Розділ 3 - Неперевершений Кім

 

Місто, де здійснюються мрії.

Так говорять про Шилбург або ті, хто ніколи в ньому не бував, або ідіоти в рожевих окулярах. Будучи підлітком, Юнгі поєднував у собі і те й інше. Він був ідіотом, коли вважав, що це місто стане його особистим раєм, ковтком свіжого повітря, білою смугою життя. Столиця була галасливою. Столиця була брудною. Столиця загрузла в брехні. Тут легко загубитися, тут ти навряд чи комусь будеш потрібний. Варто вирватися із загальної маси, і тобі відразу спробують перегризти горлянку. Юнгі швидко зарубав собі на носі, що не лише у маленьких, непомітних на картах містах доводиться виживати.

Люди найвищої якості.

Суспільство, до якого не дотягнутися, не зрівнятися з ним, не поділити одну сходинку в піраміді ієрархії. Нехай Юнгі і був одним із найбагатших людей Шилбурга, ніякі гроші та слава не могли наблизити його до цих людей. Він не вписувався, хоч спочатку і докладав зусиль чисто через свою молоду дурість, але швидко порозумнішав і зрозумів, що серед заздрісних, егоїстичних і безсердечних ляльководів йому точно немає місця. Їх до нудоти солодким промовам вже не вдавалося запаморочити голову молодого репера. Маніпуляції на Юнгі не діяли.

Він подорослішав і перестав бути тією мрійливою дитиною в рожевих окулярах, що так пристрасно романтизувала це чортове місто. Він приїхав сюди з мрією і, на відміну від багатьох таких самих амбітних хлопців, зміг її здійснити. Довелося багато пожертвувати, багато втратити, і ще більше віднайти. Сам Шилбург до успіху Юнгі не мав жодного відношення. Він би живцем проковтнув хлопця, зрівняв зі сміттєвими баками в брудних провулках, розтоптав у голубиному посліді і втопив у міських калюжах, що щодня відбивали в собі сіре небо. Однак Юнгі виявився живучим. А ще він був не самотній. Сокджин, ось хто не дозволив жорстокій столиці закопати молодий талант.

Вулиці горіли ліхтарями, коли чорний мінівен зупинився біля «Парадіз». Дочекавшись, доки галасливі студенти сховаються в сусідньому барі, Юнгі вийшов із машини і, у супроводі двох охоронців, зайшов до ресторану. Ранкова зустріч із пресою занепокоїла всіх. Нехай Юнгі і зміг безпечно пробратися до мінівену крізь натовп завдяки коридору з стафу, що прибув на допомогу, залишок дня був дуже нервовим. Сокджин розривав усі телефони і закотив не одну істерику, усі плани змістилися, побачитися з Намджуном не вдалося, а Чонгук зовсім скасував усі зустрічі з клієнтами та закрив студію. Уперше за довгий час репер був змушений скористатися автомобілем компанії, адже Хосоку довелося залишитися і чекати, поки натовп журналістів та божевільних фанатів нарешті розповзеться. Тільки після цього він зміг забрати «Мустанг» Юнгі з автостоянки.

Яка доля спіткала Чіміна залишалося загадкою. Він зник з полю зору в той самий момент, коли Юнгі збирався йти у супроводі охоронців. Можливо, Паку вдалося непомітно проскочити, змішавшись із натовпом, і спокійно поїхати додому на таксі, а може він і зовсім не залишав будинок, вирушивши до якогось кафе чи коворкінгу на верхніх поверхах. Одне було відомо напевно – на зв’язок із Сокджином він не виходив, змушуючи менеджера нервувати ще більше.

Шилбург був величезним. Хоча Юнгі і бував у багатьох країнах, розміри столиці продовжували його дивувати. За роки життя тут репер не встиг побачити, мабуть, половини міста. Орієнтуватися в ньому було справжнім випробуванням, а ось загубитись – дуже просто. Недаремно разом із наївними мрійниками до Шилбурга часто тікали злочинці з усієї країни. Кримінальність процвітала на рівні із сучасними технологіями та шоу-бізнесом, але, на щастя, воліла залишатися в тіні міських околиць. Там була зовсім інша реальність зі своїми законами та правилами, тому потикатися туди людям з товстими гаманцями та чистими обличчями не варто. Втім, Юнгі туди і не збирався – йому сповна вистачило подібного життя в дитинстві.

