Користуючись сонячною погодою дня, Андромеда і Тедді вирушили до маєтку Лонґботомів по-маґлівськи, додавши до свого розкладу ще й довгу прогулянку Гайд-парком. Тедді був пристебнутий до її спини в переносці, він грався з її волоссям, без сумнівів, запхавши трохи собі до рота, поки жінка дзвонила у двері.
— Пані Тонкс, — бадьорим голосом вигукнула ельфійка. — Господині ще немає, але вона скоро повернеться.
Андромеда насупилася. Августа дуже добре вміла грати грубу господиню, але пані Тонкс знала, як правильно приймати грубість. Зрештою, вона була вихована як Блек і, незважаючи на роки, не забула про своє коріння. Можливо, настав час нагадати про це старшій відьмі. Та заощадити їм обом трохи часу.
Вона пішла за ельфійкою у глиб маєтку, піднялася сходами нагору, милуючись чудовим краєвидом. Мармур був білий і відполірований, портрет в золотій рамі, важкі люстри, що виблискували в променях полуденного сонця, який проникали крізь вікна даху, а під ногами був пухнастий килим. Незважаючи на величезні розміри маєтку, він випромінював тепло і затишок, але не здавався жилим. Вона вирішила, що перебуває у представницькій частині маєтку, а житлові приміщення приховані від сторонніх очей, подібно до її старої домівки. Саме так були побудовані всі будинки її предків.
— Господиня сказала, почекати в бібліотеці, аби ви мали можливість почитати щоб згаяти час.
Це здивувало Андромеду, але вона не стала розпитувати. Ельфійка все одно не знала б відповіді. Домова ельфійка розвернулася, щоб піти, але Андромеда торкнулася її плеча, від чого бідолаха здригнулась.
— Як тебе звати?
— Мімі, пані, — відповіла вона тремтячим голосом і зникла з легким хлопком.
Андромеда витягла Тедді з переноски, з полегшенням позбувшись тепла його тіла, та кинула собі на спину сушильні чари, щоб висушити тоненький джемпер, і поставила онука на підлогу. Він швидко підійшов до першої книжкової полиці і підтягнувся на ній, простягнувши руки, щоб схопити важкий шкіряний фоліант.
— О, ні, не треба, — мовила Андромеда, усміхаючись, хоча й хвилюючись, що книга могла вкусити його, або проклясти, або Мерлін знає, що ще. Вона знала з досвіду, що старі бібліотеки вщерть заповнені непередбачуваною магією. Вона схопила його за руку і допомогла йому зробити кілька незграбних кроків до центру кімнати. Він впав на дупу, не встигнувши дійти туди. Вона відвела його у велике коло і дістала з кишені кілька іграшок, щоб дати йому.
Коли хлопчик був задоволений, вона повела його до бібліотеки. Це була типова бібліотека чистокровних. Багато прикрашена і простора, але без темних ґримуарів, які були в домі її предків. Або вони були краще сховані. Андромеда не могла цього сказати.
На свій подив, вона також знайшла маґлівську літературу, акуратно розкладену на полицях між літературою про чаклунство. З радістю вона помітила кілька романів, які стояли у її власній книжковій шафі. Це представило Августу в іншому світлі. Заінтригована цією думкою, вона взяла один з них і вмостилася в зручному кріслі біля вікна.
Мімі принесла їй чай і булочки, якими вона й пригостилася. Андромеда прочитала вже двадцять сторінок, майже занурившись у сюжет, коли двері відчинилися, і в кімнату вальсуючи увійшла сердита на вигляд Августа. Відьма була одягнена в традиційні, добре пошиті шати, що надавали їй вражаючого і гордовитого вигляду. Дивлячись на її темні штани, Андромеда мимоволі посміхнулася. Можливо, наступного разу вона впорається з питанням дрес-коду.
— Прошу вибачення за запізнення, — сказала Августа, і в її голосі пролунали нотки роздратування. — Моїх опонентів на зустрічі було важче позбутися, ніж ельфів на горищі.
Августа потиснула їй руку, а потім сіла на диван навпроти Андромеди, потягнулася до чайника і налила собі чашку чаю. Вона нахилила чайник у бік гості, але Андромеда відмовилася, махнувши рукою.
