/ 21:00 /
smnm — everything / chase atlantic — slow down
Юнґі заходить уже в девʼятий, він рахує, за цей тиждень нічний клуб, який нічим не відрізняється від попередніх. Вивіска з типовою назвою «ONYX» майорить на вході, не в найкращому районі міста. Всередині гримить музика, під яку обкурені підлітки труться один об одного. У Мін Юнґі сьогодні просте завдання, нічого особливого його тут не чекає.
Натовп, більшість якого складають студенти — у яскравому відкритому одязі. На вулиці середина березня, усім так і не терпиться скоріше роздягнутися після холодної пори. Особливо це стосується жіночої половини, що спокійно світить довгими ногами та відвертим декольте, а чоловіча — яскравими сорочками, кольоровим волоссям, прикрасами та чимось настільки сміливим, як нафарбовані нігті.
Юнґі сьогодні не виділяється в барвистості атмосфери. Одному вигадливому Чіміну спало на думку пофарбувати його волосся в м’ятний колір, аби краще влився. На голові бандана, що притримує вкладені пасма, бомбер з атласними рукавами та китайським драконом на спині, легка футболка Rolling Stones з притаманним принтом та темні джоггери, заправлені в черевики. Образ яскравий, відповідний тутешньому антуражу, але водночас зручний. Для такого, як Юнґі — це найголовніше. Час — дев’ята година вечора, а стовбичити йому тут ще чимало.
У хмарах сигаретного диму мерехтять обличчя незнайомих людей, у які він хотів би не вдивлятися, проте доводиться. Хлопець пробирається до бару й одразу замовляє пиво. Це максимальний градус, який можна собі дозволити — завтра ще на роботу. Музика барабанить у вухах, бармен наливає напій та ставить на стійку. Пиво в цьому клубі не кращої якості, але Юнґі не з гурманів, щоб скаржитися, тому робить ковток і дякує. Голова мимоволі гойдається в ритм, а він уважно спостерігає за гостями.
Саме в цьому клубі він уперше, але нічого особливого чи незвичного. Коктейлі з тими ж назвами, як і всюди, однакова музика, атмосфера, ба більше, навіть люди виглядають знайомими.
Ось типова компанія хлопців, що намагається самоствердитись дешевими підкатами до дівчат. За баром декілька задовбаних офісних планктонів, які у вечір п’ятниці топлять втому алкоголем. Трохи далі — самотні дівчата, що прагнуть чужої уваги. Й останній типаж, найулюбленіший у подібних місцях — ті, що тікають від реальності. Таким гучність музики перекрикує внутрішніх демонів, а розслаблюючі речовини відволікають.
Ні до одного з перелічених він себе не відносить. У Юнґі інша мета візиту, незмінно примітивна.
Хлопець тиняється біля бару близько години, доки клуб заповнюється новими відвідувачами. Поспішати нікуди враховуючи, що потрібна маса людей підтягнеться ближче до дванадцятої. Ніч тільки починається, зовсім скоро тут буде не проштовхнутися.
Довговолоса дівчина з яскравим макіяжем, що кидає на нього зацікавлені погляди останні хвилин десять, нарешті наважується підійти. У руках склянка з рожевим коктейлем, очі блищать, коротка спідниця ледве прикриває стрункі ноги, губи привітно посміхаються. Юнґі ковтає дешеве пиво і відповідає на посмішку. Скоріше за все дівчина вже щось прийняла, адже з яких ще причин їй фліртувати з таким, як він? Подібним часто треба рибка побільше.
— Сумуєш? — потягуючи з трубочки коктейль, запитує незнайомка.
— Можливо, — усміхається і підходить ближче. Сидіти біля бару вже відверто набридло, саме час трохи розважитись. — Є пропозиції?
— Мені подобається твоє волосся, — вона тягне пальці до пасм, обережно торкаючись. Юнґі не проти, поки що. — А тобі в мені щось подобається? — язик у неї пʼяно плутається.
— Ну звичайно, — він оглядає її з ніг до голови, шукаючи, за що вчепитися. І знаходить. — У тебе класні стегна.
