Хочу як в казці, прокинутись вранці та зрозуміти, що мене приймають любою. Прокинутись з легкістю у голові та робити свої справи… Але ні, такого напевно не буде ніколи, тому що я от який раз прокидаюсь з біллю, таке відчуття ніби вирвали серце, душу, емоції і закусили все це моїм внутрішнім я..
Я підіймаю жалюзі та дивлюсь у вікно, помічаю своє відображення, не знаю, що в моїй голові але раптом, буквально через секунду, я невдоволено кидаюсь до ванної кімнати та розглядаю себе у дзеркалі.
З моїх грудей вибивається на волю слабке «ех…».
Чому? А хіба є відповідь на моє вічне запитання, чому ж я завджи дивлюсь на своє відобрадення і ніколи не бачу себе? А може воно не моє, може це зла відьма так десь у моїй долі написала, що я ніколи не побачу себе? Дурня…
Вічні таблетки, лікарі, старі радянські коридори психічних лікарень де мене сприймають за хвору… Чи це те життя яке мені потрібне? Я легенько беру лезо від бритви і здається, я не закрила двері…
– О, Люці, ти вже проснулась, доброго ранку тобі! – радісно своїм дзвінким голосом проспівала дівчина – Знову бритись? – вона підійшла до мене та обійняла зздаду.
– Угу.
– Хочеш, слідуючий раз на епіляцію підемо разом?
– Угу…
Доволі висока дівчина притиснула мене до себе, так, що спиною я відчувала всі її красоти, від цієї думки мені стало на стільки приємно, що відчувалось ніби всю мою висмоктану вампірами кров замінили на п’янке вино, через це моя рука відпустила лезо, воно впало у раковину з голосним металевим звуком.
– Не роби більше так, моє маленьке щатячко, добре?
– Добре, кохана – тихенько відповіла я.
Вже й не пам’ятаю, що було далі. Я просто весь день тонула у п’янких квіткових ароматах моєї коханої дівчини, я слухала всі її слова та роздивлялась її обличчя.
Може заради неї я весь час жила? Чи все ж заради того, щоб мене так ніжно називали дівчиною я терпіла свою дисфорію до останього? Моє тіло залилось коханням, та вже неважливо заради чого я жила цей день, з нею час пройшов так швидко, що я не помітила як настав вечір. Вже у ліжку я підповзла до тепленької дівчини під ковдру, обійняла її руку та засопіла з надією на те, що завтра я прокинусь вже собою.