Виходячи з ванної кімнати Джісок люто проклинає вчорашнього себе за те, що знову повівся на вмовляння Синміна пропустити по «одному келиху соджу». Ага, як же.
Пити с Синміном добре, коли в компанії багато людей. Тільки тоді цей лис із шилом в сраці просто не встигає слідкувати за всіма й нишком підливати більше рідини в стакани, або підштрикувати когось та брати на слабо. На останні способи часто ведеться Гоніль, проте це діє тільки на початку, доки його не зупиняє Чонсу - найбільш розсудлива людина в їхньому товаристві.
Стає трохи легше,коли О сильно напивається. Він переключає всю свою увагу на одну конкретну людину, яку вибирає в рандомний тик пальця і поки хлопець зайнятий своєю новою жертвою, решта тихо розбрідається додому.
Проте, ні одна пиятка з О один на один не закінчується нічим хорошим. І саме Джісок постійно на них погоджується й кожен раз на наступний день про це шкодує. Але продовжує наступати на ті ж граблі.
Він навіть не пам’ятає, як дійшов додому вчора.
Вони сиділи в тій пошарпаній забігайлівці пані Ан біля дому Синміна. Не звертаючи увагу на вигляд приміщення їжа там відмінна, тому вона доволі популярна у людей з того району і будівельників, що займаються новобудівлею неподалік.
Здається, після шостої пляшки вони розбили комусь телефон. Завдяки пані Ан, яка добре знала і Синміна, і Джісока, що були майже постійними відвідувачами, виклику поліції вдалося уникнути, але відшкодувати завданої шкоди все ж довелося.
Джісок протягнувся до гаманця.
Трясця.
Тепер щоб прожити цей місяць йому доведеться або харчуватися святим духом й сподіватися на краще, або сидіти за планшетом вдень та вночі над замовленнями, споживаючи лише декілька енергетиків за добу і молитися за цілісність свого шлунка. Ні один з варіантів його не влаштовують, але виходу в нього немає.
Джісок не поспішаючи плентає до кухні. Наливає воду в найбільшу склянку, яка є в його квартирі, ледь не до самого краю й великими жадібними ковтками п’є, проливаючи на підборіддя. Вода змиває собою гидкий гіркий присмак похмілля, торкається пальцями сухих стінок горла й обволікає прохолодою ниючий від великої кількості алкоголю шлунок. На хвилину хлопець знову відчуває себе живим.
Про таблетку від голови Квак згадує лише на останніх краплях, тому набирає нову склянку й тягнеться до верхньої полиці біля вікна за аптечкою. Хоч ту маленьку коробочку з парацетамолом, перекисом водню і якимись таблетками від голови, назви яких він навіть не пам’ятає, складно назвати цілісною аптечкою, але Джісок гордо величає її так, бо власноруч намалював на ній великий червоний хрестик акриловою фарбою, коли тільки заїхав у цю квартиру. Від тоді склад цієї аптечки так і не змінювався навіть на один пластир, чим Джісок, хай зовсім невиправдано, але пишається.
Заглядати в холодильник сенсу немає, там не було їжі вже декілька днів, тому хлопець повертається в кімнату. Його нудить, проте закинути щось у шлунок потрібно, бо здається, ще трохи й він переварить сам себе.
Спинка чорного оббивного стільця закинута давно забутим там одягом. Джісок не дуже напружується й бере те, що лежить поверх - якесь бліде рожеве гуді й чорні широкі шорти, які взагалі не його. Здається, він позичив їх у Чонсу ще того року.
Відчинивши двері, Джісока знов занудило - в ніс вдарив огидний різкий запах смаженої риби. Здається, цей запах поширився на цілий поверх, і добре, якщо тільки на один, бо куди б Джісок не пішов всюди смерділо однаково. Проте, біля дверей пожежних сходів сморід став ще нестерпнішим.
Невже там хтось додумався щось смажити?
- Який бовдур смажить тут рибу? - тихо спитав Квак, відчиняючи пожежні двері. Відповіді він не очікував, це було скоріш риторичне питання, однак, через мить почув тихе шарудіння поверхом нижче й слова:
- Сам ти бовдур. - в голові чується образа, - Зараз слушний час для рибки на грилі. Навіть погода сьогодні прекрасна.
