Герміона як завжди проводила час за книгами. Вітальня факультету була надиво безлюдною, тому суботній вечір проходив майже бездоганно.
Дівчина втомлено потягнулася, все тіло затерпло від довгого сидіння в одній позі, але дозволити собі відпочити вона не могла - ессе по зіллях та настоянках само себе не напише. А потім ще доведеться допомогти з цим і Гаррі з Роном. Як завжди.
Герміона тяжко зітхнула і дозволила собі на хвильку відволіктись на камін. Вогонь тихо потріскував, переливаючись всима відтінками помаранчевого та жовтого. Це дуже заспокоювало.
- Привіт, Ґрейнджер! - Фред і Джордж з’явилися в своєму стилі, неочікувано та непомітно. Герміона лише роздратовано цокнула язиком: знову всі плани котові під хвіст.
- Чого вам, хлопці? Як бачите, я трохи зайнята.
- Та чого ти, Герм? - Фред сів на столик попереду неї, ледве не зваливши стопу аккуратно складених фоліантів, чим лише викликав ще більше роздратування дівчини.
- Ми не займемо багато твого дорогоцінного часу! - продовжив за братом Джордж, примостившись на підлокітник крісла в якому вона сиділа.
- Ну? Я вас уважно слухаю!
Фред трохи замнувся, але почав говорити:
- Тут така справа, ми бачили як ти написала на своєму пергаменті «Я кохаю Візлі».
- Очевидно, що це не Джині. І звісно, не Рон, тому що ти надто розумна. - продовжив Джордж.
- Це не Персі, бо він бовдур. З Чарлі ти навіть не знайома, а Біл одружений.
- І це не та…
- Так, не перегравай, - перебив брата Фред.
Він перевів погляд на огорошену і розгублену дівчину. Герміона лише могла, що обурено відкривати та закривати рот, не маючи що сказати.
Насолодившись справленим ефектом, близнюки хором продовжили:
- То кого з нас ти мала на увазі?