Перші два роки у столиці Юнгі часто вибирався на набережну. Через Шилбург протікала велика річка, і йому подобалося спостерігати за кораблями та маленькими яхтами, що світилися, немов плаваючі по воді будиночки. Довгий час він ходив туди один, але потім до нього почав приєднуватися Хосок. Прогулянки з ним ставали набагато веселішими. Хоч Юнгі і втрачав можливість побути наодинці зі своїми думками, увага найкращого друга була для нього безцінним скарбом. Одного вечора на набережній він пообіцяв якось покатати Хосока на одному з таких кораблів. На жаль, цього не сталося. Кар’єра Юнгі почала стрімко набирати висоту, і подібні прогулянки з другом перетворилися на щось фантастично нездійсненне.

Закохатися б знову.

Як тоді у школі. Нехай нерозділено, з тисячею перешкод, але Юнгі віддав би все на світі, аби знову відчути той приємний трепіт метеликів. Так, він любив того хлопця зі свого класу, вперше по-справжньому, коли для щастя вистачало просто бути поруч. У грудях оселилося тепло, хотілося жити та насолоджуватись кожним моментом. Вперше за довгий час. Однак тепер, коли це почуття розчинилося в часі, Юнгі загубився в нескінченному лабіринті нав’язливих думок і самотності. Він намагався, справді намагався зберегти спогади, виливаючи душу в тексти пісень, але серце все одно забуло того парубка. Незабаром після вдалої втечі до Шилбурга, Юнгі дізнався, що його об’єкт захоплення зі школи зв’язався з поганою компанією, підсів на наркотики і навіть здійснив кілька крадіжок, через що опинився за ґратами. Репер переживав, не знаходив собі місця, поки не зміг приїхати до рідного міста та відвідати його у в’язниці. Тоді Юнгі нарешті усвідомив, що від кохання не залишилося і сліду. Його серце не тремтіло. Перед ним сиділа зовсім інша людина, не та, яку він колись кохав. Діалог не склався, і Юнгі повернувся до Шилбурга порожнім. Що було у житті того хлопця далі? Він не знав. Та й думки про нього вже не зазирали до його голови.

Кохання залишилося в минулому.

– Я боявся, що ти скасуєш зустріч в останній момент.

Хто, як не сам Кім Техьон, став би запрошувати Юнгі до французького ресторану з чудернацьким інтер’єром, крихітною їжею на тарілках і живою джазовою музикою? Подібні заклади були його другим домом. Нехай Юнгі і не поділяв любові Техьона до всього дорогого та французького, він завжди був готовий скласти йому компанію. Зрештою, Неперевершений Кім Техьон був єдиною зіркою шоу-бізнесу, яку репер вважав своїм другом. Незнаної краси хлопець був трохи дивакуватим, любив ускладнювати речення вигаданими словами і грати з мімікою обличчя, розпинаючись про чергову сумочку від Gucci, але було в ньому щось загадково привабливе і притягуюче до себе. Може, це його завжди доброзичливий настрій, а, може, якась розслаблююча атмосфера, що поширювалася на все приміщення, варто було Техьону переступити поріг.

– Як бачиш, я таки зміг прийти.

Юнгі поставив рюкзак на шкіряний диван і сів поруч. У виборі ресторанного столика Техьону не було рівних. Він умів забронювати найзатишніше місце, де ніхто не потурбує і зайвий раз не подивиться в твій бік. Крім того, з такого місця Кім все ще міг спостерігати за музикантами на сцені, а поряд завжди знаходилося достатньо простору для того, щоб він будь-якої миті міг зануритися в танці.

– Ти вчасно, незабаром принесуть замовлення.

