Глава 0. Самотня

Перед очима стоїть поле бою. Всюди кров та трупи. Мене мчиться рятувати мій названий брат. Мій же дід, Монкі Д Гарп стоїть і не розуміє як на мене реагувати. Ну його в цьому я не дуже злюсь, але все ж нотки обіди в мені засіли.

От прибув рудоволосий чоловік, чимось нагадуючи мого брата та маму. Але в нього я відчувала якесь небажання тут бути. Хоча якщо вірити ниткам, то цей чоловік батько мого брата. Але мене рятувати йому нема діла.

От битва людей на яких тату з кістками і черепом в якого є вуса, виділяючи його від інших знаків піратів. На очі потрапляє хлопець, з чорними як смоль, волоссям та такими ж очима. Брат мені про нього розповідав по ден-ден-мушлі. Хлопця звали Портасом Д Ейсом, моїм родичем. Чому він мене рятує я не знаю також.

А от велетенського по розміру чоловіка який вище статичної людини йшла хвиля переймань. От тільки до якої людини були його почуття я не знала, бо з ним я бачусь вперше.

Мій же брат з його копкою рудого волосся з шрамом на обличчі поспішав до мене. От від нього були відчутні хвилі паніки за мене. Поруч з ним був чоловік старше двадцяти карі очі та темне волосся. З під сорочки виглядають татуювання. Хвилювання цього чоловіка було призначене моєму братові. Хмикнувши я продовжила оглядатись.

От вдалі видно доволі свинячу пику ще одного чоловяги. Від нього так і ринуло хвилі веселощів. Своєю силою я прямо таки відчула його гнилу натуру. Раптово запахло якоюсь гнилью чи трупним запахом.

Далі мій погляд зупинився на блондині зі шрамом. 

– Драгон-сан просив передати що цю дитину він ніколи не бачив і навіть не знає, тож і рятувати не збирається…

Більше я нічого не чула. Я звісно знала що мене не врятують, але ти навіть не хочеш мене признавати, хоча я тебе звала. І не раз. І не тільки тебе. Але від мене відмахнулась сім’я. 

Чоловік з косичкою замість бороди тільки на мене і зиркав. Мій же регіт набирав силу.

– Ахахахахаах,- не витримала я і засміялась наче відчайдушним сміхом на весь Маринфорд.

Всі, як і дозорні, так і пірати дивились на мене з якимось враженням. Я ж просто не могла зупинитись. В мене вже почали стікати сльози, які я витерла рукою.На мене дивились як на скажену. 

– Що ти…

– Сенгоку, ви гадали що мого татка сможете вигнати зі своєї хатки тільки за мій рахунок? Ви і справді дурні, -відмовила я старикану.

Мій погляд оглянув всіх навколо. Вони тільки і могли дивитись на мене як на якусь примару. А ні один оно вийшов зі ступору вже мчить до мене.

Вдихнув повітря в всі легені я обмірковувала як до такого докатилась. Єдине що я хотіла це в колі сім’ї прожити до кінця своїх днів. Да навіть не зважаючи на їх безразлічіє до мене я була навіть готова жити мишею в цьому жорстокому світі, але ти тату …

– Ну що турки, я вас нічим не трогала, сиділа собі тихцем в себе на острові. А що взамін? Дозор мене використовує для досягнення своєї тупої цілі, яка з самого початку була провальна. А ви,- я кинула погляд на свої родичів,- просто проігнорували моє існування. І тепер ще батько від мене остаточно відмовився…

Я прямо таки відчувала як всі вони притихли. Люди навколо мене просто перестали дихати. На мене ж накатило якась безразличність до ситуації. Я просто впадала туди звідки може не бути вороття. 

– Якщо ви не хочете приймати мене як за свою, ну що ж хай так і буде.- продовжувала я.- Тоді і я від вас відмовляюсь, тільки не від тебе Кід. Ти назавжди будеш моїм братом.

Мої слова для мого брата стали кулаком по обличчю. 

– Прошу не треба…,- благав він, але я все вирішила.

Взявши всі нитки, крім одної я їх розірвала. На обличчі Ейса, блондина та чоловіка, який поруч з Кідом, накатила біль і вони закричали на все поле бою. Чоловік з вусами та мій дід схватились за сердце. Гнила ж натура впала без тями поруч зі своїми накамами. А рудий чоловік просто дивився кудись в далич.

Хотілось би ще побачити обличчя бабусі та батька, які прямо таки корчились від болю. Але видно не судьба. 

