The Meaning of Marigolds

— ААААГГГГХХХ!!! — пролунав викрик, надзвичайно розчарованої Пасифіки Нортвест у збіса дорогу подушку.

— У тебе все гаразд, Пасифіко? — занепокоєно спитав голос, що долинав із кухні. Мейбл Пайнс пройшла до дверної рами, борошно й цукор запорошили її рожевий фартух, довге каштанове волосся, заплетене в косу, крутилося під її метушливими пальцями.

— Ні, мені потрібен кекс, — роздратовано відповіла Пасифіка, згорнувшись на дивані в їхній розкішній квартирі. Мейбл м’яко усміхнулася й підійшла до дівчини.

— Я щойно поставила їх у духовку, тобі доведеться ще трохи почекати. — коли Пасифіка застогнала, Мейбл закотила очі. — Так, я знаю, нестерпно чекати, поки спечеться домашній кекс, зроблений з любов’ю твоєю нареченою в дорогих апартаментах із розкішшю повсюдно. Бідолашна, — Мейбл цокнула язиком. — А якщо серйозно, що сталося? — запитала вона.

— Я не можу правильно підібрати квіти. Щоразу, коли пропоную комбінацію рослин, які б добре поєднувалися, флорист каже: «О, одна з них означає недовіру» або «Ця сполука означає, що Ви думаєте, що цей шлюб затухне й помре». Очевидно, що я так не думаю! — вона поклала голову Мейбл на коліна. — Ти набагато краще розбираєшся у мові квітів, але й без цього багато працюєш, тому я хочу зробити це для тебе.

Мейбл зітхнула. 

— Тобі потрібна основна квітка?

— Так, — швидко відповіла Пасифіка, підводячись на руках, зі щиросердним поглядом. —  Дуже потрібна.

Мейбл хихикнула. 

— Дай мені кілька днів, тоді поговоримо, — дівчина підвелася й поклала руки на стегна. — Піду обирати глазур і начинку для кексів. Ти купуєш забагато! Я мушу весь час пекти, щоб цього добра стало хоча б трохи менше! — Вона розсміялася, повертаючись на кухню.

— У цьому й суть.

<~>

Пасифіка й Мейбл повернулися до своєї квартири, усе в їхніх тілах випромінювало смуток. Пасифіка зітхнула, прилаштовуючись на дивані.

— Мені так шкода Діппера, — сумно сказала вона. — Я навіть не можу уявити, як це… — дівчина замовкла та подивилася на Мейбл, одягнену в чорний светр, й здригнулася.

— Так. — Мейбл погодилася. — Він мій брат-близнюк! Він не повинен бути таким сумним! — Вона плюхнулася на диван поруч зі своїми розкиданими розрахунками й поклала голову на плече коханої.

Пасифіка подивилася вниз і побачила руки Мейбл, що тремтіли під чорною спідницею, а також її опущені очі.

— Білл і Діппер мали б одружитися так само, як і ми, — сказала Мейбл, і у її очах з’явилися сльози. — Чесно кажучи, вони були настільки солодкою парочкою, що було огидно бути поруч з ними. Хоча, думаю, ми були не набагато кращими. — Сказала вона з хрипким сміхом. — Вони не заслужили на те, щоб бути розлученими долею крізь увесь Всесвіт. 

Пасифіка теж сумно усміхнулася. 

— Так, не заслужили. Я впевнена, що вони вже були б одружені – Білл не такий безладний, як я, коли справа стосується таких речей. Дивно, адже він прямо-таки був демоном.

Мейбл востаннє шморгнула й підвелася. 

— Ходімо, — сказала вона Пасифіці, поклавши одну руку собі на стегно, а іншу простягнувши до неї. — Я покажу тобі квіти.

<~>

Пасифіка хрипіла, піднімаючись на вкритий лісом пагорб. Дерева навколо були гарного зеленого кольору, і крізь їхнє листя пробивалося світло. 