Техьон світився квадратною усмішкою. Юнгі добре знав цей блиск в очах – хлопцеві не терпілося розповісти про нові події зі свого життя та поділитися кількома свіжими плітками. Техьон був рідкісним балакуном, а ще він був красивий. З обома твердженнями міг погодитись кожен. Варто лише привітатись з Кімом, і ваш діалог непомітно затягнеться на годину, а то й на дві. Якщо спілкування з Техьоном можна було уникнути, то його краси – ніяк. Недарма саме він був визнаний найпривабливішим чоловіком Шилбурга. Його обличчя зустрічалося на білбордах, журналах, автобусних зупинках та навіть сувенірних магнітиках на холодильник. Модель, актор, а з недавніх пір ще й співак – Техьон встигав пхати свій ніс скрізь і завжди досягав успіху. Адже справді, хто зміг би встояти перед цими чудовими темними кучериками і зачаровуючим симетричним обличчям, та ще й з милою родимкою на губі? Високий, гарний, успішний. Не дивно, що до його ніг були готові впасти мільйони як жінок, так і чоловіків. Але Юнгі до їхнього числа не входив.

– Я готовий слухати.

Варто було Юнгі це сказати, як Техьон одразу заторохтів, наче чекав цього моменту все своє життя.

– Ти не уявляєш, яку красу я вчора купив! Обожнюю його картини, але ця – це щось, мій друже. Почекай секунду, зараз продемонструю.

Ах так, Техьон, немов сорока, тяг додому все, що блищить і дорого коштує. Він ніколи не залишав виставки з порожніми руками, і Юнгі нерідко дивувався його вмінням витрачати стільки грошей на марні (на думку репера) речі. Велике мистецтво, що полягало в дивакуватих плямах на полотні, Юнгі не розумів. Його смаки, коли справа стосувалася живопису, не були настільки специфічними, тому фотографія нової картини в, судячи з усього, спальні Техьона, його не вразила. Декілька білих і рожевих хвиль, переплетених між собою на чорному тлі. Нудно, та й рожевий надто яскравий. Юнгі не сподобалося.

– Так, згоден, тут через світло погано вийшло. У житті вона куди гарніша, – Техьон розчаровано похитав головою, розглядаючи фото на телефоні в силіконовому чохлі зі смугастими ведмедями. – Знаєш, тобі варто якось заглянути до мене в гості! У мене там ціла галерея, ха-ха! Тобі сподобається.

Це було далеко не вперше, коли Неперевершений Кім Техьон запрошував Юнгі в гості, але ці розмови так і залишалися просто розмовами. Техьон благополучно забував домовитися про саму зустріч через кілька хвилин після пропозиції. Мабуть, у цієї людини гарна пам’ять була лише на плітки.

Техьон говорив багато про що, перестрибуючи з однієї теми на іншу, що було в його стилі. Якоїсь миті Юнгі остаточно заплутався в його неймовірних історіях і тільки мовчки кивав, колупаючи виделкою свою французьку вечерю. Фотосесія для журналу, інтерв’ю на телебаченні, красивий білий метелик на старому велосипеді, черговий кастинг і скандальна вагітність чиєїсь секретарки – новин у Техьона завжди було багато, ось тільки практично кожна з них пролітала повз вуха репера. Занадто багато було в них або зайвої, зовсім непотрібної інформації, або нестерпних пліток. Останніх Юнгі і так вистачало, але Техьона він не перебивав. Нехай наговориться, якщо йому це потрібно. Юнгі завжди готовий послухати.

Не дивно, що три години пролетіли непомітно. На спільній вечері з Техьоном таке траплялося постійно. Час бронювання столика добігав кінця, а кучерявий любитель побалакати тільки закінчив щотижневий дайджест новин шоу-бізнесу столиці. Офіціантка принесла десерт і, поки рот Техьона був зайнятий його поглинанням, Юнгі зважився порушити тему важливішу за метеликів і вагітних секретарок.

– Ти чув щось про Пак Чіміна?

– Пак Чімін? Хм, дай подумати… Чімін, Пак Чімін, – він задумливо облизував десертну ложечку, направивши погляд кудись у стелю, – звучить знайомо.

