Пес патрон! Пес патрон!
Таких нам треба батальйон!
Пес патрон! Пес патрон!
Рішучіший, ніж Макрон!
Ендрю вже трішки втомився. У нього на носі залік, від останніх новин з України стає лячно, батькам це все геть не подобається, з гуманітаркою щось не складається, все дуже нестабільно, постійно змінюється, не встигаєш зреагувати, як все довкола вже тричі оновиться.
Стабільність тільки в одному. В українських піснях в його голові. Ось уже дев’ятий місяць як він слухає всю естраду української музики. І рок, і реп, і попса, народні, і щось незрозуміле, що мабуть могли створити тільки українці. Адже він уявити не міг, що хтось з промови політиків буде робити пісню. А Українці роблять. От в Британії такого немає. Неможливо щоб хтось таке зробив з промови прем’єра Британії наприклад. Хоча ні, українці і таке зробили. Вони навіженні, і він їх боїться. Не в погано-образливому сенсі, а більше в саркастичному. Але те що вони страшні - це точно. Вони танки голими руками зупиняють, кидаються коктейлями молотова, коли дуло танку дивиться на них. Навіжені. І його соулмейт - один чи одна з цих людей. Він з дитинства чекав появи своєї половинки, думав, яка доля йому випаде? Чи буде хтось слухати його музику, чи в його голові будуть звучати мелодії? З дитинства серце тяжіло до класики, оперного співу, навіть батьки здивовані по сей день його смаками. А от його соулмейт в принципі також слухає класику. Іноді. В перерві між роком та попсою. І тепер ще повстанськими українськими піснями.
Гей-гу, гей-га,
Таке-то в нас життя,
Наплечники готові,
Прощай моє дівча!
Ну от, якщо чесно, повстанські пісні йому подобаються, а попса - ні. Але соулмейт схоже навіть не здогадується, що він соулмейт. Бо іноді по 10 разів на день один той самий трек грає. Це повне фаталіті. Жах. Його мігрень набуває жахливого стану в такі дні. Але що поробиш, навряд чи життя його половинки зараз легке. Єдине в чому він був впевнений, це в тому, що вона чи він не евакуйовувалися. Що шукати треба саме там. В Україні. А там страшно. Ну йому так точно.
Взагалі все починалося доволі цікаво. 20 лютого він прокинувся від звуку AC/DC “Highway to hell”. І був дуже радий, що його соулмейт взагалі існує. Це було прекрасно, він полюбляє класику, його соулмейт рок, і це просто ідеальна комбінація. Таке описують тільки в любовних романах, він нарешті зможе зануритися в казку! З ним чи нею точно не буде сумно. Але не довго щастя його тривало, до вечора, коли всі його друзі та родичі знали про музику в його голові , почалася попса. На невідомій йому мові. І в принципі більше AС/DС не повертався. І він не міг зрозуміти, що за мова така, і страх огорнув його нутро, що його кохання - не з Британії. Не те щоб це не було неможливо, але це рідкість. От в якій країні така мова? Він уявлення не мав. А потім, 24 лютого, снідаючи зранку перед парами, він дізнався, що почалася війна в Україні. Він чув про цю країну, але нічого про неї не знав. І прийшло усвідомлення, що його соулмейт зараз там. Під бомбами. Ракетами. І можливо найгірше в житті, це витратити своє кохання. А він навіть імені його не знає. А потім настав квітень, і жахливі фото з деокупованих територій , історії, тисячі загиблих, і усвідомлення що це реальність. Що це існує. І він вирішив що купує машину, набирає гуманітарку і їде в Україну. Нема чого сидіти на місці, схоже його кохання і не думає виїжджати з України. Або не може.
Але вже листопад, і звільнити Херсон. Він вже вшосте приїхав в Україну. Знайшов собі друзів, його вважають волонтером, але хто його кохання, він так і не знає. А зараз він допомагає розгрібати руйнування десь на Харківщині, і в його голові гупає
Ти мені подарував незабутню ніч,
Ніжно так цілував
І пішов на січ
Щось новеньке якщо чесно. І схоже переклад цікавий. Він вже трохи вивчив мову, і вчить далі. Вона цікава, і дуже важка. Ці закінчення зводять іноді його з розуму. І колись він повіситься через них. Або вивчить, Хоча здається ивичити це нереально, краще повіситися, їй богу. Ну бо ці всі правила вивчити неможливо. Але наскільки сильна нація, ці українці, що і свою знать, і інші вивчають, і на жаль російську розуміють, а деякі щей польську чи чеську. Він не факт що добре свою мову знає. Бо коли в нього починають розпитувати за граматику, то йому стає погано, тому що він сам її погано знає. Ніколи навіть не задумувався, як там правильно говорити, говорить як усі.
