Теплий початок травня. Всі підлітки в приємному очікуванні літніх канікул, але поки в їхньому пріоритеті успішно скласти екзамени і дочекатись дзвінка, який дозволить розслабитися і відпочити. Марінет стискає пальцями ручку, дописує останнє слово свого твору по літературі і здає його вчителю. Залишилась геометрія. Останній урок і вона буде вільна.
— Марі, ти з нами? — говорить до неї Адріан і вона киває, слідуючи за друзями. Словом, в їхню бесіду вона не втручається, поринувши в свої думки. Було спекотно, хотілось скоріше прийти додому і лягти під прохолодний вітерець, що ринув з кондиціонеру, а поки вона йшла за друзями, і вже знала куди вони прямують по знайомому маршруту.
Це останній їх рік разом. Вони складуть екзамени, завершать школу і розбіжаться хто куди. Сімнадцятирічні підлітки не зовсім розуміли, що чекає їх попереду, але були готові впоратись із усім. Не даремно вони всі були героями, знаючи це, але водночас нікому не розповідаючи.
Марінет щиро любила всіх своїх друзів, особливо їхню незламну четвірку: Адріана, Алю та Ніно. «Перехворівши» симпатією до блондина, жити стало легше, і поступово Марінет відчувала, що через свої почуття, які засліплювали і глушили її, багато чого пропустила і не знала про Агреста, чого не можна сказати про любовну парочку неподалік, про яку Дюпен-Чен знала все.
А ще.. Кіт Нуар. Врешті-решт, коли вони виросли і три роки спілкування дали свої плоди, Кіт та Леді стали найкращими друзі, яких не турбують любовні почуття. Вони могли обговорити всі незручні теми, які у чотирнадцятирічних їх викликали б червоні щоки та ніяковість, а зараз спокій і довіру, бо ці теми не завжди можна було обговорити з батьками, друзями чи ще кимось. Але в останній час спілкування з ним на відверті теми давалося складно. Вона не знала причини, як і моменту, коли все пішло шкереберть. Кіт Нуар почав поводити себе занадто знайомо для неї, і колись, говорячи про їхнє цивільне життя, Марі здригнулася і заклякла від думки, що увесь цей час вона довіряла незнайомому хлопцю під маскою. Думка про те, що він робить увечері, вранці, загалом тоді, коли акуми не атакують Париж змушувала дівчину ніяковіти. Аж потім вона збагнула: Марі упиралася думці дізнатись його справжню особистість. Це було дивно.
— Марінет, ти не проти? — з її думок дівчину вириває голос Ніно, і вона, опинившись за школою в безлюдному місці, махає головою. Вже в наступні декілька секунд вона відчуває сильний аромат апельсину та зовсім легкий — кокосу.
Так, вони курили.
А вона була тим самим виключенням з компанії, хто не палив цигарок чи інших електронних штучок, в яких вона майже не розбиралася. Все, що Марі знала це те, що вони начебто були не такими шкідливими, як справжні сигарети. І навіть попри це брюнетка не наважувалась спробувати.
Коли дівчина дізналась про шкідливу звичку Ніно з Алею, то не дуже здивувалась. Батьки подруги, знайшовши в куртці Сезер цигарки, відразу ж провели бесіду і запропонували альтернативу у вигляді популярних зараз одноразових сигарет (на це і була ставка). Потім, дізнавшись, що Аля навмисне підкинула собі сигарету, аби цей весь план подіяв, була вражена. Такого хитрого плану не придумувала навіть Ледібаг, маючи в противниках найпідступніших ворогів.
А от Адріан?! Вона досі не могла повірити, що цей милий хлопець, що славився своїм ангельським характером, зараз випускав через вуста густий дим з ароматом кокосу. Вона збреше, якщо скаже, що це не виглядало естетично. Якби в нього була фотосесія, що передбачала куріння, всі дівчата Парижу б знепритомніли.
— Гадаєш? Думаю, потім знепритомніє мій батько, коли дізнається, що я від нього приховую разом з Наталі.
— Я сказала це вслух?
