2
— Та я, падла, знаю, що ти тут працював! – роздратовано крикнув Руто Фері та кинув погляд на іншу людину, яка стояла поруч.
Хворобливо худий Руто носив світло-бежевий плащ, темно-коричневий гольф і картаті штани. Світле волосся спадало йому на бліде обличчя, а нерозчесаний хвіст весь був мокрим від дощу.
На його невеликих долонях були яскраві, напевно нові, порізи і шрами. Та більшість із них була схована під рукавичками Ейму*. Виднілись лиш відмітини на пальцях.
— Руто, прошу, не згадуй моє минуле. — відповів йому інший — Флей Онікс.
Флей мав високий зріст та середньостатистичну статуру. Дуже довгі світло-блакитні кучері закривали йому частину лівого ока, а права скроня була взагалі виголена. Із правого вуха звисала помаранчева сережка у формі вогню.
На тілі був чорний обтягуючий топ, такого ж кольору короткий плащ і широкі джинси. На долоні миготів блакитно-чорний вогонь, Флеєва сила, яка звалась Контролем Вогню. Рукавички ж у Онікса, були такі ж самі як і у Фері.
*Еймівські рукавички мають такий дизайн: бежеві та короткі, не закривають пальці, із металевою вставкою на початку кисті. (прим. авторки)
— Гаразд, блін. — буркув Руто і відвернувся.
Флей обперся на холодну і мокру стіну будинку, а потім поглянув на Фері:
— Нам ще довго чекати, доки двері відкриють? – спокійно запитав він. Полум’я на долоні миттєво загасилось дощовими краплями, бо Онікс вийшов із-під навісу, під яким раніше стояв.
— Звідки я гребу? — грубо відповів Руто, втупившись поглядом у пошарпаний асфальт.
— Розумно вони, звісно, придумали, створити свій штаб у квір-клуб…
— ТРЯСЦЯ, ЗАВАЛИСЬ! — Фері голосно заткнув Флея, сильно штурхонувши його вбік. – Нас можуть почути, і ти всіх спалиш, блять!
— Пробач! — щиро мовив Онікс. — Я не навмисне ж!
— Коли вони вже нарешті прийдуть? — Руто із нудьги крутив гостронаточений олівець у своїй долоні та дряпав ним пучки своїх пальців. – Я задовбався чекати. Срака!
— Чому ти так, все ж добре. — Онікс ступив кілька кроків та поклав руку на плече Фері. – Зараз вже прийдуть. Не хвилюйс…
— ІДИ НАХУЙ! – Руто різко відсахнувся. — У мене в кишені, блять, канцелярський ніж!
— Вибач! — Флей стиснув губи і зробив крок назад. Він зрозумів що порушив особисті кордони Фері. – Руто!
— Не чіпай мене! — Руто відійшов далі.
— Шо там за скандалісто сталось, чому два юначки свараться? – незнайомий голос вони почули зліва від себе. – Я, знач, прийшла на хвилинки три пізніше, а тут розбірочки почались, шо-шо цікавого там?
Новоприбула мала доволі високий зріст. Огрядна пані не носила плащ, а замість нього — білу прозору сорочку із чорним корсетом. Чорне, звивисте волосся було середньої довжини. Жінка мала невеликі підбори, ноги огинали штани-кльош. Темні шкіряні рукавички повністю покривали її долоні.
Хей Фарроу — ось хто вона, голова організації Лойрен.
— Вирішуйте свої проблємки, я не втручаюсь в ваше життя. — Хей закатала рукави та посміхнулась.
Шкіру до передплічь вкривали дивні кнопки – інструмент Магії Переміщення**.
**Магія Переміщення існує у двох типах. Одні можуть контролювати силу через думки, жести, а інші діють інакше – користуються спеціальними кнопками, з якими народжуються. Хей належала до другого типу. (прим. авторки)
Вона вдарила себе по долоні, але промахнулась:
— ХАХАЄМЄМЄСЄВ, — магесу пробило на сміх. – Довбонута моя бошка! Така вже стара, що навіть по кнопкам не вдупляю. Ви там шевелитесь чи як?
— Заткни своє грьобане їбало, чуєш? – невдоволено відповів Руто, та несподівано зринув з місця. – Ти, блять, нам двері відкриєш?
— Я ні під ким прогинатись не збираюсь. — кинула Хей, із посмішкою на обличчі.
— Ти вже заїб…!
— Бляха, чувачки, слухайте, — Хей суворо подивилась на них. – Ви зараз попалите всіх і я вам зброю не дам, а натомість, напхаю наркотою.
— Де Райфо із Рінельдом? — Фері проігнорував слова магеси і запитав Флея, прошепотівши йому.
— У дупі правички. — як виявилось він сказав це доволі голосно, що Хей почула. – Ідіть вже. Ну і ці діти, звісно…
Фарроу підійшла до штабу, відчинила нічим не примітні двері, використавши Магію Переміщення та впустила всіх досередини. До штабу було не так просто потрапити. Відкрити його могла лиш Хей, тільки своєю силою.
— Ви такі довбанутенькі. — мовила Хей, натягнувши рукавички на себе.
— Невже! – саркастично крикнув Руто і закотив очі. – А ти ні?
— Хлопчику, у мене, провсяквип, револьвер із собою. Я би мовчала на твоєму місці.
— А в мене, блять, грьобаний канцелярський ніж! — Фері стиснув кулаки і тупнув ногами, що Онікс аж здригнувся.
Вони рушили коридором, який вів до «основного штабу». Флей спокійно йшов та слухав суперечки Руто і Хей.
У приміщенні, куди вони зайшли, було тьмяне неяскраве освітлення. Кімнатка була невеликого розміру — приблизно декілька квадратних метрів.
У повітрі витав запах розплавленого воску та диму. Декілька запалених свічок розміщувались по кутках.
На підлозі лежали багато білих мішків. Пошарпані стіни були обклеєні блакитними шпалерами. На одній із них висіла коркова дошка, а поруч — три гвинтівки. Десь посередині стояв темно-зелений великий диван.
Штаб Лойрен розташовувався у деймондівському квір-клубі. Принаймні, так себе позиціонував. Насправді, як можна було здогадатись, ніякого клубу там не було.
Щоправда, Хоґо досі не розкусило місцезнаходження лойренівиць.
— Всім вечора! — Флей обережно переступив поріг та окинув кімнатку поглядом. — Тут хтось є?