Техьон з характерним цмокаючим звуком різко висмикнув ложку з рота, а потім знову запхнув назад, ніби це був льодяник. Думаючий Техьон видовище миле і дуже кумедне, навіть Юнгі ледь стримав посмішку, спостерігаючи за тим, як густі брови хлопця щомиті змінюють свою форму з нахмуреної на здивовану. Однак якщо Кім Техьон думав так довго, то він точно щось знав. Йому тільки потрібно було трохи часу, щоб згадати все в найдрібніших подробицях. Раптом обличчя хлопця застигло в подиві, а ложка випала з роззявленого рота і з дзвоном приземлилася точнісінько в тарілку, привертаючи осудливий погляд багатої дами похилого віку, що проходила повз до свого столика.

– Як я міг забути! Пак Чімін, правильно? З гарними ногами? Очі хитрі, губи пухкі? Ще й твого зросту, так?

– Взагалі-то я трохи вищий, якщо забрати в нього підбори.

– Який же ти дурень, Те! Як можна було забути такого гарного однокласника?

– Однокласника?

Техьон відсунув тарілку вбік. Нахилившись уперед, він наблизився до Юнгі настільки, наскільки це дозволяла ширина столу, і з усмішкою прошепотів:

– Запав?

Юнгі похитав головою.

– Ти останній, до кого я б став звертатися за любовними порадами.

– Нудний ти, – Техьон повернув тіло в попереднє положення, – любиш приємну вечерю зіпсувати своєю серйозністю. То що ти хотів би про нього дізнатися?

– Усе.

– Що ж… Ми навчалися разом у старшій школі. Милий хлопець, відмінник, спортсмен, дуже любив танцювати. Кажуть, йому було відкрито дорогу на велику сцену, та й він сам серйозно замислювався про кар’єру танцюриста. От тільки ніхто так і не зрозумів, куди він поступив після закінчення школи. Немов крізь землю провалився, уявляєш? Така яскрава особистість і зникла з радарів. Одним із найкращих учнів був. Я багато з ним спілкувався, він був приємним, веселим співрозмовником, але особистим ніколи не ділився. Ніхто не знав, що насправді відбувається у нього в голові. На жаль, я не додумався підтримувати з ним зв’язок. Але! Я якось бачив його на вулиці біля кафе, коли в машині їхав. Це було років зо два тому, а то й більше. Поки я зупинився і вийшов, його вже там не було. Прогавив… А ти звідки про нього знаєш?

– Він на мене працює.

– Що?!

– Ну, якщо бути точніше, то на Сокджина.

Часу залишалося все менше, і Юнгі стисло розповів Техьону про те, що сталося за останні два дні. На щастя, той уже чув про скандал (що не дивно для такої вікіпедії пліток), тому довго пояснювати не довелося.

– Подумати тільки! Мені й не снилося, що сам Шуга розповідатиме мені про Чіміна. Та й сам Чімін зміг мене здивувати. Яким чином він став… як там називається його професія?

– Поняття не маю. Вважатимемо його чимось на зразок приватного детектива.

– Йому б, як не на сцену, то в індустрію краси. Він такі дива з волоссям та макіяжем витворяв!

 – Це видно. 

– Якщо ти його бачив, скажи мені, якого кольору його волосся зараз?

Юнгі зітхнув.

– Рожеве.

---

Однокласники.

А й справді кажуть, що світ тісний. Юнгі й уявити не міг, що людиною, яка знала Чіміна в минулому, виявиться його друг. Та проблему це не вирішувало, адже навіть Кім Техьон – ходяча бібліотека, що зберігає у своїй пам’яті грішок кожного, так мало знає про, як виявилося, досить таємничого Пак Чіміна. Юнгі міг би поцікавитися, в якій саме школі він навчався, знайти його однокласників, вчителів, можливо, навіть батьків чи родичів, поставити їм кілька запитань. Хтось з них стовідсотково щось знав, але чи було це ризиковане розслідування необхідно аж настільки?

Точно ні. Юнгі не стане заходити так далеко

 На годиннику була рівно дванадцята ночі, коли Юнгі переступив поріг свого будинку. Як і завжди на зустріч вибіг Холлі. З дзвінким писклявим гавканням він вистрибував навколо ніг і крутив хвостиком так швидко, що, здавалося, ось-ось злетить наче маленький вертоліт. Репер узяв би собаку на руки, притиснув до себе і погладив по м’якій кучерявій шерсті, якби разом з його гавкотом не пролунав цокіт уже до болю знайомих черевиків. Дратуюча рожева макітра наближалася поволі, розміреними кроками, ніби кожен сантиметр цього будинку належав їй.

