Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
«Вести щоденник було безглуздим рішенням. І навіщо я тільки послухав Сокджина? Поняття не маю, що саме писати в цей незручно крихітний блокнотик. Це так незвично та тупо. Чорт забирай, я ж не якась школярка врешті-решт! Чому я досі продовжую це писати? Гаразд, так і бути, шановний Кім Сокджине, я спробую вести щоденник, аби ти не виносив мені мозок. І так… гм… Привіт, мій любий щоденнику? Фу, боже, як же ж мерзотно це звучить. З чого тоді починати? Просто ставити дату та записувати свої думки? Так, гадаю, це хороший варіант.
П’ятниця, 8 червня
Готово. Тепер треба подумати, що ще сюди написати. Напевно, я повинен підбити підсумки дня, правильно? Тоді…
Сьогодні було напрочуд тепло. Я звик, що перший місяць літа у цьому місті завжди прохолодний та повний дощів, але цього року він несподівано приємний. Я люблю дощ і сльоту, але встиг засумувати за теплом. Зима була довгою. Усі ми дуже втомилися. Чонгук закінчив обкладинку до Night Mode. Малець справді талановитий. Він майстер у всьому, за щоб не брався. Якби він ще був менш набридливим і не називав мене буркотливим дідом. До релізу залишилося лише три тижні, а я все ніяк не загляну до його студії, щоб зробити фотографії. Цікаво, який скандал чекає на мене цього разу? Жовта преса любить псувати мені релізи. Сподіваюся, вони вигадають щось цікавіше за шкільний булінг або стосунки з малолітньою зіркою. Дідько, це складно. Вести щоденник - це справді безглузда ідея»
На годиннику була рівно одинадцята ранку. Музика ніжно прослизала через амбушури і хвилею пропливала маленькою кімнатою, де, на думку молодого виконавця, не було нічого, що можна було б вважати зайвим. Він не заставляв стіл аніме фігурками та чашками з недопитою кавою, не перетворював однотонну поверхню стін на строкату виставку сучасного мистецтва і не розживався дорогими м’якими меблями. Все, на що він був готовий витрачати гроші, це обладнання, і воно займало більшу частину приміщення. Кубла проводів ховалися за рядами колонок і ніжками столу, деякі з них розмістилися по кутках, а частина якимось чином опинилися на стінах. Якби не вовняний килим, кілька пляшок дорого віскі та кошик з мандаринами, цю кімнату можна було б легко прийняти за склад музичного магазину.
Двері різко відчинилися. Людина, яка посміла порушити робочу атмосферу студії, спочатку зігнулася навпіл і голосно віддихалася, а потім демонстративно схопилася руками за голову і з властивою їй нервозністю заходилася малювати кола по кімнаті. Юнгі зняв навушники і розвернувся до того, хто увійшов, попутно перекинувши кошик ліктем. Очищений мандарин впав на килим, трохи відкотився убік і потрапив під туфлі менеджера Кіма, який нещадно його розтоптав.
– Я витратив багато часу, щоб його почистити.
Юнгі з сумом дивився на помаранчеву пляму й дві дольки, що прилипли до бежевого килима. Перекус було зіпсовано, а натхнення втрачено.
– Це була остання мандаринка, друже.
– Трагедія! Справжнісінький кошмар! Хто б міг подумати, що цього разу все буде настільки погано?!
Сокджин продовжував ходити з боку в бік, все також схопившись руками за голову, тоді як Юнгі не відводив погляд від цитрусу. Точніше від того, що від нього залишилося після зіткнення з ногою менеджера.
– Згоден. То були дуже смачні мандарини. І дорогі.
– Усі видання вже написали про те, що сталося! Увесь інтернет та телебачення тебе обговорюють!
– Ніколи б не подумав, що смерть мандарина буде варта такої уваги ЗМІ.
Спокійно зробити прибирання, поки в кімнаті Сокджин ще нікому не вдавалося, тому Юнгі повернувся до монітора.
– Ти навіть не уявляєш, що відбувається зараз у твіттері!
– У твіттері завжди хаос, друже.
