Ендрю вкотре відчуває щось дивне: Ніл викликає занепокоєння. Ваймак майже місяць тому знайшов у команду нового гравця. Так, попередній, як завжди нашкодив собі. Ліса вкоротила собі віку через хлопця, що зрадив її.
— Припиняйте байдикувати! Ви повинні набувати навичок і працювати як одне ціле! — Ваймак вже зі звичною програмою і роздратованим тоном намагався вправити мізки купці йолопів. — Ден, де поділося твоє вміння тримати всіх в кулаці? — Він підпирав руками боки втупившись на дівчину.
— Та а що я? Це ж складно навіть для вас! — дівчина бачила, що і тренеру не завжди вдається подбати про порядок.
Кевін зверхньо споглядав на новачка:
— Якого біса Ви його притягнули? — випалив він розглядаючи помаранчеве волосся, що зливалося із відбитком лисячої лапи на стіні. — Вам не вистачило сил знайти відбитого, але хоч трохи кращого гравця? Або хоч з покірно-поступливою схемою поведінки? Він же постійно сам собі на умі! Ідіот! — Дей скоса поглядав на Ваймака.
— А хто з вас без приколів! — не вгамовувався тренер. Хіба можна збіговисько тих, кому вже колись не пощастило, але вони залишалися на плаву вважати нормальними, або звичайними? Аж ніяк.
Ніл же просто пирхнув, вони й так ледь не побилися півгодини тому на полі через те, що Кевін занадто насідав саме на нього.
Ендрю випромінював свою лиху посмішку, розминав ліву руку, хоча причин для цього не було, й періодично занадто зосереджено вдивлявся в Ніла. Простіше кажучи: робив усе, аби не чути Ваймака.
Тренер полегшено здихнув:
— Все, забирайтеся з моїх очей. Тренування на сьогодні закінчено. Завтра о 8 чекаю всіх тут ! — із цими словами тренер покинув кімнату. Де логіка? Гравцям сказав забиратися, а сам пішов… нервоний він якийсь.
Ніл хотів вийти за ним, аж раптом Нікі перегородив йому шлях. Високий хлопчина весело посміхався, і ніби вибачаючись промовив.
— Забий на Дея, він в своєму репертуарі.
— Краще було б забити Дея, але не маю такої можливості! – Ніл показово підняв долоні, ніби заспокоюючи занадто збентеженого гравця.
Ендрю різко підняв голову. Як якийсь новачок може так висловлюватися? Але Кевін відповів швидше:
— Хочеш отримати, ідіот?! — він все ще не охолонув від тренування. Ніл видавався швидким, і деякою мірою вправним, але до професіоналізму був далеким. Такий собі “зелений” новачок.
— Забираймося звідси. — Ендрю набридли ці пусті розмови. Розштовхавши Ніла і Нікі в різні боки він вирвався в коридор.
Ніл дивився їм услід. Мет похлопав хлопця по плечу у знак підтримки, але Ден зупинилася:
— Не зважай, працюй і все вдасться.
— Ти теж проти мене? — нарешті в лоба запитав той. Він не прагнув зближуватися ні з одним членом команди, але знати їх ставлення до себе він хотів. Ден можна було запитати прямо.
— Ні, я намагаюся втримати легкий баланс спокою. — вона звела пальчики показуючи наскільки цей баланс тонкий і крихкий.
— Ти забула набрати солі. — Ніл насмішкувато вказав на те, як близько Деніел звела вказівний та великий палець.
— Не забула, це настільки у нас все добре. — іронічно відповіла дівчина.
Ніл планував просто залишатися в гуртожитку з Метом залишок дня, але його планам завадила новина, яку, якогось біса, повідомив йому Аарон. От про кого можна сказати — дивний. Він був тихішим за Ніла, майже завжди.
І зараз він стояв перед ним — Мет впустив його.
— Там якась жінка біля гуртожитку тебе шукає, але зайти відмовилася. — без будь яких емоцій промовив Аарон.
— Трясця його матері. — вилаявся собі під ніс Ніл. — Ага. Я піду — останню фразу кинув він уже сусіду, що підпирав одвірок.
Ніл стрімголов летів сходинками, він знав «хто» його шукає, і ці зустрічі рідко приносили якийсь позитив. Сонце починало закочуватися за обрій, вишиваючи кольоровий плащ на небі. Ніл прижмурився одразу, як вирвався із будівлі. Під впливом світла його волосся здавалося таким собі полум’ям.
