Гаррі як ніхто інший любив Різдво. В ньому все ще жевріли спогади про перший Святвечір в стінах Гоґвортсу. Він пам’ятав як перед канікулами ґрифіндорці дивилися на нього з сумом, коли їхали додому. Гаррі не зміг сказати, що вперше матиме святкову вечерю і справжні подарунки. Все сталося краще ніж гадалося, окрім Рона і Герміони була ще місис Візлі з її фірмовими светрами. До того ж він побачив батьків. Хай вони були несправжні, але він побачив їх!
А сьогодні він прямує до того, кого б волів перед всіма назвати своєю сім’єю. Гаррі постукав по кишені, перевіряючи чи на місті пакунок. Він як і хвилину назад лежав там.
Плащ-невидимка був з ним з його першого щасливого Різдва. Як і Карта Мародера з Третього. Однозначно найкращі моменти стаються з ним на передодні цього Свята.
І його перший поцілунок також. Хай тепер згадувати про існування Чо Чанґ не хотілося.
Він пройшов повз Кімнату на вимогу. Двері з’явилися одразу — його вже чекали. Гаррі провів рукою по волоссю, намагаючись виправити неможливе. Виноходом свого предка він так і не скористався.
Кімната перетворилася на Вітальну з невеликою їдальнею. Ялинка, прикрашена завислими в повітрі свічками та червоними і зеленими кульками, сяяла на все приміщення. Занадто велике для двох.
За столом сидів блідий юнак в мантії Слизерину.
— Драко, не думав що ти з’явишся раніше за мене.
— Як би я не прийшов зараз, то Пенсі вже б напоїла мене вогневіскі і я б нікуди не дійшов.
— Не знав, що вона залишилася на Різдво в Школі.
— Більшість з мого факультету не поїхали додому.
— В нас навпаки лише я лишився. Ґрифіндорці хочуть провести Різдво з сім’ю. Насолодитися останніми нормальними митями життя.
— Як і Слизеринці. Але у нашому випадку краще бути якомога далі від батьків.
— Хоч в чомусь наші факультети схожі.
— Хіба в тому, що сьогодні ніхто не залишиться тверезим.
— Можливо крім нас?
— Окрім нас. — Гаррі сів за стіл.
Різдвяна вечеря у Великому Залі закінчилася декілька годин назад і вони не відчували себе голодними. Тому кімната зсервувала стіл, але їжі не подала.
Гаррі посміхнувся і подивився на ялинку.
— Було б чудово щоб ми на ці канікули поїхали на Ґримо.
— Складно пояснити наше зникнення.
— Все, що в нас є — це цей вечір.
Гаррі взяв руку Драко у свою і поцілував в безіменний палець.
— В мене є подарунок для тебе. – Поттер дістав з кишені пожмаканий пакунок і протягнув Драко. Він занепокоєно зняв зелену стрічку і відкрив коробку. В ній лежало кільце.
— Гаррі! Що це?
— Сімейна обручка Поттерів.
— Звідки вона в тебе? Хіба вона не зникла після смерті твоїх батьків?
— Моя мама ніколи її не носила. Старші Поттери не дали згоду на шлюб. Вона весь цей час пролежала у сховищі. І дякувати гоблінам що вони її відкопали серед сотень непотрібних артефактів. Я прийшов взяти золота і спитав скільки вистачить на каблучку для заручин. І вони запропонували її. — розсип діамантів мерехтіли у світлі свічок.
— Гобліни не хотіли втрачати обігові кошти.
— Хай і так. Ну то яка твоя відповідь.
— Ти нічого мені не розповідаєш, а потім на Різдво приносиш обручку.
— Я хочу, щоб ти мені довіряв і знав про серйозність моїх намірів.
— Ти ж знаєш, що це не просто прикраса?
— Мені пояснили.
— І якщо я зараз прийму її, то це рівноцінно згоді одружитися. Магічний контракт. Не всі сучасні чарівники погоджуються на таке.
— Мг, і коли я загину ти зможеш успадкувати мої статки. Більшу їх частину. Ти на половину Блек, Сіріус не був би проти, як би дім відійшов тобі.
— Гаррі, я не можу.
— Ваші статки можуть конфіскувати, коли Волдеморт програє. Це захистить тебе в майбутньому.
— А якщо він переможе?
— Тоді залишиш собі на пам’ять і перед Різдвом згадуватемеш своє перше кохання.
— Гаррі, я…
— Подумай до кінця вечора. Існує ж шанс, що я виживу, і тоді ми одружимося. Розумію, складно прийняти такі рішення в 16.
— Деякі чистокровні родини досі практикують шлюби за домовленістю.
— А твої батьки?
— Сумніваюся, вони знайшли одне одного.
Гаррі підвівся із за столу і з кільцем в руці сів у крісло біля каміна.
— Зал, що ти створив, це з маєтку Мелфоїв?
— Так, вітальня в якій мама влаштовувала вечірку напередодні Різдва. Туди всі марили потрапити. В дитинстві, я дивився на неї і думав, що моя майбутня дружина має бути як вона.
— В цьому році без святкових заходів?
— Хіба що для Смертожерів.
— А як би не було війни. І так сталося, що я влаштовував захід в твоєму домі, це б користувалось успіхом?
— Думаю всі мої б предки вирвалися зі склепів.
— Так, чудова. Вся родина в зборі. — Гаррі продовжував.— І ми б оголосили на ній про заручини.
— Тоді б ця подія точно не сходила б з перших шпальт.Таке розчарування для тисяч відьом.
— Але мені складно уявити, щоб Люциус пустив мене на поріг будинку.
— В нашому ідеальному житті він би підтримав наш шлюб.– Поттер прорягнув Драко для себе на коліна. Мелфей сховав своє обличчя в шкільній мантії. Він розтиснув пальці Гаррі і одягнув кільце. Поттер поцілував його у скроню і сумно промовив: “Ми з тобою як Ромео і Джульєта”.
— Це якась маглівська гра, як монеполія, про яку говорили на Маглознавстві?
— Ні книга, про закоханих, чиї родини ворогували.
— Не знав що ти таке читаєш.
— Герміона привезла, коли навідувала мене у Домі на Ґримо.
— Думаєш вона таким чином натякала що знає про нас?
— Скоріш за все здогадалися, що це хтось зі Слизарену
— Звідки ?
— Вона знає все. Інколи мені здається, що в неї є дар передбачення.
— І тому вона так не любить Трілоні?
— Я не хочу слухати про інших людей, коли ми вдвох. Я не знаю коли побачу тебе знов так близько знов. — Гаррі поклав йлму голову на плече.
— Все мине, далі буде краще і я тобі встигну набриднути.
— Ти? Ніколи.
— І чому ти так в цьому так впевнений. Чанґ, Уизлі, тепер я. Може з’явиться хтось ще.
— Ні, я тебе люблю, а їх ні.
Драко прибрав волосся з обличчя та протяжно поцілував Гаррі. Його очі зажмурилися від задоволення.
”А чим закінчилася та історія?”
— Вони померли…
— Але ж ми не вони. — Драко чмокнув в ніс коханого.
— Ні. Наші обставини складніші. Вони могли втекти. А ми
— Ніколи не зможемо.
— Ми і не будемо тікати. Ми з усім впораємося.
— Чи не ти це тільки но казав, що збираєшся померти.
— Я втомився. Не мав взагалі про таке сьогодні говорити. А принести обручку і попросити провести зі мною життя.
— Гаррі, збреши мені й скажи, що далі буде краще.
— Вір мені і ти ніколи не програєш.