– Мін, щоб тебе, Юнгі!
– Так?
– Ти завжди такий серйозний і суворий, але тільки не тоді, коли це дійсно потрібно! Чому ти такий легковажний, коли твоя кар’єра перебуває на межі краху? Чому тільки я завжди переживаю?
– Бо ти істеричка, друже.
Менеджер сів на край столу і схрестив руки. Студія поринула в мовчання, тільки кондиціонер тихенько гудів десь над головами. Чим довше Юнгі дивився на Кіма, тим болючіше щось дряпало його груди зсередини. Розпатланий, з темно-коричневим гніздом на голові і похапцем зав’язаною краваткою – ні, ця людина зовсім не схожа на Кім Сокджина. Той завжди ідеальний, починаючи з обличчя та закінчуючи шнурками на черевиках. Він ніколи не вийде на вулицю, не уклавши волосся і не погладивши одну зі своїх білосніжних сорочок. Це не Сокджин, якщо він не приїде на роботу раніше за інших і не наповнить коридори дзвінким сміхом разом з ароматом дорогої кави. Це не Сокджин, якщо у нього чорні синці під очима, а з вуст не ллються дідівські жарти. Менеджер Кім завжди сповнений сил.
– Вибач, Сокджине.
Той відмахнувся.
– Все гаразд, я справді став занадто істеричним.
– Тобі… Тобі варто відпочити. Взяти відпустку, з’їздити на море, побачитися з рідними.
– Тільки не тоді, коли ти і твоя кар’єра в повній дупі.
Великі скандали мали властивість вриватися в життя Юнгі перед виходом нового альбому, тобто щорічно. За сім років в індустрії довелося виплутатися з такої кількості неприємних ситуацій, що молодий репер не лише звик до їхньої циклічності, а й навчився не витрачати нерви на чергову метушню жовтої преси. Тільки Сокджин щоразу вибивав двері його студії, варто було бодай одній статті кинути виклик Шузі.
Менеджер Кім дістав із кишені штанів телефон і поклав на стіл перед Юнгі.
«Відомий репер SUGA пропонував інтимні послуги на сайті знайомств» – кричав заголовок статті на найбільшому порталі новин Шилбурга. Юнгі поволі проповз очима по основному тексту, з усмішкою розглядаючи якісний фотошоп, на який цього разу грошей не пошкодували. Фотографії та скріншоти виглядали настільки реалістично, що навіть сам репер на мить повірив у правдивість написаного.
– А вони постаралися, що ще сказати! – він повернувся до фото, на якому мало бути його тіло. – Ось тільки мої фанати давно знають, що татуювань у мене нема.
– Подивися на джерело.
– « Котячі плітки »? Звучить ще безглуздіше, ніж назва самої статті.
Юнгі перейшов за посиланням і не побачив нічого, крім простенького сайту, що більше нагадував особистий блог. Такий міг би зробити будь-який учень старших класів, покажи йому основи програмування. Щоправда, не можна заперечувати, що оформлено все було зі смаком, автор явно розбирався в дизайні. Навіть від шрифту очі не вилазили.
– Ти не розумієш, Юнгі. « Котячим пліткам » вірять.
– Серйозно?
– Вони ніколи не помилялися.
Хлопець повернувся до статті та перечитав її.
– Але ж це цілковита маєчня, друже. Я ніколи не стирчав на сайтах знайомств.
– Я знаю.
Сокджин забрав телефон у Юнгі, а той у свою чергу потягнувся за віскі. Напитися в його плани сьогодні не входило, але обставини вимагали терміново залити в горянку щось міцне.
– Пам’ятаєш, як минулого місяця застукали міністра з тією новенькою моделлю? Першими про це дізналися « Котячі плітки ». А той скандал із режисером-педофілом? Чи зрада Лі-Лі? « Котячі плітки » раніше ніколи не брехали, Юнгі. І багатьом зруйнували кар’єру.
– Але вони збрехали про мене.
– І це неабияк насторожує. Ти ж розумієш, що хтось їм добре заплатив? Іншого пояснення немає.
