Початок літа, лунають останні дзвінки навчального року. Наступає довго очікувані канікули. В ларьках з солодощами піднімається заробіток, м’яч нарешті опиняється на вулиці, в парках вмикаються фонтани, двори знов наповнюються дитячим сміхом. Вулиці наповнюються запахами морозива, квітів, свіжої трави, різних солодощів з пляжів, та звісно нових пригод. Хтось їде з батьками на море, хтось на дачу, а деяким пригод і на дворі вистачає, хтось чекав літа щоб побути на одинці з собою, є і такі що взагалі не чекали його, і зараз сидять десь в бібліотеках. Але ми не назвали ще одне місце де відбуваються пригоди, табір.
Можливо хтось з вас вже був там, і знає, що це місце, можливо ви там працюєте? Хто знає, можливо вам там взагалі не сподобалось, а хтось сумує за цим місцем. Але мені там сподобалось однозначно. Корпуса, боротьба за двох етажне ліжко, прогул тихої години, отой побитий життям ларьок солодощів, страшні історії, побіги з публічних свят, й тоді далі. Мені це місце подарувало
найкращі спогади.
Дніпро ЖД вокзал 05.30.2020.
У цей день на платформі було дуже багато людей, воно й не дивно. Година дня, субота, усі кудись поспішають на вихідні. Але наш потяг знаходився на третій платформі, тож взагалі то гул був від дітей. Десь у цьому хаосі знаходилась дівчинка років дванадцяти, що старанно старалася пробратися через натовп до свого вогончика. В неї було риже коротке волосся, на обличчі був не великий пластир та веснянки, а також красувалася яскрава усмішка, що могла залити радістю кожного. Доречно вона тримала у руці якогось плюшевого зайчика, що майже волокся по землі. Нарешті дівчинка добирається до потрібного місця, де її вже супроводжують важаті до купе. Воно було стареньке, та в одночас віяло чимось теплим та ніжним. Щойно дівчинка зайшла до нього, побачила ще одну особу, це була блондинка, на голові в неї був зав’язаний обережний пучок волосся, а інше було дуже довге, що застеляло майже всю блакитну желетку. Сама особа була одягнена у чорні брюки, та синій желет із білосніжною рубашкою. Вона сиділа на кушетці, та щось записувала в маленький блокнотик. Білявка начебто й не помітила дівчинку, але та одразу впізнала її.
- Марьяна! – крикнула та, і одразу стиснула її в обіймах.
- І тобі привіт, Ева. – сказала вона посміхнувшись. Взагалі то повне ім’я дівчини було Еванжеліна, але це промовляти занадто довго, тож всі її кличуть саме так.
- Привіт манюня! – послухалось десь зверху, не встигла Ева повернути голову до гори, як звідти вже з гулом стрибнули.
Це була смуглява брюнетка із не довгим волоссям яких вистачало щоб зав’язати їх у необережний пучок. На ній була чорна майка, чорні брюки, взагалі все було чорне, окрім зеленого камінчика на шиї. Можна було подумати, що вона якась готка, або емо, однак манера поведінки була в неї зовсім інша. Вона була рішуча, та справедлива, однак у цьому випадку термін справедлива використовується у фразі «око за око». Тож, вона могла постояти не тільки за себе, а й за когось ще. Взагалі до молодших за неї дітей ставилася нейтрально, але могла захистити у разі чого. Однак ця рижа манюня була якась особлива.
Тільки но дівчинка озирнулась, і вже була захоплена у міцні обійми.
- Касандра, будь ласка відпусти. – все ж таки змогла видавити із себе дівчинка, бо «ніжності» в смуглявки не займати.
Брюнетка змогла почути це прохання, та відпустила малу, яка, ще декілька хвилин віддихувалась від цього не помітного «нападу». Дивлячись на це, Касандра придивилася, та сказала:
- Губиш сили мала. – посміхаючись сказала смуглявка, ставлячи руки в боки.
- Хто б казав, у минулий раз ти мене ледве не задушила. – сказала Еванжеліна із хитрою усмішкою, очікуючи на відповідь, але її не було. Бо Касандра видала щось схоже на смішок, та знову полізла до гори.
- А де Віра? – сказала рижоволоса, звертаючись вже до Марьяни.
- Затримується – відповіла та й досі, щось черкаючи у своєму блокноті.
