– Ти такий прекрасний, а твої сльози приносять мені окреме задоволення, – хлопець веде долонею по щоці і окреслює розбиту губу. – Твоя кров схожа на рубіни. Сподіваюся, що мені більше не доведеться пояснювати, чому тобі не варто злити мене.
– Більше такого не повториться, – голос тремтить, але погляд зовсім холодний. – Піду готувати вечерю.
– Звичайно, мій маленький Лікс, я люблю тебе шалено.
– Знаю.
– Повертайся швидше, – він оглядає фігуру, що віддаляється, і починає переглядати чужий телефон.
Фелікс стирає з губ кров і розглядає своє відображення у дзеркалі, виглядає жалюгідно, але вмивання холодною водою робить ситуацію трохи кращою. Не знає вже чого хоче: втекти якнайдалі від Хенджіна або притиснутися і вдихати огидно солодкий запах його парфумів. Весь час він обирає другий варіант. Бридко дивитися на наслідки його виховання, чути щоразу про його кохання. Божевілля в цьому є. Тому Лі й ігнорує появу хлопця за його спиною.
– Невже ти не припинив спілкування з Чанбіном? – Він повільними рухами затягує шкіряний ремінь на шиї і дивиться, як очі навпроти починають закочуватися і насолоджується хрипінням. Не дає задихнутися, послаблює ремінь та дозволяє вдихнути необхідний кисень. – Я як краще хочу, цей хлопець дуже погано впливає на тебе.
Відпочити не дає, за волосся тягне ближче й зло шепоче на вухо, змушує тіло мурахами покритися.
– Ти ж не хочеш, щоби він постраждав?
– Ти не зможеш нашкодити і йому, – Лі облизує пересохлі губи і прибирає руки зі свого волосся. – Він навпіл тебе зламає.
– Але не тоді, коли ти під моїм контролем, – Хенджін проводить по ледь помітних синців і тисне на них, а Фелікс видихає тяжко. – Ти чарівний у своїй клітці, особливо коли намагаєшся вибратися.
– Коли я піду, я заберу абсолютно все і залишу тебе одного, – хватка послаблюється і хлопець іде готувати вечерю.
– А чи зможеш ти? – Хван говорить у порожнечу, але впевнений, що його чують.
Зможе і не важливо, якщо втратить себе, головне піти і забути.
***
– Знову вдарив? – Чанбін більше не намагається вмовляти друга, він просто залишається поруч і на одне прохання готовий убити Хенджіна, аби тільки Фелікс попросив.
– Та це дрібниці, – хлопець перемішує каву ложкою з жалем спотворюючи малюнок на ньому. – Краще розкажи як ти, знайшов собі когось?
– Ось дивлюся на тебе і все бажання шукати стосунки зникає, – жалю в погляді немає, там тільки надія.
– Знаєш же, що мої стосунки це не показник, – усмішка кривої виходить через рану.
– Це навіть стосунками важко назвати. Швидше зустрілися одного разу садист та мазохіст і намагаються побудувати родину.
– Ще встигнеш випити за наше розставання.
– Переїжджай до мене, а його шли подалі, – Чанбін вкотре нагадує, що не покине і навіть не чекає на відповідь.
– Ми обидва знаємо, що я не зроблю цього.
– Колись, я продовжу вірити в це.
– Твоє право, Біні, – Фелікс відпиває ще гарячий напій і ховає погляд у невеликих малюнках на полях свого блокнота.
– Впізнаю цей погляд, – не треба дивитися на хлопця, щоб помітити посмішку, вона чути навіть у голосі. – Ну, показуй нові ескізи.
Фелікс не приховує своєї радості і швидко перегортає кілька сторінок, після чого віддає блокнот другові.
– Елегантно, – із захопленням вимовляє хлопець і продовжує розглядати дрібні деталі.
– Це буде подарунок Хенджіну, – він уважно дивіться за реакцією і зітхає не побачивши нічого.