– У мене немає ворогів, друже.
– Я би не був таким впевненим.
У кімнаті знову стало тихо. Мандариновий сік ввібрався в килим, кошик залишався перевернутим, а Мін Юнгі осушив вже другу чарку віскі, занурюючись у власні роздуми і забуваючи про незакінчену пісню. День почався далеко не найкращим чином, але незабаром Шуга буде п’яний, а значить не піде, поки все не закінчить. Натхнення нарине новою хвилею, і він забуде про всі проблеми, знову втопившись у музиці. Бліда шкіра, біле волосся – він справді був схожий на шматочок цукру. Сокджин пам’ятає, як ці темні котячі очі чіплялися за кожного перехожого, а тонкі, ледь рожеві губи тремтіли від холоду. Закопавшись носом у картатий шарф, худий хлопчина з маленьким круглим обличчям сидів на рюкзаку біля стін компанії і ніяк не міг ризикнути підійти хоч до когось. Цікаво, куди б звернуло його життя, якби того дня Сокджин пройшов повз і не запропонував йому зігрітися у кафе? Чи зміг би хтось побачити талант в очах білосніжного хлопчика? Передбачити, що його музика підкорить усі чарти, а посмішка – серця мільйонів?
Старший підвівся і попрямував до виходу. Зупинившись у дверях, він деякий час мовчав, схиливши голову на бік, потім глибоко вдихнув і обернувся. Уперше за день на обличчі Сокджина засяяла посмішка. Він поправив окуляри і, перш ніж піти, прошепотів:
– Я про все подбаю, Юнгі.
Тому що менеджер Кім ідеальний. Він завжди має план.
І він завжди дотримується свого слова.
Юнгі вже стояв у коридорі і закривав студію на кодовий замок, коли телефон гидко завібрував. Надійшло повідомлення від Сокджина, який просив якнайшвидше піднятися до його кабінету. Хлопець сховав телефон у старий рюкзак і розміреним кроком попрямував до ліфта. Тільки Юнгі вибрав на сенсорній панелі потрібний поверх, як раптом пролунав тріск тканини, і ліва лямка рюкзака відірвалась від основи. Варто було передбачити, що це рано чи пізно станеться, і обов’язково в найнезручніший момент. Але Юнгі не передбачив.
Довелося перевісити рюкзак на інше плече.
У всій будівлі компанії не було місця охайнішого за кабінет менеджера Кіма. Своєю чистотою він міг засліпити будь-кого, хто прийшов і, хоч Юнгі й часто туди заглядав, навіть йому довелося заплющити очі, коли в них вдарили білі стіни і білі меблі. У кабінеті все було білим, крім букета ніжно-рожевих троянд і якогось хлопця, чиє волосся, до речі, теж було рожеве. Одягнений він був у чорні штани та чорну шовкову сорочку з глибоким вирізом. Засучені рукава відкривали вид на витончені руки у всіляких браслетах і сріблястих ланцюжках, а довгі сережки в правому вусі ледь торкалися плеча. Гість гордовито сидів у м’якому кріслі, закинувши одну ногу на іншу, і уважно слухав жваве тараторіння Сокджина.
– О, Юнгі! Нарешті ти прийшов, ми зачекалися, – менеджер Кім посміхнувся реперу і поспішив представити хлопця з рожевим волоссям, – знайомся, це Пак Чімін.
Чімін підвівся. Підбори на чорних туфлях робили його на пару сантиметрів вище Міна, який спочатку витріщився на довгі ноги, потім повільно перевів погляд на стегна і тільки після цього нарешті подивився на його обличчя. Ніколи раніше Юнгі не доводилося бачити таку небезпечну красу. Хитрі очі з димчастим макіяжем, довгі вії, гладка шкіра без вад, пухкі губи з легким шаром блиску, що розтягнулися в спокусливій посмішці. Одним тільки поглядом Чімін п’янив швидше за будь-яке віскі, і аж ніяк не тверезий Юнгі дозволив собі подумати про те, що хотів би в ньому потонути. Сокджин прокашлявся в кулак, і Юнгі усвідомив, що непристойно довго витріщався на Чіміна.
