Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Бан Чан уже цілу годину дивився на себе в дзеркало, намагаючись зрозуміти, що з ним не так. І, начебто, все добре. Тіло добре складене, обличчя не страшне і характер, начебто не складний. Але чому ж так сталося?
Його квітка проросла на другому курсі. То був жовтий тюльпан. Крістоферу занадто сильно подобався його сусід по кімнаті. Ян Чонін був таким милим, але одного разу він міг убити до чортів своєю сексуальністю. Йому подобалося у молодшому все. Ґ Від темних глибоких лисячих очей, до неймовірного голосу, що хотілося б слухати вічність. Чонін був дуже добрим та чарівним, що не могло не подобатися. У певний момент Кріс почав помічати поступові рухи у свій бік, від цього хитрого лиса.
То він руку на коліно Чана покладе під час сніданку за їхнім спільним столом. То обійме зі спини, коли старший стоїть навпроти дзеркала, збираючись на навчання. То назве Бана якимось ласкавим словом на кшталт «Чан-і», «вовченя» або ж «чаґ-і». І всередині Крістофера в ці моменти розливалося таке тепло, дужче алкоголю в день першокурсника. Та й сп’яніння від цього сильніше. І, здавалося, квітка всередині засихала.
А Чан ходив, думаючи, що подобається цьому химерному хлопчику і намагався ніколи не відмовляти йому в проханнях навіть найменших. Допомагав із уроками, перекладав тексти з англійської, прибирав у їхній спільній кімнаті, коли Іна не було вдома, купував продукти, годував його рибок. Він і сам не помітив, як став залежним від вітру на ім’я Ян Чонін. Йому потрібно було постійно бачити молодшого, чути його голос і відчувати дотик до його шкіри, навіть якщо цей дотик випадковий. А потім квітка всередині болісно розрослася, коли сталося це…
Чонін прийшов до кімнати якимсь задумливим. Він постійно нервово поправляв волосся, заламував пальці і глянув на Кріса нишком. Тим часом Бан Чан сидів на своєму ліжку в позі лотоса і намагався дописати доповідь на тему незвичайних фобій. Кріс був тим самим студентом, який любив навчатися. Тому він був настільки захоплений темою своєї доповіді, що нічого не помічав навколо. Ян ще кілька хвилин пом’явся і нарешті сів поряд з ним.
- Хьон… У мене до тебе прохання. - сказав він, змусивши Чана підняти на нього погляд.
- Звісно. Що трапилося? – відповів Крістофер, продовживши щось писати у доповіді.
- Насправді… Це дуже дивне прохання. - зізнався Ін.
- Дивне? Цікаво. Кажи. - сказав Бан Чан, все ще дивлячись на екран свого ноутбука.
- Тільки я хочу дещо запитати тебе перед цим. - заторохтів Чонін. - Скажи… Ти вже був… У стосунках?
- У стосунках? - запитання здивувало Кріса, але він одразу спокійно відповів. - Ну, був кілька разів. А… Чому ти питаєш?
- Ну… Розумієш… Тут така справа… - зніяковіло бурмотів Чон. - Загалом… Я хотів попросити тебе… - він глибоко зітхнув. Навчи мене цілуватись.
Чан так і завмер. Чонін… Ян Чонін… Той, самий Ян Чонін, який так сильно подобається йому, просить його про таке?! Навчити його цілуватися… Тобто буквально поцілувати його. Тепер тюльпани, що росли на його грудях, болісно нагадали про себе. Серце Кріса почало шалено битися, від цього усвідомлення, і він облизав губи, які пересохли від нервів. Він вимкнув і закрив ноутбук, що лежав у нього на колінах, і відклав його вбік, все ще здивовано витріщаючись на молодшого. А у того вигляд страшенно схвильований. Звичайно, не щодня доводиться просити свого сусіда по кімнаті поцілувати тебе.
- Чонін… Ти серйозно? - уточнив Крістофер, крокуючи тонким лезом ножа.
- Так. – нервово посміхнувся Ян. - У мене не було стосунків і я хотів би… Хотів уміти це робити, щоб не зганьбитися одного разу. Розумієш…?
- О… - розуміюче протягнув Бан, мовляв, розумію, хоча його насправді ніхто не вчив. - Так, я розумію, але… Це якось… Несподівано…
- Ага. То ти… Допоможеш? - з надією спитав Ін. - Мені нема в кого більше попросити. Мінхо-хьон сміятиметься, а Джисон-хьон точно не допоможе, бо тоді Мінхо не сміятиметься, а пожиратиме мене поглядом. А я ще хочу жити.
- Ну так. Мінхо може. - кивнув Кріс. - І ти… Що, справді хочеш… Ну… Щоб я тебе навчив?
- Так… Але якщо ти проти, то нічого страшного. - нервово хихикнув молодший.