– Йому сподобається, – промовляє Со й вертає блокнот власнику.
***
– Виглядаєш зламаним, – хлопець допомагає наносити косметику, щоб добре приховати рани і ніжно проводить по лінії щелепи, підводячи чужу голову і змушуючи дивитися в очі, – Усміхайся, ніхто не захоче повію з сумним обличчям.
– Ну ти ж хочеш мене, – Фелікс не перестає відпускати гострі фрази, за які пізніше розплачуватиметься.
– Я з нудьги тебе трахаю, – байдужо поправляє волосся хлопця та за лікоть підіймає й востаннє оглядає, - Ти знаєш, куди йти і що робити.
– Сьогодні записуватимеш?
– Немає настрою, зроби все швидко і повертайся.
Двері зачиняються і усмішка з обличчя Фелікса швидко сповзає. Від самого себе бридко. Здається саме цей клуб звів їх з Хенджіном, а зараз у якійсь віп кімнаті на нього чекає багатий чоловік, який неодмінно буде страшенно грубий. Скільки таких було? Близько десятка за останні два тижні.
Хто ж знав, що Хван розплатиться з боргами тілом юнака. Він вважає, що той досить привабливий, щоб використовувати його як власну іграшку.
Фелікс кожен день переконував себе, що з кожним разом буде легше, але легше не ставало. Тільки бажання здерти з себе всю шкіру посилювалось. На тілі не залишилося жодної ділянки, де б не пройшлися чиїсь руки.
У кімнаті приглушене світло, а чоловік років тридцяти вже розвалився на криваво-червоному простирадлі. Він кличе хлопця до себе, жестом запрошуючи сісти до нього на коліна.
– З нашої минулої зустрічі ти нітрохи не змінився, мій маленький хлопчик, – юнак завмирає, Хенджін обіцяв, що він не зустріне нікого більше одного разу. Від голосу в голові прокидаються спогади їхнього минулого разу. Кожне слово викарбувано у пам’яті, кожен рух змушує ненавидіти себе дедалі більше, а кожен хрипкий стогін переслідуватиме у кошмарах.
Фелікс грає чудово, чарівна посмішка не сходить з його обличчя, коли руки по тілу ковзають все нижче. Він до жахів правдоподібно закочує очі, коли його шию кусають, а ноги розсувають.
– Сподіваюся, що це не остання наша зустріч, –чоловік шепоче йому на вухо, натомість отримуючи посмішку й поцілунок у губи.
Він не знає, як витримує все це, як дозволяє лізти до себе так близько. Відчуття, ніби Хван весь цей час стоїть поряд і лише затягує мотузку навколо його шиї.
Він тільки очі жмурить, коли його роздягають, бачити себе зараз – найгірше катування. Тіло згоряє під чужими руками і свідомість хоче відключитися, не сприймати нічого, ігнорувати весь біль. Єдине, як можна врятувати себе – це вчепитися в спину нігтями та кричати, імітуючи стогін.
Після всього він знову лежатиме годинами у ванній та відсторонено спостерігатиме, як Хенджин з любов’ю обробляє його рани. Ще один вид знущання з душі хлопця.
– Добре він тебе, якщо ти відразу відключився, – Фелікс не відповідає, зараз він хоче просто розчинитися в гарячій воді та забути про брехню хлопця.
– Відповідати не вчили? – його швидко приводять до тями, даючи ляпаса й розсікаючи губу, що ще не встигла загоїтись, – Ти не в тому положенні, щоб ігнорувати мене. Не забувай, хто забеспечує тебе грошима і май хоч трохи поваги.
– Мені потрібен відпочинок, – сил катастрофічно не вистачає, а біль йде на другий план, коли хлопець навпаки починає роздягатися і залазить у ванну. Притягує до себе та обіймає. Цілує в скроню та з ніжністю веде кінчиком носа вздовж шиї. Саме в такі моменти Фелікс тане та посміхатися щиро починає. Льне всім тіло ближче й очі в блаженстві заплющує.