Об’єктивна правда, без зайвої сексуалізації чи лестощів. Проте дівчина ніяково посміхається і ховає обличчя, намагаючись видатися милою. Наче вона не спеціально вдягла таку коротку спідницю, акцентуючи увагу на стегнах.
— Давай… — вона нахиляється ближче й максимально спокусливим голосом шепоче на вухо, але тверезий Юнґі відчуває лише запах алкоголю та дешевий парфум, ігноруючи невдалі спроби звабити. — Потанцюємо?
Як би не романтизувалися клуби в уяві молоді, тверезий Юнґі нічого романтичного не бачить, проштовхуючись слідом за дівчиною до центру танцполу. Запах поту змішався із солодкуватим запахом маріхуани, алкоголю та парфумів. Усе якоюсь незрозумілою в’язкістю ширяє в повітрі, осідаючи на шкірі. Бажання якнайшвидше прийняти душ пульсує в скронях.
Дівчина, знайшовши вільний шмат простору, зупиняється і прилаштовує його руки на власній талії. Рухи плавні, приємні, навіть сексуальні. Було б у хлопця бажання, вона дозволила б зробити що завгодно. Тільки от у Юнґі нічого не сіпається всередині і він просто піддається ритму, рухаючись у такт. Незнайомка повертається, упираючись сідницями в чужий пах, і прогинається. Це достатньо «близько», аби Юнґі остаточно втратив цікавість. Занадто легко себе віддає, він таке не шанує.
До них приєднується ще одна красуня з хлопцем, яких він не одразу помічає. Пацан не зовсім у тверезому стані, дуже сміливо прилаштовується поряд і відверто треться. Вузькі джинси чудово підкреслюють пружні сідниці. Юнґі це швидко зауважує, і, на жаль, хлопець теж фіксує, як його розглядають. Користуючись моментом, незнайомець виштовхує дівчат, забираючи всю увагу на себе.
Світле пухнасте волосся хаотично, рожеві щоки розтягуються в посміщі, блискуча від поту шкіра ніжно переливається у світлі неонових ламп під тонкою білою сорочкою. Розпливчатий погляд ковзає лицем навпроти. Він явно вже під чимось і зараз просто ловить кайф, не надто замислюючись про наслідки. Адже доволі швидко влаштовує руки на талії Юнґі, притягуючи його ближче.
— Привіт, м’ятний хлопчику, — шепоче звабливо, порожніми очима дивлячись кудись крізь.
На вигляд — не більше двадцяти років. Зовсім молодий, але такий сміливий. Ніби від дії алкоголю в купі з наркотиками. Знав би цей спокусник, що Юнґі може покласти його на лопатки однією рукою і зробити щось непристойне від подібних дій — був би обережнішим. Що вдієш, якщо чоловіче піддатливе тіло заводить його сильніше за жіноче. Але начхати, вони ж у довбаному клубі. Якщо хлопчик хоче пофліртувати, нехай пофліртує. Чогось більшого Юнґі не дозволить.
— Привіт, — усміхається у відповідь.
— Ти ніби сумував із тією дівчиною, — хлопця хитає. — Зі мною теж сумуватимеш?
Він веде рукою від талії до грудей та вище. Пальці ніжно гуляють по шиї, зупиняючись на підборідді, та сміливо відтягують нижню губу. Юнґі заперечно хитає головою і той не приховує вдоволеної посмішки. Музика гупає у вухах, а коли незнайомець повертається спиною і втикається задом у чужий пах — у Юнґі гупає десь внизу живота. Ось тепер усередині щось сіпається, бо надто відверто вертять задом. І це його бентежить, бо знову легко віддаються. Невже в цьому клубі якась акція для мʼятноволосих людей?
У Юнґі сексу не було досить довгий час. Усе надто чутливо відгукується на чужі дотики, паморочить думки, а йому необхідно зберігати здоровий та холодний глузд. Тим більше він не горить сильним бажанням робити щось з обдовбаним хлопцем у клубі. Через те, перш ніж збудження стане надто помітним, зупиняє чужу активність і проштовхуючись через натовп, йде якомога далі від об’єкту зваблення. Терміново необхідно вмитися холодною водою.
chasingatlantic — swim
Вузький темний коридор, розписані графіті стіни, парочка, що не соромиться лизатися у віддаленому кутку. Юнґі крокує швидко, повертає праворуч до дверей із перевернутим трикутником, заходить — і музика нарешті стихає.
