Я повернувся додому і одразу сів за робочий стіл. Увімкнувши комп’ютер, я з радістю запустив свою улюблену гру - Fallout: New Vegas. Це була моя найулюбленіша частина серії, і я вже кілька разів пройшов її, але завжди повертався і починав заново, кожне нове проходження відрізнялося від попереднього, і це мені надзвичайно подобалося. Так от, коли головне меню гри з’явилося на екрані, раптово почувся дивний шипіння і блок живлення почав іскрити. Я не встиг зреагувати, коли несподівано вдарило струмом, а життя почало покидати моє тіло.
Прокинувшись, я знаходився в незвичному місці, оточеному білизною.
«Отже, я помер,» прокотилася думка у моїй голові. Не так, щоб мені було байдуже - навпаки, я був хвилюватий. Але мені все одно залишилося мало часу, оскільки лікарі виявили у мене рак легенів, і я вже прийняв свою неминучу долю. Але досить про це, я все ще знаходився у цьому незвичному місці і не знав, що робити. Перше що я зробив - оглянув себе. Все моє тіло було напівпрозоре, наче в примари. Навкруги нічого не було, тільки білий туман, і чим дальше тим густіше він ставав.
Раптово перед мною з’явилось повідомлення.
*Завантаження системи. Будь ласка, зачекайте.*
Хвилинку, що це за система? Я що, став героєм якогось ісекаю, і опинусь в якомусь світі? Ну, це краще, ніж просто зникнути чи що там трапляється з душами померлих, чи не так? Добре, здається, що загрузка вже завершилася, зараз подивимося, чи мої думки були правильними.
*Завантаження завершено, є можливість вибору світу.*
Зразу після цього сповіщення перед мною появилось меню з параметрами, і я почав думати где саме хочу опинитися. Присів на… нехай буде на пустоту, і почав згадувати всі відомі мені світи з різних ігор, фільмів, аніме і так далі. Перебуваючи в своїх думках я і не помітив що обстановка почала мінятися, білий туман почав зеленіти, підлога, чи на чому я там сиджу, набула дивного вигляду, чимось він нагадував мікросхеми. Він моїх роздумів мене відволік голос позаду мене:
— Ви тільки подивіться хто тут.
Я старався не рухатись, навіть перестав дихати, хоча схоже мені це не потрібно. Я боявся що незнайомець позаду мене не є Смертю, що прийшла по мою душу. Повільно я почав повертати голову в його сторону, з надією що це буде хто завгодно, лише б не вона. Но на щастя там не було темної сутності в балахоні і з косою, замість нею стояв молодий хлопець, з зеленим волоссям, і з таким же кольором очей. Вдягнутий він в зелений розкішний одяг, що переливається різноманітніми відтінками.
Дивлячись на нього я зміг лише спитати:
— Хто… хто ти? — Видавив я з себе.
— Хто я… — Повторив він, дивлячись кудись в далечінь і через пару секунд перевів погляд на мене, — Я бог ігор, Зейріон.