Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
« Вчорашній день не можна назвати вдалим. Я повернувся додому пізно і зовсім забув зробити запис у щоденнику. Навіть не пам’ятаю, чим я займався перед сном… Ой, точно, я зашивав рюкзак. Вчора він знову порвався, але, на жаль, це не найгірше. Сокджин найняв недоумка з рожевим волоссям для моєї безпеки, ось тільки цей Пак точно не схожий на людину, якій можна довіряти. Невже Сокджин був у такому відчаї, що погодився взяти на роботу невідомо-кого? Він взагалі дивився цьому гаду у вічі? Я знаю, я бачив досьє Чиміна, але навіть воно не вселяє мені довіри. Воно надто ідеальне.
Дідько, не подобається мені це. »
У будинку Мін Юнгі було три спальні, дві ванні кімнати, простора вітальня та кухня з їдальнею. Дві спальні з трьох завжди були порожніми і ніхто, крім прибиральниці, туди не заглядав. Тільки Холлі іноді забігав туди від нудьги і грав з подушками, але більшість часу він проводив або у просторому дворі, або в кімнаті Юнгі. Білий, сірий, трохи чорного дерева – всередині будинок не співав кольорами, зате майже у кожному кутку і на кожному столі були рослини, більшу частину яких сюди притягнув Намджун. Коли у нього закінчувалося місце у своїй квартирі, він дарував частину вазонів Юнгі, а той не знаходив у собі сил йому відмовити. Такими темпами будинок незабаром міг перетворитися на ботанічний сад, тому деякі рослини репер таємно відправляв своїм батькам.
Перед будинком був маленький фонтан, оточений клумбами з трояндами (теж справа рук Намджуна), в якому любили купатися птахи і перед яким зазвичай паркувався Хосок. Поруч із будинком також був гараж, в якому стояв особистий автомобіль Шуги, а позаду нього – середнього розміру басейн. Його існування Юнгі успішно ігнорував, на відміну від свого найкращого друга, який пірнав туди за першої ж нагоди. Холлі, до речі, теж любив поплавати.
У будинку Юнгі було самотньо. Ані постійна присутність собаки, ані регулярні візити друзів не могли прорвати завісу туги, що накрила цей будинок. Юнгі любив тишу і самоту, але останнім часом сірі стіни почали його душити. Він не любив бувати вдома, йому краще було прогулятися набережною чи посидіти у парку, але яка знаменитість його рівня здатна спокійно пересуватися вулицями? Доводилося або засиджуватися допізна в студії, або брати із собою на прогулянку Хосока та декілька охоронців. Юнгі сумував за часом, коли він міг ходити кудись захоче і з ким захоче, не боячись бути затоптаним неадекватними фанатами або спійманим на камери папараці. Він любив свою роботу, але вона поступово вбивала в ньому людину. Посидіти в барі? Баскетбол у парку? Вечір у кіно? Важко сказати, коли востаннє Юнгі насолоджувався своєю молодістю. Крім того, про існування особистого життя йому взагалі довелося забути.
Рівно о сьомій ранку навпроти маленького фонтану зупинився чорний «Мустанг». Коли Юнгі відчинив двері і зібрався сісти всередину, він побачив, що на місці водія сидить не Хосок. Якби скло автомобіля не було тоноване, репер помітив би цю рожеву макітру ще з порога.
– Де Хосок?
– Доброго ранку, Мін Юнгі, – знову та чортова посмішка. – Сокджин наполіг, щоб сьогодні до студії тебе відвіз саме я. Хосок, мабуть, уже чекає на місці. Більш того, він просив попередити, що…
Шуга обійшов «Мустанг» і різко відчинив двері, вказуючи хлопцеві на вихід.
– Геть з машини, Пак Чіміне.
Чімін міг присягнутися, що волосся на голові Юнгі стало дибки, наче шерсть на спині у кота, а в зіницях спалахнуло крихітне полум’я. Пак поправив комір білої сорочки і тільки міцніше взявся за кермо. Здавалося, слова репера зовсім його не хвилювали.
– Я сказав тобі забиратися геть з машини, – голос Юнгі став нижче.
– Чого раптом?
– Я не дозволю тобі бути моїм водієм. Геть.
– Як грубо.