- Ні, ні! Гаразд. Давай спробуємо. - погодився Бан Чан і Чонін відразу сів навпроти нього, віддзеркаливши його позу.
Декілька хвилин вони влаштовувалися зручніше один навпроти одного, з незручністю зиркаючи в очі. Чан стиснув губи в тонку лінію і витер спітнілі долоні об свої джинси. Обом було дуже незручно і це було видно неозброєним оком.
- Отже… Що мені робити? - запитав Чонін, відкашлявшись.
- Кхм… Ну… Насправді, в цьому немає нічого складного. – почав Крістофер. - Просто… Повторюй за мною…?
Вони повільно наблизилися один до одного і нарешті їхні губи зіткнулися. Кріс відчув, ніби в нього виросли крила. Він так давно хотів це зробити. Звісно, не в такому розумінні, а як свого хлопця. Але сором і незручність не дозволяли йому запропонувати молодшому зустрічатися. До того ж він не був певен, чи взаємні його почуття.
Чонін цілувався справді невміло, але Бан Чан повільно рухав губами, даючи можливість повторити його рухи. А сам старший усередині божеволів, адже ці губи були такими бажаними, що паморочилося в голові. І він, здається, більше не відчував клумбу, що росте на його грудях.
Поступово у Яна почало виходити і він втягнувся, почавши повільно брати ініціативу. Але тільки-но Кріс уже втратив голову, як тільки його руки почали тягтися до тонкої талії, Чонін перервав поцілунок, широко посміхаючись, а Чан тим часом глянув на його губи затуманеним поглядом, бажаючи повторити.
- Я впорався? У мене вийшло? - запитав Чонін.
- Т-так… В-вийшло… - відповів Крістофер, намагаючись відійти від ступору.
- Що, правда? - посмішка Чоніна стала ще ширшою. - Я - молодець, так?
Бан Чан автоматично кивнув, все ще дивлячись на його губи, які говорили невиразні йому слова. Чорт… Тепер, здається, він остаточно поплив… Він мимоволі торкнувся грудей, через футболку і намацав знайомі квіти.
- Думаю, якщо я ще попрактикуюсь, то буду професіоналом. - Ян хихикнув, а Чан нервово проковтнув слину і подумки запропонував свою кандидатуру для практики.
З того моменту все пішло шкереберть. Квітка почала розростатися і Чану ставало все болючіше, а стосунки між Чоніном і Крісом не зрушувалося з мертвої точки.
Якщо Чонін раніше подобався Крісу, то зараз Кріс був одержимий ним. Після того поцілунку йому хотілося ще, але, ясна річ, нічого більше не було. Чонін продовжував поводитися як його сусід і друг, А про поцілунок вони взагалі не згадували. Плюс до всього у Бана страх підвищився на максимум і він, звичайно ж, не міг зізнатися Іну в почуттях. Від цього було ще болючіше. Як фізично, так і морально.
Причини були різні. То Чоніну він «ніколи не сподобається», тому що Ян «справжній ангел», а у Чана «недоліків вагон і маленький візок». То вони просто друзі, і Чан не хотів руйнувати дружбу. А то взагалі «Чонін молодший, три роки різниці - це прірва» тощо. На це все його найкращий друг - Мінхо - закочував очі і тероризував свою голову регулярним фейспалмом.
- Я не можу зрозуміти. Ти дебіл чи як? - сказав Хо, коли вони сиділи в кімнаті Чана і Чоніна і готували спільний проект, поки молодший був у душі.
- Та що знову? - скривився Крістофер.
- Нічого, блін. Ти досі йому не зізнався? - поцікавився Лі.
– Ні.
- І якого чорта? Чан, я не зрозумію, ти хочеш копита відкинути від цього бур’яну у себе на тілі?
- З такого чорта. - буркнув Чан. - Це не бур’ян. Це улюблена квітка Чоніна – жовтий тюльпан.
- Та начхати. Хоч австралійський мак. Воно вбиває тебе, розумієш? Зізнайся вже!
- Це все не має сенсу. Нічого не вийде.
- Та чому ж?!
- Та тому що! – Крістофер різко повернувся до друга, насупивши брови. - Мінхо, я не можу…
- Але чому?!
– Просто не можу… – Чан опустив голову до зошита, продовжуючи відзначати важливі моменти у конспекті.
- Ти просто засцяв. - цикнув Мінхо, схрестивши руки на грудях. - Звісно. Легше ж страждати від болю через це дурнувате ханахакі. А потім витріщатися на нього цілодобово і таємно дрочити на його фотки, так?
- Придурок… - Бан штовхнув його в плече, змусивши того розсміятися.
- Ні, ну серйозно. Чан, якщо він тобі дійсно подобається, то ти маєш зізнатися. Він повинен знати. - вже серйозно сказав Лі. - До того ж, від цього залежить твоє життя. Чи ти боїшся відмови?
