Саске справді не хотів іти туди.
Дійсно, хоч би як соромно було, але йому боязко. Чи то від перспективи вбитись, що зараз він сприйняв би із часткою симпатії; чи то від страху розчарувати самого себе та вкотре переконатись у власній нікчемності, про яку йому й без того із заздрісною пунктуальністю нагадують день у день. А що найнеприємніше, він вимушений знову стати свідком нестримних талантів свого брата, якого усіма силами прагне перевершити навіть у найдурніших і повсякденних дрібницях.
Впевненість у своїх силах, в тому, що він стане рівним Ітачі з роками, розсіювалася в міру того, як той демонстрував свої нескінченні вміння. Саске до чортиків соромився того, що сприймає свого люблячого, турботливого й розуміючого брата як конкурента; того, що іноді відчуває неприязнь і заздрощі щодо нього, але ніяк не міг придушити ці почуття, хоч і усвідомлював, наскільки це дитячі примхи.
Ледве складним здавалося знайти такої поведінці пояснення, пригадуючи вельми своєрідні методи виховання його батька. На думку того, тикати лицем у кожен недолік, виставляючи при цьому успіхи старшого з братів прикладом для наслідування, стане відмінною мотивацією у майбутньому. Навіть якщо жертвою стає безтурботна дитина, чия голова не бажала бути заповненою веденням ненависного змагання, а серце вимагало лише краплю уваги від незворушного батька, що мав бути авторитетом свого малого сина. Саске з дитинства розривався, тільки би добитись хоч малої похвали, і, якщо дивом це виходило, після звичного скупого заохоченням неминуче слідувало недосяжне його силам порівняння.
І тепер, хитаючись, Саске стояв, глядячи в обличчя своєму страху. Він підібгав губи, бажаючи розвернутися, пославшись на погане самопочуття, щоб лежати в теплому ліжку, ввімкнувши чергову одноманітну дораму. Але в такому разі він, наречений жалюгідним боягузом, тікатиме від нав’язаних самому собі тривог.
Учіха видихнув, збираючись з духом, і постарався надати своєму вигляду якнайбільше впевненості. Нога неконтрольовано зісковзнула, як тільки він ступив на невеличкий підйом. Вчепившись до побіління пальців у борт він доклав максимум зусиль, щоб ноги не роз’їжджалися в протилежні сторони.
Бісовий Ітачі з бісовою ковзанкою. З такою наполегливість притягнув його сюди, щоб розважатися окремо. Саске обережно повернувся, досі тримаючись за огородження, і спостерігав свого брата, що невимушено катався на ковзанах, ухопивши за ручку свою дівчину.
Настільки захоплені один одним, що не помічають нічого довкола.
Приречено зітхнувши, брюнет дещо відновив сумнівну рівновагу й відчув приплив рішучості. З виглядом професіонала, що досконало знає свою справу, вірячи в те, що немає нічого не підвладного йому, Саске Учіха, він при першому ж кроці завалився назад, розвалившись на льоду.
Не минуло й хвилини перебування тут, як він мало не розколов собі череп. Певно, для початку не завадить з’ясувати спосіб пересування на цих штуках.
Через невизначений час, коли ноги вже почало ламати, а на стегнах виразно з’явилася ще парочка синців, Саске, відриваючи заледенілі руки від огорожі, зумів проїхати пристойну відстань без жодної опори. Деякі спостереження за оточуючими допомогли приблизно зрозуміти, в якому положенні тримати ноги і як ними рухати, щоб як мінімум встояти.
Стопи відчутно боліли і завалювалися на різні боки. Ковзани злегка натирали кісточки, але сконцентрований Саске вже не приділяв цьому уваги і незграбно їхав, періодично спотикаючись.
У пориві наснаги, надмірно зосередившись на ногах і їх рухах, він не встежив за тим, як його занесло в лякаючу близькість до самого центру цієї величезної ковзанки, де катались або безумовно досвідчені фігуристи, або самовпевнені самогубці.
Повз нього щомиті проносилися безліч людей, що остаточно збивало з пантелику, змушуючи панікувати. Врівноваженість як і будь-яка зібраність були безслідно втрачені і тепер усе, що йому залишалося – неконтрольовано розмахувати руками, силячись ухопитися за повітря. Останньою надією залишався брат, який не вважав за потрібне перевірити недосвідченого новачка і взагалі не оголошувався в полі його зору.