Чімін вийшов з машини і сів на пасажирське сидіння, тоді як Юнгі зайняв кермо. Щойно вони виїхали з двору, Мін побачив, що за ними їде ще одна машина. Мабуть, поки шум не вщухне, Сокджин всюди відправлятиме за ним охорону. Навіть якщо це візит до крихітної студії Чонгука, де максимум, що загрожує Юнгі, це жарти про вік.
– Він переживає за тебе.
– Я не розмовляю за кермом.
Пак закотив очі, а потім засміявся, відвернувшись до вікна. Він гиготів так дзвінко, що Юнгі ледве стримався, щоб не засміятися разом із ним.
– Ти можеш їхати мовчки?
– О, ви тільки подивіться! – Чімін повернувся до нього. – Ти щойно сказав, що не розмовляєш за кермом.
Коли він сміявся, його очі перетворювалися на дві тоненькі смужки, а посмішка розтягувалася до самих вух.
– Стули пельку, – Юнгі якийсь час мовчав, але цікавість перемогла: – Якого біса ти смієшся?
– Ти смішний, коли сердишся.
– Чудово. Такого ідіота міг найняти лише Сокджин.
Репер натиснув на газ, і Чімін замовк, коли його різко притиснуло до сидіння.
Сьогодні Чімін був одягнений значно скромніше, Юнгі відразу це помітив. Сорочка була застебнута на всі ґудзики, вузькі штани замінили класичні брюки, а на ногах були звичайні туфлі без високих підборів. Жодних аксесуарів, окрім чорної краватки та срібних сережок у вигляді кілець. Навіть із макіяжем Чімін не перестарався – всього було в міру. Якби не це рожеве волосся, Юнгі з легкістю прийняв би його за одного з працівників компанії.
Студія Чонгука була не на самому видному місці. Щоб її знайти, потрібно було знати не тільки точну адресу, але й не пройти повз вхід. Коли Юнгі вперше вирушив на знайомство з фотографом, йому знадобилося півгодини, щоб збагнути, в якій частині багатоповерхової будівлі ховається студія. Якби не привітна дівчина з крихітного офісу якоїсь нотаріальної контори, Шуга так і не зміг би зустрітися з Чонгуком, загубившись у коридорах десятого поверху.
– Вау, Юнгі, ти сьогодні з компанією?
Варто було їм переступити через поріг студії, як перед ними відразу з’явився молодий хлопець у чорному мішкуватому одязі. Він був високим, з широкими плечима та дитячим обличчям. Його темне волосся було зібране в невеликий хвостик на потилиці, та кілька пасм спадало на чоло. Вуха хлопця були обвішані різними сережками, брови та губи теж були проколоті. На правій руці, де він тримав пляшечку з недопитим банановим молоком, з-під кофти виднілися татуювання. Зробивши ковток, він усміхнувся, схилив голову набік і почав роздивлятися Чіміна своїми великими щенячими очима.
– Я тебе бачив раніше?
Не встиг Чімін розімкнути своїх пухких губ, щоб відповісти, як хлопець знову заговорив.
– Точно! – Чонгук зробив ще один ковток і посміхнувся, демонструючи кролячі зубки, – Ти теж фотограф, чи не так?
– Ні, я не…
– Ти був на Нагороді торік, так? У тебе ніби ще з пропуском щось трапилося і тебе не хотіли пускати. Я точно тебе пам’ятаю! У тебе ще руде волосся тоді було!
– Ні-ні, ти помиляєшся, – Чімін замахав руками і нервово засміявся, – я ніколи не працював фотографом.
Спочатку Чонгук насупився, продовжуючи ретельно розглядати хлопця, але потім теж засміявся. Зробивши останній ковток бананового молока, він зім’яв пляшку і кинув у відро для сміття, яке стояло в іншому кінці кімнати, і на подив потрапив точно в ціль. Після цього він швидко витер руки об штани і винувато посміхнувся Чіміну.
– Пробач, будь ласка. Напевно, я тебе з кимось переплутав, – він простягнув руку, – Чон Чонгук, можна просто Джей-Кей.
– Пак Чімін, можно просто Чімін.
– Де ти познайомився з Юнгі? Не пам’ятаю, щоб він згадував тебе раніше. Ви зустрічаєтесь?