Попереднє припущення Андромеди про її запізнення випарувалося і дало волю цікавості. Августа виглядала дуже схожою на ту сувору ділову жінку, з якою Андромеда зустрічалася на початку вісімдесятих, коли їхні шляхи перетнулися в святому Мунґо. Андромеді дуже хотілося дізнатися, над чим вона зараз працює. Вона хотіла вибачитися за те, що порушила напружений день Авґусти, але Авґуста заговорила першою.
— Скажіть, пані Тонкс, вам не подобається вдома?
Андромеда затамувала подих, і їй знадобилася секунда, щоб опанувати себе. Вона швидко зробила собі чаю, щоб зберегти обличчя і позбутися думки про порожній дім, який вже не відчувався домом.
Августа потягнулася за булочкою і прочистила горло.
— Їх пече мій ельф. Смачні, правда? — показала свою привітну усмішку і відкусила шматочок. Заплющила очі, насолоджуючись смаколиком, і Андромеда не могла не помітити, що її рухи були захоплюючими і приємно відволікали увагу.
Пані Тонкс проковтнула рештки свого занепокоєння, сприйнявши зміну теми розмови Августи як знак того, що їй пробачили її вторгнення до маєтку Лонґботомів.
Вони провели кілька раундів ввічливої розмови про своїх онуків, насолоджуючись булочками, але врешті-решт, їм більше не було про що обмінюватися поверхневими люб’язностями.
Протягом останніх кількох днів Андромеда часто запитувала себе, чи Августа коли-небудь відчувала себе пригніченою через Невіла. Особливо їй було цікаво дізнатися, як Августа справлялася з цим і як вона пережила почуття провини, що супроводжувало її.
— Можу я поставити запитання щодо Невіла? — запитала Андромеда якомога обережніше, пильно стежачи за Августою, щоб зважити ситуацію. За потреби вона переводила розмову на легшу тему. Андромеда вже не була такою красномовною у ввічливості, як раніше, але була впевнена, що впорається. Книжка на її колінах була для неї своєрідним ключем до розмови.
Обличчя Августи злегка напружилося, але вона кивнула, не зволікаючи.
— Ви часом не були перевантажені ним?
— А яка мати ніколи не буває перевантаженою? — відмахнулась Августа.
Все в тому, як вона тримала своє тіло, кричало про дискомфорт, але витримувала на своєму обличчі бездоганний спокій. Андромеда підозрювала, що якби її не виховували таким чином, вона б ніколи не помітила цього. Вона також подумала про те, щоб відступити, але Августа прийняла її прохання поговорити, а колишня Блек була не з тих, хто втрачає шанси.
— Іноді я так злюся, що кричу на Тедді, — зізналася Андромеда тихим голосом, сподіваючись, що невеликий екскурс у її безладне життя зменшить ефект від її неприхованої цікавості. Вона стиснула руки в кулаки і намагалася витримати допитливий погляд Августи, продовжуючи просуватися далі. — Що ви робили, коли сердилися на Невіла?
Августа якусь мить вивчала її обличчя, потім поклала руки на стегна.
— Усе, чого не повинна робити мати — перевела погляд на книжкову полицю, прикусивши внутрішню частину щоки.
Прояв невпевненості, навіть ледь помітний, був чимось, чого Андромеда не очікувала. Це змусило її замислитися над тим, ким була жінка, що ховалася за суворою публічною особою. Вона була сповнена рішучості з’ясувати це. Голос матері відлунював у її голові, нагадуючи, що цікавість згубить її, але вона нічого не могла з собою вдіяти.
Вона подивилася на Августу, яка занурилася в роздуми, здавалося, не переймаючись тим, що цей світський прийом став для неї некомфортним. Андромеду це не хвилювало, навпаки, вона скористалася нагодою, щоб поміркувати про своє майбутнє. Андромеда уявила себе через двадцять років — самотньою, озлобленою, замкненою в собі через те, що зруйнувала стосунки з Тедді. По спині Андромеди пробігли мурашки, і вона ледве стримувала тремтіння, яке не давало їй змоги доторкнутися до пальців рук. Вона не хотіла, щоб її життя стало таким. Немов почувши її думки, Тедді підповз до Андромеди і виліз їй на ногу, але вона не могла дотягнутися до нього руками. Вона застигла, пронизана почуттям провини.
Його засмучене хникання вивело Августу зі ступору. Кинувши короткий погляд у бік Андромеди, вона повернулася до Тедді.
