11.04.2010
Дівчину на ім’я Аделіна, з відомого дому французьких аристократів, викрав відомий серійний вбивця — Червоний хрест. Кажуть, його неможливо викрити. Якщо він поклав око на свою майбутню жертву, то її вже не врятувати. Її батьки, не витримавши горя від втрати єдиної дитини, померли від зупинки серця.
Так було написано в місцевій газеті, але що ж сталося насправді? Скільки ж болі, сліз та крові в цих рядках?
Адель прокинулася на холодній підлозі, повітря було вологим, а кожна часточка тіла боліла. Дівчина піднялася на ноги та озирнулася: навколо неї були великі, довгі, старі, зроблені з кам’яної цегли, стіни, покриті мохом та пліснявою. За декілька секунд дівчина зрозуміла, що вона знаходиться в глибокому колодязі, де її ніхто ніколи і нізащо не знайде, а найближчий вихід звідти десь високо вгорі.
«Де я?» — запитала вона у порожнечі, що оточувала її. Паніка. Панна почала намагатися вилізти з колодязя. У неї навіть виходило піднятися на два метри, але кожен раз падаючи вона відчувала неймовірний біль. Вона завжди була фізично та психологічно сильною, хоч і дитиною аристократії.
Пройшло 20 хвилин. А руки дівчини все більше і більше опускалися, вона кожен раз вставала, залазила по виступаючим цеглинам на декілька метрів і падала. Колодязь був десь 5×5 метри, тому вона з легкістю могла сісти. В якийсь момент Аделіна сіла на неприємну, холодну і вологу підлогу, яка наче давала зрозуміти дівчині, що тепер виходу немає, та, притуливши лице до колін, почала гірко плакати.
Панна згадала останні моменти в своєму затишному будинку: як їла смачну їжу, сиділа в телефоні, сварилася з батьками, ходила в школу та жила звичайним, можна сказати нудним, життям. Все це тривало рівно до одного моменту - коли вони знайшли мітку серійного вбивці у себе під дверима. Наче смерть, що стукала їм у двері, вони побачили у себе на порозі хрест, що був намальований людською кров’ю, а це мало лише одне значення – червоний хрест обрав жертву з цього будинку і оскільки в домівці жила тільки їх сім’я було очевидно, що це хтось з них.
Зараз дівчина проклинає себе за те, що не захотіла поїхати разом з батьками до іншого будинку, а вирішила бути «сильною» та «незламною». Саме тому тепер вона, слаба та зламана, сидить у якомусь колодязі невідомо де. Було зрозуміло, що туди її привів саме червоний хрест, хоча останнє що вона пам’ятає - це як, по старій сімейній традиції, помолилася, щоб щастило у справах та пішла спати. Вірогідно, саме вночі її викрали.
Від стресу та без сил вона, в сидячому положенні, заснула, бажаючи тільки, щоб це був лише поганий сон.
Прокинулася вона швидко, хоча досі не знала котра зараз година, але над колодязем вже світило сонце. Її пробудження відбулося через те, що біля неї впав невеликий пакет з їжею, було чудово зрозуміло, що маніяк чомусь попіклувався про неї, але чому? Роздуми на цю тему разом з їжею та невдалі спроби вилізти з колодязя у Аделі зайняли майже весь день, нічого цікавого.
Пройшов десь місяць. Кожен день був нуднішим за інший, кожен день їй давали їжу та воду, але мінімум. Все, що вона робила - намагалася вилізти з колодязя, спала та їла. Її внутрішнє світло було все слабіше і слабіше, а сили з кожним днем покидали її тіло, наче нестримні метелики, що вилітали з рук.
Розуміння, що вона помирає, але чому? Вона їсть, п’є та все ще дихає, але чомусь її руки наче нитки, а кістки видно при мінімальному русі. Наче в голові Аделі сидить паразит, що їсть її зсередини. У неї вже не було сил на емоції чи рухи, вона просто весь час сиділа на місці та періодично з її німих очей, що більше не передавали емоцій, витікали сльози. Дівчина сумувала за минулим, за батьками, за собакою, за своїм життям.
На наступний день все продовжилося, з її рота почала поступова капати кров прямо на підлогу.
Пройшов ще день, дівчина лежала в калюжі крові, вона не відчувала ніг та рук, Аделі була наче на межі життя, однак, зробивши перший крок у безодню темряви - смерті, вона все ще була у свідомості.
У, як здавалося дівчині, останній день її життя, Ліна побачила як зверху впала невеличка, неймовірно гарна каблучка: рубін зверху, наче застигла кров, з якої зробили камінь, а під ним - золоте обрамлення все це віяло розкішшю, наче відлуння минулого життя дівчини, до того, як почалося це пекло. Воно так і манило її, — «Хай мені і буде це коштувати життя, але я заберу його».
Дівчина залита кров’ю, повільно, з великими зусиллями, поповзла до кільця. Це зайняло в неї більше п’яти хвилин, але все що вона бачила - ціль, перешкоди були лише тимчасовими.
Біль. Роздерши коліна в кров об не рівну підлогу, Ліна була з кожним кроком все ближче і ближче до персня.
Декілька секунд і дівчина схопила кільце, надівши його. Вона відчула дивну силу в тілі і в ту ж мить перед нею з’явилося дивне червоне літаюче створіння з крилами наче у комахи, але воно мало гуманоїдну форму тіла. Створіння було з закритими очима та наче робило великий уклін.
— Вітаю шановна, я була призначена вашим квамі, мене звати Мах, вам достатньо лише сказати «Мах, підніми криваві крила!