– Так, балбесе, закінчуй срати нісенітницю, ти і так розтеревенився, – Юнгі відсунув хлопця і рушив углиб студії, переступаючи дроти і незрозуміло через що розкидані реквізити. – Його найняв Сокджин, щоб він мене дратував… Де ти там ховаєшся, га? Я знаю, що ти тут! Хосок, щоб тебе коняка вкусила, а-ну вилізай!
Хосок увесь цей час ховався під письмовим столом, що стояв у кутку біля полиці з супергеройськими фігурками та маленьким холодильником, у якому, мабуть, Чонгук зберігав запаси бананового молока. Розпатланий, але у костюмі, Чон Хосок повільно виповз до Юнгі, бурмочучи щось собі під ніс. Коли він підвівся з підлоги і випростався, то відразу ж поправив краватку і струсив пилюку зі штанів, після чого засвітився посмішкою.
– Юнгі! Друже мій, я так сумував!
Він кинувся на хлопця з обіймами, але той швидко ухилився і виставив уперед руки.
– Е-ге, ні! Так не піде! Якого біса ти сьогодні не приїхав за мною, га? Ти хоч уявляєш, з ким мені довелося сюди пертися? Ти кому мене довірив?
– Вибач мені, Юнгі, але Сокджин наполіг…
– І цю людину я називаю найкращим другом! – він звернувся до стелі, обурено розкинувши руки, а потім наблизився до Хосока і легенько тицьнув його в груди пальцем. – Зрадник!
– Виба-а-ач.
– Я подумаю.
Юнгі відсунув ногою штучне яблуко і подивився на Чонгука, який захоплено розповідав Чіміну історію кожного свого татуювання. Для цього він навіть закотив рукав кофти, щоб продемонструвати хлопцеві усі візерунки та написи. Очі Чіміна світилися. Він слухав уважно, з усмішкою, і постійно кивав, не сміючи перебивати. Як тільки Чонгук закінчив, Пак вручив йому в руки свій піджак і задер сорочку. Як виявилось, на тілі Чіміна теж були тату. І якщо «NEVERMIND» на правому боці Юнгі зміг прочитати, то значення чотирьох китайських ієрогліфів на лівому залишилося для нього загадкою. Репер чув, як Чімін сказав, що в нього є ще, але показати він їх не може, адже тоді йому довелося б роздягатися повністю. Чонгук засміявся і запропонував зробити це якось іншим разом, а потім покосився на Хосока, який потонув у стрічці твіттера та зовсім їх не помічав.
Чімін вмів привертати до себе увагу, Юнгі зрозумів це ще вчора. Відволікти, заманити, зачарувати. Мерзотник знав, як користуватися своєю чарівністю. Кожен рух його вій, трепіт губ і красиві, гіпнотичні очі зривали дах, пробуджували найпотаємніші бажання і затуманювали розум. Краса Пака була нічим іншим, як небезпечною пасткою. Гачком, з якого неможливо зірватися. Павутиною, з якої не вибратися. Пак Чімін був дияволом, і Юнгі зрозумів це ще вчора.
– Чонгук, чому на підлозі такий хаос?
Кокетливий діалог про татуювання треба було зупинити, і Юнгі це вдалося. Чімін швидко заправив сорочку і забрав у Чонгука свій піджак, а той у свою чергу розгублено дивився на репера. Почухавши потилицю, хлопець таки згадав, що стало причиною бедламу.
– Вчора останніми клієнтами були сім’я із маленькими дітьми. Фотосесію замовили і, ну, ти знаєш, які діти бувають. Вони мені всю студію перевернули, а я так втомився, що не став учора пбиратися.
– Ми збиралися все прибрати до твого приїзду, але не встигли, – Хосок сховав телефон у кишеню і плеснув у долоні. – Ну, ми працюватимемо чи ні? У Юнгі на сьогодні ще призначено зустріч, а перед цим він має встигнути заскочити до студії. Більш того, о першій годині дня він повинен пообідати з Сокджином, а потім побачитися з Намджуном.
Він із дивовижною швидкістю перераховував усі пункти із сьогоднішнього розкладу Юнгі, загинаючи один палець за іншим.
– Завжди дивуюся тому, як ти запам’ятовуєш мій графік.
– Усе для тебе.
Хосок мило посміхнувся і показав сердечка з пальців, на що Юнгі скривився.