— Мейбс, нумо я щось візьму? — вона задихалася, показуючи на руки дівчини, що були зайняті ковдрою й великим кошиком.

— Це дуже мило з твого боку, люба, але… — Мейбл переклала все в одну руку й показала на виснажену Пасифіку, а потім на себе, цілком здорову, лише трохи спітнілу, — гадаю, я в порядку. І в будь-якому разі, ми на місці. — Вона пройшла повз чагарники й зникла з поля зору. Пасифіка глибоко зітхнула й пішла слідом.

Дівчина вийшла на невелику, освітлену сонцем, наповнену помаранчевими квітами галявину. Поляна мала майже ідеальну круглу форму й була оточена характерними для Ґравіті Фолз соснами. До речі, про сосни: Мейбл стояла в центрі галявини, влаштовуючи пікнік на ковдрі. Побачивши, що Пасифіка дивиться, Мейбл усміхнулась і покликала її до себе.

— Це те, що я хотіла тобі показати, — сказала вона, махнувши рукою на рослини, що оточували їх. — Це мої улюблені квіти – чорнобривці.

Пасифіка теж усміхнулася. Усмішка Мейбл була заразливою – це була одна з безлічі речей, які вона в ній любила. 

— Що вони означають? — запитала юнка.

— Вікторіанською мовою квітів вони символізуть горе й біль. — Мейбл пояснила по суті. Побачивши здивоване обличчя Пасифіки,  додала: — Але це не те тлумачення, якому я надаю перевагу. Бачиш, якого вони жовтогарячого кольору? — Пасифіка кивнула, дивлячись на квіти, а Мейбл продовжила, — вони уособлюють сонце й означають силу, міць і світло, що живе всередині людини. Як і ти, — мовила, зриваючи квітку і заплітаючи її у волосся коханої. — Раніше ти була злою, але погнянь на себе зараз! — Пасифіка почервоніла.

— Проте це теж не моє улюблене значення, — сказала Мейбл. — Моє улюблене значення не ґрунтується на серйозних джерелах – це моя власна інтерпретація. Я думаю, що чорнобривці уособлюють життя. У мексиканській культурі вважається, що ці квіти притягують душі померлих до приготованих для них місць. У інших інтерпретаціях чорнобривці означають скорботу, біль, силу, владу й світло. Якщо взяти все це до уваги, то це звучить дещо схоже на життя, розумієш?

Вони сіли, спершись на руки. 

— Саме так. Дякую за основу!

Мейбл хихикнула. 

— Весілля не мусить бути екстравагантним, яким ти його плануєш! Єдині люди, яких хвилює, наскільки вражаючим воно буде – твої батьки, із якими ми більше не спілкуємося, і… більше ніхто, гадаю. ТИ ТУТ! — раптом вигукнула Мейбл, вказуючи на жовто-чорного метелика. — МІСТЕР МЕТЕЛИК! КОГО ТИ ЛЮБИШ?

Метелик нічого не відповів, він просто змахнув своїми трикутними крильцями і сів на одну з сосен.

— Бачиш? — радісно запитала Мейбл. — Метелик розповів нам щось на мові метеликів (я так думаю), але він не літає навколо, намагаючись розповісти про це всім! Будьмо метеликом.

Пасифіка розсміялася. 

— Я зрозуміла. Нічого занадто екстравагантного.

Мейбл усміхнулася. 

— Так. Гадаю, гостям це сподобається. Разом з кухнею, а також з тим, що дідусь Стен буде присутній, і все таке. — Вони уявили собі подальший хаос і здригнулися.

Пасифіка скривилася. 

— …Це, мабуть, на краще.

Пара залишилася на ковдрі, сміючись та теревенячи, доки не сіло сонце.

<~>

Глибоко в лісі, далеко від щасливої пари, зустрілися три метелики й поділилися м’яким світлом, яке струменіло від їхніх крил.