Хлопець скептично витріщився на сіре небо, що ось-ось розплачеться. Так, погода прекрасна..
- На пожежних сходах?
- На пожежних сходах. - Джісок не бачить власника голоса, проте точно впевнений, що той кивнув.
Квак повільно спускається сходами, прямуючи до голоса. Скоріше за все, це чоловік приблизно його віку або навіть молодше, принаймні, ніжний тембр співрозмовника змушує так думати.
Очі чіпляються за рожеві пасма, що визирали з-під темних каштанових. Після погляд зачепився за жовті шпильки-квіточки, які утримували неслухняне падаюче волосся на скронях.
Джісок зустрівся поглядом з карими очима, які також роздивлялися нового знайомого.
Очі Джуйона розширилися й заблищали, натикнувшись на волосся Джісока. На такого ж кольору волосся, як і в нього. Можливо, ви скажете, що тут такого, багато людей фарбуються в однакові кольори, проте, їх волося було пофарбоване не тільки в однаковий колір, але й в тому самому місці. Джуйон в такі збіги обставин не вірить, тому в голові для себе вирішив, що перед ним стоїть його майбутній друг. Друг, що наче застигнув на середині сходин, не вирішуючись підійти й дивлячись на нього, як на дивака якогось.
Ще який час хлопці мовчки дивляться один на одного, поки Джуйон не піднімає руку, протягнувши рибину нанизану на одну паличку для їжі, тим часом другою хлопець безрезультатно намагався перевернути решту залишившихся на грилі.
- Будеш?
Джісока нудить від одного запаху і він точно впевнений: або його знудить одразу після того як він її з’їсть, або через годину-дві шлунок йому про це нагадає.
- Так, дякую. - його рука тягнеться до риби з червоними й чорними плямами. Біля гриля на підлозі стояли невеличкі баночки зі спеціями - чорний мелений перець, паприка, червоний перець, каррі й ще якісь спеції на які він не звернув уваги.
Джісок повернув погляд на рибу в руці. Чогось він абсолютно впевнений, що в неї додали всі спеції, що знаходилися поряд.
На смак ще гірше, ніж на вигляд. Хай вже надлишок спецій перетерпіти можна, але туди, здається, висипали цілу ложку солі, якщо не більше.
- Скільки солі ти сюди додав? - Джісок кривиться від огидного смаку, проте продовжує жувати.
- Мм.. Може, три чи чотири щіпки солі. - Джуйон задумливо стукає себе по нижній губі кінчиком пальця, роздивляючись щось дуже далеке в похмурому небі. - А що? Настільки добре вийшло? Хочеш вивідати в мене рецепт? - гордість так і ллється. Аж хочеться зсушити цей струмок.
Втім, Джісоку навіть не довелося нічого робити, ще до того, як закінчити фразу, хлопець вже протягнувся до гриля. Засунув добрий шматок у рот, Джісоку здалося, що той намагався відтворити на своєму обличчі якусь картину - він то червонів, то білів, то зеленів.
Звісно, це просто жарти, але вирази обличчя страждаючого хлопця змусили Квака повеселитися.
- Иих, - тяжко стоне Джуйон після випитої пляшки води, що, на щастя, стояла біля нього. - Добре, може це й не витвір мистецтва, але все не так погано.
- Ну, їсти можна, й на те добре. - Не добре, вони обидва прекрасно знали, що все дуже погано, проте разом вирішили замовчати це.
Ще якийсь час на пожежних сходах запанувала заспокійлива тиша. Джісок сидів на другій сходинці, розглядав похмуре небо й через звуки шипіння на грилі намагався вслухатися в тихі далекі звуки грому, що вже стрімко наближався до них.
На мить стало комфортно. Не завжди видається можливість, хоч на декілька годин відокремитись від світу в своїй окремій бульбашці, а тут, хай і потрапив він сюди випадково, панує почуття розслабленості й спокою.
Джісок перевів погляд на хлопця. Той, здається, навіть не звертав на нього уваги, зосереджено перевертаючи рибу. Проте, наче відчувши чужий погляд, підняв очі й посміхнувшись, спитав його ім’я.