Біла туалетна плитка вкрита розписами різного характеру. Десь залишено телефон дівчини, яка кинула скривдженого хлопця, з грубим «повія, дає за 1000 вон». Десь знущання та висміювання, десь навіть непогані малюнки. Якщо от стояти та розглядати, то можна застрягти на добрі годину-дві. Але все це лише на периферії, тому що в тьмяному світлі туалетної лампочки увагу привертає хлопець, що сидить на умивальнику.
Одна нога на раковині, друга легко бовтається внизу. На шиї красується тонка лінія чокеру, під ним тату, що тягнеться нижче до ключиць, гублячись за тканиною футболки. З-під шапки стирчить темне волосся з фіолетовими пасмами. Хлопець на нього не дивиться, і Юнґі вивчає далі. Особливості професії, так уже навчений. Чорні джинси з прорізом на колінах обтягують ноги й ховаються у високих, потертих конверсах, що явно доживають свої останні дні. Поверх усього — типова шкірянка.
Усе це він помічає в перші секунди, доки крокує до раковини. Хлопець нарешті піднімає голову й Мін бачить два кільця сережок у лівому вусі. Чужий погляд ковзає ним, розглядає, як робив Юнґі секундами раніше. Він вигинає брову, киває на раковину, але незнайомець лише яскраво посміхається і пхає собі до рота чупа-чупс.
— Класне волосся, — зауважує, явно з глузуванням.
Юнґі із цим кольором, як біла ворона, особливо в тьмяному світлі кімнати. Не треба було слухати Чіміна, який запевняв, що яскраві кольори в тренді. Сам із темними ходить, паршивець. Але що зроблено, те зроблено. Перефарбується, щойно буде вихідний.
— Мені потрібен умивальник, — насправді вже не потрібен, але Юнґі підійшов надто близько, аби просто розвернутися.
— Який серйозний, — усміхається, граючи язиком із льодяником.
Хлопець не сильно відрізняється від решти відвідувачів подібних закладів, але щось привабливе в його зовнішності є. Щось привертає увагу, проте не так само, як той спритний хлопець на танцполі. Той був сексуально привабливим, а цей — просто симпатичний. Темний образ із яскравими фіолетовими пасмами, скандальний чокер і провокуюча поведінка викликають інтерес, не більше.
— Може хочеш трохи розслабитися? — незнайомець хапається пальцями за паличку льодяника, покручуючи той у роті, і Юнґі помічає ще одну деталь. На внутрішній стороні зап’ястя напис «pandora’s hope», а поруч — щось на кшталт голови в капелюсі з хрестами замість очей.
Цікаво.
— Я хочу потрапити до раковини, — повторює Юнґі.
Незнайомець здається та зіскакує, засовуючи руки в кишені шкірянки. Він стає поруч, спираючись однією ногою на стіну, і відверто нишпорить очима по Юнґі, а той і не проти. Холодна вода освіжає від затхлого клубного повітря. У таких умовах складно думати, а йому це необхідно.
— Ну, — продовжує дивак, — ти потрапив до умивальнику, — трохи нахиляється вперед, скорочуючи відстань. — Тепер готовий розслабитись?
У дзеркалі добре видно співрозмовника і Юнґі дозволяє собі роздивитися його образ. Трохи витягнуте обличчя, сухі губи, гострі вилиці, опущені куточки очей, кадик під тонкою лінією чокера. Об’єктивно не зовнішність айдола, але, чорт, щось заманливе є. Він повертає голову до незнайомця і мружиться:
— Я схожий на того, хто напружений?
— Ні, — хлопець повертається до стіни, — але ти в чортовому клубі, сюди всі приходять по дві речі, — той піднімає руку й демонстративно розгинає тонкий палець. — Перше — секс, друге, — і до вказівного приєднується середній. — Наркотики.
— І ти, я так розумію, — Юнґі кидає на нього навмисне зверхній погляд, — пропонуєш перше.