– Мало мені від тебе проблем було, га? Пак Чіміне, якого біса ти вломився в мій дім?!

Холодний тон Юнгі, що пробирає до кісток, змусив Холлі підтиснути хвіст і забитися в куток. Руки стиснуті в кулаки, все тіло злегка тремтить – не можна було ось так просто дозволити собі вибухнути на місці від гніву, що наринув у кров. Він уже не дикуватий підліток із нетрів, щоб вирішувати проблеми виключно за допомоги грубої сили. Треба бути стриманішим, проте Юнгі був готовий ногами випнути Чіміна зі свого будинку, але Сокджин навряд чи таке пробачить.

– Не кип’ятись так, бідний собака злякався.

– Як ти увійшов?

– Хосок допоміг.

– От же ж чортів зрадник!

Юнгі не раз шкодував, що колись довірив Хосоку дублікат ключів від свого будинку. Як з’ясувалося, його друг виявився здатний на речі набагато гірше, ніж просто завалитися в дім репера п’яним після невдалого побачення і вивернути свій шлунок на дорогий килим.

– Даремно ти так про нього кажеш, – Чімін нарешті зупинився, залишаючи між собою і Юнгі відстань трохи більше метра, – він до останнього відмовлявся, але Сокджин наполяг. Сам знаєш, він не міг йому заперечити. Бачив би ти його  обличчя, мені навіть якось страшно було сидіти поруч із ним. Якби він мав можливість, викинув би мене з машини під найближчий тролейбус. Чому ви двоє так сильно мене не любите?

– Ми тобі не довіряємо.

– Хіба недовіра завжди стоїть так близько до ненависті?

– У випадку з тобою, так.

Чімін роздратовано цокнув і закотив очі, відвертаючись обличчям від Юнгі, який встиг дещо помітити. Хлопець не тільки стояв перед ним зовсім не в тому одязі, що вранці, але й злегка погойдувався з боку в бік, переступаючи з однієї ноги на іншу. Він м’яв і розтирав долоні, дихання його було збитим, а нестерпне рожеве волосся не виглядало укладеним. «Наче хтось добре його потягав», – подумав Юнгі, тепер уважніше розглядаючи Чіміна. Той нарешті знову повернувся до нього обличчям, і репер зіткнувся очима із загнаним у куток звіром, але тільки на мить. Чімін знову відвернувся.

– Совість гризе?

– Що?

– Неважливо. То навіщо ти тут?

Кулаки зникли, напруга в повітрі швидко спала, а Холлі перестав тремтіти і вже з цікавістю обнюхував горщик з декоративною пальмою.

– За будинком хтось стежить. Якщо ти раптом не помітив, то охорона стоїть біля кожного куща. Камери постійно перевіряють. Виявилося, хтось шастав уздовж паркану, і ця людина не була схожа на п’яницю чи безпритульного. На жаль, роздивитися його обличчя не вдалося. Він знав, де саме знаходяться камери і ховав лице.

Юнгі насупився, подумки підраховуючи всіх чоловіків у чорних костюмах, яких він встиг побачити, поки долав шлях від машини до дверей будинку. Чімін не збрехав. Охоронців справді було набагато більше, ніж зазвичай.

– Зрозуміло, але що саме ти робиш у мене вдома?

– Охороняю тебе там, де ти найбільш вразливий.

– Серйозно? Хочеш сказати, що всієї цієї охорони на моїй території недостатньо?

– Мені поставити двох біля дверей твоєї спальні?

– Ні, дякую, бо тоді взагалі залишуся без особистого простору.

Куртка нарешті була знята і повішена в шафу поруч із темно-зеленим пальто, яке Юнгі у своїх думках назвав «вуличним халатом». Нескладно було здогадатися, кому саме воно належало. Роззувшись, репер покликав Холлі і попрямував вгору сходами. Собака за господарем не пішов. Він не розумів, чому Юнгі залишив гостя на самоті, не запросивши на кухню або у вітальню, що він зазвичай робив, коли до них хтось приходив. Пудель підійшов до Чіміна і поставив крихітні лапки на взуття, радісно покручуючи хвостиком.

