- владімір владіміравіч, подумайте!
Карапуз човгав на стільці, невдоволено пихтів та, насупившись, сказав:
- Ви мені збрехали! Говорили про те, що ми майже перемогли. А насправді що? Ми стали посміховиськом! Потрібно призаспокоїти хохляцький норов. Брикаються, як неприв’язана коняка. До СВО ми мали обісцяний, побитий нашими пройо… імпульсивними рішеннями, але авторитет! А зараз що? Де він? Помер в окопі під Бахмутом? Захлинувся в Сіверському Донці, коли йому на голову скинули вог з мавіка? Здох, штурмуючи Вугледар? Де? Де він?! - рука тряслась, тримаючи роздрукований на останньому шматку пергаменту напис «Севастополь, шо з їбалом?».
- Я розумію ваш гнів, проте ви повинні приймати рішення, добре їх обдумавши. Холодна голова - запорука успіху.
- Мені байдуже! - пергамент з глухим ляскотом приземлився на стіл, - Я хочу бум-бум тут і зараз!
«Жалюгідно» - подумав ґєрасімов. Хіба картина діда, в очах якого блистять сльози, чия нижня губа трясеться в унісон з руками, а лице набуло виразу чи то ображеної дитини, чи то мавпи, не повинна викликати співчуття? Хоча… Знаючи контекст…
Хотілося провалитися під землю і не вилазити звідти років десять. Як шойгу справлявся з цим істериком? Можливо, подібний наказ звучить узагалі не вперше, а він його якось заспокоював.
Хай там як, а я вже віддав наказ. Передати страх в очах рядових було практично неможливо. У мене й самого жижки трусилися. Керуючий операцією спитав, чи все в мене в порядку з головою.
- Це наказ президента.
- Тільки не кажи, що президент дійсно сказав застосувати ядерну зброю… - тепер і він дивився на мене з острахом.
- Ти думаєш, я не намагався його відговорити?
***
Чорт. Чорт чорт чорт чорт.
Я намагався випити склянку води, та руки мимоволі трусилися, неначе шалені.
- Будь ласка, заспокойтеся…
- Заспокойтеся? Після того, як ядерна ракета не долетіла до Києва майже 500 кілометрів та впала у Бєлгороді ти мені кажеш «заспокойтеся»?!
***
Ця ідея прийшла мені в голову тоді, коли на Бєлгород впала руснява ракета ФАБ-500, яка летіла на Харків. Вже тоді я вирішила написати цей фанфік, але це було у квітні - під кінець навчального року. Три тижні влітку я відпочивала від будь-якого розумового навантаження, в тому числі й читання/писання. Або це просто фолікулярна фаза мого менструального циклу. Що ж, усю овуляторну та лютеїнову фази я буду разом з вами, знущатися над вигаданою руснею (ніби існує інша).