- Квак Джісок. - хлопець трохи підвівся, щоб потиснути тому руку. У відповідь йому протягнули руку, ледь не перевернув при цьому гриль, але той навіть і не помітив цього.
- Я Лі Джуйон. - кивок, наче кажучи «Приємно познайомитись», Джісок дзеркально відтворює його жест.
- Ти нещодавно переїхав? Я тебе до цього тут не бачив. - Ну звісно, він би точно помітив такого дивака.
- Ну, не так давно, - знизує плечима, - тижня три, може. Та і взагалі-то ми бачилися.
В очах Джісока з’являється німе питання. Коли це? Може, у нього і не така хороша пам’ять на обличчя, проте Квак би точно запам’ятав Джуйона.
Мабуть, всі потуги розумових процесів в його голові відобразилися на обличчі, бо Лі, ховаючи усмішку, уточнив:
- Цієї ночі. Ти ломився в мої двері, кажучи, що це твоя квартира. - Джуйон таки не стримав сміх, і вже у відкриту насміхався. - Довелося довести тебе до твоєї квартири, щоб ти не виламав мені двері і не розбудив ще більше людей.
Ну звісно. Вони зустрілися, коли він був п’яний всмерть, у найганебнішому його стані, який він не хотів би показувати нікому зі своїх знайомих.
Джісоку хочеться долонею проломити собі обличчя. Закритися в квартирі і не виходити звідти місяць або два. А краще загалі ніколи.
- Оо, в тебе вуха почервоніли. - вже відкрито знущається Лі, прикриваючи однією рукою губи, розтягнуті в посмішці. - Вчора ти не був таким сором’язливим.
Хочеться провалитися під землю, а ще більше закопати з собою Лі Джуйона, який зараз бісить його не меньше, ніж він сам.
Хоча, незважаючи на знущання хлопця, той не викликав поліцію, а навпаки великодушно провів його до квартири, чому він безмежно вдячний.
В якомусь сенсі Кваку щастить запобігати серйозних ситуацій з понесеннями відповідальності за свої тупі вчинки в алкогольному стані. Взяти хоча б історію, коли він ще жив у гуртожитку. Джісок тоді йшов з вечірки одногрупника далеко за комендантську годину й переплутавши будівлі, вліз у вікно сусіднього будинку до квартири якоїсь бабусі. На щастя, хоч бабуся й викликала поліцію і він просидів у відділку майже дві доби, її вдалося вмовити не писати на нього заяву.
- Дякую. - очі в формі півмісяця, що мить тому дивилися на нього сміючись, округлилися від здивування. Квак трохи повагався. - Ну, що проводив мене до квартири.
Джуйон, поблажливо усміхнувшись, помахав на нього рукою й хотів щось сказати, проте поверхом нижче залунало гучне «Лі Джуйон!», та й так зле, що навіть Джісок почував себе винним в чомусь.
Хлопець, до якого й було це сердите звернення, на мить завмер, тривожно знизав плечима й поспіхом почав згрібати все добро, яке встиг розставити під час свого перебування на сходах.
- Допомагай, чого стоїш?! - пошепки примудрився кричати той, поки знизу лунали швидкі кроки. - Давай!
Не розуміючи, що зараз відбувається, Джісок просто дотримувався інструкцій, які йому давав нервовий Джуйон. Спершу потрібно було зібрати всі баночки зі спеціями, які валялися ледь не по всім куткам, пляшки з-під води й невеликий рюкзак. Джуйон тим часом закинув свою кофту зверху на димуючий гриль, разом зі рибою, що там смажилась, взяв його по обидва боки за невеличкі ручки і швидко побіг по сходах вгору, віддавши Кваку команду «За мною».
На шостому поверсі вони повернули у під’їзд. Джісок чесно намагався якомога тихіше закрити за ними пожежні двері, але іржаві залізяки, які змащують раз, а то і два на рік, гучно й протяжно заскрипіли. Джуйон роздратовано шикнув на нього і пришвидшив крок. І прямував він до… Квартири Квака?
- Чекай, куди ми йдемо?
- До тебе. - сказав так, наче це очевидно.
- Чому до мене? Чому ми взагалі тікаємо? - він поспіхом набрав цифри на кодовому замку, двері відчинилися і Джуйон проштовхнув хлопця всередину.
