай лише випрямився, невдоволено зморщивши ніс. Зараз не хотілося бути розсудливим дорослим.
Зовсім ні.
Мабуть, саме через це Дазай поклав долоні на напружені плечі Накахари.
Пальці м’яли тверді м’язи, намагаючись точно повторити рухи Чюї. Напевно, виходило не так добре, – це було першим, що подумалося Дазаю, коли він перейшов на м’язи біля самої шиї.
Проте здогадки було одразу ж спростовано тихим стогоном. Накахара відчував, як приємно відходило відчуття тяжкості від його плечей і шиї. Це були приємні хвилі, які, здається, змивали втомленість моментально. Однак коли пальці сильніше стиснулися на тілі, Чюя не зміг утриматися, аби не вигнутися, заплющивши очі.
Йому давно пора перестати думати про наслідки.
Така реакція викликала самовдовелону посмішку на тонких губах детектива. Особливо приємно бачити, як чужі руки опускаються від клавіатури ноутбука до підлокітників стільця, а потім стискають їх, щоб хоча б трохи вгамувати жар, який охоплював тіло. Тепер великі пальці м’яко натиснули під шиєю, а Дазай нахилився до почервонілого вуха.
– Невже тобі настільки приємно?
– Заціпся.
Накахара не брехав про те, що розслаблення і справді огортало тіло, змушуючи забувати про роботу, яку варто було б завершити. Тим не менш, коли чуже дихання було буквально настільки близько, це змушувало червоніти.
Знову натиск на шию.
Чюя заплющив очі, зводячи брови до перенісся і трошки вверх. Губи розімкнулися в глибокому видиху.
Дазай бачив, як Накахара вже почав соватися на незручному стільці. Та хіба ж він міг почати діяти без будь-якої згоди? Уже й думки про власні неприємні відчуття в плечах пройшли. Звісно, що він не думав про таке – зараз перед ним знаходився настільки відкритий Чюя. А він навіть ще нічого провокаційного не зробив. Цього не можна було прогавити.
Долоні ковзнули від шиї до країв плечей, через що почувся незадоволений видих. Накахара несподівано задрав голову догори, дивлячись прямо в очі Дазая.
– Щось не так?
Усмішка була ніжною – чудовий контраст для гострого погляду, який цілеспрямовано вивчав кожну реакцію Накахари.
– Однозначно.
Чюя коротко облизав губи, після чого притягнув Осаму за шию. Не більше.
– За таку поведінку тебе б покарати й залишити твою сексуальну задницю без мого члену. Але я вважатиму цей масаж за завчасні вибачення. У тебе є п’ятнадцять хвилин на душ.
І таки цілує. Різко, коротко, вогко – Накахара тікає з-під рук Осаму, лишаючи його один на один зі своїм збудженням, яке саме починало бити по скронях.
Він упорається за сім.
Здається, жоден з них не пам’ятав, коли саме їхній масаж після годин за сидячою роботою почав переростати в петтинґ, а з часом і в секс. Це було навіть іронічно, адже варто було б добре запам’ятати свій перший раз. Хіба що декілька з перших були все такими ж незграбними, що потім хотілося провалитися крізь землю. Так, здається, саме так і було.
З самого початку вони були підлітками, які знали не так багато про власне задоволення, якщо якісь відверті розповіді й жарти від п’яних співпрацівників Мафії під час невеликих святкувань взагалі можна було вважати за знання. І тим не менш, шукати потрібну інформацію вмів кожен із них – саме так проходили «уроки самоосвіти». Якщо якісь звичніші, як для членів Мафії знання їм дали їхні наставники, то деякі аспекти біології варто було б повторити на більш докладному рівні.
Можливо, якщо дуже напружити пам’ять, захотіти згадати…
– То ти пам’ятаєш наш перший поцілунок?
Накахара здивовано кліпнув очима, нависаючи над Осаму. Це справді було питання вже в самому розгарі прелюдії? І, не варто брехати, воно таки подіяло – Накахара стискав губи приблизно хвилину, так і продовжуючи витріщатися на Дазая, який так зручно влаштувався під ним.