Марінет почала червоніти, дивлячись в зелені-зелені очі блондина. Всі в їхній компанії знали, що він їй подобався, в тому числі і сам Агрест.
Тоді, півроку тому, в день свого признання вони пили слабоалкогольний напій і вона промовила ці слова так легко і невимушено, що сама злякалась своїй сміливості. Чи то атмосфера так подіяла (балкон квартири Алі, холод листопада і тепле пальто Адріана на плечах), чи ще щось — вона не знала. Але що сказано, те сказано.
«Ти мені подобався доволі довго, знав..?»
Вираз обличчя Адріана вона не могла пригадати, але точно почула в його голосі здивування і трішки.. жалю? Вона не прийняла це до уваги, починаючи лепетати щось в своє виправдання, але фразу, яку сказав тоді блондин, довго не могла викинути з голови. Як і зараз.
Ускладнювало все те, що про цю фразу знали лише вони, Марі та Адріан.
«Сумно, що ти це сказала в минулому часі. Я б.. був не проти..»
Що саме він мав на увазі Дюпен-Чен не зрозуміла, стараючись запихнути спогад про це кудись далеко-далеко, аби не повернути ту ніяковість, через яку вона так мучалась…
А потім він закурив ту саму одноразову (багаторазову) сигарету і вона вперше вдихнула кокосово-ванільний запах.
— Так, вслух. Знову не змогла вистояти перед красою нашого дорослого ангелочка? — пожартувала Аля, ловлячи на собі злий погляд Марінет.
— Як і ти перед цією отрутою і парочкою фотографій, на які ти.. пглпх, — слова брюнетки потонули в сміху хлопців. Вона завжди веселились, коли Марінет злилась, адже виглядала вона в такі моменти дуже і дуже мило. Аля вчасно прикрила їй рота, аби та не сказала нічого зайвого про її кохання до Ніно, поки Дюпен-Чен намагалась вирватися з полону подруги. — Добре, добре, я мовчу.
— Отрута отрутою, зате запах прикольний. — Адріан, здається, один із всіх її знайомих курців вподобав цей смак. Легкий кокосовий аромат всуміш із чимось солодким. Здається, ваніллю, якщо її рецептори не помиляються. Аля з Ніно в свою чергу вподобали класичний апельсиновий (цитрусовий).
Її друзі не були занадто залежні від цього нікотинового яду. В основному, вони могли покурити після школи день через день і ще вдома, бо там дим розчинявся у повітрі швидко, а якщо ще відчинити вікно, то взагалі за хвилину. Разом бавитись цим було прикольніше, бо Адріану вдома не дозволялося палити, а робити це хотілось. До того ж, саме тут, за школою в безлюдному місці хотілося відкритись, адже поруч були найкращі друзі, що ніколи не здадуть і розкажуть комусь твій секрет. До того, ж після кожного сеансу куріння вони мали по декілька жуйок, що мали той же смак, що і сигарети. Їхній аромат перебивав дим і ніхто навіть не підозрював про цю маленьку забаву підлітків.
— Так, прикольний, — брюнетка поморщила носик, відвертаючись від друзів. Ставати пасивним курцем не було в її планах, але друзі вважали інакше. Вони поважали вибір Марі, але не могли добродушно не пожартувати над нею.
— Марі, глянь, — вона довірливо розвернулася на голос Адріана, в ту ж мить відчуваючи, як солодкий кокосовий дим летить їй в лице. Її застали зненацька, вона спробувала вдихнути, але крім диму нічого не змогла відчути. Це було не вперше. Іноді Аля робила так, іноді Адріан, але в цей раз стало не по собі. Хлопець стояв близько, потихеньку видихаючи пасивну отруту на неї, в його очах затаїлися чортенята, а рука застигла на її плечі.
— Ти що твориш? — пошепки закричала вона до нього, стараючись приховати паніку в очах. Аромат, хоч і отруйний, ніби повністю заповнив її легені, вени, все тіло. Солодка ваніль змушувала дівчину мліти, а Адріан…
— Все-таки не вистояла? — і підмигнув їй, за що в ту ж секунду отримав болючий удар в плече. Марінет не любила, коли над нею знущаються, а точніше, над її почуттями, тому злилась, хоч і швидко від цього заспокоювалась.