– Іди давай, а то знову злитися буде, – Чимін присів і погладив Холлі по голові, – поспи сьогодні у нього на серці, може подобрішає.

– Я все чув. Холлі, до мене!

Не послухатися господаря вдруге він не наважився, і швидко побіг сходами вгору. Чімін провів його поглядом, дістав із кишені вузьких джинсів телефон і попрямував на кухню.

 

«Один день гірший за інший, і всі проблеми знову через Чіміна. Не знаю, чи дійсно він хоче допомогти, але я не можу дозволити собі довіряти такій людині, як він. Варто бути обережним. Можливо, мені треба підіграти йому, вдати, що я довірився, підібратися до нього ближче? Чи вдасться таким чином дізнатися про його справжні наміри? Щоб його! Навіть Техьон нічого про нього не знає, настільки цей Чімін непередбачуваний. Може, мені краще не спати сьогодні? Хтозна, на що він здатен. Навряд чи він, звичайно, спробує задушити мене подушкою, але є в ньому щось, що насторожує. Коли преса дізналася про моє місцезнаходження і оточила будівлю, він і оком не повів, а тепер виглядає так, ніби в його життя прийшла катастрофа. Мабуть, він має якийсь план? Він говорив щось про упіймання щура… Зрозумів, що не зможе впоратися? Щось пішло не так? За будинком справді стежать? Він припускав це? Ні? Це входить до його плану чи ні? Трясця, чого ж усе так складно. Ще один головний біль, ніби у мене проблем недостатньо. Напевно, не завадило б спробувати з ним поговорити і дізнатися більше. Якщо я його клієнт, то маю право знати. Чи не так?»

 

Юнгі доповнив ранковий запис, який тепер займав дві сторінки. Рекорд. Так багато у щоденнику він ще не писав. Думок залишилося багато, і він заповнив би ще як мінімум сторінку, але тіло втомлено тануло в кріслі, а очі вже були не в змозі залишатися відкритими. Нехай Сокджин подякує йому за те, що він взагалі зміг змусити себе писати в такому стані. Втім, день був насиченим для всіх, і Юнгі чудово знав, що був не єдиним, хто так сильно втомився.

Однак він зовсім не здогадувався, що парад неприємностей тільки починався.

Тепла вода ніжно обволікала все тіло, розслабляючи кожен втомлений за день м’яз. Десь у ногах самотньо плавала дурна жовта качечка, яку колись приніс Хосок. Раніше вона була гордою матір’ю і вирощувала трьох каченят, але їх не вдалося врятувати від гострих зубів ненаситного Холлі. Юнгі не любив приймати ванну, душ займав набагато менше часу, але сьогодні довелося зробити виняток. Стояти на ногах сил більше не було, хотілося звільнити голову від гнітючих думок і просто полежати в піні, вдихаючи м’який аромат фіалок. Навіть трудоголікам необхідно іноді розслаблятися.

Коли пальці гидко зморщилися від води, Юнгі підвівся і почав змивати з себе піну.

Клац!

Не встиг Юнгі усвідомити, що сталося, як почув за дверима крик Чіміна. 

– Він тут! Швидше, він збирається вистрибнути через вікно спальні!

Тупіт, гуркіт, шум рації, зляканий гавкіт Холлі – все змішалося в один клубок хаосу. Юнгі із шаленою швидкістю вискочив із ванни і, по дорозі до дверей, встиг замотатися в махровий халат. Уже майже діставшись виходу, репер послизнувся і мало не впав, але його спіймав Чімін, який вчасно відчинив двері. Відновивши рівновагу на слизькій плитці, Юнгі відштовхнув хлопця і поспішив у бік своєї спальні, звідки кілька секунд тому лунав галас. Однак коли він забіг до кімнати, там уже не було нікого. Тільки Холлі лежав під ліжком, висунувши маленький чорний ніс. Знову почувся крик одного з охоронців, але вже з вулиці. Юнгі нарешті помітив навстіж відчинене вікно і розбитий вазон із подарованим Намджуном алое. Репер поспішив визирнути надвір.