– Звичайно. Ти тоді мені ледь язика не відкусив. До чого це ти?
– Тоді ж ти поцілував мене так само, як сьогодні.
– Дазає, або ти перестаєш лити воду, або це зроблю я, тільки тоді ти стогнатимеш із кляпом у роті.
Проте Чюя продовжував роздивлятися чуже обличчя: трохи вологі після душу пасма виглядали майже чорними і прилипли до чола та скронь, а погляд карих очей так само бігав по почервонілому лицю навпроти.
– Ні, просто продовжуй.
Ось чого Чюя очікував менше за все, так це відсутності будь-якого жарту у відповідь. Проте Дазай уже заплющив очі й закинув голову назад, натякаючи на поцілунки в шию.
До чого були ці згадки?
Накахара роздратовано глухо рикнув і перевернув Осаму на живіт. Хотілося вставити якомога скоріше, і Дазай, здається, думав про те саме – його вушка ледь помітно здригнулися, коли у тиші почулося клацання тюбика лубриканту. Проте Чюя лише зручніше влаштувався на чужих сідницях, розмазуючи, насправді, доволі ароматну олію по плечам і спині Дазая.
Пальці вже плавно натискали на потрібні точки, викликаючи хвилі мурашок по тілу детектива. Його дихання збилося ще сильніше, поки він не почав остаточно мляво стогнати в подушку.
Пальці стиснулися біля шиї.
– То що ти казав про наш перший раз?
Чюя почав повільно вести руками по лінії хребта, але вже біля попереку повернув долоні до шиї. За глибоким вдихом послідував довгий видих, який повільно перетворився на млявий стогін, коли Дазай знову відчув пальці біля шиї.
– А ти досі шукаєш у всьому підтексти, Чює? – Осаму вичавив із себе посмішку, але довго на губах вона не втрималася.
Змазані пальці пройшлися по сідницям, змусивши сконцентрувати увагу на цих рухах, проте Накахара не спішив робити щось конкретне – лише задумливо виводив незрозумілі візерунки на м’якій шкірі. Погляд повільно перемістився від шиї до лопаток, які Дазай звів, у спробі підвестися на ліктях – не вийшло. Накахара притиснув різко, але не так, щоб було неприємно. Непотрібні зараз думки повільно починали покидати голову, коли Осаму безсило зітхнув.
– Я просто здивований, що ти досі це пам’ятаєш. Мені здалося, що тоді все вийшло просто жахливо. Але ти поцілував мене вдруге й…
Поцілунок вийшов змазаним, знову коротким, проте вдосталь чуттєвим. Скільки б Чюя не нарікав на бездумні вчинки Дазая, сам міг діяти імпульсивно, особливо поруч із ним. Він стискав коричневі кучері на потилиці, відтягучи за них. Він кусав сухі губи й повільно спускався поцілунками нижче.
Ближче.
– Ти придурок, – прошепотів він кудись у район потилиці, через що Осаму лишалося лише знову уткнутися обличчям у подушку, тремтяче видихаючи.
Пальці вже повільно рухалися всередині нього, поки гарячі губи вивчали кожен вигин спини. Накахара точно залишав мітки, багато міток – багряних й інколи болісних, проте зараз це не мало значення, коли він так вміло керував. Так, Чюя однозначно керував Осаму, кращого слова для цього не можна було підібрати. Накахара вмів домінувати, і міг проявити цю якість будь-якої миті. А втім, він також любив ласки, і завжди користувався саме цим. А потім притискав до ліжка і змушував стогнати глибоко й нестримно. Змушував бажати себе більше.
І Дазай був точно єдиним, хто отримував усього Накахару.
Усього, коли вкотре хапався за його плечі, коли дряпав шкіру короткими нігтями, коли стискав пальці і стогнав його ім’я, гублячись у відчуттях. Їх завжди було багато, навіть занадто. Проте завжди наставав момент, коли лишалися тільки повільні поштовхи та глибокі поцілунки.
Усього, коли той дозволяв торкатися себе всюди, сам піддаючись ласкам. Накахара мав гнучке тіло, яке завжди пасувало дотикам Дазая, ще з їхньої першої ночі, коли вони обидва, вкриті густим рум’янцем, сиділи на ліжку повністю голі і намагалися стримати щирий нервовий сміх – таки не вдалося.