Дивом утримуючись увесь цей час на ногах, він подумки перебирав варіанти того, як дістатися до найближчої стіни. Чи попросити у кого допомоги, і хто серед людей, що стрімко проносяться повз, буде готовий обернутися на його вигук. Саске, що відчайдушно думав, застав зненацька різкий поштовх у плече, через який він остаточно забувся і впав на вже постраждалу дупу. А людина, що його збила, навіть не знайшла в собі гідності перепросити.
Підвестися без підтримки виявилося значно складніше, ніж зробити це, спираючись на щось. Не кажучи вже про те, як взагалі виїхати з цього клятого місця. Завалившись назад після вже третьої спроби встати, Учіха обернувся на байдужий голос, що пролунав за спиною, і помітив високого хлопця, що неквапливо під’їжджав в його сторону.
— Не варто було виїжджати до самого центру, якщо не вмієш навіть елементарно пересувати ногами, — засуджуюче простяг незнайомець, дивлячись зверху вниз. Втім, помітивши перед собою розгублений вираз обличчя, одразу пом’якшав і одним різким рухом поставив Саске на ноги, продовжуючи після цього підтримувати.
— І без тебе знаю, — роздратований і збентежений цією ситуацією пробубнив Учіха, скидаючи чужі руки, — і я вмію кататися, просто… — гаряче почав юнак, бажаючи себе виправдати. Не підібравши слів, він замовк і з викликом дивився у блакитні очі навпроти.
— Хах, ну якщо так, — глумливо промовив парубок, з помітним глузуванням спостерігаючи за тим, як Саске з незворушним обличчям і насупленими бровами гойдається з боку в бік, намагаючись робити якнайменше рухів, — тоді я поїхав. — І навмисне повільно став віддалятися, мабуть, в очікуванні, що Учіха почне благати його про допомогу.
Не дочекається! Саске цілком усвідомлював, що цей хлопець, імовірно, єдина небайдужа тут людина й останній шанс дістатися виходу цілим і неушкодженим; але уражена зверненими до нього словами гордість не дозволяла йти на чергове приниження, особливо після очевидних знущань. Саске вважав за краще продовжити скривджено стояти подібно загубленій дитині.
Мабуть, присутнім до того набридли невдахи, які однією своєю присутністю збивають відносно гармонійне пересування і заважають виконанню крутих трюків, що не мали ні найменшого бажання надавати будь-яку допомогу. Мовляв, слугуватиме їм уроком. Пихаті покидьки, ніби самі ніколи вперше на ковзани не ставали.
Блондин з кінцями зник із виду, і Саске повною мірою відчув, у якому безглуздому й скрутному становищі перебуває через власну тупість і як ніколи недоречну гордість. Він може і зміг би з лихом вибратися звідси ціною неушкоджених колін і своїх хитких нервів; але повз й досі невпинним вихорем неслися люди, без задньої думки уповільнювати темп і бути більш обачними. Здавалося, зроби хоч крок і без зламаних кісток йому звідси не втекти.
Дурний страх заповнив собою абсолютно весь простір, і Саске, наляканий і розгублений, наврядчи мав би силу поворушити хоч мізинцем. Ноги приросли до льоду, а адреналін, що вирував крові, спонукав серце битися з шаленою швидкістю. Все, що здатен був вигадати заледенілий розум – прикрити очі, щиро сподіваючись, що ось він отямиться від невдалого сну.
Довільну течію думок зупинив різкий рух з боку, з коренем вириваючи Саске з холодної прострації, що наринула здалеку. Він виявив себе, міцно обіймаючи чиюсь шию і стоячи осторонь від натовпу, в центрі якого був ув’язнений якусь секунду тому.
— Ну ти й придурок, — трохи шоковано промовив той самий хлопець, що знаходив становище, в якому опинився Учіха, досить кумедним і стиснув його впоперек спини — тільки-но ти мало не помер, — веселим в протиріч сказаним словам тоном продовжив він.
— Будь ласка, відведи мене до огорожі, — відстороненим голосом прошепотів Саске, цілком навчений ситуацією, що сталася з ним, чим викликав невеличке збентеження свого рятівника.
— Гаразд, ти тільки припини висіти на мені, бо далеко ми так не виїдемо, — вже серйозніше попросив він, помітивши стан хлопця, що судомно в нього вчепився. — Все в порядку? — з нотою занепокоєння запитав знов, не отримавши реакції на своє прохання, і злегка гладив його спину.