— Ходи сюди, хлопчику! — сказала Августа твердим голосом, ледь забарвленим ніжністю. Вона підняла тяжке тіло на руки. Тедді якусь мить скептично дивився на неї, а потім почухав носа. За мить він підібрався до кольору Августи. — О, яке задоволення! — вигукнула Августа, проводячи пальцем по його світлому прямому волоссю.
Це видовище мало б зігріти Андромеду, але її нутрощі скрутило. Вона не могла так поводитися з тим, кого любила найбільше. Тедді заслуговував на більше, набагато більше, і Німфадора дуже розсердиться на неї. Вона ледве стримувала сльози на очах. Гордість не дозволяла їй проявити таку слабкість у присутності Августи. Було вже досить погано, що вона не могла вирватися зі своєї спіралі, щоб заспокоїти онука.
— Дихайте, — Августа поклала кінчики пальців на плече Андромеди, налякавши її. Вона спустила руку з плеча Андромеди до ліктя, а потім відпустила.
Погляд Августи був задумливим і розфокусованим, коли вона заговорила.
— Я хотіла показати всім, що я не була зломленою жінкою. Я витримала все це сама, і це зробило мене озлобленою. — моргнула, а потім подивилася на яскраве помаранчеве волосся усміхненого онука Андромеди. Він дуже радів рюшам на мантії Августи.
У голосі Августи відчувалася вразливість, і її відверті слова змусили Андромеду зробити паузу. Вона чекала, затамувавши подих, чи не скаже вона більше.
Августа зробила глибокий вдих і знайшла поглядом Андромеду, на мить замислившись.
— Не ставайте мученицею. Це не варте болю.
Мученицею. Андромеда ніколи не замислювалася над цим. Їй здавалося природнім робити все самостійно. Родичі певною мірою підтримували її, але батьки Теда були літніми, а його сестра вела насичене життя, більшу частину якого проводила в Німеччині. Поттер допомагав, як міг, але він був молодий і навчався на аврора. Вона пам’ятала з досвіду Німфадори, наскільки це виснажливо. У його житті не було багато місця для Тедді.
Крім того, вона ніколи не дозволила б йому відкласти або, ще гірше, припинити навчання, щоб виховувати дитину разом з нею. Молодий чоловік і так вже занадто багато чим пожертвував.
Тедді звивався в руках Августи, йому вдалося нахилитися і схопити пасмо волосся Андромеди, смикнувши його, але вона ледь відчула біль.
Августа вивільнила волосся з його рук, від чого він схлипнув. Вона провела пальцями по його животу і почала мугикати, що заспокоїло його. Коли він знову почав усміхатися, вона звернулася до Андромеди.
— Хочете потримати його?
Андромеда підвелася з крісла і похитала головою. Якби Тедді відчув її страждання, він би тільки пішов за нею і влаштував би сильну істерику. Вона вчилася на помилках. Августа кивнула, і по її обличчю проступило розуміння. Він радісно булькнув і жестом показав, щоб його спустили. Опинившись на підлозі, він зосередився на своєму іграшковому крокодилі, і Андромеда відгородила його помахом чарівної палички.
Андромеда зітхнула, дивлячись на нього.
— Я не часто прошу про допомогу, бо не хочу нав’язуватися, — сказала вона. —Останнє, чого я хочу — це бути тягарем.
— І тому, він став тягарем для вас, — відповіла Августа без звинувачення у голосі.
Андромеда сховала обличчя в долонях. Вона відчувала себе викритою цією жінкою, яка якимось чином зуміла знайти всі її болючі місця.
Августа відчинила вікно елегантним порухом палички.
— Випийте чаю і зробіть кілька ковтків свіжого повітря, а потім ми поговоримо.
Андромеда з радістю скористалася нагодою і насолодилася свіжістю м’ятного чаю, вихилившись до вікна, що виходило на подвір’я. Сад був бездоганний, повний саджанців, які незабаром мали дати плоди. Навколо росли барвисті, вишукані квіти, а в маленькій оранжереї вона помітила чарівні рослини, що в’юнилися вздовж металевих балок. Це було видовище, до якого Андромеда могла звикнути. Оазис посеред галасливого міста.
Андромеда зосередилася на тому, щоб уповільнити свій шалений пульс. Вона могла б полегшити собі життя, віддавши Тедді в турботливі руки на кілька годин або навіть днів. Вони з Тедом робили це з Німфадорою тисячу разів. Вперше було важко випустити її з поля зору, але з кожним разом ставало все легше. Це дозволяло їй зосередитися на роботі. Вона знала, що це було добре для її психічного здоров’я і для них як для пари. Хоча Андромеда чудово розуміла, що так чіплятися за нього шкідливо для здоров’я, вона не могла випустити Тедді з поля зору. Занадто глибоко вкоренилися її страхи, що хтось забере його у неї.