Незнайомець гортанно сміється, закидає голову, і Юнґі добре бачить, як чокер натягується на тремтячому адамовому яблуку. Якби Мін Юнґі цього вечора прийшов сюди справді розважитися, то, можливо, потяг би цього хлопця із собою в найближчий мотель, нехтуючи власними упередженнями.
Харизма з хлопця, як і впевненість у поведінці, так і б’є. Він загинає вказівний палець, який відповідає за секс, залишає лише середній і вигинає брову.
— Вибач, красень, та я пропоную тільки друге, — а далі лізе у внутрішню кишеню шкірянки. — Проте, якщо ти добре попросиш, то може бути… — і перш ніж встигає закінчити, двері туалету різко відчиняються, а всередину розслаблено завалюються троє не зовсім дружньо налаштованих хлопців.
j.cole — amari
Увага від незнайомця переміщається до тих, що тільки-но ввійшли. Юнґі знову помічає, аналізує, прикидає.
Усі в однакових спортивних куртках, волосся попелясто-чорне, погляд гострий, плечі напружені. Хлопці ніби з вигляду спокійні, проте їх видає легке роздратування.
Три пари очей уважно дивляться не на Юнґі й той починає підозрювати недобре. Його співрозмовник зберігає колишній спокій, складає руки перед собою та повертає голову до щойно прибулих.
— Вай-вай-вай, ви тільки-но гляньте, — каже один із них. Він у зграї найвищий, з характерним шрамом на лівій вилиці. — Яким вітром?
— Брати Кім, — хлопець коло Юнгі обдаровує кожного уважним поглядом, дістає льодяник і тицяючи ним у хлопців, запитує: — Вам матуся однакові шмотки купує, щоб не загубилися серед натовпу?
Досить сміливі фразочки, враховуючи що їх троє, а хлопець один. Але Юнґі вирішує поки не втручатися і чекає. Раптом хлопці в гарних стосунках і все помічене — лиш хибне припущення.
— Ах ти вилупок, — цідить один з трьох і невдоволено смикається.
Сам ростом не сильно перевершив хлопця, що стоїть поряд із Юнґі. Як і віком, судячи з обличчя. Але хіба тут користуються манерами? Риторичне питання.
Один із братів сіпається, але його спиняють, виставляючи руку вперед. Найімовірніше головний у цій команді саме він.
— Спокійно, Техьон-а, — тепер Юнґі відомо ще одне імʼя. Як йому це допоможе у сутичці не ясно.
— Але Джин, якого хуя ми з ним взагалі церемонимося? — обурюється Техьон, але брат кидає на нього серйозний погляд, після чого хлопець замовкає.
— Я думав, навіть сподівався… — починає той, якого щойно назвали Джином. Він дістає руку з кишені. На пальцях красуються об’ємні каблучки. Якщо такою вдарити перелом щелепи гарантовано. — Що чутки брешуть, але ви тільки гляньте, — продовжує, звертаючись до своїх братів. — Надія Пандори знову полізла до нашого клубу й посміла штовхати свій товар на чужій території.
Брат, імʼя котрого досі не відомо, шкірить зуби й у Міна холод пробігає тілом від цього виразу. Такій людині моторошно переходити дорогу. Як би Юнґі не був впевнений у власному вмінні махати руками, гахнути цю гору м’язів здатний лише шокер. Або транквілізатор.
— Джине, та я просто прийшов до вас відпочити. Мені тут подобається. І відколи це брати Кім вірять чуткам? — Хосок нахиляє голову, дістає льодяник і тицяє ним у лідера. — Чи вам так легко сцяти у вуха?
Той, що Техьон, знову смикається і злісно пирскає, але стримується, чекаючи наказу старшого.
— Хоуп, невже ти забув, як карають за брехню? — він тицяє пальцем у стелю і Мін підіймає очі, помічаючи в кутку червоний миготливий вогник. — Брехуну відрізають його мерзенний язик.
Камера. Що ж, Хоупа, так його щойно назвали, спіймали на місці злочину і викрутитися вже не вийде. А ось Юнґі розуміє, що йому тут більше нема за чим спостерігати. Він побачив достатньо й повинен якнайшвидше покинути туалет, поки не потрапив під роздачу. Сьогодні тільки клубної сутички не вистачало.