І от закінчився день, з однієї сторони так багато було зроблено, а з іншої – роботи тут ще дуже багато. Але йому час добиратися до Київа, далі в Польщу і додому в Лондон. Маршрут вже вивченний, і з кожним разом надія зустріти свого соулмейта падає. Адже всі історії такі схожі - раз, два і знайшовся. А тут вже майже 10 місяців, і нічого. Немає. Але музика грає, значить його половинка жива. І дуже страшні думки постійно наздоганяли, а що, якщо вона в окупації? Може тому вони ще не зустрілися? Через кляту русню?
Але якби була в окупації, то хіба б мала можливість слухати українські пісні? Тоді можливо на фронті? Господи, здається ще трішки роздумів і він зійде з розуму через переживання.
За цими роздумами, по трасі де не видно взагалі нічого, бо тотальна економія світла, і освітлення немає, сталася неприємна ситуація. Він ледь не загинув, бо не побачив фуру, що їхала по зустрічній смузі, і від осліплюючого світла фар як йому здалося він втратив рівновагу, виїхав на зустрічну смугу і ледь не врізався. У Фуру. Але водій вантажівки схоже набагато кращий кермувальник ніж Ендрю і зміг з’їхати на узбіччя, а не в нього.
Поки він зупиняв свою тахікардію і намагався зорієнтуватися в просторі, його за шкірки витягнули з авто, і почали трусити так, неначе з нього хотіли витрясти душу. А він не міг зорієнтуватися, дивне, дуже дивне відчуття його огорнуло. А хтось його щось питав і він не розумів. Йому не погано. Йому добре, дуже добре!. Від цього піднесення він не може навіть рота відкрити, від викиду ендорфінів він навіть сфокусувати погляд не може. Господи, що коїться?
– Слухай ти, причмелене уєбаніще, ти курвин син, ти диви куди преш, гандон заштопаний, ти забув що в країні війна? Ти шо блять? - злоба водійки вантажівки була цілком виправдана, адже після такого маневру їй потрібен евакуатор і вона перегородила зразу дві смуги, а ще згадати що везла 20 тонн будівельних матеріалів для відновлення інфраструктури, які мали бути ще на ранок, але через постійні обстріли їх затримали на блокпості, то цей уйобок, просто кара небесна. Щей не реагує, можливо обкурене? От де? Де взялася наркота на деокупованих? Може кацап зальотний? А ну ка блять, де наручники? Треба цього уйобка пристебнути, все одно допоки приїде поліція, поки евакуатор, треба щось робить. Чи може йому погано? Не дай бог інсульт, а вона трусить, як навіжена? А як не трусити, вже комендантська година, а воно їздить, так щей під колеса кидається! Чи є в нього взагалі перепустка? От шо це таке?
Відкривати очі було важко, боліло все тіло, але щастя наповнювало нутро. Боже, яке щастя! Невже, невже він знайшов свою долю! Де? Де його кохання і промінчик всього його життя?
– Ну шо, кончене, прийшов до тями? Ти хто такий?
– What? I’m so sorry, I don’t speak ukrainian. Maybe you speak in english?
– Шо за? Ти хто? Американець?
– No, British!
– І шо ж ти Брітіш водиш як мудак? Під колеса кидаєшся? У мене фура, я тебе переїхала б як мураху
– Ти мій соулмейт!
– Шо блять? Ти шо? Головою вдарився? Чи може ти обкурене? Ти шо тут робиш? Це тобі не курорт, тут війна, алло! Тупий американець
– Я Британець! Я волонтер! А ще шукаю свого соулмейта, а схоже це ти! Ти! Це ти!
Пан Ендрю спробував дотягнутися до губ своєї спорідненої душі, щоб довести, що він правий, адже магія першого поцілунку це істинна сила, що ніяк не розгадається доказовою наукою. Але він зрозумів що поворухнутися не може, бо зв’язаний.
– Ти мене зв’язала?
— Ну да.Бо ти кончений мудак що кидається під колеса і геть неадекватний? Як мені знати шо ти не сепаратіст? А, дорогенький?
Але хлопчина зміг вирвати одну руку та притягнути до себе дівчину і поцілувати. Поцілунок вийшов кривий та більше в щоку ніж в губу, але і це дало ефект. Піднесення і насолода, здавалося, що тільки зараз він почав жити. Ні, навіть не так. ЖИТИ! Ось, що значить знайти частинку своєї душі! І нарешті в нього не будуть грати всі ці пісні в голові…