Адріан потягнувся рукою до жуйки, як раптом сповіщення на телефонах прийшло одночасно всім чотирьом друзям. Це означало одне — атака акуми.
— Треба ховатись. Я.. побіг, певно, мене чекає Горила, — сказав блондин і підхопивши сумку, швидко зник з їхньої схованки.
— А я додому… Він ось поруч, тому.. бувайте. Аля, Ніно, напишіть як доберетеся в безпечне місце, — прошепотіла Марінет, все ще перебуваючи в шоковому стані від дій Агреста, і пішла додому.
Щось тут не сходилось, але вона вирішила залишити це на потім. Зараз треба врятувати бідолашну жертву власних емоцій.
— Тіккі, цяточки!
І десь за рогом їхньої школи, забувши про жуйку від запаху сигарет, світловолосий хлопець викрикнув:
— Плагг, кігті!
***
— Чорт забирай, цього проклятого Календарника, — шикнула Ледібаг, забігаючи в провулок між будинками. — Кіт Нуар, нам не можна бути наодинці, треба щоб і ти і я були поруч, а в разі атаки бути готовими виконати завдання.
Промовила героїня, як тільки перед нею опинився напарник в чорному.
— Я використаю Супер Шанс, і потім скажу тобі що до чого. Ти ж мені довіряєш?
— Завжди, моя Леді.
Вона викринула свої магічні слова, і їй в руки впала парасолька.
— Відсилка на Непогоду?
— Ні, чекай…
Вони думали, що здолають Календарника за п’ять хвилин, але чим довше йшла битва, тим швидше йшов час і тим складніше було його здолати. Все тому, що злодій перетворився на відривний календар, і відривав листи не по дню, а по два чи три тижні за раз. І це не було б чимось страшним, якби разом із днями не змінювалась пора року навколо. Так за п’ять його відривань двох чи трьох тижнів в весняному травневому Парижі настала осінь, а з нею прийшов холод та дощ, що от-от почнеться.
І враз очі Ледібаг засяяли.
— Як ти знаєш, його календарні листи мають здатність не тільки змінювати час і погоду, а й відновлюватись. Всі попередні ми, на щастя, знищили. Треба чекати дощу. Він намочить листи, це розізлить Календарника, таким чином він викличе сніг, а потім тепло, що змусить сніг розтанути і намочити календарні листи знову. Треба чекати. Він відірве останній лист і потім стане марним для Монарха, а потім ти…
Ледібаг, захопившись розповіддю про план, жваво розмахувала руками з парасолькою в правій, ходячи туди-сюди перед напарником. В повітрі панував запах сирості і от-от повинен був початись дощ, але нюх дівчини уловив ще дещо. Вона завмерла, дивлячись Коту у вічі і обережно підійшла до нього. Цей запах вона не сплутає ні з чим, адже знала, де він може існувати.
— Куриш? — її питання здивувало Нуара. Уважно слухаючи монолог Леді він старався його запам’ятати, аж допоки вона не спитала в нього.. чи він курить?
— Це частина плану?
— О Господи… — парасолька випала з її рук, а на голову впала перша крапля дощу. Кіт швидко підняв червоний предмет в чорний горох і розкрив його так, аби вони вдвох не промокли.
Марінет була шокована. Ні, не тим, що Кіт Нуар бавиться палінням. І не тим, що відчула від нього запах кокосу всуміш із ваніллю. Навіть не тим, що злодій знов заволав, вимагаючи віддати талісмани геройського дуету йому. Вона була в шоці тому, що можливо викрила його цивільну особистість таким тупим способом. Точніше, це Кіт Нуар видав себе так тупо, але вона ж.. стільки часу..
Вдих-видих. Треба заспокоїтись.
«Я поцілувала Адріана, дозволила йому носити себе на руках.. Ми мінялись з ним талісманами, стоячи лише за однією стіною..»
Злодій! Календарник!