— Кумедно, але всі знають, що ваш товар давно не той, що був. Просто йобаний бруд, який навіть собака нюхати не стане, — розводить руки і кривить губу. — Я не винен, що мій чистіший.
Та в цього кволого на вигляд хлопця сталеві яйця, щоб заявляти таке в подібному положенні. Замісом, що наближається, пахне в повітрі У повітрі пахне…. Юнґі точно прийшов час вибачитися і попросити цих братів Кім випустити його.
— Джине, дозволь я сам відріжу язик цій писклявій шавці, — біситься молодший.
— Цей язик? — Хоуп висовує його з рота й тицяє пальцем. — Пробач, малюче, але він приносить надто багато задоволення оточуючим. Було б нечесно позбавляти їх такої радості, — театрально розводить руки, — та і я зовсім не хочу з ним розлучатися.
— Ти дохуя хоробрий, зважаючи на власне становище, — нарешті голос подає третій брат, і звучить він так само страшно, як і виглядає. — Троє на одного. Ми тобі ребра перерахуємо, навіть моргнути не встигнеш.
— Намджун-а, ти цього лайна у яких фільмах набрався? — він кидає льодяник в умивальник, пхає руки в кишеню і повертається до трійці цілим корпусом, трохи прикриваючи Юнґі. — Джине, ти краще б стежив за братом, а не за мною. Такий здоровий вимахав, а мізків обмаль.
Ну все, Юнґі остаточно настав час валити.
— Пізда тобі, шмаркачу, — гарчить громила, але знову втручається старший.
— Хосок, ти ж не в сорочці народився, — Юнґі фіксує в голові ще одне ім’я, того, кого до цього назвали Хоуп. — Виявив би повагу до старших, тим паче працюючи один.
— Ох, ти ж не знав. Я не один, — він робить крок назад і несподівано обіймає Юнґі за плече. — Ми з напарником готові розім’яти кісточки об ваші морди.
Шо, блять?
Юнґі вилупляє очі й шоковано витріщається на цього Хосока, готовий уже власноруч його побити. Усі чудово знають, що штовхати товар на чужій території небезпечно, а тепер він у це ще і Юнґі втягнув? Йому ж не відвертітись від цих розлючених братів, що готові шиї звернути обом без розбору. Брати навряд чи слухатимуть виправдання Міна.
— Чувак, ти що твориш? — шепоче крізь стиснуті зуби.
— Не сикай, — Хосок непомітно йому підморгує. — То що, готові отримати пизди від мого друга? Ви, швидше за все, чули про скаженого пса Шихьока, — він стукає Юнґі по плечу. — Так ось… Це він, власною персоною. Мені вдалося переманити хлопця на свій бік.
Остання фраза викликає у всіх трьох збентеження. Вони насторожено переглядаються, зважуючи нову інформацію, а потім повертають погляд новоспеченим «напарникам». Для Юнґі згадані імена нічого не означають, а навіть якщо в когось там і був «пес», великі сумніви, що він виглядав б так: невисокого зросту, худий на вигляд, а з недавніх пір ще й із м’ятним волоссям. І щось Міну підказує, що брати Кім теж не вірять цьому Хосоку. Хоча звучить він дуже переконливо.
— Гарно стелиш, Хоупе, — починає старший Кім, повільно крокуючи в їхній бік. — Вибирай, який палець різатимемо.
Хосок повертає голову до Юнґі, що напружено стискає кулаки, готуючись у разі чого захищатися, і легко усміхаючись, вимовляє:
— Затримай подих.
А слідом хапає його за зап’ястя, дістає з кишені шкірянки балончик, спритно спрямовуючи в бік братів, і розбризкує точно у вічі кожному. Юнґі достатньо добре знайомий із подібною зброєю самооборони, щоб зрозуміти, що в хлопця струменевий тип, а отже шкоду завдасть лише противникам. Він на мить губиться, спостерігаючи, як трьом незнайомцям заливає очі газом, поки чужа рука не стискає міцніше й не тягне на всіх швидкостях за собою.
Вони прослизають між братами, що корчаться від їдкого газу. Практично вистрибують із туалету, коли Юнґі за комір бомбера хапає здоровила Намджун, і тягне на себе. Тому просто пощастило зачепитися вільною рукою, доки інша затискає уражені очі.