— Що ти тут робиш? – запитав він залишаючись на відстані трохи більшій, ніж витягнута рука.
— Навіть не привітаєшся? — запитала жінка в чорному, що ніби приглушувала навколишню атмосферу собою.
— А в цьому є сенс? Ти ніколи просто так не з’являєшся. — Ніл не повівся на її питання. — То як? Розповіси, чому ти тут?
— Гаразд, не будь таким холодним до мене. — Тепла, але водночас похмура посмішка промайнула її обличчям. — Він знає, що ти десь тут, і що ключ в тебе. Але! — не дала вона перебити себе, — десь 3 місяці ти маєш, того дня він втратив багато сили, тож ще не скоро звільниться, але пам’ятай, що настане день, коли його помста наздожене тебе.
— Мо, ти впевнена? – Моріана, але для Ніла вона просто Мо. Три місяці. Пощастило, що попередні роки він провів там.
Жінка кивнула у відповідь.
— Я не знаю, чому ти опинився саме тут, але я сподіваюся, що ти знаєш, що робиш.
— Не знаю, але я втомився. — зізнався хлопець. — Щось відомо про Мері? — запитав він про ту, яку і очікував побачити.
— Ніле… — жінка спробувала покласти йому руку на плече, але юнак відскочив ніби ошпарений. Мо стиснула долоню й опустила руку. — Вона загинула після того, як розділилася з тобою. Виявилося, що її поранили його зброєю.
— З-загинула… — невпевнено промовив Ніл, нутрощі скрутилися у неприємний вузол. Різке відчуття втрати оповило його з ніг до голови. Хотілося кричати і спалювати все навкруги.
— І я сподіваюся, що ти чув про Іла?
Ніл лише похитав головою у запереченні.
— Тепер він — Ріко, будь обережним. — В кишені Мо завібрував мобільник. — Вибач, але мушу йти. — Піднявши слухавку жінка зникла на стежині, що вела до підніжжя горбу, на якому стояв гуртожиток.
Піднявшись на потрібний поверх Ніл майже налетів на Ендрю, що вже стояв на його шляху.
— Як справи новенький!? — вже звично весело промовив Ендрю.
— Відчепися. Не до тебе зараз! — Ніл спробував його оминути, але хлопець різко притиснув його до прохолодної стінки.
— Чого це ти колешся як їжак? А? — питання не потребувало реальної відповіді, тож Мін’ярд одразу продовжив. — Скринько Пандори, що ж ти приновуєш? Чи ти просто ще один невдалий самогубець? — долоня воротаря на шиї приносила значний дискомфорт, але і відштовхнути його було тяжко.
— Не розумію твого… питання. — Ніл вчепився в долоню Ендрю.
— Ой! Не розумієш?! — із награним здивуванням запитав Ендрю. — Раджу подумати. — його тон голосу став холодним, він трохи відтягнув Ніла, а потім знови вчавив його в стіну. Потилиця защеміла від болю. — Завтра поїдеш з нами до Колумбії. — долоня сповзла з шиї на груди. — Спробуємо потоваришувати. — Ендрю додав шепотом, рука, що була на грудях, ніби струсила із потертої кофти пил. Воротар зник за дверима своєї кімнати.
Ніл ще декілька хвилин залишався на місці. Він майже не чув Ендрю, хоча ігнорувати таку потенційну небезпеку у цьому світі могло коштувати йому життя. Джостена турбувала новина, що Мері загинула. Тепер зрозуміло, чому так довго вона не виходила на зв’язок. Його мати загинула. Груди щавило від болю, а сльози наверталися на очі. Не те, щоб він її любив, бо вона теж була жорстокою, але ця жінка була тим, на кого можна покластися. Тепер він сам. Мо не можна довіряти сильно, його батька вона вже колись зрадила. Його «стабільність» виявилася удавною — це додавало проблем. А ще Іл теж тут. Головне не зустрічатися з ним, якщо він його впізнає… проблеми з’являлися одна-за-одною, І ця команда, а особливо Монстри. Хоча Ексі дарувало йому таке потрібне відчуття повного контролю над своїм життям, свободу. Пропозиція Девіда Ваймака трохи більше місяця тому дала хлопцю напрямок руху і можливість «відчувати», якби ж ще без монстрів. Але це — менше зло, а на «злі» він прекрасно розумівся.