Мінхо зайшов на кухню дільниці, де зібралася вся зміна. Востаннє таке було, коли проводжали старшого лейтенанта Чхве на пенсію. Старий завжди був у піднесеному настрої, і зовсім не через те, що замість рації, у спеціальній кишеньці, він носив флягу, ні, не через це, просто людина хороша.
Причиною натовпу виявився Фелікс. Цей милий австралієць підтримував свій імідж доброзичливого сонця, тому приніс всім брауні, який приготував сам. Мінхо потягнувся за одним з пари шматочків, що залишилися, але тарілка поїхала прямо з-під рук.
- Вибач, Хьон, але це залишилося сержанту Со. Наступного разу я спеку побільше і пригощу вас першим.
Хьонджин зловтішно посміхнувся, демонстративно кинувши свій шматочок до рота. Мінхо нічого не залишалося, як зніяковіло підійти до холодильника в пошуках чогось їстівного. Даремно він не повечеряв перед нічною зміною. Полиці передбачувано виявилися порожніми. Навіщо тут взагалі стояв холодильник? Перед ним постала чиясь мініатюрна рука зі шматком того самого брауні. Джисон дивився кудись у натовп, поки пропонував свою порцію випічки, а дочекавшись, коли рука спорожніла, пішов на своє місце за столом поряд з другом.
- Що за кіпіш? – Чанбін з’явився в дверному отворі, який був лише на трошки ширше його плечей. - Хтось народився, чи помер?
– Хьон! Я спік брауні, яке ти хотів спробувати!
- Знову підлабузнюєшся?
Хьонджин знайшов поглядом Синміна і з усією образою в голосі демонстративно почав його відчитувати.
- Бачиш це? Запам’ятовуй і вчись, як треба ставитися до свого наставника!
- Впевнений, сержант Со не включає мигалки, аби швидше доїхати до вбиральні.
Чанбін від сміху подавився брауні, але Фелікс був поруч, і стурбовано стукав по масивній спині, ніби це могло допомогти. Хьонджин замахнувся вилкою на Синміна щоб залишити в ньому відразу чотири акуратні дірочки в області шиї, але зупинився за пару сантиметрів. Натомість ляснув по потилиці іншою рукою.
- Стукач!
- Перевищення повноважень чи насилля над колегою? - Усі перестали реготати, знову прислухаючись до Кіма. – Що мені першим вказати у скарзі капітанові?
- Дату свого похорону вкажи, розумнику! Ще щось додати хочеш?
– Хочу. Чому ви працюєте у цьому районі три роки, а все-одно їздите з навігатором?
Хьонджин був справді злий, але продовжувати сварку не наважився, щоб цей засранець ще чогось не пригадав.
Насміявшись від душі над колегою всі розійшлися до своїх машин. Сьогодні Мінхо вперше сів на пасажирське місце, простягаючи ключі Хану.
- Я знаю місто, якщо ви хочете перевірити це.
- Я хочу, щоб ти сів за кермо.
У Лі дійсно залишилася звичка постійно всідатися на водійське місце, тому що довіряти машину Чанбіну він не любив. Той водив дуже швидко і різко. Якби не ремені безпеки, від яких залишалися синці до кінця зміни, хтось точно навернувся б головою о лобове скло. Джисон водив зовсім не так. Їхав повільно та акуратно, за всіма правилами. Але явно почувався некомфортно. Зосередивши всю свою увагу на дорозі, він зовсім не дивився по сторонах.
Мінхо теж забув, що повинен був виглядати порушників. У нього в голові все ніяк не складалося два плюс два. Він не міг повірити, що гучний клубний хлопець і Джисон - це та сама людина. На тому завжди був легкий макіяж, вузькі чорні джинси та великі сорочки, які він заправляв у корсет. Довгі сережки, що погойдувалися в ритмі рухів, свіжий парфум, що залишався на одязі Мінхо ще кілька годин… Вайб розпусти зовсім не пасував хлопцеві, який зараз сидів поруч із ним. Він виявився тихим та відповідальним, на обличчі ні грама косметики, лише серйозність. Форма випрасована і застебнута на всі ґудзики. Тільки дірки від сережок підтверджували, що хлопець не такий простий.
– Що?
- Мм?
Мінхо тільки зараз зрозумів, що фіг знає скільки часу розглядав Хана впритул, замість того, щоб зайнятися роботою. Потрібно було швидше вигадати виправдання.
- Здається, ти дуже скутий за кермом. Мало досвіду?
– Посвідчення я отримав уже в академії, але практики було замало. І я вперше їду вночі.