Відчувши себе достатньо впевнено, щоб не ганьбитися перед господинею, Андромеда підійшла і сіла поруч з онуком. Він, як завжди, поспішив до неї, вмостився на її колінах і потягнувся до її зап’ястя. Браслети Андромеди були нескінченним джерелом захоплення. Вона поцілувала його в маківку.
Потрібно було трохи сміливості, щоб озвучити свої думки, але Августа вже багато чого відкрила, і це її підбадьорювало.
— Гаррі сказав мені, що Невіл розсердився на вас. — Вона несміливо подивилася на Августу, сподіваючись, що відьма негайно не закінчить цю зустріч.
Обличчя Августи було позбавлене емоцій. Суворе. Але її погляд був уважним, закликаючим її сказати більше.
— Він сказав мені, що Невіл ледь не відвернувся від вас. — Вона знала, що не повинна ділитися такими речами і не повинна допитуватися, але їй кортіло копнути глибше. Андромеда хотіла знати, щоб набратися сміливості діяти і змінити свій власний шлях.
Августа видала звук, схожий на стогін і ридання. Вона провела рукою по обличчю, швидко вправляючи його вираз.
— Ми з Невілом довго говорили про це весь минулий рік. — Вона виглядала так, ніби збиралася продовжити, але передумала. — Пам’ятаєте пораду, яку я дала вам два тижні тому?
Андромеда кивнула, добре пам’ятаючи її і те, як вона відкрила їй очі.
— Я хотіла, щоб Невіл був схожий на Френка. Я бачила мого покійного чоловіка і сина в його пухкенькому личку, і я прагнула зловити більше проблисків. Це було егоїстично і жорстоко. І тільки клята Макґонеґел змусила мене прозріти. — Вона стиснула губи і схрестила руки.
Співчуття до Невіла затопило Андромеду. Таке виховання їй теж довелося витримати. Вальбурга Блек була тим ідеалом, до кого варто було прагнути. Красива, витончена і різка, сповнена чистокровних ідеалів. Беллатрікс була найближчою до неї, і це стало причиною її загибелі. Це було таке виховання, яке вона ніколи не хотіла нав’язувати Тедді. І вона б не стала, принаймні, ніколи в такій мірі. Однак за останній тиждень її вразило, як сильно вона насолоджувалася схожістю з Німфадорою, яку вона помітила в ньому, і як сильно вона прагнула побачити більше. Багато речей у її домі були рожевого кольору, і вона зловила себе на тому, що сподівається, що він перефарбує своє волосся у відповідний відтінок. Вона дозволила йому спати у себе на грудях, та тримаючи його за руку, уявляла, що тримає на руках свою доньку. Андромеда затулила рота рукою, жахнувшись і засоромившись.
Августа продовжувала, незворушно, майже не усвідомлюючи. Це шлях чистокровних.
— Не повторюйте моїх помилок, — різко сказала вона і пронизала Андромеду гострим поглядом.
Від усвідомлення цього, рішучість оселилася в кістках Андромеди. Вона не стане мученицею і не дозволить собі зробити Тедді своїм порятунком. Андромеда притиснула онука до грудей. Він трохи звивався, але потім змирився зі своєю долею і поклав руки на її зап’ястя.
— Я люблю тебе, серденько моє. Обіцяю тобі, що стану кращою.
Вираз обличчя Августи значно пом’якшав.
— Ви коли-небудь чули про цілителів розуму?
Андромеда здивовано подивилася на неї.
— Типу маґлівських терапевтів?
Зовиця Андромеди згадувала про терапевтів, коли Ремус покинув вагітну Німфадору, загнавши її в найтемніші куточки її свідомості. Андромеда, не бажаючи бачити, як її дівчинка руйнується, думала записатися на прийом, але потім він повернувся, а з ним і її кольори.
Августа кивнула.
— Так, цілком. Цілителі розуму мають успішні методи, поєднуючи найкраще з обох світів.
