Що робити?

В душі Очако коїться хаос, різні емоції заповнюють її зсередини, від злості до розпачу й апатії. Вона більше так не може. Вона не виносить цього зовсім. вона почувається непотрібною, залишеною, обділеною коханням, турботою та теплом. Вони з Ізуку одружені вже 4 роки, а прозустрічались до одруження ще 3. 7 років разом, півторарічна дитина на руках, але останній рік вона почувається не коханою своїм чоловіком. Їх відносини вже не ті. Той вогник пристрасті й нескінченного кохання стух так само різко, як коли вогню перекривають доступ до кисню. Уся та увага, красиві компліменти, дотики від яких голова йшла обертами, пристрасні поцілунки від яких в інших людей виступах яскраво червоний рум’янець залишились у минулому. Вона все ще пам’ятала це все й сумувала за тими часами. Їй так хотілось знову це відчути, знову бути коханою жінкою, а не хатнім персоналом, який ще й до цього всього має бути й нянькою й приносити, якісь гроші до сім’ї. 

До всього вище перерахованого ще й додались все частіше в їхньому сімейному гніздечку чулись сварки між подружжям. Кожна нова сварка стає все голоснішою за минулу, все більш драматичною. В останній навіть вже пішла у хід розбитий посуд. А фантазія Очако після цього все починає малювати в жіночій голові все нові сцени інших сварок й іноді все в її голові доходить й до рукоприкладства або навіть був сценарієм, де її палко коханий чоловік вбив її у розпал емоцій. Їй було навіть страшно про це думати й взагалі, якими б не були їхні відносини Ізуку ж не такий…

З її думок її вириває плач дитини. Вона одразу ж піднялась з за столу й пішла до дитячої, яка знаходиться на іншому кінці квартири. 

Як тільки жінка зайшла до дитячої, то донька почала трохи менше кричати, а як тільки вона опинилась в обіймах матері, так і взагалі заспокоїлась. Очако любила свою доньку. Вона була ідеальною. Її кучеряве русе волосся з парою зеленуватих прядок гарно переливалось на сонечку, яке освітлювало простору кімнату. Її карі очі були сповненими цікавістю й любов’ю до цього світу. Чарівна й неповторна. В неї попереду велике майбутнє сповнене тільки найкращого. Звичайно у кожного з нас є погане в житті, але Очако зробить все аби її донька пережила ці моменти у своєму житті.  Вона готова заради неї на все.

Погляд шатенки перевівся на настінний годинник у вигляді котика виляє в різні боки хвостом. 13:37 час обіду. Очако підхопила дитину по зручніше й попрямувала до кухні. Вже через якихось хвилин 6 дитина самостійно поїдала свій обід у вигляді курячого супу. Акіко вже вміла самостійно їсти, звичайно не обходилось без залишків їжі навколо, але то не велика проблема. Очако вже звикла. Вона займалась дитиною майже весь свій вільний час, коли в неї робота, то за дитиною приглядають або її батьки або мати Ізуку, в крайніх випадках хтось з друзів. Але Ізуку в житті доньки майже не з’являється й це її найбільше засмучує. Бо відсутність батька в житті дитини, якої  б статі та не була, негативно впливає в будь-якому випадку. Й вона просто сподівається, що на Акіко це вплине мінімально на скільки це можливо. 

З кожною думкою  про горе чоловіка у кароокої починає боліти голова й сльози все більше й більше норовлять вилізти назовні, але внутрішній голос твердить: “Ні, не зараз. Зараз не час” й Очако погоджується з ним. Не зараз. Можливо трохи пізніше, але не зараз. 