Усе було брехнею, адже тодішні невпевнені поцілунки й доторки закарбувалися в пам’яті обох назавжди.
Так безглуздо. Наївно. Інфантильно.
Осаму голосно видихнув, обіймаючи Накахару за шию.
– Тебе так змусили ніяковіти спогади?
І знову ця посмішка. Він однозначно знущався над Чюєю, що ще більше дратувало його. Так, Дазай міг бути нестерпним. Але цієї незносимості можна було легко позбутися, особливо коли ти вже повільно штовхаєшся в податливе тіло.
Накахара лише на секунду заплющив очі, хмурячи брови.
– Дазає, ти псуєш момент, – знову процідив він крізь зуби. Але за цим послідувало тихе зітхання.
– Мені стало приємно, що ти також пам’ятаєш про це.
Чюя зупинився і подивився прямо у здивовані очі навпроти. Рвані видихи теж несподівано затихли. Усього лише мить – поцілунок був тільки на початку різким. Пальці у волоссі Дазая легко відтягували його, не дозволяючи перейняти ініціативу, – хіба той узагалі намагався? – а рухи тазом відновилися у більш різкому темпі. Тепер стогони пропадали десь у поцілунку, лише інколи пробираючись назовні, варто було тільки-но секундно розірвати його.
Здається, його теорія таки отримала своє незалежне експериментальне підтвердження.
– Та-ак, Чює… Сильніше… – шепотів Осаму прямо на вухо, знову притягуючи ближче.
А Накахарі повторювати не треба.
Різкі рухи супроводжуються голосними ляпанцями шкіри о шкіру і стогонами; благаннями не зупинятися і змазаними поцілунками. Дазай сильніше стискає пальці на чужих плечах, поки Чюя залишає рвані мітки на шиї. Він проводить язиком по артерії, яка сильно пульсує, і повільно спускається долонею по грудях Осаму нижче. Пальці стискають голівку члену, поки Накахара дивиться прямо у вічі.
– Буд-дь ласка, Чює… – передує наказу Дазай. Але сил на посмішку не вистачає, на відміну від Накахари, який уповільнює темп – кульмінація зовсім близько.
І він правий, – просто знає – Дазаю вистачає кількох поштовхів, аби вигнутися в спині, таки неконтрольовано впиваючись нігтями в шкіру Накахари. Цей стогін і цей вигляд Осаму стають кінцевою точкою і для самого Чюї.
І Накахара був точно єдиним, хто отримував усього Дазая.
Усього, коли той не ховав голосних стогонів, благань і озвучував бажання, коли піддавався його контролю по власному бажанню, лише інколи граючись із ним – у будь-якому випадку із задоволенням піддавався й потрапляв прямо в руки Накахари. Завжди він обожнював діяти навпаки, але тільки не з ним.
Усього, коли він хапався за нього до слідів на шкірі, коли сам вигинався, відкриваючись різко й повністю, коли дозволяв бачити себе таким, знімаючи всі бинти з блідого тіла – залишаючись повністю нагим у прямому й переносному значеннях.
Усього, коли він обережно обробляв сліди від своїх же нігтів, а потім лишав ніжні поцілунки поверх ран. Осаму завжди піклувався про Чюю не через бажання отримати те саме у відповідь (хоча все рівно отримував, проте це, все ж таки, було власне бажання Накахари), а тому що йому просто хотілося так. Хотілося турбуватися, проявляти такі незвичні й точно потаємці емоції настільки відкрито саме перед ним.
– Наступного раз стискатимеш простирадла, – бурмотів Накахара, знову уважно уставляючись в екран ноутбуку. Дазай саме метушився поряд на кухні у спробах приготувати щось схоже на каву.
– Після першого разу ти казав так само, – посмішка.
– Я пам’ятаю, придурку.
Здається, у нього мала б полетіти подушка, яку Чюя саме тримав у руках. Але замість цього на губах відчувся обережний вогкий дотик із присмаком зубної пасти – наче вперше.