Декілька хвилин вони мовчали. Мінхо з викликом дивився на профіль Кріса, який задумливо стиснув губи. А потім тихо відповів.
- Так… Так, я боюся відмови… - тихо сказав він, смикаючи в руках ручку.
- Слухай, ти… - Хо не зміг домовити - у кімнату зайшов Чонін.
На ньому був лише рушник, зав’язаний на талії. Чан вкотре переконався, що Чонін прекрасний. З його світлого волосся стікали краплі, що оточували його спортивне тіло. Ну не дарма ж він займався тхеквондо.
Його погляд був дуже серйозним, через що було видно гострі вилиці, що додавало йому сексуальності. Витираючи волосся рушником, юнак підняв підборіддя і закусив губу, подивившись на своє відображення у дзеркалі.
Крістоферу, як його сусіду, часто доводилося таке бачити. Але щоразу це на мить зупиняло його серце. Бан Чан відкрив рота, розглядаючи хлопця, що ввійшов, а Мінхо ледве стримав сміх.
- Привіт, Мінхо-хьон. - нарешті посміхнувся Ін, демонструючи милі ямочки на щоках, а потім звернувся до Кріса. - Хьон, ти можеш іти в душ. Там уже немає черги. Усі розбіглися кудись.
Чан так залип, що сказане дійшло до нього тільки тоді, коли Лі кашлянув і штовхнув його в бік.
- А… Так. Зараз піду… - промимрив Крістофер.
- Привіт, Ін-і. – привітався Мінхо. - Я тут із Чаном проект роблю. Ти не проти?
- Ні-ні. Все в порядку. - ще ширше посміхнувся Ян.
Бан відразу відвернувся до зошита. Ще хвилина споглядання цього виду і мозок Кріса точно відлетить у космос. Він дивився на сторінку, але ніяк не міг прочитати написане. І ось це все тривало вже пів року, якщо не більше. Він точно збожеволів…
- О… Ти кудись збираєшся? - запитав Хо.
Бан Чан знову повернувся до Чоніна, до якого звернувся його друг, і помітив, що той уже встиг переодягнутися і стояв біля дзеркала, тримаючи в руках косметичку. На ньому були облягаючі шкіряні штани, і біла сорочка з чорними цятками, верхні гудзики якої були розстебнуті. На шиї висіло кілька ланцюжків різних розмірів та довжини, а на пальцях купа кілець. Чорт… Як же це все йому личить.
- Ага. - відповів Ян, підфарбовуючи очі темними тінями. - Ви не хвилюйтесь. Я зараз швиденько зберусь і піду. Не буду вам заважати.
- О… А куди йдеш, як не секрет? - поцікавився Лі.
Чонін хмикнув і глянув на хлопців радісним поглядом.
- На побачення. - сказав він, грайливо посміхаючись.
Здається, щось упало. А точно. Це щось усередині Чана. У грудях кольнуло і він відчув як виросло стебло тюльпана під його футболкою. Він упустив ручку, благо, вона безшумно впала на сторінки зошита. Мінхо зиркнув на нього, побачивши в його очах смуток, розчарування та біль. Кріс подивився на Яна, але вже сумно, а не захоплено, як і раніше, і знову відвернувся.
- Побачення… - ледь чутно хрипко пробурмотів він.
- О… Побачення? - Хо грав роль людини, що раділа за молодшого, але його страшенно турбував стан друга. - А з ким?
- Ви її все одно не знаєте. – відповів Ін. - Дівчина з факультету журналістики. Вона дуже класна. - на його обличчі грала гарна усмішка, яка говорила про захоплення хлопця. - Ну… Я пішов. Бувайте!
Як тільки двері за ним зачинилися, в кімнаті настала тиша. Чан відчував себе гірше нікуди, тому що, можливо, Мінхо мав рацію і він повинен був зізнатися. Тому що квітка боляче рвалася назовні. Але з іншого боку, а що це дало б?
Чонін відмовив би йому, адже, судячи з усього, йому справді подобається та дівчина. Його серце буквально тріснуло по швах, коли людина, в яку він закоханий оголосила, що йде на побачення. Боляче…
- Хьон, я ж казав, що…
- Просто помовчи, гаразд? – Крістофер перебив Мінхо і повернувся до свого попереднього заняття. - Потрібно закінчити ось тут, тоді на завтра у нас залишиться небагато.
Мінхо не став знову заводити цю тему, але він бачив стислу щелепу, різкі рухи Бан Чана і його нижню губу, що тремтіла. Ось тільки Лі зовсім не знав, що він може зробити для нього. Він разом з Крісом поринув у роботу, паралельно думаючи про те, як врятувати друга від, мабуть, розбитого серця і смерті, що зростає в його тілі.