Розділ 3

Чоловік стояв та розглядував всіх хто йде, шукаючи дочку. Саша тим часом, стала як викопана.

— Саш, щось сталося?

В голові мільйон ідей, що можна обійти, і чи побачив він її. Але вона зрозуміла, не побачить сьогодні, чекатиме завтра. Розмови не уникнути. Але постає друга проблема, куди подіти Леру? 

— Почекай мене недалеко від воріт.

— Окей, все точно нормально?

— Так.

І Саша попрямувала до батька, який дивися на неї, і його лице стало ще більш зверхнім. 

— Що ти тут робиш?

— І тобі, доць привіт, — він знову поглянув навколо,  перевіряючи скільки людей навкруги, а в очах за шкірку веде її додому. — І куди ви з матір’ю змились?

— Ми пішли, — як же старанно вона контролювала голос, намагаючись дивитись байдуже, так як він.

— Надовго? 

— Назавжди.

У відповідь тільки зневажливий сміх.

— Ти віриш що вона на це спроможна? Вертайтесь сьогодні і скандалу не буде.

Саша вже розвернулась, як батько вхопив її за руку, повертаючи назад, обличчям до себе. 

— Ти почула мене?

В секунду поряд з’явилась ще одна постать, Лера взяла Сашу за руку, і відтягнула до себе.

— Пішли, в нас автобус.

— Я найду вас, а потім поговоримо по іншому.

Він оглянув Леру, скривився, сплюнув на асфальт та пішов геть. 

Сашу злегка трясло, вона знала, що зараз візьме себе в руки, але не в цю секунду. Вона невимушено сильніше стиснута руку однокласниці, і намагалась вирівняти дихання. Її ніхто не підганяв. Лера теж злякалася, але не чоловіка, а того, як він говорив з Сашою, те що дозволяв собі. Всієї розмови вона не чула, але те що цей тип повне лайно, відчула відразу. Вона легенько, потягнула від дороги їх, і нахилилась, намагаючись спіймати погляд знайомої.

— Усе в порядку? 

— Так.

— Це хто був?

— Батько.

Більше запитань не було. Саша відпустила руку та попрямувала у бік зупинки. Вона шкодувала, що Лера побачила найгіршу сторону її життя. Батько був мерзенною плямою, яка ніяк не могла відмитися. Зустріч з ним відчувалася, ніби тебе змішалися з брудом. Вони з мамою пішли, а він навіть не зрозумів своєї помилки, продовжував тероризувати їх. 

Чекаючи автобуса, Саша відчувала, що Лера хоче запитати щось, тому почала перша.

— Що ти чула?

— Майже нічого, я підійшла бо він схватив тебе, а я насилля не підтримую, — занадто чесна відповідь.

— Але майже, це не нічого, — Саша починала злитися з пустого місця, це все зустріч з ним.

— Я не буду лізти до тебе з питаннями. Це твоє життя, ти не повинна мені нічого пояснювати. 

Після цих слів стало трішки легше. Вона нарешті поглянула на однокласницю, а та дивилась на неї. Зелені очі справді заспокоювали.

— Дякую.

У відповідь та ж легка посмішка, як і зранку.

В ту ж мить приїхав двадцять шостий. Дівчата сіли, тримаючи книги. Перший раз Саші не хотілось мовчати біля когось.

— Ти класно граєш на гітарі.

— Ти за те відео в інсті?

— Мелодія заспокійлива, хоч місцями було різко, — Саша пригадувала звучання електрогітари.

— Дякую, — ще одна посмішка. — Це одна з мої улюблених пісень.

— А що за пісня? 

Лера дістала телефон та почала шукати.

— Дай свої навушники, через мої вдвох не послухаєш. 

Вийнявши клубок дротів, які, як точно пам’ятала Саша, обережно поклала в карман, і протягнула їх дівчині. За мить, розпутавши, та встромивши у телефон, Лера протягнула один, а інший одягнута сама. Повторивши її дії, перші секунди знайомий перебір, в точності так як грала Лера, а далі Саша здається покинула в інший світ.

Such a lonely day and it’s mine

The most loneliest day of my life

Such a lonely day, should be banned

It’s a day that I can’t stand

В середині все кричало, пісня була сумна, і одночасно з такою енегіїю.

And if you go, I wanna go with you

And if you die, I wanna die with you

Take your hand and walk away

Коли закінчилась пісня, Саша поглянула на дівчину, не в змозі дати якусь реакцію. В її голові постійно повторювалось: на повтор, ще раз.

