Ранок був сірим. Здавалося, що туман заполонив увесь Лондон. Молодий чоловік швидко йшов, переходячи з однією вулиці на іншу. Його світле волосся розвивалося на вітрі, а сам він тремтів від холоду. Буревій, морозна та волога, такою можна було описати зиму в Лондоні. Десь літали ворони, круки, і навіть, можна було спів вільшанки. І ось, нарешті чоловік опинився в потрібному місті. Невелика двоповерхова будівля виглядала так, наче жодного разу не ремонтувалася: коричневі подряпані стіни, побиті вікна, та непомітна вивіска «Агенція детектива Уайта». На диво чоловіка, біля споруди стояли кореспонденти.
- Справа Сердера знову відкрита?
- Ви заарештували не ту людину? Майкл Вілсон не винен?
- Як ви прокоментуєте нове вбивство з почерком ?
Шокований Едвард стояв і не міг і слова сказати. «Як таке може бути, що був вбитий ще один хлопець? Це послідовник Вілсона? Ні, ні… Це помилка. Я зробив помилку», - подумав він.
- Я відмовляюсь коментувати це, - тихо промовив чоловік та зайшов у агенцію.
- Дідько! – крикнув Едвард та цокнув язиком. До нікому невідомому детективу Уайту почали приходити люди, саме після арешту вбивці Сердера. Він побудував кар’єру на смерті цього хлопця, і те що вбивцею виявився не Вілсон дуже лякало Едварда. Бо він не такий геніальний, як про нього казали люди, єдине розслідування, і те завалив.
Чоловік взяв папку, що лежала під столом та почав читати те, що знав про Сердера. Хлопець 17 років, виріс у притулку. Його ім’я було вигаданим, складалося з двох частин - сер та дер, звертання до чоловіка в Англії та Німеччині. Прізвища в нього не було, і родичів теж. Зростом - 175 см, має карі очі та темне кучеряве волосся. Працював конюхом, був вбитий 15 грудня 1920 року, хлопця застрелили, а потім вирізали на руці літеру «А».
- Чортова літера, може причиною було зовсім не помста за розрив стосунків з Аліссією? Напевно це лише початок якогось слова, чи вислову…- почав говорити у голос Ед.
- Треба піти до поліцейського відділку,- прошепотів детектив та вийшов зі своєї агенції. Біля споруди досі стояли кореспонденти, і як Едвард не намагався їх обійти, одна дівчина все-таки зупинила його.
- Ви візьметеся за цю справу? Через вас за ґратами невинна людина.
- Так. Усі коментарі дам потім,- цокнув язиком чоловік та пройшов далі.
Білявка подивилася на двері, на детектива та пішла додому.
Щось всередині Едварда дуже метушилося, він не міг зрозуміти, як так помилився. Чоловік звичайно знав, що початківець, та й взагалі, ніхто не може за тиждень знайти вбивцю, але він заарештував не того, тільки через його імпульсивність під час допиту.
«Що я накоїв», - відлунням звеліло в голові детектива. Він хотів допомагати людям, а не саджати невинних. І тому, вирішив знайти справжнього вбивцю, і знову приєднатися до розслідування.
- Привіт, Амелія, Жорж,- привітався чоловік, як тільки переступив поріг поліцейського відділку. Брюнетка усміхнулася, а потім показала рукою на старшого чоловіка, що вже йшов дуже злим до них.
- Едвард. Добре, що Вілсона ще не стратили! І він пробув там лише тиждень, наступного разу, заарештують тебе. Головне в розслідуванні якість, а не час. Встигнути ти завжди зможеш, а ось якість - то головне.
Чоловік стояв, цокаючи язиком. Дідько. Він ніколи не розумів цього, чому пройшло 30 років, а вбивцю не шукають: «Чому вони зробили вигляд, що мій батько сам вбив сестер та покінчив з собою? Якщо там теж були незбіги…Можна ж було розслідувати «якісно», але справу розв‘язали, навіть не почавши її. Мій батько вбивця, кінець.» - думав Едвард.
- Вибач, Жорж. Дай мені ще одну спробу знайти його! - благав детектив.
Жорж подивився на Едварда відмахнувся рукою та протягнув папку з документами.
- Ліс Дін, поїхали. Амелія, карета вже тут?
- Так, так. Бувайте, - кивнула Жоржу дівчина, і прошепотіла, - бувай…
Едвард зрозумів, шо друге прощання було йому, тому усміхнувся Амелії та підморгнув. Чоловік не був ловеласом, але любив увагу від дівчат. Його перша закоханість нещодавно стала заміжня, тому він поставив собі в цілі також одружитися найближчим часом.
Карета їхала, а живописний урбаністичний пейзаж за вікном змінювався лісом, галявинами, струмочками. Вільшанка співала пісні, які можна були почути, навіть з закритими вікнами, а зяблик підспівував їй, ці щебетання природи, вода, що дзюрчить, запах лісу, віяли спокій. Едварду було так затишно, що він заснув і на деякий час забув, що їде на місце злочину.
Карета зупинилися, і Едвард вийшов з неї. Дивлячись на цю картину, в нього було відчуття дежавю: усміхнений хлопець, застрелений у лоб з відстані метра в 2, що лежав на спині, а на лівій руці вирізана літера, тільки цього разу «Н».
Якщо це серійний вбивця, то справи в них були погані. Бо це вбивство не через помсту, а задля задоволення. Для того, щоб відчути контроль, насолоду від забирання в людини життя.