Юнґі сіпається назад, втрачаючи рівновагу, заледве не падає, але спритний Хосок вчасно підстрибує ближче, хапаючи хлопця міцніше за лікоть і тягне назад. Намджун сильний і хватка у нього теж левова, з такої не вирватися.
Хлопець вхопився не лише за комір бомбера, а й футболку, що зараз тисне Міну на горлянку й добряче так перекриває дихання. Шкіра на шиї болісно пече, а шестерні в голові працюють погано, не здатні придумати, як вирватися.
— Я його тримаю, — сповіщає Намджун братам, доки ті не в змозі навіть очі розплющити.
— А ось і ні, — радісно заявляє Хосок, ривком опиняючись біля хлопця, і лупить у чужий живіт своїм поношеним конверсом.
Пальці самі розслаблюються, відпускаючи тканину, а здоровань падає, хапаючись за живіт. Обидва, користуючись моментом, вилітають до основної зали. Хосок усе ще міцно тримає Юнґі, тягнучи його за собою крізь натовп, що безтурботно танцює, поки метушлива охорона збирається в коридорі біля туалету.
Їм терміново потрібно якнайшвидше вибратися назовні, а далі розпрощатися. Мабуть, сьогодні з Юнґі вистачить.
zayde wølf — born ready
Хватка у кволого на вигляд хлопця досить міцна, у Юнґі досі ниє зап’ястя, хоча те відпустили хвилини дві тому. Обидва намагаються не сильно вибиватися із загального натовпу. Юнґі слідує за своїм новим знайомим чомусь запевняючи себе, що в разі ускладнення ситуації разом буде простіше. Хоча це більше схоже на самообман, і він просто поки не розуміє, що робити далі.
Від виходу їх відділяє кілька десятків метрів. Хосок час від часу повертається і дивиться у всі боки. І Міну чомусь здається, що хлопець перевіряє, чи не відстав Юнґі від нього. Що насправді, у ситуації взагалі не доречно. Вони все ще в клубі тих хлопців, навіть якщо тільки що уникнули сутички в туалеті, і потрібно якомога швидше зосередитися на шляху відступу. Але блядський мозок не переграти, цьому органу хочеться думати, що про нього турбуються.
Коло основних дверей крутяться два здоровані в чорних футболках та джинсах. При них ні бити, ні шокерів, що грає на руку утікачам. Таких зазвичай ставлять на фейс контроль. Проти підготовленого Юнґі, і, як виявилося, спритного Хосока, їм робити нічого. Проскочити буде легко. А як тільки ці двоє опиняться за дверима клубу — загубитися в павутині сеульських вуличок не складе труднощів.
На жаль, коли до дверей залишаються лічені метри, поруч із громилами, немов із повітря, з’являється один із братів — той, що Техьон. Обличчя червоне, очі мокрі. І якби підійшов тільки він, ситуація була б не такою критичною. Але разом із хлопцем до виходу наближується дюжина охоронців і ось уже проти них ні спритність Хосока, ні підготовленість Юнґі не допоможуть. Ба більше в деяких у руках видніються бити.
Так старомодно.
Молодший брат, злий, наче собака. Трясе здоровил, щось кричить, піниться, ще більше червоніючи лицем. Це мотивує до мозкової активності. На ухвалення рішення в утікачів лише кілька секунд і Мін активно перебирає варіанти відходу.
— Очі з дверей не спускати! — гарчить власник так голосно, що чути навіть крізь музику. — Якщо ви їх випустите вас рідна мати не впізнає.
Техьон повертається до решти охорони, роздаючи вказівки, тоді як Хосок різко обертається в бік Юнґі. Видно, як його очі бігають залою, плануючи, що робити далі. Хлопець у цьому клубі явно не вперше, і, здається, втекти намагається теж не вперше.
— Ти як, — запитує він у Юнґі веселим, навіть трохи заведеним голосом. — Битися вмієш?
Мін, на щастя, вміє, але зовсім не планував. Йому тільки не вистачало колотнечі з місцевими наркоторговцями. За таке може і прилетіти не аби як, не кажучи вже про перспективу лишитися без язика.