Очако переводить свою увагу до вже ситої дитини. Столик, який прикріплений до стільця трохи заляпаний, але бувало й гірше. Урарака дістала свою міні копію й витерла сухою серветкою їй рот й трохи щоки. Після цього вона одною рукою тримала дитину, яка щось говорила їй, а іншою поставила тарілку до раковини з думкою: “Потім помию”, а потім протерла годувальний стілець. Після мінімального прибирання жінка понесла дитину до її кімнати, посадила на килимок й повернувшись до дівчинки спитала з посмішкою на все обличчя: 

— Такс, Кіко, з якою іграшкою ти хочеш побавитись?

- Бджука!! - вигукнуло дитя й вказала на ліжечко, де лежала її найулюбленіша іграшка бджілка, які дівчинці подарувала Міна на перший місяць життя дівчинки й з того часу вони завжди й всюди разом. Без неї Акіко не може заснути або ж вийти куди-небудь.

- Бджука, так бджука, - сказала Очако й дістала з ліжечка улюблену іграшку доньки, а ще на додачу доклала біля неї ще пару іграшок. 

Дівчинка взялась гратись з іграшками й розмовляти на своїй якійсь мові в якій іноді проскакували слова схожі на наші. Цей процес завжди розчулював Очако. Жінка стояла при вході до кімнати й спостерігала за дівчинкою. Через якихось 5 хвилин дівчинка підняла очі на матір й з таким невинним голоском сказала: 

- Дада. 

О, ні. Вона тільки перестала думати про нього, як дитина згадала за нього. 

-Він скоро буде, бджілко. Скоро. - присівши перед дитям сказала Урарака й дивлячись їй прямо в її карі очі. 

Дитина після відповіді матері трохи засмутилась, але повернулась до іграшок й згодом повернула собі настрій. Очако ще трохи з нею посиділа, але потім підвелась. Акіко перевела на неї свій погляд, але та встигла її заспокоїти: 

- Мама буде тут недалеко. Грайся далі. 

Коли Урарака виходила дівчинка ще дивилась в спину матері, але потім зрозумівши, що мама дійсно далеко не пішла повернулась до своєї гри. 

Очако взяла до рук телефон й швидко знайшла номер своєї подруги в контактах. Їй терміново треба виговоритись, вилити душу людині, які вона довіряє, як собі й навіть іноді більше. Вона натискає на контакт подруги, прикладає телефон до вуха. Гудки довго не звучали, оскільки Міна славиться своєю блискавичною реакцією на дзвінки й повідомлення й від неї довго чекати відповіді зазвичай чекати не потрібно.

— Дорогенька моя, привіт, — як завжди радісно промовила Міна. 

— Привіт, — стомлено промовила кароока. 

—  Йо, що з настроєм? Знову Ізуку? — занепокоєно спитала Міна. 

— Та так… 

— Що на цей раз він забув чи натворив? — з серйозністю спитала Кірішима. На задньому фоні щось промовив син героїні, але Міна щось швидко та тихо йому сказала, та так, що Мідорія не встигла нічого ні почути, ні тим більш зрозуміти. 

— Та поки нічого просто… Просто я втомилась, — з печаллю в голосі промовила дружина героя № 1, — я постійно думаю про те, що коїться в наших стосунках й мені боляче, бо здається він вже більше не любить мене. Це так ранить мене.

Перша сльозинка покотилась по круглому жіночому обличчю. Очако встигла швидко витерти її вільною рукою. Вона перевела погляд на доньку, яка безтурботно гралась. 

“Головне, щоб вона не бачила, що я плачу” - подумала молода мати. На свій маленький вік Акіко вже була доволі проникливою. Коли вона бачила, як, наприклад, хтось плаче вона одразу тягнулась до цієї людини аби у своєму стилі заспокоїти його чи її. Й робила це з таким поглядом, що здавалось, що вона все розуміє.  Ще одна сльозинка покотилась з карих очей.

— Йо, Очако, мила. Ти намагалась з ним поговорити про це? 