Тільки коли двері за ними тихо клацнули Лі полегшено зітхнув. Зповз вниз, спираючись на них і тихо поставивши гриль на підлогу, напівпошепки заговорив:
- Пані Пак мене вб’є, якщо піймає. - він обережно подивився у вічко, проте, нікого там не знайшовши, роззувся й по-господарськи пройшов вглиб коридору. - А якщо не вб’є, то дасть мені по горіхах і випне з квартири.
- Через те, що ти смажив на грилі в будівлі? - кивок. - Тоді чому тобі просто не робити це на вулиці? Там весь під’їзд просмердів рибою, вдихнути нема чим.
- Серйозно?! Чому ти раніше мені про це не сказав? - схоже він і не намагається подумати про свої дії.. - Я то думав, що в цей раз на пожежних сходах вона мене не знайде. - пробубонів той собі під ніс й з гуркітом впав на стілець біля дверного проходу.
- Тобто, тебе вже ловили? - спитав Джісок відкриваючи навстіж вікна на кухні. Думає, що потім треба ще відкрити вікна в кімнаті. Від їхнього одягу тхне смаженим, а від гриля, так і залишеного в коридорі, запах швидко поширився вглиб його маленької квартири. Хлопець знов повернувся до вхідних дверей, щоб залишити гриль на підвіконні біля відкритого вікна. Замість рушника під нього підстелив так зручно забуту в тому ж коридорі кофту Джуйона.
- Так, два тижня тому, коли я в перший раз смажив кальмара в своїй квартирі. - видавивши зніяковіле «хехе», додав: - Тоді ще пожежна тривога була.
Так це він той бовдур, ну авжеж. Тоді Квак проклинав все і всіх на цілому світі, а особливо винного в цій тривозі. До його дедлайну залишився один день, тоді як він намалював лише три горизонтальні лінії.
Ну добре, він трохи применшив, ліній було чотири.
Якщо без жартів, то той день був для нього суцільним пеклом, починаючи від того, як вони майже годину сиділи на подвір’ї під пекучим сонцем, чекаючи доки приїде пожежна, й закінчуючи тим, що він до світанку сидів за замовленням, зробивши свою поставу схожою на знак питання, ніби звертаючись до самого нескінченного Всесвіту: » за що мені все це? «.
Тепер винний за той день стоїть прямо навпроти нього. І з однієї сторони він хоче випнути його з квартири на розтерзання тій дуже злій пані, та й з другої, в принципі, також. Але совість йому цього не дозволить, як і фізична підготовка, а якщо додати те, що Джуйон вище нього майже на пів голови, то Квака скоріше самого випнуть з його ж квартири.
Серце обох хлопців падає донизу, коли чується гучний стукіт в двері. Гучний і навіть агресивний. Це точно вона.
- Іди відкрий їй. - Джісок губиться. І що він їй скаже? Випадково впав на гриль, підпаливши його і піджаривши на ньому рибу? Ммм, хороший план.
- Як ти собі це уявляєш?! - грубо шипить на того Квак, але все таки робить так, як і сказав Лі, перед цим наказавши тому дістатися далекого кутка його кімнати й сидіти там тихіше миші.
Перед тим як відкрити двері, перевдягає пропахле гуді на сіру футболку, сподіваючись, що та хоч якось врятує становище, повністю ігноруючи той неприємний запах, що вже заполонив квартиру з одного кутка до іншого.
За цей час стукіт, на жаль, не припинився, а став, мабуть, ще більш інтенсивніше. Джісоку здається, що він зараз підійде до дверей і їх винесуть разом з ним.
За дверима виявилася доволі висока об’ємна пані, на голову вище за нього. Дивилась на нього зі зневагою й майже фізично випалювала в ньому дірки підозрілими очима, стояла зхрестивши руки й, в цілому, уособлювала собою невдоволення.
- Доброго дня. - Джісок старався усміхнутися якомога привітніше. Пані не оцінила, так само стояла зхрестивши руки, проте вичавила у відповідь незадоволене «Мг.. Добрий» й слідом спитала, чи не знає той, звідки йде такий запах.
- Який запах? - Розумний той, хто вчасно прикидається тупим. Джісоку навіть і прикидатись не потрібно. Як і очікувалось, та не повірила ні краплі.