— Так, — отямившись, відповів Саске, коли сенс слів дійшов до туманної свідомості, але не зрушив з місця, продовжуючи каламутним поглядом спостерігати одну точку.
— Добре, — проспівав придбаний товариш і вирішив взяти все у свої руки. Він несподівано, щоб Учіха не встиг запанікувати і завалити їх обох, перехопив його трохи інакше: поставив поруч із собою і тримав тепер однією рукою за талію, дозволяючи чіплятися за своє плече. Таким чином вони могли їхати разом і шанси доїхати цілими значно збільшилися. Щоправда, попрацюй дехто ногами, вони б дісталися пункту призначення в ту саму мить.
— Як тебе хоч звати? — на середині шляху поцікавився новий знайомий, обережно пересуваючись, щоб нікого не збити і не бути збитими.
— Саске, — пролунала глуха відповідь — єдине, на що він здатен, доки не відчує себе у відносній безпеці.
— Цікаво. Я Наруто.
Учіха не думав ні про ім’я до цього незнайомого йому хлопця, ні про що інше крім власної нікчемності та гострого розчарування, що озвалося колючим комком в горлі, перешкоджаючи диханню, і збиралося вилитися гарячими сльозами на щоки. Надія на успіх, що переповнювала на початку дня, була безповоротно втрачена. Пекучий сором за себе, за те, що він змушений доставляти іншим стільки клопот, віддавалися яскравим рум’янцем на обличчі і навіть вухах. Благо це можна було списати на звичний грудневий холод.
Він знову гірший.
Наруто довіз його до довгоочікуваної опори. Саске збирався нарешті піти звідси, нічого нікому не пояснивши, але почував себе так гидко, що лише перекинув руки через огорожу і бовтав ними зі сторони в сторону. Він намагався скоріше зібратися з думками і не дивитись на хлопця, що досі стояв поряд.
— І що ти такий млявий? Я гадав, ти підбадьоришся , — нагадав про себе Наруто. Отримавши у відповідь тривале мовчання, він наблизився і раптово схопив брюнета за обидві руки, потягнувши на себе, щоб від’їхати недалеко від борту. — Може мені тебе назад завести, — навмисно задумливим тоном протягнув він і тихо засміявся, зазирнувши в обурені очі навпроти.
На цю витівку Саске закотив очі, намагаючись зберігати обличчя, але таки не зміг стриматися від змученої усмішки.
— Проведи мене до виходу, невдаха, — втомлено попросив Саске, дозволяючи тягти себе вздовж стіни.
— Що? Ще навіть не стемніло! — обурився Узумакі, від чогось не бажаючи його відпускати.
Учіха багатозначно глянув на нього, нагадуючи, що проведеного часу сповна вистачило, щоб відбити бажання провести тут хоч секунду.
— Це не для мене, — качаючи головою, пояснив він, — не дуже звик до галасливих місць.
І це було чистою правдою, Саске багатьом вважав за краще сидіти вдома, вирішуючи завдання з математики, ніж шукати пригоди собі на дупу. У цьому вони з Наруто докорінно відрізнялися, адже життя того було насичене яскравими подіями й шаленими планами.
— Та годі тобі, ми можемо кататися з краю, — ледь не вмовляючи, запропонував він, примудряючись увесь цей час їхати спиною вперед, і ненав’язливо тягнути Саске за собою.
— Ми? — посміхаючись, перепитав Учиха, зігнувши брів.
— Ну, я міг би тебе підстрахувати, — трохи несміливо виправдався Узумакі, — звісно, якщо ти не проти, — і засміявся так привабливо, що Саске відчув, як у нього підгинаються коліна. Він досить прямолінійний і різкий, відмовити будь-кому ніколи не стане проблемою. Цей хлопець не має стати винятком.
Тому він великодушно погодився.
***
Проводячи час з Наруто, Саске геть забув про своє відчайдушне бажання якнайшвидше втекти звідси, щоб відпочити серед домашнього затишку. Час, здавалося, прискорив свій оборот у рази, приймаючи секундну стрілку за годинникову. День, зовсім непомітно для обох, перейшов у похмурий вечір. Учіха ніколи раніше не відчував себе до того комфортно з незнайомою людиною. Він був таким щирим, ніби знає цього хлопця цілу вічність, і був не проти провести з ним ще стільки ж.