– Мін Юнгі, приємно познайомитись.
Ледь торкаючись шкіри, Чімін дбайливо потис його руку. Коли настав час її відпустити, він з тією ж чарівною посмішкою пробігся нігтиками по долоні Міна, викликаючи хвилю мурашок.
– Мені теж дуже приємно нарешті з Вами познайомитися.
Його голос так солодко пестив вуха.
– Юнгі, я найняв Чіміна як… додаткову охорону. Якщо точніше, то охорони твоїх особистих даних. Він допоможе розібратися з новим скандалом і запобігатиме подальшим, щоб ніщо не зірвало вихід Night Mode. Ось дивись.
Сокджин взяв папку з паперами зі свого столу і передав Юнгі в руки. Той сів у крісло і почав ретельно розглядати кожен документ.
– Досьє вражає, правда? Нині складно знайти хорошого фахівця. До того ж, він уже мав справу з « Котячими плітками », тож ми звернулися до потрібної людини.
Юнгі насупився.
– Не думаю, що це було потрібно.
Він глянув на Чіміна, який сидів у кріслі навпроти, знову закинувши одну ногу на іншу. Хлопець був страшенно гарний, Юнгі не смів з цим сперечатися. Проте весь його солодкий образ раптово почав дратувати. Грає з волоссям, сяє очима, посміхається. Здавалося, ця кокетлива усмішка не сповзе з його пики, навіть якщо він дістане смертний вирок.
Можливо, Юнгі просто починало нудити від випитого. І від приторної солодкості Чіміна легше не ставало.
Голова розколювалася.
– Я не люблю, коли ти наймаєш посторонніх, друже.
– Але цього разу нам справді необхідна допомога професіонала, Юнгі.
Його волосся занадто яскраве.
– Тож ти притяг його сюди і зібрався довірити йому всі мої дані?
– На цей раз самі ми не впораємося.
Токсичний рожевий.
– Приставиш його до мене, як ще одного охоронця, ніби я й так не ходжу в оточенні шаф? Може, мені ще додому його забрати, щоб вже на сто відсотків? Пустити до себе у спальню? Чи гостинно налити вина? Я маю достатньо проблем, я не збираюся з ним працювати.
Ця зваблива усмішка.
– Юнгі.
– Я додому.
Він різко підвівся, кинув папку назад на письмовий стіл Сокджина і вийшов з кабінету, грюкнувши дверима.
На парковці на нього чекав водій. Він стояв із парасолькою біля новенького «Мустангу» і сміявся, дивлячись на екран телефону. Якби не цей сміх, Юнгі б ще довго блукав у тьмяному світлі ліхтарів і остаточно промокнув. Місцевий клімат був огидним. Так само як і геніальна ідея Сокджина залучити до справи Пак Чіміна. Хлопець з рожевим волоссям зовсім не вселяв довіри.
Як тільки Чон Хосок побачив Юнгі, він видав зляканий писк і побіг до нього на зустріч, перестрибуючи калюжі та постукуючи туфлями по асфальту.
– Боже, мені варто було зустріти тебе біля входу. Чому ти без охорони?
Відповіді не було.
Хосок провів Юнгі до автомобіля і відчинив йому двері.
– У мене є руки, я сам можу це зробити.
– Ха-ха, а ти сьогодні буркотливий. Забагато працював?
Мін незграбно впав на сидіння і почав поратися з ременем безпеки. Від допомоги водія він відмовився, тому зміг пристебнутись лише з третього разу. Як тільки він це зробив, Хосок потягнувся забрати у нього важкий рюкзак, але репер притис його до себе і віддавати не захотів.
– Зрозуміло, хтось знову напився.
Чон усміхнувся. Якщо Юнгі бурчить і обіймає дорогі йому речі, то день у нього не вдався. А якщо день не вдався, то він обов’язково спустошить пляшку чи дві, причому сам. Хосок дуже добре знав цього біловолосого парубка, який ось-ось міг провалитися в сон, але продовжував бурчати.