Це зацікавило Андромеду. Вона вже багато років знала, що маґли володіють методами, про які світ чарівників міг тільки мріяти, і що їм терміново потрібно вчитися у них. Прогрес, особливо після війни, мав вирішальне значення. Однак Августа Лонґботом, яка наважилася зазирнути у світ маґлів, не могла собі уявити, що Андромеда може таке зробити. Старші Макміллани були певним маяком у чистокровних суспільних колах. Не такі пуристичні, як Блеки чи Мелфої, набагато поблажливіші до маґлів, але вони завжди цінували магію і вважали її вищою.
Августа підвелася з дивана і почала ходити по кімнаті. Вона виглядала схвильованою і збудженою, наче з її маски тріснув шматочок.
— Я намагалася переконати лікарню Святого Мунґо інвестувати більше ґалеонів і часу в цілителів розуму вже більше десяти років. Спочатку це було егоїстично, дурна надія на те, що вони зможуть повернути Френка й Алісу, але потім я вчиталася в це, захопилася цим. — Вона на мить заплющила очі, аналізуючи свою міміку. Андромеда була розчарована, бо її зачарувала пристрасть, яку вона побачила в її очах.
— Зараз не про це, — продовжила Августа. —Два місяці тому вони нарешті здалися і найняли цілительку. Яскраву молоду жінку.
Августа обережно поклала пальці на плече Андромеди, дивлячись на неї. Коли Андромеда не здригнулася, вона опустила всю руку.
— Пробачте за моє нахабство. Я думаю, що тобі було б корисно побачити її.
Сором заливав щоки Андромеди, її гордість витісняла все на перший план, не бажаючи поступатися. Вона могла б зробити це сама. Вона могла змінитися сама. Люди страждали від набагато серйозніших травм. Їм першим треба було звернутися до цілителя.
Августа міцніше стиснула плече Андромеди і зазирнула в її очі. Небесна блакить її очей нагадала Андромеді про інше життя, інше кохання. Біль, проте, це не применшувало їх краси.
— Ти мені дуже сильно нагадуєш мене саму. Горда. Рішуча. Уперта. Ми обидві знаємо, що ти можеш впоратися з усім цим самотужки, але ти не мусиш. — Вона усміхнулася сумною, знаючою посмішкою. — Хотіла б я, щоб мені хтось дав таку пораду.
Андромеда дозволила своєму погляду блукати рисами обличчя Августи, вбираючи в себе впевненість і співчуття. Андромеда помітила ніжність у виразних вигинах її обличчя. Здавалося, війна пом’якшила Августу. Андромеді було боляче, що ця жінка пережила всі свої випробування на самоті, завжди будучи за крок до прірви.
Андромеда проковтнула гордість і посміхнулася напруженою усмішкою.
— А ти казала, що не можеш запропонувати ніякої мудрості.
Августа хихикнула, хоч і стримано. Простягнула руку, і Андромеда взяла її, вдячна за можливість побороти гравітацію.
Вони підійшли до дивана і сіли.
Августа не дала Тедді поцупити булочку, посадила його у порожнє місце між ними, дістала іграшку і притиснула до колін. Тедді схвально мугикнув. Андромеда провела пальцями по теплій, оксамитовій щоці.
Її розум намагався розібратися з інформацією, обробити почуття і вирішити, що робити далі. Вона подивилася в очі Августі, шукаючи підтримки, і зустріла підбадьорливий, щирий вираз обличчя.
— Можу я називати вас Августою?
— Те, що у вас мало не стався напад паніки в моїй бібліотеці, ще не означає, що ми тепер друзі, — насміхалася Августа.
Андромеда хотіла виглядати ображеною, але мимоволі всміхнулася. Августа мала таку суворість, що нагадувала Андромеді старих друзів з тих часів, коли ніжність і вразливість не були бажаними рисами. Це викликало ностальгію.
— Дається взнаки ваша чиста кров, — піддражнила Андромеда. Потягнула її за собою, бажаючи виманити з тієї твердої шкаралупи, але Августа не клюнула на наживку.
Вона стиснула губи.
— Подумайте про цілительку, пані Тонкс. Мені не потрібна відповідь сьогодні, але рано чи пізно я була б вдячна, почути вашу думку.
Це була щедра пропозиція, зроблена з великою добротою. Одна зустріч не зашкодить, вирішила Андромеда, а заради Тедді вона просто мусила спробувати.
— Я б хотіла побачити ту цілительку, місіс Лонґботом.
Старша відьма самовдоволено посміхнулася, наче щойно досягла мети всього життя. Вона дістала маґлівську ручку та аркуш паперу і записала адресу. Акуратно склала папірець і вклала його в долоню Андромеди.