Вставши я почала знімати свої кайдани. Вони гадали, що це мене стримає? Хоча питки, які вони мені робили, не були такими болючими як смуток в моїй груді від самотності. Так я заявляю, що в цьому світі я сама. Ніхто про мене не буде перейматись, крім мами та брата.

Оглянувшись знов все поле боя сверху вниз я рушила до моря. Тільки воно дасть мені те що я прагну.

– Доля мінлива, чи подужаєш ти її? 

Зі ступору вийшли дозорці. Вони мчались в мою сторону.

– Та це не важливо, бо це пусті балачки.

На мене замахуються мечом.

– Почате закінчу, загляну у майбуття.

Біля мене лежать обломки мечей а поруч перелякані очі рядових.

– П’ять тіл спустошених лежать, за що довелось їм життя віддать? Хочеш дізнатись ,хто я чи не казать?

От уже повернув обладнання Сенгоку.

– Спіймати її!

– Перемоги сенсу не несуть. Фортуна мені вкаже точну путь.

–Не треба. НЕ ВБИВАЙ МЕНЕ!!!- кричить один із рядових солдатів.

Твоє життя мені не потрібне на моїх і так окровавленних руках.

– Мені прикро за усе скоєне зло. Можеш судити чи відпустити гріхи. Чи врятувати, вказавши істинний шлях.

-Ви що не можете впіймати одне дівча?- чується від доволі громозкового чоловіка.

Я ні про що не думала. Лише на моїх слідах залишалась кров. Моя кров.

– Хочу побачити світ, яким він є в рідних очах.

Я відчуваю як мій брат мчиться до мене. Але не цього разу, оні-чан. Я лише хочу знайти…

– Ейс, ти як?- питає чоловік з стрижкою ананас в мого брата.

– Тобі честно чи по факту?

– І те і інше.

– Фізично все добре,- він трішки промовчав,- а насправді всередині така пекуча біль та просто НІЧОГО. 

– Завтра настане, насолоджуйся тим що є. Забудь про майбутнє може , не доживеш. Може все марно, світ розвалиться в одну мить.

– Да що тут матінку вашу діється?- питає Боа Хенкок.

– Іш-іш-іш, от би ми знали жінко.- відповів імператриці піратів Гекко Морія.

– Фу-фу-фу, а це стало цікаво. Заради цієї дівки навіть Ло приплив.- промовив сам собі представник шичибукаїв Донкіхот Дохламінго.

– А вам не потрібно до своїх друзів на порятунок, чи хоча б спитати що з ними?- спитав шічібукай Крокодайл в Дракуля Міхуока, Джимбея та Бартоломія Куми.

– …,- промовчав сильніший мечник та пішов до свого друга рудого Шанкса.

– Ти гадаєш, наша присутність їм оце потрібна?- відізвався колишній революціонер Кума.

Джимбей просто промовчав. Йому було вкрай важливо не втрачати наразі місце шичибукая. Тож і до дядька Біловуса йому наразі дорога закрита.

– Віце-адмірале Гарп, що з вами?- з перейманням до свого колишнього наставника спитав адмірал Аокідзі.

– Гарпе, що це за дурня?- а от Сенгоку не зважав на стан свого друга по службі. Йому були потрібні відповіді.

– От  би я знав…

– Але сердце б’ється, а отже життя кипить.

З даними словами я вже підійшла до моря , яке мене не стримулало.

– Бо.

З під морських глибин винирнув морський король. Його чешуя виблискувала на сонці кольором райдуги. Сам же морський король був схожим на дракона з давніх легенд. Він протягнув в щелепі мій солом’яний капелюх.

– Дякую, Бо.

морський король пискнув, в знак вдячності та опустив свою голову. я почала її гладити.

– Ти молодчина Бо.

Я залізна на морського короля. Я вже котрий раз оглянула своїми обсидиановими очима поле битви. На мене дивились всі. Як огидно.

– Я не хотіла нічого робити, але видно в пані Фортуни на мене інші плани. Тож… Я кидаю виклик вам, Морська Варта, яка готова навіть беззахисних використать для своїх цілей, та вам мої родичі. Вам добре жилось без мене. Що ж Тепер я буду жити добре без вас.

Я посміхнулась. Отримайте всі. Ви не випливете сухими з води.

– О, і Шанкс та дядько з вусами,- повернулась я до них,- прийміть мої співчуття, моєї мами, Маргарет, більше немає в живих.

Вони дивились на мене з відчаєм. Натомість біля мене в примарній оболонці появилась мама та всі інші. Вони так і говорили своїм поглядом “Крепись!”. 

– Я помстюсь вам всім за нас. Бувай, Кіде.

Я і Бо вже ниряли коли до мене донеслись слова мого брата:

– Луффі!!!