Кохання - це дати йому перемогти себе на змаганнях з поїдання шоколадних пончиків; освідчитися в костюмі Пікачу на березі Тихого океану; залишати йому сирну скоринку від піцци та забирати оливки з Грецького салату, бо вони йому нагадують жуків; ложечкою збирати молочну пінку з його латте та дарувати на день народження Оптімуса Прайма, який рухає кінцівками, співаючи пісню про Барбі. Воно накриває неочікувано. Поглинає так само, як величезне кіношне цунами цілі міста. З першого погляду, першого дотику, першого ковтка дешевого пива по акції та поцілунку зі смаком арахісу з васабі. З першої хвилини їхнього знайомства Фелікс відчув життєву необхідність загавкати від того, як цей високий красень з довгим чорним волоссям на ім’я Хьонджін сексуально поправляє годинник на лівому зап’ястку, двічі прокручуючи його, обхвативши середнім та великим пальцем правої руки. Хьонджін завжди зустрічає Фелікса після роботи у в’єтнамському манікюрному салоні, де той працює менеджером; а Фелікс постійно свариться на старшого брата Кріса за те, що той може викликати його на вихідних, тому що Хьонджін займає посаду його помічника та юридичного консультанта, а Кріс будує політичну кар’єру.
Їхнє життя наповнене сміхом, під час якого в горлі застрягає сухарик з родзинками, а через ніс виливається гарячий чай, бо Фелікс голосно відригує, сказавши, що зараз в гості завітає Годзіла. Вони ніжно кохаються, роблячи все для задоволення одне одного, а потім довго та ліниво цілуються, обіймаючись на зім’ятому простирадлі під літньою ковдрою з вишитими квітами. Вони щасливі завжди та безумовно, хоч іноді й сваряться через несуттєві дрібниці.
Гуляючи торгівельним центром, обидва часто зупинялися біля магазину з дитячими товарами та мріяли, що колись і в їхній квартирці друга пуста кімната оживе кряхтінням малюка та іграшками. І коли в манікюрному салоні дівчата мало не по черзі вагітніли та йшли в декрет, Фелікс вирішив, що пора й їм теж. Хьонджін одразу погодився, тримаючи його за руку та щасливо усміхаючись, бо теж хотів бути батьком, бо їхньої любові одне до одного стало забагато, що хотілося частинку віддавати комусь малесенькому - частинці їх обох. Рішення було прийнято без зайвих вагань, вони звернулися в клініку, знайшли жінку, що виносить і народить їхню дитину та після підписання всіх договорів дбали про неї, наче про рідну, забезпечуючи всім необхідним. Дев’ять місяців пролетіли як день, і ось вони тут - перед дверима родильного відділення з завмиранням серця чекають на появу сина чи доньки, бо стать вони завчасно знати не хотіли, щоб до самого кінця тримати інтригу.
Фелікс знервовано кусає губи та відтяггує край блакитної футболки, намотуючи його на палець, а Хьонджін тримає долоню на його плечі, не зводячи погляду з дверної ручки. Хвилюються, бо ось-ось і їхнє життя зміниться назавжди - на світ з’явиться нова маленька людина, яку вони полюбили з першого знімку УЗД.
- Готовий стати татусем? - запитує, заправляючи за вухо Феліксове неслухняне пасмо пшеничного кольору.
- Так, - усміхається Фелікс, притуляючись до його чола. - А ти?
- Тікати вже пізно, тож…
- Дурень, - Фелікс легенько штовхає його та сміється, дивлячись в карі очі навпроти.
- Авжеж готовий. Я кохаю тебе, - шепоче Хьонджін, ніжно цілуючи його в кінчик носа. - Дуже сильно.
- Я тебе теж, - Фелікс дістає телефон та відхиляє виклик. - Кріс дістав дзвонити. Вже написав, якщо дівчинка, то подарує ящик ігристого, а якщо хлопчик - то два ящика віскі.
Хьонджін сміється:
- Цікаво, і кому він більше буде радий, зважаючи на такі подарунки.
- Ні, малого я йому в політику не дам потягнути, через мій труп, - бубнить Фелікс.
- Поки виросте, то той вже на пенсію піде, не хвилюйся. Дитина буде тим, ким захоче, неважливо хлопчик чи дівчинка.
Фелікс підводиться та починає ходити взад-вперед, зціпивши руки за спиною.