— Вам це піде на користь.
Августа наказала Мімі принести кави, яку вони пили в приємній тиші, що переривалася лише белькотінням Тедді.
Коли дно чашки Андромеди висохло, вона повернулася обличчям до Августи, і її думки повернулися до того моменту, коли вона вперше побачила її справжню сутність під твердою оболонкою.
На відміну від Теда, Андромеда ніколи не дружила з членами Ордену. Вони остерігалися її, а вона остерігалася їх. Це не раз було причиною подружніх суперечок, що призвело до компромісу, який полягав у тому, що вони не стануть активними членами Ордену — що було б смішно з дитиною, яка ще не навчається у Гоґвортсі, — але будуть підтримувати їх, наскільки це можливо. Таким чином, Андромеда ніколи не була близькою до Аліси та Френка.
Протягом тижня після того, як Френка й Алісу катували, члени Ордену стікалися до церкви Святого Мунґо і виходили з неї. Андромеда не хотіла йти, відчуваючи себе зовсім не в своїй тарілці, але Тед наполіг на своєму. Так вона опинилася в дверях, дивлячись на мушлі тих хоробрих аврорів, проливаючи сльози за людьми, яких вона ледь знала. Саме тоді Августа і Мінерва прийшли, і Августа вирішила виплеснути на Андромеду всю свою затаєну злість на родину Блеків. Андромеда прийняла це непохитно, з почуттям бажання бути покараною, бо саме її кров прокляла їх.
З великими зусиллями Мінерва витягла зневірену Августу з кімнати. Офіційне вибачення Августи прилетіло совою через тиждень, і вони зустрілися за чаєм і помирилися. Це був останній раз, коли їхні шляхи перетнулися.
Августа здавалася зануреною в роздуми, проводячи кінчиком пальця по золотому обідку своєї чашки.
Андромеда не могла позбутися думки про Френка та Алісу. Вона прочистила горло, чим привернула увагу Августи, а потім завагалася, перш ніж заговорити.
— Як Френк і Аліса?
Августа здригнулася, і Андромеда одразу ж вилаяла себе. Вона, як ніхто інший, мала б знати, що не варто роз’ятрювати найболючішу рану матері.
— Вибачте, я…
Августа махнула рукою, відмахуючись.
— Ви просто застали мене зненацька, — сказала вона напрочуд твердо, і Андромеда запідозрила, що їй часто доводиться розповідати цю історію. —Аліса дуже любить Невіла, дуже спокійна. Вона не показує багато емоцій, ніколи не показувала. Френк, з іншого боку, останнім часом був нестабільним. Цілителі не знають, чи це прогрес, чи занепад.
Від останніх слів у Андромеди перевернуло шлунок. Протягом останнього тижня вона часто роздумувала над ситуацією Августи і завжди приходила до висновку, що напівжиття, яке проживають її близькі, повинно бути пеклом, яке треба бачити і терпіти. Не те, щоб вона ніколи не стикалась з дияволом, але Августа…
— Що ви думаєте? — обережно запитала Андромеда. Вона хотіла покласти свою руку на руку Августи, щоб дати їй трохи своєї сили, але стрималася.
Августа якусь мить дивилася на неї, потім прочистила горло.
— Я думаю… — вона перервалася, глибоко вдихнула, замислилася, а потім опустила погляд на Тедді. — Я не можу цього зробити.
Вона підвелася так різко, що Тедді розплакався. Андромеда підняла онука на руки і почала гойдати. Він зарився обличчям у вигин її шиї і впився нігтями в шкіру, коли намагався втриматися на ній.
Андромеда поклала руку на плече Августи.
— Ви не одна.
Августа не відреагувала. Її вуста були стиснуті в тонку лінію, яка не могла приховати тремтіння губ. Андромеда ніжно поклала долоню їй на плече і погладила. Августа закам’яніла, але потім розслабилася. Коли вони відійшли на крок назад, на обличчі Августи був відбитий смуток.
— Якщо я вам знадоблюся, я на відстані одного дзвінка, — лагідно сказала Андромеда.
Августа кивнула, але промовчала.
Андромеда апарувала, давши жінці простір, якого вона потребувала в цій ситуації.
Протягом решти дня вона не могла позбутися думки, що Августа її заінтригувала і прагнула побачити її знову. Однак вона утрималася від написання листа, бо не хотіла квапити Августу. Вона звернеться до Андромеди, якщо та їй знадобиться.