Розділ 1

Здається, коли тобі сімнадцять життя грає яскравими фарбами та таке бурхливе, як Тихий океан. Але кольори які бачить Саша досить сірі, іноді вони сині чи чорні. Найнеочікуваніше, що з нею трапилось це контрольна з фізики про яку не попередили. 

Вона чесно намагалась сприймати все ліпше ніж воно було, але нудьга та втома, яку видавали очі, ніяк не приховати. 

Гортавши стрічку новин, в класному чаті почали спамити повідомленнями, відкривши його, перше було від старости.

Оля: В нас новенька))

Кіт: Хто?

Ліза: Чому зараз?

Шкарпетка діда: Вона гарненька?

Стас: Скинь профіль!

Але не встигла дівчина прогортати до кінця, як почула гуркіт. Щось впало, далі крики мами. Відкинувши телефон, Саша думала тільки про одне, як пережити ніч, щоб всі залишились живі. 

Захищаючи собою маму, вона декілька разів отримала по обличчю, та відчула як тріснула губа. Все продовжувалось декілька годин, і коли батько вирішив, що вже досить і пора спати, змогла піти. Плач мами були чутні ще пів ночі, а Саша ж плакати не могла, здавалось, немає сил. Вона виснажена впала на постіль, так заснула. В голові гуділо, і єдине бажання, скоріше втекти, крутиться в думках. 

Гарячий чай, обов’язково чорний, без цукру та з лимоном, тоді здається вона могла прокинутись. Губа набрякла, та боліла коли вона намагалась щось сказати. Але цього б ніхто не помітив, друзів в неї як таких немає. Не те що вона була зовсім відлюдькувата, просто знайти про що говорити з іншими вона не могла. Здавалось всі їх хобі це щось дріб’язкове, як кохання та вечірки. Ні того, ні іншого в її житті не було та і не дуже цікавило, тому і говорити нема про що. 

Вдома нікого не було, тому збиралась вона не поспішаючи. На хімію йти не хотілось, але одягає куртку, тому що вже кінець вересня, Саша нарешті вийшла. 

Дорога до школи займає хвилин п’ятнадцять. На щастя, сезон дощів ще не почався, і на вулиці було не брудно. Більшість листя змінили колір, цим можливо осінь і була однією з улюблених пір року, через колір. Тому увімкнувши музику, вона насолоджуватись цими хвилинами спокою, на душі ставало тепло, і хотілося йти вічність. 

Встигнувши до дзвінка, Саша займає четверту парту, ряду що від дверей, кидаючи на стілець портфель. Її сусідка завжди хвора, тому можна вважати що сидить вона сама. Чорна куртка загубилася в кількості інших, і вона сідає, діставши підручник та зошит. 

Всі в класі шепочуться, та якось надзвичайно енергійні, що дивно для першого уроку в понеділок. Як тут заходить причина ранкової метушні. Дівчина, а за нею класна керівниця та вчителька біології. 

Шепотіння стає все гучнішим, тому Наталія Борисівна підвищує голос:

— Одинадцятий «В», мабуть, ви вже знаєте, що до нас перевелась нова учениця. Це Валерія, будь ласка будьте ввічливими та дружелюбними. Орися Валеріана, не буду більше затримувати урок.

Всі тим часом оглядали дівчину, як товар, оцінюючи та прискіпливо. Чорне волосся, пірсинг в брові та крилі носа, такий ж темний одяг, важкі ботинки. На обличчі був спокій, такий натиск вона витримала гідно, тому після закінчення оголошення вчительки, не чекаючи запрошення вирішила сісти за вільне місце.

Дівчина сіла біля Саші, а та затамувала подих, тому що було ще кілька вільних місць в класі.

— Привіт, — пошепки промовила вона.

— Привіт.

— Слухай, мені підручники ще не видали, можеш свій позичити?

— Звісно. 

Саша посунула його на середину парти, і далі намагалася не ворушитись.

— Дякую.

Решту уроку вони провели мовчки. Деякі однокласники поверталися на їхню парту, перешіптуючись. Чекаючи перерви щоб дізнатись про Леру яка зацікавила своїм виглядом здається всіх. 

Слухати про біосфери та їх групи було нудно, тому зрадівши що нарешті пролунав дзвоник, всі почали збиратися.

— І як к вас тут в школі? — майже відразу запитала Лера.

— Школа, як школа.

Здивувавшись, що вона вирішила запитати це саме в неї. 

— А ти небагатослівна.

Вона повернулась, і з зацікавленістю почала роздивитись сусідку, стало максимально не комфортно, але куди сховатися не було. Тому Саша просто закашляла.

— Буду вважати що це комплімент.

— Як побажаєш. До речі, як тебе звати?

— Саша, — відповідаючи вона дістала навушники, і планувала слухати музику як завжди це робила, Лера уважно слідкувала.

— Що слухаєш? 

Відкривши в останні прослухуванні, показує.

— Постпанк?

— Типу того, я взагалі різне слухаю.

— Ну, слухай. Не заважатиму.

І вона пішла, а Саша думала чи не була занадто дивна. Давно вона не говорила з новими людьми. Взагалі голос у Лери був трішки нижчим ніж у більшості дівчат. І очі були зелені, як ліс після дощу, темні. Про пірсинг можна і не говорити, в класі такого ні в кого не було. 

Решту дня вони майже не спілкувалися, Саша на початку уроку як за домовленістю клала підручник на середину парти. А на останньому уроці, коли всі переходили в інший кабінет, Лера сіла з іншим хлопцем. 