- Не прикидайтесь! - пані Пак роздратовано підвищила голос. - Від вашої квартири найбільше тхне димом і рибою. Та й так, що на весь під’зд. Хто в здоровому глузді буде смажити рибу на грилі всередині багатоквартирного будинку?! Мало того, ви, здається, навіть не додумались включити витяжку, щоб хоч трохи приховати запах! Лі Джуйон номер два, не здивуюсь якщо ви знайомі!…
На Джісока в одну мить вивалився шквал слів, за сенсом яких він навіть не встигав слідкувати. Пані Пак все кричала скоромовки йому ледве не у вухо і Квак не знає ким вона працює, проте він впевнений, що її робота їй явно не підходить. Світ втрачає такі таланти..
- Чекайте. Здається ви щось не правильно зрозуміли. Я не смажив рибу на грилі. - поганий з нього брехун, пані, схоже, також так думає.
- Ага, а я балерина. Чому ж тоді так тхне? - вона випрямила спину й плечі, нависаючи над хлопцем скелею.
- Том-му що, я смажив рибу, на плиті, і випадково підпалив ковдру, що накинув на себе. Вона й загорілася. - Браво, Квак Джісок, геніально і неперевершено,як завжди. Якщо це спрацює, він кидає музикальне і йде на акторське.
- Мм. Правда? - Пані Пак вже навіть не приховувала, що дивиться на нього, як на клоуна і, здається, вже просто в душі сміялася з нього, приховуючи ледь помітну посмішку на обличчі. - Чого ж тоді не викликали пожежну?
- В цьому не було необхідності, - той знизав плечима. - я швидко загасив вого… - Джісок не встиг договорити, як все довкола гучно запищало. Пожежна тривога спрацювала.
Пані Пак невдоволено кинула на нього погляд, крикнула крізь дзвін, щоб він збирався і йшов на заднє подвір’я і сперлася плечем у стіну біля його дверей.
Джісок деякий час дивився на неї, в очікуванні того, що вона піде, але пані стояла нерухомою горою, чекаючи на нього.
Це погано. Так він не зможе вивести Лі Джуйона з квартири. А залишати людину з якою ти знайомий один день, навіть для Джісока здається дурною ідеєю. Але вибору в нього не те щоб багато..
- Я зараз, за кофтою піду. - Парубок махнув рукою на двері й ледь не забіг в квартиру.
Як тільки гримнули вхідні двері із-за проходу кімнати обережно визирнула чужа маківка.
- Ну шо?
- Не шо. - роздратовано прошепотів Джісок й протягнувся за кофтою на стільці. - Тут сиди, вона чекає за дверима. І з квартири ні ногою - А для більшої переконливості пригрозив тому пальцем.
Спустившись на подвір’я Квак пожалкував, що не здав Джуйона з самого початку. І хай той вже називатиме його жалюгідним пацюком, і його коритиме совість декілька днів поспіль, проте, йому хоча б не доведеться зараз говорити з пожежною службою, що вже їде сюди, і сусідами, що не так вже й жваво виповзають на вулицю, невдоволено бурмочучи собі під ніс, імовірно, якісь порчі на пронос на винуватця цієї тривоги.
Джісок вже бачить як всі ці закляття будуть направлені на нього, коли він скаже,що тривога хибна. Він не дуже сильно вірить в обряди, прокляття або порчі, але така кількість людей, що ненавидять його, може й спрацювати, хто знає. Зараз, стоячи перед сусідами, він пожалкував, що не носить той, наче зачарований зелений амулет від його бабусі. Цікаво, він спрацює, якщо одягнути його вже після того, як на нього нашлють порчу?
Як і очікувалось, сусіди ситуації не оцінили. Більшість в роздратуванні закотили очі й з голосними стонами, почали вставати з трави, на якій вже встигли зручно вмоститися. Невдоволення було багато, і Джісок похвалив себе, що не став вдаватися в подробиці, тобто в свою не дуже правдоподібну брехню,яку він придумав на ходу. Меншість, переважно це були вже люди літнього віку, лишень тихо обурливо зітхнули, і ось тут совість хлопця почала невгамовно здригатися в грудях. Він ще раз вибачився за клопіт, але на нього просто поблажливо махнули рукою; одна старенька пані навіть пожартувала, що як раз треба було струсити кісточками.