- Отже , треба виправляти. Це нікуди не годиться. Треба буде попрактикуватися і містом поїздити, і на майданчику з перешкодами. Вихідний зайнятий?
- Вихідний? - Хан на секунду відволікся, щоб глянути на наставника, і одразу машина вильнула. Він вчепився в кермо ще сильніше, навіть кісточки побіліли.
- А ти думав у робочий час кататися?
- Я вільний.
- Тоді підходь до дільниці десь об одинадцятій, я тебе підберу.
***
У їхній вихідний мрячив неприємний дощик, через що зачіска Мінхо вийшла з чату. Лі весь ранок чепурився, як на побачення. Підібрати правильний одяг, який би підкреслював все, що потрібно, але й не був «занадто» для простої зустрічі з колегою, виявилося не простим завданням, що зайняло пару годин. Вдома на нього чекала ціла купа одягу на ліжку, яке треба було знову скласти в шафу.
Джисон, який прийшов без парасольки, чекав наставника, де домовлялися, навіть не спробувавши сховатися від дощу в дільниці або на сусідній зупинці. Піднесений настрій Мінхо впав кудись у «єбєня», коли він побачив промоклу білку, що пританцьовувала біля дороги. На тому були звичайні подерті темні джинси та чорне худі на декілька розмірів більше, яке доходило йому майже до колін. Волосся трохи завилося через дощ, а на обличчі не було і натяку на макіяж. Мабуть, Джисон не бачив потреби чепуритися перед зустріччю.
- Мокнути – це твоє хобі? - Мінхо пересів на пасажирське сидіння, ввімкнувши пічку.
- Цього разу не боїтеся, що в салон води нанесу?
- Чхати, машина то Чанбіна. - Побачивши подив молодшого, Мінхо продовжив. – У мене немає своєї, тож я позичив у нього. Нам лише потрібно повернути «його крихітку» в цілості та заправленою.
Вони так і стояли біля узбіччя з увімкненими аварійними сигналами. Хан не поспішав рушати, налаштовуючи під себе кожну дрібницю. Розібратися у всіх цих наворотах було складно. Машина була в рази дорожча і крутіша за ті, що були в їхній дільниці. Як простий сержант міг собі її дозволити, новенький поки що не знав.
Їхати на чиїйсь річній зарплатні було ще страшніше, але Мінхо постійно підганяв хлопця. Він підказував що робити і куди їхати, як справжній інструктор, але час від часу просто бурчав, то «це» не так, то «то» не те. Це, звичайно, дратувало молодшого, але згодом Джисон освоївся, звик до управління і вже сам починав збільшушати швидкість.
Кілька годин покатавшись містом, вони заїхали на тренувальний майданчик, на якому було розставлено безліч конусів і шин. Хан справлявся не ідеально, але вже набагато краще. Найбільше довелося тренувати швидке паркування та входження у різкі повороти. Але результатом Мінхо був цілком задоволений.
- Дідько! Є серветка, чи хустка? - Молодший справді викладався ці пів дня на повну, через що, перевтомившись, з носа пішла кров.
Мінхо поліз у бардачок, який більше нагадував смітник для чеків, талонів і порожніх пачок з-під цигарок. Довелося використовувати те, що було доступне.
- Це офіцера Хвана? — Джисон побачив серед білих квитанцій яскраво-червоний гаманець із золотими цятками, який тягав із собою Хьонджин. Він любив яскраві речі. Одягався так само ефектно, але завжди вишукано, зі смаком.
– Вони друзі і часто випивають разом. І мене не звуть, зрадники.
Мінхо не був ображений, адже сам не один раз відмовлявся від запрошень витратити свій вихідний на квест по всіх наявних пивничках у місті. Але через примхливість все-одно заховав гаманець у найдальший кут, поховавши його під грудою папірців.
Після заправки, вони нарешті поїхали повертати машину до самого елітного району міста, де були висотки з величезними квартирами для депутатів, суддів, та всіх, у кого за душею був значний статок. Залишивши машину на приватній автостоянці, Мінхо віддав ключі охоронцеві, який обіцяв передати їх власнику.
Перебігши дорогу, вони опинилися в маленькому ресторанчику з невисокими цінами, як для тутешнього району. Хан обіцяв пригостити наставника за витрачений час.
- Ніколи б не сказав, що сержант Со при грошах. Він щоразу приходив на патрулювання в одному спортивному костюмі, і був більше схожий на… як би це сказати…
- Гопника. – Мінхо саме так і подумав про колишнього напарника, під час їхньої першої зустрічі. І з того часу враження не змінилося.