Всі намагались з нею поговорити, дізнатися звідки, і яка причина, що вона тепер з ними, але чіткої відповіді на було, лише:

— В школі проблеми були.

Лера просто приймала увагу, яку однокласники їй приділяли, не намагаючись виділитись чи виділити когось окремо в спілкуванні. Саша ж просто спостерігала за метушнею із свого місця. 

Уроки нарешті закінчилися. В планах швидко забігти додому, та в школу мистецтв. Вона займалась малюванням, ще одне хобі яке змушувало її душу радіти. Саша могла годинами малювати, забувши про все на світі. 

Поки чайник закипає, дівчина складає все художнє приладдя у портфель. Залила чорний чай в термос, та вирушила з піднятим настроєм. День був спокійний, незважаючи на початок, а це не могло не радувати. 

Третій поверх, кабінет в кінці коридору. Звуки фортепіано віддавали відлунням, запах чого старого та купа вазонів, які були вищі за неї. 

В приміщенні пахло фарбою та папером, дехто вже зайняв своє місце, і їй посміхалася Соня. 

— Ти сьогодні пізно.

— Ольга Дмитрівна ще не прийшла?

У відповідь тільки хитання головою. 

Соня, була єдиною подругою, якщо так можна сказати. Навчалась вона в іншій школі, тому бачилися дівчата тільки тут. Батьки були суворі, і рідко куди відпускали її просто так. 

— Що з губою? 

Саша ніколи не розповідала що в неї в сім’ї, тому відмахнулась стандартною фразою.

— Впала.

Настало незручне мовчання, тому Соня продовжила.

— Що нового сьогодні? 

— До нас новеньку перевели.

— І яка вона?

Подумавши декілька секунд Саша відповіла.

— Незвична.

— І чим вона відрізняється?

— Усім мабуть, — подумавши ще трошки доповнила. — Атмосфера від неї дивна.

Соня зв’язувала волосся у хвіст, і посміхнулась, чекаючи пояснення. 

— Одночасно спокійна, але ніби ось-ось і щось трапиться. 

— Мені вже цікаво її побачити.

Далі все минуло як завжди. Дали завдання, дівчата малювали, паралельно слухали музику, обговорюючи якусь тему. 

На вулиці вже майже стемніло, а годинник показував шосту. 

Виходячи на вулицю по тілу пробігли мурахи. Холодно, а повертатися зовсім не хотілося. 

Вдома чекала мама, приготувавши щось явно смачне. Живіт скрутило, Саша ще нічого за день не їла. Тому зібравшись з силами, зайшла в під’їзд.

Як і очікувалось, мама ходила туди-сюди по кухні, наспівуючи якусь мелодію, та говорячи до себе.

— Я вдома!

— Сонце, привіт.

Мама підійшла до дверей та обійняла.

— Так змерзла поки йшла, — знімаючи одяг розповідала дівчина. 

— Давай скоріше їсти, я супу свіжого зварила, сирного, як ти любиш, — виставляла посуд жінка.

Вечеря була справді смачна, вони ще поговорили трішки про школу, мама розповіла новини з роботи. Працювала вона перукарем, і Саша могла слухати годинами історії про чудернацький клієнтів. 

Подякувавши, дівчина вирішила виконати домашню роботу. Література та мови давались найкраще, тому за них вона сідала охоче. Що не можна сказати про точні науки. Так минув вечір. Втомлена та без сил, вона впала на постіль, відкриваючи соцмережі, та дивлячись що відбулося нового. Як зверху прийшло повідомлення. 

«За вами стежить новий користувач».

Хтось із аватаром кота, який грав на гітарі, вподобала аж всі її дві фотографії. Відкривши профіль, вона побачила Леру. 

На фото нова однокласниця тримала електрогітару зеленого кольору, на іншій була на концерті, і ще декілька де вона з друзями. 

Саша підписалась, і не встигла більше нічого подивитись, як звук вхідних дверей гучно рознісся вібрацію по квартирі. Прийшов батько. Вона затримала дихання, прислухаючись до голосів, все ніби спокійно. Перевела погляд знову на телефон, та вподобала фото з гітарою. Придивитися, і перегорнула далі, окрім фото ще було відео. Лера грала спокійну мелодію, вправно перебираючи струни, здається Саша подивитись це відео десяток разів. Від пісні було спокійно.

«От аби послухати її повністю»

Як знову почувся крик мами.

— Льонь, перестань.

— Та ти, сука, отравить мене хочеш? Сама свої помиї їж!

Саша зайшла в той момент, коли батько кинув тарілку додолу, вона розбилася, і осколки розлетілися по кухні. Один з них порізав її ногу, нижче коліна, і вона злякавшись крикнула.

— Ще ти блять тут, поможе матері прибрати. Розвели свинарник.

І чоловік пішов.

Мама плакала намагаючись стримати схлипи. І Саші прийшлось взяти все в свої руки. Вона допомогла мамі піднятися та сісти на стілець, зібрала великі частини того, що раніше було тарілкою, та викинула. Вимила плитку від залишків супа, та подала жінці склянку з холодною водою. Вона не переставала плакати, раз за разом хапаючи повітря ротом. 

— Сонце, твоя нога.

— Я розберуся.

Кров стримувала шкарпетка, яка поглинала її, не даючи капати на підлогу.

— Ти з знаєш, коли я поїду, що він ще більше буде розпускати руки. Я хочу хотіти повертатися додому.

У відповідь були лише схлипи. Саша поцілувала маму в маківку, та пішла до своєї кімнати, де її чекала рідна аптечка. 

Обробивши поріз, та перемотавши бинтом, вона впала на постіль без сил. 

Ще один день минув.