– Це ще гірше, ніж ведення щоденника.
Водій зайняв своє місце та завів автомобіль.
– Що він вигадав цього разу?
– Щось чув про « Котячі плітки »?
Юнгі вмостився зручніше і заплющив очі. Він відчайдушно намагався не заснути. Одного разу Хосок уже тягнув його до ліжка і дуже невдало. Дорогою до спальні він якимось чином двічі впустив з рук сплячого Юнгі, від чого наступного ранку той прокинувся весь у синцях. Догану від Сокджина отримали обидва.
– Тільки не кажи мені, що сьогоднішній скандал то справа їхніх рук.
– Саме так.
– От лайно.
Мотор заревів, і чорний «Мустанг» рушив з місця. Декілька хвилин вони їхали мовчки, поки Юнгі знову не заговорив.
– Тебе вже познайомили з Чіміном? Хлопець з рожевим волоссям, одягнений ще трохи відверто.
– Відверто? – Хосок засміявся. – Так, цей біс гарний, я згоден. Особисто нас ще не познайомили, але під час обіду я бачив, як Сокджин тягав його по всіх поверхах. Наш менеджер Кім любить проводити екскурсії, ха-ха. Чімін, напевно, всі підбори за день стер. Ноги в нього, до речі…
– Охуєнні, знаю. Він тепер охоронятиме мої особисті дані та допоможе розібратися з « Котячими плітками ». Все завдяки Сокджину.
– Що?!
Хосок мало не проїхав на червоний.
– Що ти сказав?!
– Чудова ідея, чи не так?
– Як він додумався до цього? Трясця, Сокджин остаточно здурів! Він не міг звернутися до когось іншого? Я був впевнений, що цей Пак буде новим стилістом, але аж ніяк не… як там його посада називається? Не подобається мені це все.
– Мені теж.
Ворота відчинилися, і «Мустанг» заїхав у двір, де біля будинку Юнгі вже стояли охоронці нічної зміни. Один із них дістав парасольку і підійшов до автомобіля, але репер продовжував сидіти в салоні, пригрівшись до м’якого сидіння. Він би із задоволенням поспав сьогодні тут, але Холлі буде самотньо.
– Що плануєш робити?
– Поки не знаю, мені треба подумати.
Юнгі зітхнув, востаннє вдихаючи м’ятний аромат салону і виліз із машини.
– Завтра ти маєш під’їхати о сьомій, пам’ятаєш?
– Звичайно. Головне, щоби ти не проспав.
Хосок махнув рукою на прощання, але не поїхав, доки не переконався, що його друг безпечно дістався до вхідних дверей.
Вони з Юнгі знайомі з дитинства, росли в одному дворі. Разом ходили в одну школу, разом тікали від місцевих задир. Ізгоям краще триматися разом, тому двоє слабеньких хлопців спочатку об’єдналися проти своїх однокласників, а потім стали найкращими друзями. Мрія вступити в один університет з тріском провалилася, коли Юнгі посварився з батьками і вирішив слідувати за мрією. Того вечора він під крики матері зібрав свої речі в пошитий бабусею рюкзак і втік до Шилбурга. Через рік Хосок кинув юридичний та поїхав за ним. Спочатку доводилося підробляти то в кафе, то на пошті, але незабаром Юнгі випустив перший альбом і життя почало поступово налагоджуватися.
Мокра кепка полетіла на підлогу, куртка незабаром опинилася поруч. Теплий душ був би доречним, але в першу чергу Юнгі витяг з рюкзака всі речі і почав шукати швейний набір. Під час останнього прибирання він переклав його в інше місце, а тепер на п’яну голову ніяк не міг пригадати, куди саме. Поки він переривав усі ящики, Холлі стрибав у його ногах і радісно гавкав, хоча ще хвилину тому міцно спав на подушках. Коли маленька пластикова коробочка нарешті опинилася у руках Юнгі, виявилося, що минулого разу він витратив останню котушку з чорними нитками. Залишилися лише кольорові. Трохи подумавши, він дістав голку і взявся до роботи.
Нитка була рожевою.