«Спокій… Спокій… Врешті-решт, ще точно не відомо, чи це він. Чимало людей в Парижі його віку полюбляють саме цей смак сигарет. До того ж, вірогідність того, що це його улюблений, а не просто куплений «аби спробувати» була мізерна. Треба заспокоїтись. Точно».
Але, що, в біса, робити далі?
Вона підняла на нього очі і зніяковіла. Ні… Ці зелені очі, світле волосся та посмішка, в яку вона закохалась з першого погляду вона впізнає з мільярду. А дощ, парасолька і ця чарівна атмосфера осенітільки допомогли їй підкріпити свою теорію.
Марінет не знала, що робити далі. Вперше в своєму житті.
— Дощ почався, листи літають і розмокають. Ми йдемо завершувати справу, Міледі?
— Кокосово-ванільний запах, до речі, файний, — пробубніла дівчина собі під ніс, краєм ока дивлячись на нахмуреного Кота і посміхнулась. — А зараз пора приготуватись до зими. Ми повертаємо травень назад. Готовий?
— Завжди, міледі, — всміхнувся він, нарешті бачучи в очах Ледібаг таку знайому впевненість та жагу до перемоги.
***
В їхній школі існувало декілька правил:
1. Якщо учень запізнюється більше, ніж на двадцять хвилин, а в Парижі немає акуми — батьки відвідують школу.
2. Якщо ти сів на місце Хлої Буржуа — ти труп.
3. Якщо учбовий день не закінчився, а на місто налетів темний метелик, учні все рівно повертаються назад після перемоги супергероїв, аби звіритись, чи всі цілі і відправитись додому.
Тому зараз всі з їхнього класу збігались назад, не знаючи, плакати чи сміятись, адже всі сподіваються, що урок геометрії відміниться.
Вона не знала, як себе поводити, знаючи, що її кращий друг виявився давньою (не дуже і давньою) закоханістю. Тобто, вони виявились однією людиною. Тобто, тому тепер Адріан став таким.. відкритим, не стримував дивні жарти і вів себе в їхньому колі більш вільно. Бо він таким і був, але втомився тримати це в личині Чорного Кота.
Вона не знала, як сповістити Адріана про це, і чи треба взагалі, але Тіккі запевнила, що раз це сталося, а Баннікс ще не прийшла, то все гаразд. В крайньому випадку можна віддати талісмани комусь іншому, якщо раптом Монарх зрозуміє, хто вони є насправді. Тому, сьогодні Марінет вирішила розповісти все Агресту, але без розкриття своєї особистості нічого не вийде, тому, вона набиралася сміливості вдвічі більше, аби розповісти йому дві таємниці.
Як тільки закінчилась перекличка, після якої класний керівник в чаті сповістив батьків, що всі діти цілі і здорові, їх відпустили додому. Звичайно ж, підлітки були раді. Використавши шум однокласників собі на користь, Марінет підійшла до Адріана і тихо сказала йому:
— Треба поговорити. Зараз, — вона не хотіла наказувати йому, але вийшло так, як вийшло. Він сказав Ніно, що скоро буде, і пішов на їхнє звичне місце.
По дорозі він запитував в неї дещо, але дівчина мовчала, іноді киваючи або мовчки дивлячись на нього. Адріану стало страшно. Якщо вона ображалась на нього через сьогоднішню витівку, треба швидко придумати тисячу і один спосіб як залагодини свою провину.
Вони прийшли на тихе безлюдне місце, і перше, що зробила Марінет, приставила його до стіни, спалюючи своїм поглядом бідного хлопчину.
— Якщо ти ображаєшся через ту витівку з димом, в наступний раз дозволяю тобі мене вдарити. Будь-куди. Чесно. Але не злись, прошу.. Що ти..? — Він спинив свій панічний монолог, коли Марінет підійшла до нього занадто близько, наближаючи своє лице до нього.
«Поцілунок? Чому? В сенсі? Що з Марінет? Це не може бути поцілунок, я ж їй не подобаюсь, тоді що вона витворяє?»