- Може, треба було наполягти на тому, щоб ми були там? - запитує, зупинившись перед Хьонджіном та поправляючи на собі а потім на ньому джинси, змахуючи неіснуючий пил.
- Вона сама відмовилася, не думаю, що від нас там була б якась користь, - Хьонджін підводиться слідом та прямує до нього, він обіймає його за пояс та притягує до себе. - Все буде добре. І з нею і з дитиною. Від нас вимагалося дитяче крісло до авто та спокій.
- А ім’я? Як назвемо? Бо я щось зовсім розгубвся…
Хьонджін замислився, піднявши голову та прикусивши нижню губу.
- Робін. Як тобі? Воно нейтральне. Коротко Ро чи Ру. Мені подобається.
- У мене асоціація з Робін з «Як я зустрів вашу маму», - Фелікс замислився, як це ім’я не прийшло йому першому в голову, бо це їхній улюблений серіал, який вони передивлялися вже мільйон разів, навіть їхнього хом’яка звали на честь Теда. - Давай Робін.
- Ось і ім’я вже є. Тепер точно хвилюватися немає про що.
Так проходять ще дві години. Вони п’ють каву з автомату, швидко цілуються, коли нікого немає поруч та переглядають відео з відпустки у Франції, куди мріяли колись переїхати, бо європейський клімат їм здавався кращим за американський. Але, почавши вчити французьку та мало не зламавши собі язики, кинули цю ідею, вирішивши, що свіжу випічку будуть робити самостійно вдома по неділях, а за чистим повітрям будуть частіше виїжджати до узбережжя.
Коли двері відчиняються та звідти показується лікар, вони підскакують з місця та затамувавши подих чекають на його слова.
- Вітаю татусі, у вас хлопчик, - з усмішкою каже він.
Не приховуючи щастя, вони міцно обіймаються, цілують одне одного та намагаються стримати сльози, бо емоції переповнюють. В одну мить вони усвідомлюють, що віднині - батьки. Справжні. Дорослі батьки. І там на них вже чекає їхнє немовля, таке кохане та довгоочікуване. Вони уважно слухають, що каже лікар. Що хлопчик здоровий, міцний, важить майже чотири кілограми, а зріст - п’ядисят три сантиметри. Вони проходять за ним та спершу підходять до жінки, впевнюються в її доброму самопочутті, дякують та обіймають по черзі, обіцяючи, що за нею будуть доглядати найкращі лікарі до повного відновлення після пологів. Фелікс відправляє Крісу коротке «хлопчик», на що той у відповіть надсилає фотографію обіцяних ящиків з віскі з дописом «я знав». Хьонджін усміхається, коли це бачить, і вони прямують до ліжечка з малюком, тримаючись за руки.
- Залишу вас наодинці, - тихо каже лікар, зачиняючи двері.
- Привіт, маленький Ро, - пошепки вітається Хьонджін, ласкаво проводячи пальцями по крихітній долоньці.
- Він такий малесенький, ти лише глянь на нього… Справжній гномік, - Фелікс нахиляється над сином та з усмішкою поправляє темне волоссячко. - Ми так любимо тебе, Робін. Так сильно.
Хьонджін обіймає Фелікса, і вони в повній тиші стоять, милуючись сплячим сином. В душі повний спокій, штиль, а серця переповнені любов’ю. Їм трошки страшно, але вони знають, що це мине. Ро спить, він теж втомився, не дочекався, щоб познайомитися з татусями, але це нічого. Попереду ще все життя.
- Я так хочу взяти його на руки, - тихо каже Фелікс, дивлячись на Хьонджіна, який швидко змахує з очей сльози. - Ти що, плачеш?
- Хто? Я? - Хьонджін робить серйозний вираз обличчя. - Не плачу. Щось в око попало. Пил.
- Ага, - Фелікс сміється, цілуючи його в щоку. - Мені той самий пил попав.
- Його пальчики… Носик. Твій носик, Фелікс.
- А мені здається, що твій. І підборіддя твоє.
- Дізнаємося, коли трошки підросте, - шепоче та цілує його в скроню. - Хоча… У нас обох карі очі, та й волосся темне, хоч ти й фарбуєшся. Хіба що за зрістом буде зрозуміло. Якщо хоббіт, то точно твій!
- Сам ти хоббіт!