Вони сміялися і падали, врізалися один в одного і набирали велику швидкість, тримаючись за руки. Наруто навіть примудрився витягти його на середину, де тепер, за покровительства Узумакі, він їздив без страху, знаючи, що впасти йому не дозволять. Якби його зараз побачили друзі, запевнились би, що Саске підмінили: зазвичай холодний, нетактильний і скупий на емоції хлопець усміхається сьогодні більше, ніж за весь час їхнього спілкування.
До того ж, Наруто виявився чудовим учителем і дуже надійним партнером. Він ловив щоразу, коли нога Саске зісковзувала, й підтримував, не втрачаючи своєї щирої віри в нього:
— Чудово, спробуй доїхати до мене, — гукнув Наруто, від’їхавши подалі, і витягнув руки в сторони, ніби закликаючи до обіймів, — впевненіше, щойно ти чудово впорався з цим, — підбадьорив знову, помітивши сумніви у виразі блідого обличчя.
Саске неохоче підкорився; обережно пересуваючи ноги, він поступово розігнався і їхав прямо на Узумакі. Той не сходив з місця, приготувавшись ловити, та радів його помітним успіхам. Коли Учіха наближався, Наруто зірвався йому назустріч, обіймаючи обома руками, і закружляв навколо своєї осі, мало не відриваючи від підлоги.
За їхнє нетривале знайомство Саске встиг звикнути до емоційних сплесків свого друга і засміявся, вплітаючи руку в світле волосся.
— Я дивлюся, ти не погано проводиш час, братику, — зі смішком промовив Ітачі, взявшись нізвідки, і вмостив руки обом на маківки, — і нареченого собі якого відхопив, схвалюю.
— Ха-ха, як смішно, — зображаючи дратівливість, ухилився від його руки Саске, все ще трохи злий за його відсутність, — тебе вже зачекалися, не змушуй даму нудьгувати.
Ітачі пирснув і, прислухаючись до поради, поїхав у напрямку дівчини, що стояла трохи віддалік. Від’їжджаючи, він з цікавістю поглядав на Наруто і демонстративно підморгнув йому, щойно вони зустрілися поглядами. Узумакі, певно, вважав це кумедним і змовницьки підморгнув у відповідь, чим викликав сміх старшого брата.
***
Кількість людей на ковзанці стрімко скорочувалася, і двоє палких хлопців не помітили, як стали одними з лічених відвідувачів льоду серед освітлюваної лише сяйвом ліхтарів ночі. Непроглядні хмари приховували за собою велич повного місяця в оточенні особливо яскравих зірок. Двоє молодиків веселилися, маючи в розпорядженні більшу частину території. Їхній дзвінкий сміх і гучні вигуки розрізали тишу морозної зимової ночі, а почервонілі щоки та щільна пара з рота служили єдиним нагадуванням про пізній час.
Ітачі, який уже перевзувся і вийшов забрати молодшого, з лагідною усмішкою та теплом на серці спостерігав за ними через огорожу. Він уже й забув яким безтурботним та щасливим може виглядати його брат. Виявивши свою присутність, він знехотя попередив Саске про те, що вони мають їхати, і пішов чекати біля машини.
— Я й не помітив, як час пролетів, — заповнив давлючу тишу Наруто, коли вони сиділи в порожньому залі і розшнуровували свої ковзани.
— Було весело, — сонно відповів Саске. За розвагами він навіть не помітив, як сильно втомився. Останніх сил вистачало лише на те, щоб утримувати вислизаючу свідомість і абияк дійти до стійки здачі ковзанів.
Голову Узумакі в цей час займали зовсім інші міркування. Безумовно, він хотів побачитися з Саске знову, але був стурбований думкою, що служив лише тимчасовою розвагою. Зрештою, він сам нав’язався, тому їхнє нетривале спілкування могло бути не більше ніж банальний прояв ввічливості. Наруто поривався запитати номер чи соціальні мережі, але Учіха здавався таким відстороненим зараз, ніби всім своїм виглядом намагався виявити, що хотів би уникнути подальшого знайомства.
Наруто остаточно розкис через свої висновки, але власне ім’я, що прозвучало вже, мабуть, неодноразово, змусило зосередитися на реальності:
— Я тут подумав, — переходячи з ноги на ногу сказав Саске, щойно звернув на себе увагу, — ми могли б ще якось перетнутися, якщо ти не проти, звісно.
Щаслива усмішка та розслаблений кивок слугував йому відповіддю.