Осінній день в Кореї - це час, коли природа змінюється, змінюється і настрій, що стає меланхолійним. Проте, саме в цій атмосфері можна знайти своє натхнення та гармонію з навколишнім світом.
От і Мінхо в цей день шукав свою гармонію, гуляючи в парку під навислими небесами, де листя падало на голову. Він давно вже відчував, що його танцювальні вміння із часом почали застоюватися, і потреба в новому натхненні ніби душила його з середини. На відміну від багатьох своїх колег, він не був особливо зацікавлений у популярності та грошах, він мав вже достатньо. Ніколи не був надто амбіційним і не бажав від долі всієї удачі світу.
Достатньо було всього лише спокою. Стабільності. В випадку ситуації, що склалася в його житті – трішки впевненості в майбутньому.
Лі повернувся до думок про свій дебют в новій айдол-групі JYP, роздумуючи про те, як важко буде бути під оглядом критиків та преси. Він знає, що доведеться постійно вдосконалювати свої таланти, щоб зберегти свою популярність та репутацію. Він так само усвідомлює, що відповідальність, яку він несе, є безрозмірною, і що це може стати величезним тягарем для нього.
-Ах, чи готовий я до цього? – напевно ні – прозвучало вже в нього в голові. Це як голос з середини, з самого пекла в душі де чорти варять жахливу кашу з невпевненості і травм юності.
І знову він в своїх думках, в намаганнях знайти відповіді на свої ж питання.
Мінхо згадав про своїх колег по агентству, які розповідали про нелегкість життя айдола. Вони постійно нарікали на постійний тиск, публічний образ, громадський інтерес і нерозуміння. Він вперше задумався про те, чим йому доведеться пожертвувати.
Роздуми перервав натовп людей на переході, що відніс його до самих дверей компанії. Ніби дивлячись в ці притензійно великі скляні двері, він знаходився в точці зіткнення між своїми бажаннями.
Ось так, елементарно штовхнувши дверцята, він зробить вибір який може змінити його життя. Чи на добре?
Хтось поряд засміявся.
«Мені вже треба було бути всередині, ти знаєш?» - сказав хлопець, роблячи крок вперед, щоб обійти Мінхо. Але мізки Лі не встигнувши обробити всієї інформації видали на мовний апарат пасивно-агресивне:
“А хіба таким малюкам можна знаходитись в місцях де багато дорослих незнайомців”. Очевидно його опоненту теж не вистачило часу обдумати відповідь і той зміг лиш викрикнути щось схоже на:
«Я не маленький!»- той зробив паузу звівши плечі і додав вже спокійніше: «Я тут стажуюся». Це було останнім що почув від нього Мінхо бо далі по мірі віддалення юнака, всі його слова перетворювались в бубніння.
“Миленько” – все на що вистачило Мінхо після неймовірно дивної ситуації, котра хоч на декілька секунд, але витягла його з ями самокопання.