Вони тихо сміються, щоб не розбудити. До палати заходить медсестра. Вона коротко пояснює, як треба годувати, купати, в яких випадках треба терміново викликати лікаря, а коли достатньо консультації по телефону. Вони все уважно слухають, роблять нотатки в телефоні, консультуються з приводу дитячих сумішей, памперсів, графіку годування. Фелікс вже готовий кинути роботу та присвятити малюку весь свій час, але Хьонджін наполягає на тому, щоб вони все робили по черзі, з Крісом якось домовляться. Поки розмовляють, малюк просинається. Вони миттєво підбігають до нього та зустрічаються з його вивчаючим поглядом.
- Можна його взяти? - запитує Хьонджін у медсестри, на що вона зі сміхом відповідає:
- Авжеж можна, це ж ваш син. Тільки обережно, підтримуйте голівку, бо немовлята самі її тримати не вміють. Ось так.
Коли малюк Ро опиняється в його руках, вони майже не дихають. Фелікс гладить його по голові та тримає за ручку, а Хьонджін пестить маленьку ніжку, зморгуючи сльози. Він і не думав, що так розчулиться, до зустрічі з ним. Фелікс вдихає дитячий аромат та легенько цілує Ро в маківку, ненадовго притуляючись носом. Малюк не плаче, він з цікавістю роздивляється батьків, звикає до їхнього запаху та треться носиком об сорочку Хьонджіна.
- Я так тебе люблю. Ми так тебе любимо, Ро… - каже він, цілуючи його в чоло. - Ми зробимо все, щоб ти був щасливий. Обіцяю.
- Дай мені потримати, - просить Фелікс, підставляючи руки. Коли малюк опиняється на його руках, він не зводить з нього погляду та легенько колисає. Йому не вистачає слів, щоб описати, наскільки він щасливий, тому він просто переводить погляд на Хьонджіна, і той цілує його, розуміючи все й без того. Чотири роки тому, коли вони познайомилися, він вже знав, що цей день колись настане. Що саме з Феліксом він буде тримати немовля та ростити його. Йому ніхто не був потрібен, окрім нього. Окрім хлопця з сонячною усмішкою, ластовинням та сяючими очима. Тому сказав йому «так», хоча був трошки засмучений, що не встиг освідчитися першим. Він обіймає їх обох та краєм ока помічає медсестру, яка милується новоспеченими батьками.
- Аби всі так раділи, як ви… - каже вона. - Нечасто таке побачиш. Я впевнена, що дитина в надійних руках. Ви молодці.
Їм відповісти нічого. Вони просто кивають та перемикають увагу на сина, який, напевно, зголоднів, бо починає незадоволено морщитися та кряхтіти.
- Так. Малий зараз буде плакати. Без паніки, ось пляшечка, вже все підготували, - каже Хьонджін та в паніці шукає ту саму пляшечку, яка стоїть перед носом на столі.
- Хьонджін, - гукає Фелікс, і коли той зупиняється, то вказує на неї. - Без паніки, га?
- Циц! Я тебе перевіряв!
- Авжеж.
Затримавшись ще в лікарні та вирішивши всі запитання з оформленням дитини, вони зібралися до дому. По дорозі Ро постійно гикав, Фелікс тримав його за долоньку та сміявся, підтримуючи пляшечку з сумішшю; а Хьонджін, дивлячись на них через дзеркало, усміхався. Він - найщасливіший. Крапка.
- Зараз він буде лиш їсти, спати та плакати, найвеселіше почнеться, коли поповзе… - пошепки каже Фелікс, вкладаючи Ро до ліжечка, поки Хьонджін налаштовує відео-няню, щоб спостерігати за малим, коли вони не в кімнаті.
- Найвеселіше буде, коли ми по черзі будемо стрибати з ним на цьому величезному м’ячі серед ночі, аби заколисати його.
- Та ні, глянь, яке він янголятко. Не думаю, що він буде вночі заважати.
Хьонджін обіймає Фелікса ззаду та починає цілувати в шию, від чого той тихо сміється, бо лоскітно.
- Ти такий сексуальний в ролі тата, - шепоче він та розвертає його до себе обличчям, аби подарувати палкий поцілунок в вуста.
- Пішли, нехай він спить, - Фелікс тягне його за руку з кімнати та вимикає світло, залишаючи тільки нічник у формі веселки, що прикріплений на стіні над ліжечком.