– Ой, я забув, що ти в нас терпіти не можеш усе миле, – Хосок засміявся, притягуючи до себе погляд молодого фотографа.
– Так-так, він любить тільки Холлі, – додав Чонгук.
– Це зовсім інше. Собаки по-справжньому милі.
– А я?
– А ти що, собака?
– Твій самий вірний друг! Гав!
– Сьогодні ти це звання втратив, Хобі.
Фотосесії ніколи не проходили без галасу. Метушилися всі, окрім Юнгі, який хотів якнайшвидше з усім покінчити. Він ненавидів бути в об’єктиві камери, хоча сам фотографувати дуже любив. Іноді його було не відтягнути від чергової старовинної будівлі чи гарної вулиці. Одного разу він мало не запізнився на літак лише тому, що хотів зафіксувати на камеру телефону схід сонця над морем.
Намагаючись зрозуміти, що саме означає Чонгуківське «твої губи не виглядають досить живими», Юнгі перепробував усі можливі вирази обличчя, викликаючи сміх у Хосока та Чіміна. Останній, до речі, весь час крутився десь поруч, заважаючи то стилістам, то самому Юнгі, який не міг не відволікатися на цю дратівливу рожеву макітру, яка раз у раз майорила перед очима. Що саме він тут робив і навіщо – залишалося таємницею, але користі від його присутності точно не було.
Саме тоді, коли Юнгі з Чонгуком переглядали зроблені знімки на моніторі, до студії увірвався Хосок, якого відправили знайти каву.
– Хлопці, ми у повній дупі!
– Кава закінчилася? – спитав репер, не відволікаючись від монітора.
– Та ні! Ідіть погляньте.
Вони вийшли в коридор до панорамного вікна. Під будинком зібрався натовп репортерів і шалених фанатів, які завжди і усюди слідували за першими. Було нескладно здогадатися, на кого саме вони чекали.
– Якого біса? Ніхто не знає, що я сьогодні тут.
– Ніхто навіть не знає, що ти відвідуєш саме мою студію.
Хосок поспішив відсунути Юнгі подалі від вікна, хоча в цьому не було потреби. Вікна були дзеркальними, і хлопця все одно ніхто не зміг би побачити. Поки один із бодігардів дзвонив для виклику додаткової охорони, Чімін теж узяв свій телефон і відійшов подалі від інших.
– Звідки вони впізнали? Не міг же Сокджин…
– Звичайно ж це не Сокджин, Джей-Кей. Він давно перестав спеціально запрошувати репортерів. Тим паче Юнгі зараз і так у центрі скандалу.
– Ого, серйозно?
– Ти взагалі хоч для чогось, крім ігор, використовуєш свій телефон? – Хосок закотив очі, – Вічно нічого не знаєш про те, що відбувається, наче живеш у інформаційному саркофазі.
Не бажаючи слухати детальну і емоційну розповідь Хосока про те, що сталося у новинах і до чого тут сайт знайомств, Юнгі залишив їх з Чонгуком наодинці і пішов до Чіміна. Той стояв, притулившись спиною до стіни, і щось швидко набирав пальцями, зовсім не звертаючи уваги на репера. Юнгі став поруч і спробував зазирнути в його телефон, але Пак відразу ж відреагував і вимкнув екран.
– Що це ти робиш?
– Виконую свою работу, – Чімін посміхнувся, міцніше стискаючи телефон, – Не лізь.
– А я просив?
– Ти не той, хто платить мені за це, цукрик. Сокджин попросив стежити за тим, щоб ніхто не знав твоє місцезнаходження, але, як бачиш, мене трохи випередили.
– Такого ніколи не було, доки ти не з’явився, – Юнгі став перед Чіміном, впиваючись у хлопця поглядом, сповненим недовіри. – Звідки мені знати, що це не ти потай покликав їх сюди?
– Навіщо мені це робити?
Чімін глянув йому в очі і зробив крок уперед. Опинившись небезпечно близько, він повільно, не прибираючи диявольської посмішки з обличчя, застебнув верхні ґудзики на сорочці репера. Потім він наблизився до його вуха і, ледь не торкаючись його своїми ніжними пухкими губами, прошепотів:
– У твоєму оточенні завівся щур, Мін Юнгі. Дозволь мені його зловити.