— Загалом, — продовжує, розминаючи шию і кисті рук, Хосок, — у разі чого тримайся позаду й не попадайся під руку. У тій частині, — він киває за спину хлопця, кудись ліворуч, — коридор, праві двері — кімната співробітників, ліві — кабінет, ліві другі — підсобка. Ліві другі, — повторює, загострюючи увагу на словах і паралельно розминаючи спину. Юнґі підсвідомо починає робити те саме. Бійки їм не уникнути. — У ній невелике вікно — це наш вихід на волю, — слова точні та швидкі, як інструкція. — Якщо мене спіймають — біжи туди, не геройствуй. Якщо шлях перегородять — загубися в натовпі і вичікуй. Їм усе одно потрібний я. Тож просто перечекай, а потім спокійно вийди через головний вхід, — Юнґі киває погоджуючись, хоч і не звик втікати кидаючи напарників.. — Якщо ми дістанемося підсобки, то я твій боржник, чуваче, — він замовкає на мить. — Проте є одне «але».
Ситуація загострюється. Молодший Кім закінчує із вказівками для охорони і ті слухняно розсипаються залом. Юнґі сракою відчуває, що ніч буде довгою.
— І яке ж? — чуже обличчя розпливається в посмішці, наче хлопець ловить кайф від усього, що відбувається. Як це називається? Адреналінова залежність?
— Минулого разу я його вже використав, є велика ймовірність, що тепер там грати.
— Ти, блять, знущаєшся…
П’яний натовп довкола непогано приховує їх від очей охоронців, проте вічно ховатися не виходить. Юнґі не встигає навіть домовити, як Хосок хапає його зап’ястя, знову, повертає на сто вісімдесят градусів і тягне в той самий бік. Він напрочуд спокійно і організовано тримається в екстремальній ситуації. Більше того, бере відповідальність за інших. Тільки ось Юнґі і сам може за себе постояти, і вже готовий озвучити, що не треба з ним носитися, як з фарфоровою лялькою, як раптом на фоні чує крик молодшого Кіма…
— Схопити цих покидьків!
…і Хосок зривається на біг.
Танцююча молодь обурюється, коли їх розштовхує квапливий хлопець. Юнґі лише на мить повертає голову, аби оцінити ситуацію та помічає, як охорона збігається зі всієї зали в одному напрямку. Він не встигає їх порахувати, бо Хосок рухається так швидко і звивисто, що ноги дивом поспівають за хлопцем.
Гучна музика і мерехтливе світло, як грають їм на руку, так і проти них, допомагаючи сховатися від очей, що шукають, але і приховуючи загрозу від їхнього ж погляду. Чиясь рука раптово з’являється поряд з обличчям Юнґі і він вчасно це помічає, встигаючи ухилитися, а потім заїхати лівою ногою нападнику кудись посередині. Охоронець від удару губиться у променях прожекторів клубного світла та натовпу. Вони вибираються з танцполу та майже доходять до потрібного коридору — як шлях різко перегороджує шістка охоронців.
Зап’ястя відпускають, і чужа спина опиняється перед очима, показово закриваючи Міна від небезпеки. Цей Хосок справді цікавий. Юнґі вже зрозумів, що піти, не забруднивши рукава в чужій крові — не вийде, тому обходить спину хлопця і стає поруч, характерно розминаючи шию.
— Ну, — звертається до шавок братів Кім, — чекаєте на особливе запрошення?
У Хосока, що спостерігає за його поведінкою, очі спалахують диким полум’ям, і він прописує перший удар найсміливішому охоронцеві, що з криками помчав вперед. Помітивши, як колега валиться на підлогу, решта з лютою люттю кидається на двох хлопців. Найближче до Юнґі виявляється чоловік його зросту, але з досить міцною комплектацією. Це він розуміє, коли той, ухилившись від прямого замаху в обличчя, завалюється на хлопця.
Не гаючи часу, він б’є Юнґі в живіт, але удар змащений і слабкий — цього замало, щоб повалити його. Тому, схопивши охоронця за піджак і доклавши максимум зусиль, Юнґі лупить коліном прямо по селезінці. Він знає, куди цілитися, щоб опонент не мав можливості піднятися на ноги після. Бажане «агх» злітає з губ і чуже тіло валиться на підлогу. З першим покінчено — якщо не буде розриву тканин, то, як мінімум, сильний біль забезпечений.