Опинившись в своїй спальні, вони довго цілуються, повільно допомагаючи зняти свій одяг. Хьонджін притискає Фелікса до себе, цілуючи його вилиці, кінчик носа, вуста. Розціловуючи гостру лінію підборіддя та спускаючись нижче, поки Фелікс тане в його обіймах, закинувши назад голову та прикривши від задоволення очі. З ним завжди було добре. З першого поцілунку він розлітався від Хьонджіна на атоми. Вони знають усі вразливі, чутливі місця одне одного, і прямо зараз Хьонджін цілує його живіт, вклавши Фелікса на ліжко. Цілує і приспускає його джинси, поки Фелікс запускає пальці в його м’яке волосся та грає з ним, кусаючи губи.
- Ти такий гарячий, я колись збожеволію від тебе, - бурмотить Хьонджін, піднявшись до нього та нависнувши зверху. Він лине до нього всім тілом, цілує та сміється, коли Фелікс міцно стискає його сідниці, пролізши долонями під джинси.
- Тепер треба вчитися бути тихими, - каже Фелікс йому на вухо, на що Хьонджін хитро посміхається.
- Тобі треба вчитися, - відповідає та кусає за мочку, зверху облизуючи.
Він знову спускається вниз, переплітає їхні пальці, притискаючи до ліжка руки Фелікса. Ніжно цілує його груди, обводить язиком затверділі соски та всмоктує їх, від чого Фелікс тихо стогне, бо це занадто приємно і просто так проковтнути звуки задоволення, що вириваються з нього, він не може.
Вони так захопилися один одним, що забули про відео-няню, яка показує, що Ро вже не спить, а крутиться і ось-ось заплаче. Спочатку малюк тихо рюмсає, а потім голосно кричить, так, що аж червоніє.
- Хьонджін, - стривожено кличе Фелікс. - Стій, зупинись… Чуєш?
Той його слухається та підходить до екрану.
- Ага, плаче.
- Ми що, розбудили його? - Фелікс сідає, поправляючи волосся.
- Можливо, хоча ж двері закриті… Чорт, треба до нього піти. А я не можу, у мене стоїть. Не можна до дитини зі стояком.
Фелікс дивиться вниз та глибоко вдихає.
- У мене теж…
Ро продовжує плакати, і їм здається, що ще голосніше, бо ніхто не приходить.
- Може… Він же малий, не зрозуміє, - Фелікс думає про найогидніші речі, які лиш можна уявити, але оголений торс Хьонджіна обнуляє всі його спроби скинути збудження.
- Ага. А тепер уяви, що тебе твій батя колисає зі стояком.
- Фу, господи.
- Отож, - Хьонджін одягає білу футболку, за що Фелікс дякує, та прямує до дверей.
- Вже відпустило? - трошки ображено запитує Фелікс.
- Футболка довга. Мені не буде так соромно перед ним. Ти йдеш?
- Так, я зараз…
Хьонджін підходить до ліжечка та бере Ро на руки, поправляючи шкарпетку на ніжці, яка звисає через те, що той плаче та дригає ногами.
- Ну все, все… Тс-с-с, - він ходить по кімнаті, пританцьовуючи, але Ро й не збирається заспокоюватися, а навпаки кричить ще дужче. - Ну вибач, твої батьки ще ідіоти, вибач, малий.
В дверях з’являється Фелікс та спостерігає за спробами чоловіка заспокоїти малого. Він здогадується, в чому справа, але думає, чи готовий Хьонджін, який після нього навіть ложку не оближе, до купання сина та заміни памперсу.
- Готовий пройти посвяту в батьки? - запитує він, підходячи до комоду.
- Тобто? - все ще танцюючи з плачущим Ро, перепитує Хьонджін, не розуміючи.
Коли Фелікс дістає памперс, Хьонджін зупиняється.
- Може, сам? - з надією в очах він рушає до нього. - Будь ласочка, а я потім його вкладу, поки ти будеш спати.
- Ні, марш.
- Серця в тебе немає.
Вони прямують до ванни, купають Ро та на підставці для пелюшок змінюють йому памперс. Малюк, нарешті, мовчить та з цікавістю спостерігає за татусями, які дуже зосереджено одягають на нього повзунки.
- Дивись, - каже Фелікс, - він усміхається. Дивиться на нас та усміхається.
Хьонджін обіймає Фелікса та усміхається Ро у відповідь, погладжуючи його щічку великим пальцем.
- Такий солоденький, як цукерочка з фруктовою начинкою, - тихо промовляє Фелікс, цілуючи малого в чоло.
- А головне, що вже спокійний. Тиша. Хто б міг подумати, що вона така цінна.
Залишок ночі вони прострибали з Ро на м’ячику, годували його з пляшечки, а коли він заснув, то й самі позасинали на підлозі, вкрившись вологим рушником, яким до того протирали його після купання.