Внизу охорона скрутила чоловіка невизначеного віку. Він був весь у чорному одязі, починаючи з черевиків і закінчуючи маскою, яку з нього зірвали. Один із охоронців схилився над ним і ретельно обшукував, але так нічого підозрілого й не знайшов. Пачка дешевих сигарет, хустка та кілька монет. Більше нічого в кишенях злочинця не було. Другий охоронець у цей час збирав із плиткової доріжки шматочки телефону, який, судячи з усього, випав у чоловіка з кишені під час стрибка і розбився. Дивлячись на тисячі уламків, стало зрозуміло, що полагодити його навряд чи можливо.

– Він тебе сфотографував.

– Це я й сам зрозумів.

Чімін стояв поруч і теж спостерігав за подіями надворі.

– Я викликав поліцію, його заберуть. Як добре, що його телефон зламався. Злиті фото з душу зараз були б дуже недоречними, тож можеш спати спокійно – цієї ночі твоїй репутації нічого не загрожує.

– Як гадаєш, навіщо йому це?

– Явно не для того, щоб кінчати у шкарпетку вечорами, але хто його знає.

Юнгі різко зачинив вікно, що аж шибки затремтіли.

– Дуже смішно. На його місці я дочекався б, коли у ванну зайдеш ти.

– Як грубо. Тобі час спати, ти надто агресивний. Тепер розумію, чому ніхто, крім собаки, з тобою не живе.

Чімін мав рацію, і ця правда тільки дужче дратувала. Юнгі наблизився до нього і вчепився в його тонкі очі. Дивився довго, зі звіриною злістю, ніби (будь у нього така суперсила) ось-ось перетворить на попіл. Все ще мокрий, з неподобством на голові і в білому халаті на голе тіло – образ, який у цій ситуації був скоріше лякаючим, аніж звабливим. Чімін зробив крок назад і заплющив очі, чекаючи можливого удару. Він не знав, що хоч Юнгі і страшний у гніві, але він ніколи не дозволить собі опуститися до бійки. Максимум штовхне в груди, навіть ляпаса не подарує. Кулачних інцидентів йому вистачило в дитинстві.

– Ти мені не подобаєшся, Пак Чіміне. Я тобі не довіряю. Втім, ти це й так уже добре зрозумів, – його руки були стиснуті в кулак, уже вдруге за ніч його трясло від злості, – я сумніваюся у твоїй надійності, ти працюєш на мене… на Сокджина вже другий день, але від тебе тільки гірше. З першою ж неприємністю упоратися не зміг, дозволив їм дізнатися, чию фотостудію я відвідую. Професіонал? Майстер своєї справи? Не вірю. Хіба що ти тільки на папері такий гарний, та волосся фарбувати вмієш.

Чімін відвів погляд убік. Він нервово ковтнув, його вії тремтіли. Юнгі це помітив.

– Чого раптом такий переляканий? Невже дійсно совість душить?

– Даремно ти так, Юнгі, - його голос було ледве чутно, – я один із небагатьох, кому ти можеш зараз довіряти.

– Я навіть не знаю, який твій план, що ти збираєшся робити і яким чином боротимешься з тими продажними пліткарями. Поки що ти зовсім мені не допомагаєш. Як я можу тобі довіряти? 

– Тоді довірся Сокджинові. Це він знайшов мене. 

– Та щоб вас обох чорти подушили!

Юнгі хотів пнути розбитий горщик, але вчасно згадав, що вибіг із ванної босоніж. Зламати собі пальці у пориві гніву точно не стало б розумним рішенням, враховуючи кількість проблем, які продовжували лізти з усіх боків. Репер важко зітхнув, зробив кілька глибоких вдихів та видихів, порахував до десяти. Краще б він уже спав, а не витрачав останні, зовсім мізерні рештки сил на нерви.

– Кімната з гібіскусом біля дверей.

– Що?

– Кімната з гібіскусом. Чи ти хочеш спати на підлозі? Навіть тваринам потрібен свій куточок у будинку.

Не встиг Чімін відреагувати, як двері перед ним зачинилися.