На жаль, розслаблятися ніколи, тому що на Юнґі рухаються одразу два нові нападники. Один із права, а інший спереду. У хлопця секунди на прийняття правильного рішення, і завдяки гарній підготовці він ухиляється від замаху першого, перехоплюючи руку в повітрі, відводить удар і заламує так, що нападник валиться на підлогу. А далі удар ліктем по потилиці і другий лежить непритомний.
Юнґі згадує про другого нападника, але не встигає повернутися, як удар битою прилітає прямо по спині і вибиває повітря з легень. Охоронець праворуч, побачивши, як Юнґі справляється з його колегами, зачекав на момент і скористався сліпою зоною. Не гаючи часу, бандит замахується і б’є другий раз уже по правому плечу. Чортовий негідник вдарив по робочій руці хлопця. Діяти потрібно швидко ігноруючи біль. Адреналін вирує у крові. Юнґі ухиляється від третього удару, підриваючись на ноги.
Хлопець провокує, чекаючи на черговий замах, і коли недосвідчений охоронець ведеться на провокацію — різким рухом вибиває биту з рук. Рука сильно ниє, як і спина, тому він пропускає перший удар по обличчю. І чорт, як Юнґі ненавидить, коли його б’ють в обличчя.
Охоронець знову користується вразливістю хлопця – замахується і знову б’є. Юнґі не утримується і валиться з ніг. Той навалюється зверху, хапає хлопця за горло та стискає міцні руки. Від нестачі кисню тіло слабшає надто швидко, у Міна темніє в очах, скинути охоронця не вдасться. Яким би хорошим бійцем він не був, той важчий і сильніший за нього. Він тягнеться руками до чужого підборіддя, намагаючись відштовхнути від себе, але все безнадійно. Місця ударів сильно болять, голова пульсує, а в очах пливе. Він програв.
Проте звідки не візьмись вискакує Хосок, одним ударом валить тушу на землю, прописуючи кілька наступних ногою, і хапаючи Юнґі, тягне в потрібний бік.
— Вибач, що перервав ваші ігри, — єхидує той, поки Мін намагається прийти до тями, — але нам уже час.
Другі двері ліворуч. У підсобці темно. Вони закриваються зсередини, Хосок по-господарськи включає світло, і знайшовши швабру, підпирає двері так, щоб було важко відчинити. Йому теж добре дісталося: брова кровоточить, куточок губ збитий, на щоці рана, кісточки рук збиті, шапки більше немає, волосся розпатлане.
— Що ж, мабуть, я все-таки родився в сорочці, — він вказує на вікно і Мін полегшено видихає.
Воно не просто без ґрат, а навіть трохи розчинено, наче чекало саме цих двох. У двері починають ломитися вже за секунду, і хлопці, не наважуючись випробовувати більше долю, сіпаються до свого єдиного виходу.
Юнґі люб’язно пропускають вперед, пропонуючи власні долоні в якості підставки. Вікно під стелею напівпідвального приміщення, зі зростом Міна — йому явно не завадить допомога, тим паче рука, як і спина дико болять після ударів. Він стає однією ногою на долоні, чіпляється за підвіконня і Хосок виштовхує його на вулицю. Слідом сам підстрибує, хапаючись за руку Юнґі. А далі Мін чує три постріли і не на жарт лякається. Тягне Хосока за комір шкіряної куртки, забувши про біль у руці, і якнайшвидше витягає на вулицю.
Коли обоє опиняються на волі, у підсобку залітає Кім Техьон та кілька охоронців. Хлопці довго не чекають: зриваються на біг і Юнґі чує заливистий сміх Хосока, а потім:
— Відсосіть у Пандори, покидьки, — і тицяє середній палець у вікно, тікаючи, доки охорона клубу по черзі вилазить у те саме вікно, а Кім Техьон, наливаючись відтінком червоного від злості, загрожує відрізати всім язики.
Тільки ні один, ні другий цього не чують, бо з усіх ніг біжать подалі від будівлі, ховаючись у провулках і сподіваючись, що виявляться швидші за озброєну охорону.