Хвилин через десять приїхала пожежна. Чесно, поки Квак їх чекав в голові промайнула думка про те, що якби його дім справді горів, то до приїзду пожежної від нього б вже лишився один лише попіл.
Велика машина в’їхала на невелике подвір’я і зупинилася трохи поодаль від заднього входу. Працівники швидко повискакували з неї й оперативно почали витаскувати шланг, не звертаючи уваги на метушливого бігуна між ними.
Його все ж помітили - це був великий чоловік, майже на дві голови вище за нього, років за 40, може 50. Він поспішаючи підбіг до Квака, який майже одразу ледь не крикнув, що тривога хибна.
Ситуація дурна і соромна, але вже краще так, ніж відчувати провину, коли вони все дістануть і підготують.
Чоловік крикнув іншим, щоб привернути увагу і жестом показав збиратися назад. Працівники секунди дві ляскали віями в нерозумінні, але швидко отямилися і вже не так поспішаючи почали збиратися, тихо переговорюючись між собою.
На щастя, чоловік виявився дуже спокійною людиною і реагував не надто емоційно, - хоча Джісок думає, що за всю кар’єру на його шляху просто траплялося немало таких бовдурів з хибними тривогами, хочеш-не хочеш, доведеться звикнути, аби зберегти нервові клітини - коли Джісок коротко розказав тому, що сталося, - звісно, подробиць він не розповідав, зрізав історію настільки, що залишилася тільки частина, як він смажив рибу без витяжки, що зламалася. Дякувати Богу, пані Пак стояла достатньо далеко від них і наврядчи змогла б почути, як Джісок з майже чистою совістю бреше пожежному. Хоча, судячи з її глузливо посмішки, яку вона намагалася приховати, вона все ж таки щось почула.
Почувши коротке пояснення, чоловік у формі лишень втомлено зітхнув і трохи почитав йому правила щодо пожежної безпеки. Але він, скоріше, робив це для галочки - поверхнево, коротко і швидко.
Коли працівники зібрались, чоловіка трохи поквапили, аби той повертався до машини і, спитавши на кінець, чи не треба перевірити, чи справді сигналізація спрацювала саме через те, відправився назад.
Сусідів та пожежних збутися вдалося, глузуючу пані Пак - нажаль ні. Мабуть, та вирішила проводити його, бо махнувши йому рукою, повернулась напівбоком до дверей. І чекала.
Декілька секунд вони йшли по сходам мовчки, кожен роздумуючи про своє - Джісок думав як би скоріше вже дістатися додому, вигнати звідти Лі Джуйона і лягти спати. Сьогодні був насичений, сповнений подіями день, але з нього вже досить.
- Знаєш, прикривати Лі Джуйона справа клопітна й невдячна. - Квак ледь повітрям не подавився.
- Яаа й не прикриваю його. - Хлопець трохи заметушився під сильним поглядом Пані Пак. - Це була моя помилка і мені за неї відповідати.
Пані тихо хмикнула, проте сперечатися більше не стала. Видно, вона вже зробила свої висновки і зрікатися їх не хотіла.
На четвертому поверсі вони розійшлися. Пані Пак повернула до своєї квартири, а Джісок, коротко вклонившись, продовжив шлях.
Джуйона в квартирі не виявилось. Спочатку подумалось, що він ховається, але ні взуття в передпокої, ні грилі на підвіконні Квак не спостерігав. Але, пройшовши до кімнати, помітив на краю білого стола виблискуючий на сонці невеликий зелений папірець з кривим, ледь читальним почерком: » Знаю, ти сказав не виходити, але в мене дууже терміномі справи. Вибач і дякую тобі, що прикрив мене. Люблю тебе» - і багато дурних малюнків внизу: сердечко, декілька зірочок і начебто якийсь динозавр у светрі.
В самому кінці дрібними цифрами написаний номер і вміщені в одну нерозбірливу купу букви, що ледь помістилися на дрібному папірчику. «Додай мене в Kakao Talk» .
Такий дивак, думає Джісок, вводячи в телефон новий контакт.