— Можливо, ще раз послухаєм?

У відповідь кивок. І гітарні перебої звучали всю дорогу. Від пісні ставало все спокійніше, майже так же, як і від зелених очей, з якими Саша періодично зіштовхувалась. 

Ледь не проґавивши свою зупинку, дівчата вибігли в останню секунду. 

—Я раніше була тут. Мабуть коли мала гуляла з дітьми.

Ми підходили все ближче до будинку.

— А чому ти тут не навчаєшся? Повинна же бути школа недалеко.

— Навчалась, але обставини змусили перевестись.

Тепер Саша відчула, що розпитувати краще не потрібно. Ні разу за розповідями Лери, однокласникам, не чула чіткої відповіді на це питання. 

— Ось і під’їзд. 

— Далі не потрібно?

— Та ні, ліфт працює, якось доїду. 

Повисла незручна тиша, як люди взагалі комунікують, крутилось в голові у Саші. І тут слова самі знаходяться.

— Скинеш мені пісню, яку ми слухали?

— Звісно, — Лера знову посміхнулась, здається вона тільки рада, розділити свій музичний смак з однокласницею. 

— Бувай тоді, — Саша відкрила важкі двері одною руках, оскільки в іншій був важкий пакет.

— До завтра.

Повертаючись в квартиру, Саша вирішила не розповідати мамі про зустріч з батьком, поки насолоджуватися тим що в них є. 

В квартирі поки нікого не було, тому переодягнувшись дівчина вирішила оглянути квартиру повністю. Дерев’яні шкали в яких було купа книг та дивний сервіз, килим який висів у вітальні з давніх часів, найбільше їй подобалась кухня. 

Невеликий диванчик у кутку, біля нього стіл, а на дивані кіт. Як вона раніше його не помітила. Обережно підсіла і протягнула руку, щоб кіт зміг понюхати кінчики пальців.

— Привіт, маленький, я твоя нова сусідка.

Кіт тільки повернув голову, не надто радий що його тривожать. Саша ж посміхнулась такій поведінці, міцний горішок значить. Понад піджала ноги, які торкалися зеленої плитки, і дивилась у вікно. Вже майже четверта, в цей час сонце опускалось до горизонту. Останні теплі промені освічували приміщення. Холодильник, на якому була купа магнітиків, плиту на якій стояв чайник з полуничним візерунком. Саша насолоджувалась цим моментом, як на телефон прийшло сповіщення. 

«Нове повідомлення від Лерок»

Лерок: Lonely day — System of the down 

Саша: Дякую

Лерок: нормально піднялась?

Саша: Так.

Вона подумала ще секунду і  додала.

Саша: Дякую за допомогу.

Лерок: та нема за що) 

Чомусь не хотілось зупиняти розмову, тому в хід пішла важка артилерія. Саша сфотографувала котика, намагаючись максимально не потурбувати його, і так нахилилась, що впала під стіл. Не підіймаючись вона надіслала фото, подивилась на кота, який примружено спостерігав за нею. Відповідь не змусила себе чекати. 

Лерок: який милий! як звати?

Саша: Не знаю ще, тільки побачила його в квартирі.

Лерок: руді коти такі класні! в мене теж є кицька

Менше чим через хвилину, прийшло фото. Лера тримала чорну кішку, стоячи навпроти дзеркала. Позаду був стіл завалений шкільними книгами, гітара біля стіни, а на дзеркалі купа наліпок.

Саша: Милі) 

Лерок: це Чорниця

Саша хотіла була щось відповісти, як почула що вхідні двері відкриваються, жінки повернулися з роботи. Кіт в секунду підірвався і побіг до них. Дівчина тільки зараз зрозуміла, що досі лежить долі, тому намагалась піднятися скоріше. 

— Саш, ти чого там?

— Впала, — стало трішки ніяково.

— Ти з Рижиком познайомилась?

Тьотя Люба, поставила пакети, з яких виднілась їжа, і підняла кота, який кружляв навколо неї колами.

Мама обійняла дочку, і почала розпитувати про самопочуття. Загалом вечір був приємний, вони готували вечерю, а Саша сиділа і намагалась подружилися з Рижиком. Розмовляли про минувший день, плани на завтра, тьотя Люба раз за разом розповідала смішні історії з життя. Так ніхто і не помітив, як прийшов вечір. 

Саша швидко виконала домашню, та взяла телефон, відкриваючи останній чат.

Саша: Рижик

Лерок: оригінально)