Не мов на зло словам білявки, до купе неначе об парена, влетіла шатенка з довгим не акуратно зав’язаним волоссям в хвостик, а на обличчі було трохи веснянок, та глубокі карі очі, іноді здавалося, що туди можно провалитися. Вона була у джинсах, та у футболці з якимись візерунками. Вона була дуже творча да весела, може з вами поговорити про все на світі, дівчина підтримає будь яку розмову.
- Усім привіт! О, заєць і ти тут? – Додала шатенка побачивши маленьку рижу дівчинку.
- А ну підійди сюд… АЙ! – Не встигла Віра закінчити фразу, як в голову прилетів горішок.
- За, що?! – спитала вона вже дивлячись на другу полицю, бо саме звідти прилетів «снаряд».
- Щоб мозок краще працював, ти ледве на потяг не запізнилася. – якось зневажливо відповіла Касандра.
- Ну не запізнилась же!
На цю гучну заяву, брюнетка просто повернулася назад до телефону. Весь цей час Еванжеліна терпляче чекала на слова шатенки, що будуть вже адресовані їй.
- Так от, про, що це я? А , точно! –продовжила думку дівчина вже нахиляючись до дівчинки. Вона піднесла руку до вуха, та пошелестіла там чимось.
- Дивись. – рука опинилася перед очима дівчинки, але там вже була цукерка жовтого кольору.
До речі ніхто не знав де Віра брала такі цукерки. Та, що там говорити, на них навіть марки, або назви не було. Просто не великий шматочок різнобарвної карамелі у прозорому фантику. Кольор був не важливий, бо не залежно від нього смак був різний, деякі було із трудом вгадати, а були і такі, що взагалі залишились загадкою. Однак вони були просто неймовірно смачні, чудеса якісь.
- Вау… – хоча фокус до сміха простий, і дівчинка знала як його повторити, але кожен раз він якимось чином дав потрібне відчуття зачарованості.
В один момент в голову прилетів ще один горіх. Такими темпами ще не доїхавши до табору у Віри вже буде синець.
- Та зрозуміла я, не буду більше запізнюватися – зробив коротку паузу, дівчина швидко додала. – на потяг. - Це вже інше нагадування – сказала брюнетка протягуючи руку. - Ну тримай раз тобі так потрібно. – пробурмотала шатенка, і кинула у протягнуту руку ще одну цукерку, але вже зеленого кольору. Вспам’ятавши про Марьяну, поряд із нею незабаром також лежала цукерка. - А, що ти малюєш? – Запитала Ева в голубоокої білявки. - Щось по типу іншого логотипа укр залізниці. - Ого, класс дай подивитись! – після цього прохання Марьяна відідвинула руку, та дала побачити свою роботу. Виглядало просто, але не сказати, що ця робота не заслуговувала уваги.
- Дай сюди. – сказала десь з полиці брюнетка, вже вихватуючи блокнот з рук власниці. Марьяна не здивувалася, і просто почала чекати доки їй повернуть її річ. Так воно і сталося, після декількох хвилин слухання черкання олівцем, блокнот висів разом з рукою перед обличчям блондинки. Та взяла блокнот, та глянула на результат. Там була намальована емблема укр залізниці, але у три де стилі, також там була така тінь, та відтінки, що це було схоже на металевий блиск.
- Теж мені фантазерка, такий самий логотип, тільки залізний та в три де. – подала голос шатенка, закотивши очі до гори.
- Ой, ой, ой. Ну майстер, покажи як требо. – після цих слів в голову Віри полетів вже третій снаряд у вигляді олівця, але два горіха вистачило, щоб натренуватися. Дівчина без проблем ловить олівчик, та тепер вже вона вихватує блокнот, що не так давно опинився в руках Марьяни. Власник блокнота просто видихнула, та почала чекати. Невдовзі шатенка таки дала результат, кинувши блокнот на столик. Цю роботу вже можна було назвати новим логотипом. На малюнку був потяг складений з трьох букв: у к р. - Ось це, вже гідно показу – сказала Віра, краєм ока глянувши на рижоволосу, яка доречно вже спала.
- Ти виграла битву, але програєш війну. – Касандра повернулася до стінки, понурившись в себе.
Марьяна почала класти нещасний блокнот в сумку, попутно запитавши чому Еви давно не чутно.