— Так! І не раз, але кожен раз одне й те саме: “Очако, як ти не розумієш, я постійно втомлююсь на роботі”, — скривляла чоловіка дружина, — А я ніби не втомлююсь?! Я і на роботі працюю, вдома прибираю й за дитиною паралельно слідкую й вчу, а він до її навіть іноді не помічає, папаша! Але ж попри це все я маю сили ще й з ним побути, а він чогось не має! 

Злість охопила її. На такий крик повернулась й дитина, але Очако встигла трохи взяти себе в руки аби Кіко не почала нервувати від крику матері.

— Я вже все що тільки можна робила, — з розчаруванням в голосі промовила володарка невагомої здібності, — щоб привернути його увагу. Але нічого не виходить. Я вже не знаю, що робити, Міно…

— Ситуація дійсно складна, але думаю тут вже рішення одне. Просто піди від нього й перестань себе мучити. Якщо він досі тебе кохає, то сам прийде, а якщо ні, то ти тільки себе будеш мучити й Кіко буде бачити не той приклад стосунків між людьми. Бо ми всі беремо шаблон зі своєї родини в якій ми самі росли й того, що ми бачили з дитинства, — спокійним топом промовила рожево волоса. — Ти знайдеш собі кращого чоловіка, ніж він й всі будуть задоволені. 

— Не думаю, що багато хто захоче зустрічатись з жінкою з дитиною. 

— Ой, подумаєш! — вигукнула Міна, — багато хто, от навіть моя мати, після розлучення з моїм батьком знайшла собі чоловіка нового, а в неї було нас двоє й все прекрасно, живе з ним й мені з сестрою він став чудовим вітчимом, що ми його, як нашого рідного батька сприймаємо. Так що не переживай, все в тебе буде добре. 

Вони ще трохи поговорили, поки Очако не поглянула на час й не зрозуміла, що вже давно пора піти на прогулянку з донькою. Вона швиденько її зібрала й вони пішли на вулицю. 

Акіко вже вміє самостійно ходити й вона дуже активна, тому Очако доводиться дуже й дуже пильно за нею стежити. 

На свіжому повітрі пані Мідорія могла трохи подумати про те, що робити далі. Поговорити й вирішити, щось разом або ж просто піти, як і сказала Міна. Було складно, бо які б в них не були стосунки вона все ще кохала його до безпам’ятства. В її голові досі були мрії, які в неї ще з того моменту, коли на першому курсі академії вона закохалась в цього зелено волосого боязкого хлопчину, який від одного торкання жіночої руки або погляду покривався яскраво червоним рум’янцем з ніг до голови.  Мрії про щасливе життя рука об руку. А коли це все стало дійсністю, коли вона пішла під вінець з ним, то ніяк не очікувала, що через 4 роки буде думати про втечу від чоловіка своєї мрії. Сказали б їй це раніше, то вона розсміялась би тій людині в обличчя. А зараз сміятись не хотілось зовсім. 

Ще трохи погуляв Очако все ж вирішила. Вона пішла з дитиною додому. Вклавши її спати, вона почала збирати найнеобхідніші речі. Вона вирішила діяти радикально. Треба зараз або ж вона ніколи не наважиться цього зробити.

За півтори години речі всі потрібні речі були зібрані. Вона вирішила, що поїде до квартири своєї покійної бабусі, яку вона заповіла їй. Вони з Ізуку, як раз зробили ремонт аби здавати її, але поки до другого не дійшло, тому поки вона з’їде туди. Так вона знаходиться у двох районах звідси й на роботу буде довше добиратись, але то просто невелика перешкода до якої можна буде звикнути.

Вона написала коротеньке повідомлення Мідорії. Все одно він на роботі навіть не торкається звичайного телефона, тому й прочитає скоріш за все вже коли добереться додому й виявить, що Урарака вже поїхала. 

Очако так сподівається на те, що він зрозуміє все й вони врятують свій шлюб, який вже тріщить по швах. Її юнацькі мрії все ще хотіли жити в цій реальності, але з кожним разом вони все більше й більше стирались в прах несправедливістю цього життя.