Ти, одинокий протистант.
Свого життя колаборант.
Ти відчайдушно терпиш муки.
Та все ж замкнувся у собі.
Йдучи шляхом, життя науки,
Ти зупинивсь, впустивши руки,
Десь за три кроки до мети.
І на узбіччі, край дороги
Ридаєш тихо від знемоги,
Себе самого зрадив ти…
Ти, добровільно здався ліні,
В байдужості пірнув обійми,
Щоб біль забути на віки.
Ти божеволієш повільно,
Отруєний німою тінню,
Сам відвернувся від мети.
Протри же очі від омани!
Немає в ліні з неба манни,
Байдужість не заповнить пустоти.
Тож підіймись крізь біль, хоч важко.
Так, шлях тернистий й неосяжний.
Не зупиняйся, йди. Живи!
Дана робота, частково є зверненням до себе самого. Так званий копняк самому собі щоб порушити застій що утворився в моїй голові. Дякую що виділили свій час на прочитання. Завжди ваш туманний мінестрель Бардольд Де Вінтервольф