Наступного дня Кріс розривав телефон та вимагав негайно показати йому майбутнього президента США, і він не зупинявся, поки Фелікс не зібрав візочок, вклав туди малого та, дочекавшись Хьонджіна, пішов разом із ним до італійського ресторану на обід.
- Де він? Де? Показуй, - Кріс мало не стрибає в спробах зазирнути до візочка.
- Ось, спить… - Фелік втомлено протирає очі, бо заздрить Ро, він теж би зайву годинку поспав.
- Ти ж мій малесенький, - Кріс робить декілька фотографій та обіймає Фелікса та Хьонджіна по черзі. - Бачу, ніч у вас була весела. Колисати немовля те ще задоволення…
- Сподіваюся, що звикнемо, - каже Хьонджін, зробивши замовлення.
- А куди дінетеся, відмовлятися вже пізно!
- Ми про це навіть не думали, - відповідає Фелікс.
- Хьонджін, я тебе можу відпустити в відпустку по догляду за малим. Оплачувану. Не хвилюйся. Бо я не хочу, аби кола під очима Фелікса набули сатурнівських масштабів.
- Дякую, саме про це й думав поговорити. Неправильно, якщо все звалиться на Фелікса.
Фелікс вдячно киває та бере його за руку. Він не помилився. Хьонджін - справжня друга половинка, яка буде готова розділити з ним абсолютно все. Навіть ручне прання піжами, бо Ро на неї зригнув, коли Фелікс занадто різко його підняв.
- Так і від кого мій племінник? - Кріс радісно плескає долонями, коли офіціант приносить свіжоспечену лазанню, та з зацікавленістю дивиться на Фелікса, в очікуванні відповіді.
- Ми не знаємо, - відповідають обидва та синхронно пожимають плечима.
- Тобто? - Кріс кладе прибори на стіл.
- Як би тобі пояснити… - починає Хьонджін.
- Ми зробили це разом, - закінчує Фелікс.
- Що? - Кріс переводить погляд з одного на іншого, не розуміючи абсолютно нічого.
- Ну… Ми не могли вирішити, хто буде донором, тому… - Хьонджін відкашлюється. - Тому донорами стали обидва.
- Ви…
- Так, - сміється Фелікс.
- Надрочили в одну пробірку, - Кріс закінчує думку та відкидається на спинку стільця. - Як?
- Тобі весь процес детально описати з моменту закриття кабінки в лікарні? - тепер вже хихоче Хьонджін.
- Боже, так кривишся, ніби ми це тобі в тарілку зробили, - ображено каже Фелікс.
Гримаса огиди перекривлює обличчя брата, і він відсуває тарілку, по якій апетитно стікає соус бешамель.
- Поїв, бляха…
Хьонджін з Феліксом заходяться сміхом, і в цей час прокидається Ро, який одразу починає хникати, але Хьонджін це почув та, підтягнувши візочок до себе, дістав ще теплу пляшечку з сумішшю та дав йому, паралельно взад-вперед штовхаючи його, щоб знову заколисати.
- Буде смішно, якщо першим його словом буде мама, - зі сміхом каже Кріс, спостерігаючи за племінником. - Мені здається, що він на Хьонджіна схожий, не ображайся Фелікс.
- Я теж так кажу, але він впертий та каже, що носик мій.
- Якщо буде хоббітом, то точно твій, - один в один повторює Кріс слова чоловіка, коли вони були в пологовому.
- Дуже смішно.
- А ти коли плануєш батьківство? - запитує Хьонджін.
- Яке батьківство. У мене часу немає, щоб з коханкою зустрітися, а ти хочеш батьківство. Ні, це поки що не для мене. Якось потім. Після виборів. Можливо. Тим паче, зараз є Ро. Буду приходити та няньчити його, щоб ви кудись ходили разом.
- Справді? - питають обидва, спалахнувши надією.
- А чому б ні?
- Дякую, - з полегшенням мовить Фелікс. - Думаю, іноді нам треба буде побуди лише вдвох. Я не хочу, щоб щось пішло не так в нашому шлюбі через втому.
- Все буде добре, обіцяю, - каже Хьонджін, цілуючи його. - Я кохаю тебе.
- Я теж тебе кохаю. Здається, вже спить.
Посидівши ще трохи, вони зібралися до дому. Наступні місяці будуть важкими, але вони впораються. Обов’язково.