Адріан ніколи ще так не бажав зникнути, трансформувавшись в Кота Нуара і стрибнувши кудись дуже високо, куди Марінет не дотягнеться. Аби тільки не відчувати її подих на собі, легкий аромат дівочих парфумів і те, як її волосся лоскоче його лице.
— Адріан, ти розумний, сильний і гарний хлопець, — почала вона серйозно, відійшовши на нормальну відстань, і чомусь він зніяковів, але легше не стало. Що вона хотіла сказати своєю витівкою? — Звичайно, не ідеальний, але в кожного з нас є свої недостатки.
— До чого ти хилиш…
— У всіх з нас є секрет, який ми повинні берегти попри все, іноді навіть ціною свого життя. Але я то дуже драматизую… — Її сміх звучав зараз не мило, а злісно.
Цікаво, а могла б Марінет мати сестру-близнючку, так як він Фелікса? Це б пояснило її дивні дії.
— Марінет, що трапилось?
— Ох, знаєш.. Сьогодні один мій друг забув замаскувати запах сигарет жуйкою, — розтягуючи слова сказала дівчина, виразно дивлячись на нього. Адріан завмер, розуміючи, що і він сьогодні теж забув про це. — І він, на диво, теж має світле волосся, зелені очі і улюблений кокосовий запах одноразових сигарет фірми «Tairo» (вигадана назва). Як і ти. Це все дуже дивно. Я довго думала, точніше, пару хвилин, і зрозуміла, що якщо на тебе надягти чорні котячі вушка, то.. ти стаєш дуже схожим на нього..
Агрест, здається, і не дихав. Невже його так просто розкрили? Завдяки неуважності та забудькуватості. Він вперше в своєму житті проколовся, і.. так сильно!
— То що, Котику, скажеш в своє виправдання?
Тон голосу був дуже знайомий. Він заглянув в очі Марінет і відразу все зрозумів. Ця впевненість і жага до перемоги, схрещені руки і піднятий краєчок губ. О, а ще сережки.. Точно.
Він зробив глибокий вдих та видих. Самоконтроль в нього був в крові. Так само, як і грайливість.
Якщо Марінет любила пограти, він з радістю вступить в гру.
— Ох, Леді… Не думаю, що зможу щось сказати в своє виправдання, але дещо я все-таки скажу, — він посміхнувся, відчуваючи, як все його тіло охоплюють славнозвісні мурахи. Зробивши невеликий крок вперед, він швидко обіймає дівчину руками, тримаючи її за тендітний стан і шепоче: — Я працюю в модельній сфері з дитинства і можу сказати, що у вас з Ледібаг однаковий обхват талії, — він провів руками трішки нижче, ніби знімаючи мірки, — стегон, та.. — його руки поповзли вище, але завмерли, коли Дюпен-Чен здригнулася, піднявши руку. — Дивно, — тягне він, відчуваючи, як Марінет напружується. Як швидко вона змогла втратити свою бойову готовність! А головне, як швидко знов її повернути!
— Ще одне слово і ти труп.
— Зрозумів, Міледі. То що будемо робити? — Він не квапився відпускати її зі своїх обіймів, насолоджуючись милою розгубленістю та злістю дівчини.
— По-перше, ти кидаєш курити. Цілуватися буде доволі…
— Ти плануєш мене цілувати? — прощебетав він грайливо.
«Я знов сказала це вслух. Ідіотка».
— Вже ні! Забудь, що я сказала, і.. і.. давай через три години зустрінемося десь..
— В мене вдома…
— Так, чудова ідея! В тебе вдома, щоб поговорити.. Про те, про се.. Сам знаєш. Мені щось стало погано, тому я піду додому.. Хах, бувай, Адріан..
Хлопець дивився, як Марінет, смішно підтрибуючи, йшла додому, не стримуючи лагідної посмішки та легкий сміх.
— А я казав тобі за жуйку? Ну ти і бовдур, хоча, Марінет..
— Плагг, ще одне слово і ти залишишся на цілий день без їжі.
«І це він пригрожує могутньому духу Розрухи. Не знає, з ким зв’язався…»