- На гопника, так.
- Має багату сім’ю. Батько бізнесмен. Старша сестра сімейну справу продовжить, тож на Чанбіна забили і дозволили самому обирати ким бути.
- Такий собі вибір при його можливостях. - Хан справді не розумів як за таких перспектив можна було проміняти їх на службу в поліції. Але Чанбін точно тепер не сприйматиметься як раніше.
- А ти чому став поліцейським? Тільки без цих усіх «стояти на варті порядку й спокою громадян» та іншого лайна. – Мінхо вже набридло щодня проходити повз банери з подібними гучними висловлюваннями.
- Може я дійсно хотів допомагати людям, захищати слабких і знедолених?
– Ти? – Старший окинув юнака оцінюючим поглядом. - Ні, не повірю. Виглядаєш як цілком психічно здорова людина.
- Для вас альтруїсти – це хтось із відхиленнями? - Побачивши позитивний кивок на своє запитання, Хан лише знизав плечима, оскільки і сам був частково згодний із цим. - Просто не знав, чим зайнятися. Після школи пішов до армії, думав, що буде час поміркувати, але так нічого і не придумав. А після повернення побачив у метро оголошення про набір до академії. Підготувався, пройшов до бюджету. І ось я тут.
– А мені просто форма сподобалася. Не смійся, я серйозно! - Мінхо жбурнув зім’яту серветку у Джисона. – У школі однокласник вічно хвалився, що його батько крутий коп, уже всіх дістав. Але був день, коли приходили батьки, розповідали про свою професію. І так, я просто закохався у цю форму, коли побачив. Вирішив, що теж її носитиму, і одного разу моя дитина зможе хвалитися, що його батько крутий поліцейський.
- Оуу, як мило. – Хан витер уявну сльозу все тією ж серветкою, що прилетіла в нього хвилину тому. - Але з того часу уніформа змінилася кілька разів. Не розчаровані?
- Агов! Я не такий старий! – Цього разу в молодшого полетіла кришечка від соджу, під його голосне реготання. - І все-таки, ця навіть краща за ту, що я бачив двадцять п’ять років тому.
Атмосфера нарешті розрядилася, і діалог пішов сам собою. Випивши, Хан зовсім розслабився і все ж таки погодився розмовляти неформально за стінами дільниці. Обговорювали все, що можна, перескакуючи з теми на тему, тож якщо запитати про що конкретно йшла розмова, то ніхто точно не відповість. Жоден з них навіть не помітив, як за вікном зовсім стемніло, і настав час розходитися, щоб відпочити перед ранковою зміною.
Мряка переросла у повноцінний дощ. Лі збрехав, що йому по дорозі і набився проводити свого підопічного під парасолькою до метро, адже прощатися не хотілося зовсім. Так, уже завтра вранці вони побачаться знову, але вже як наставник і підлеглий, а це зовсім не те саме.
Цього вечора Мінхо познайомився ще з одним хлопцем. Йому запала клубна білка, яка зводила його з розуму своєю красою та витонченістю. Подобався його новий напарник, на якого можна було покластися. А сьогодні він відкрив ще одного Джисона, який виявився милим хлопцем та цікавим співрозмовником. Хан розумів його з пів слова, сміявся з усіх навіть сумнівних жартів, міг підтримати будь-яку тему, не боявся висловлювати і відстоювати свою думку, а їхні погляди багато в чому збігалися… Мінхо ще довго міг про себе перераховувати всі якості напарника, які йому сподобалися, але залишив це на потім, щоб краще поринути у прогулянку під однією парасолькою з хлопцем, в якому вживаються три особистості. Адже кожна з цих особистостей не залишала старшого байдужим.
Але всесвіт жорстокий, а місто не таке велике, тому дорога зайняла не більше десяти хвилин. Дійшовши, обидва м’ялися на місці, не знаючи, як попрощатися.
- Чому в мене відчуття, що ми повертаємось з побачення? - Мінхо постукував носком черевиків по калюжі, чекаючи реакції поряд.
- Чисто технічно, так все і виглядає.
– Тоді мені варто тебе поцілувати на прощання? - Лі таки підняв погляд на Джисона.
- Я не цілуюсь на першому побаченні.
Хан усміхнувся і побіг сходами в метро. А Мінхо залишився стояти на місці, розкладаючи все по поличках. Йому не сказали «ні» і не послали, це добре. Але, мабуть, йому і справді доведеться забути про ті «випадкові зустрічі» у клубі і починати все спочатку, якщо хоче завоювати цю неймовірного гризуна. Що ж, сьогодні був цілком перспективний початок.