- Задрімала соня. – після цієї фрази вона склала руки на потилиці, й повернула голову до вікна дивлячись на красу природи. -А, що у ночі робити буде? – видихнула блондинка. - Ну, що? Ти хочеш, щоб я підняла її? – буркнула дівчина, погладивши волосся молодшої.
Наступила тиша, кожен займався своїми справами. Шатенка так і заснула разом із Еванжеліною. Можна було наглядати досить теплу картину, маленька дівчинка лежала на кушетці, а її голова була на колінах каріокої дівчини, що також заснула пригорнувшись до вікна. Марьяна знову щось черкала у блокноті, цього разу це була якась чудесата квітка. Якщо глянути на метр вище, то там була брюнетка, що закрила очі й насолоджувалась музикою, яка лунала в навушниках дівчини. Всю тишу розбавляв лише олівець блондинки, та потяг, що проносився поміж дерев, кущів, різнобарвних сіл, та сірих заводів. Шлях, що доведеться пройти, був не маленький, бо діти їхали аж до Карпат.
***
Потяг 17:00
Вже настав вечір, небо стало червоним, хмари з білосніжних перетворилися на рожеві, а світло і транспорті ще не включили. Волосся молодшої засяяло на цьому світу, яскравіше за будь яке багаття. На столі почувся гупіт карти, так друзі вирішили пограти у «переводного». Вже три шестірки підходили до Віри, грали вони на секрети, тож дівчина виглядала знарвовано.
- Ха! Ось тут я тебе і підловила – радісно заявила Касандра, брюнетка вже збиралася збирати карти, але чужа рука її зупинила, й на столі опинилася четверта шістка, що означало: карти переводяться до смуглявки, і тепер вже вона повинна битися з ними. - Лицемірка. – прошипіла вже рахуй програвша. - А це погано? – посміхнулася шатенка.
Невдовзі Касандрі довелося розказати свою невеличку тайну, про те , що вона боїться показатися слабкою, що ж вона може за це не боятися.
Тим часом Марьяна пила солоденький чай, що досі відавав паром, та наглядала за цією досить інтересною битвою. Взагалі всі присутні в купе обожнювали настільні, та азартні ігри. Мабуть це є одна з причин того, чому вони взагалі зійшлись. Ох, мабуть після цього вам інтересно як дівчата зустрілись.
Що ж, Касандра та Марьяна були знайомі ще до поїздки в табір, там вони і зустріли Віру, а саме у не офіційному, та не законному на тереторії табору гуртку азартних ігор. Доречно, шатенка хоч і не була його засновником, але вступила до нього одна з найперших, а забула сказати взагалі то Віра вже була в цьому таборі не вперше в день їх першої зустрічі, Віра вже була там не вперше, це був другий рік коли вона сюди приїзджала на всі зміни, а на всі зміни бо…
….
Давайте поговоримо про це пізніше. З Еванжеліною вони познайомились вже на більш легальному гуртку настільних ігор. Їй тоді було дев’ять, тобто знайомі вони вже три роки. Ну хіба не чудо? Проїзджаючи через комочки рожевих хмар зав’язалася розмова.
***
– Є якісь плани на слідуйчій рік? – запитала руда, плавно тусуючи колоду карт. Ні, вони вже не грали, просто було скучно.
- Звісно! Навіть вже пів програми написала! – Шатенка відразу оживилась, справа в тому, що в наступному році вона буде відповідальна всілякі свята в таборі. - Ого, даж подивитись? – увага Еви перервалася на каріоку вигадницю. - Ага, зараз дізнаєшся в наступному році – хитро посміхнулася та.
- Пф – видала молодша. Надалі перегортати карту за картою було не весело, тож було прийняте рішення щось поїсти. Знайшовся бутерброд, якого вже скоро не стане.
Виходити їм пізно у ночі, тож дівчата зігравши ще декілька партій прийняли рішення поспати.
***
- Ну ж бо давай, прокидайся. – блондинка старалася розбудити, мирно сплячою Віру, якій здається снились ну дууууже солодкі сни.
- Людино, що ти від мене хочеш? Нам виходити через пів години, а речі в мене всі зібрані, тож будь ваша ласка, дайте поспати. – сонний монолог все ж таки зміг заспокоїти Міру, та вона продовжила збирати речі.