ПОПЕРЕДЖЕННЯ: Ця частина має жорсткі тортури і знущання, тому людям зі слабкими нервами, дітям та вагітним не рекомендується до прочитання. Якщо ви не сприймаєте жорсткі сцени насилля, знущання над людьми, краще очікуйте наступної частини.
Голос знову почав говорити, лунати залом, після чого публіка просто почала божеволіти і кричати про те, щоб хлопця розірвали на шматки і згодували таким же нікчемам як і він сам. Він зупинився, з далека долинав скрегіт металу і гарчання звірів. Розвернувся і почав, ламаючи голову, бігти назад, але гарчання було все ближче і ближче. Зрештою, коли той видихнувся, то зупинився і приготувався захищатися. Але звірі не поспішали нападати і кружляли навколо нього. Вони грали зі своєю жертвою. Крики, плескання в долоні, гарчання, темрява все це почало дуже сильно тиснути на психіку хлопця, по його щоках потекли сльози, серце забилося як ніколи. Він звалився на підлогу, піджавши ноги і закривши обличчя руками.
— ХА-ХА-ХА, Погляньте на цю тварину!
Вся різко зала залилася сміхом сотень людей, після чого з трибун полетіло всіляке сміття прямо в хлопця, який лежав на підлозі, готуючись бути розірваним. Через пару секунд він вирішив розплющити очі і побачив усіх тих людей, які в цей момент сміялися над ним, побачив як в нього летіли огризки яблук та шкурки від бананів, обмазуючи давно не мите лице соком, але він не побачив головного - тих звірів, які гучно і моторошно гарчали, а потім «зрозумів», що його обдурили.
За мить міцні руки потягли бездиханне тіло хлопця назад за лаштунки. Вуха вловили музику і тупіт під її такт. Це танцювали такі ж люди, як і він: кинуті, самотні, нікому не потрібні. Вони мало жахливий вигляд. Майже всі не мали мінімум по одній кінцівці, проте вони весело танцювали під польку свій танець, посміхаючись крізь біль. Терплячи біль і не розуміючи як він може врятуватись, побачив далі як на великому піаніно грав чоловік, що мав лише два пальцямі: по одному на дві руки. Позаду стояла худа постать, яка знущалась і лупцювала лінійкою по цих пальцях за помилки. Наступна кімната була наповнена переодягнутими в костюми людо-свиней та інших тварин: майже у всіх з очей, рота та шиї текла кров, а іноді навіть не мали кінцівок і вони просто повзали, стогнали і кричали від болю, при цьому видаваючи звуки тварин, створюючи ніби звуки пекла. Одна з кімнат мала група людей з дуже довгими руками: вони намагалися зав’язати шнурки на іншому кінці кімнати, поки в цей момент хтось різав ножами ці довгі руки. Інколи кімнати повторювалися, наприклад, такі, в яких людей змушували жанглювати головами кроликів, чи ті, в яких смажать людей живцем. Хлопцю здавалося дивним те, що кімнати не мали дверей та стін, кожен міг побачити що відбувається у тій чи іншій кімнаті. Зрештою, темна фігура, яка тягла його, закинула в темну в’язницю.
Опинившись зі своїми думками про це місце на самоті, хлоп підвівся і на дотик почав досліджувати все навколо. Спочатку йому під руку нічого не трапилося, але незабаром це втратило сенс і той заплакав. Все це просто зводило з розуму. Прмміщення мало абсолютну тиш:, не чутно ні криків, ні вулиці – нічого, окрім якогось дивного, жалісного плачу.
Хлопець знову спробував знайти що-небудь у темряві, плекаючи останні надії на порятунок, але цього разу на підлозі. Орієнтуючись на дотик, знайшов невелику, звичайну пляшку. Струснув її і відчув рідину всередині. Припустивши, що це вода, обездолений на дотик пішов до уявного сусіда, що плакав в іншому кутку приміщення. Він хотів доторкнутися до плеча плачущого, але той раптом першим схопився за руку, засунув собі до рота і почав заковтувати її. З переляку юнак почав з усіих сил бити його по голові пляшкою, але монстра це не зупинило, вже можна було помацати стінки його шлунка. Як раптом у голову хлопця вдарив різкий страх за своє життя і просто схопивши монстра, він ударив його об стіну і після чого почав бити по животу ногою. Насилу витягнувши вільну руку з пащі і підібравши шкіру, хлопець втік у протилежний кут, як раніше вчинив і цей монстр.
Перебуваючи з ним в одному приміщенні, він не міг розслабитися ні на хвилину, так як від цього залежало все життя. Хлоп прийняв рішення вбити свого сусіда, прислухавшись не так далеко від себе, він почув важке дихання і почав обходити монстра з іншого боку, після чого прислухався і план спрацював - він опинився позаду монстра. Не втрачаючи жодної хвилини, він накинувся на монстра і почав душити його. Дикі крики ніби вибили барабанні перепонки. Поваливши монстра на підлогу, він намацав його шию і, вчепившись зубами, почав вигризати м’ясо. Дикий, жахливий крик болю просто приголомшував і змушував зупинитись, не приносити шкоди, але, не дивлячись на це, він тримав страховидя, поки крики не ставали тихіше, й тихіше.
Через декілька хвилин після усвідомлення створеного, двері знову відчинилися. В отворі з’явилася та сама темна фігура в білій масці без будь-яких малюнків або прорізів. Вона зайшла в кімнату і, схопивши хлопця, силою витягла з кімнати. Здавалося б, вона мала лиш трохи вищий зріст за нього самого, але в цих руках була величезна сила, здатна вбити його одним ударом. Тільки коли світло осліпило хлопця, він побачив, що весь у крові, а в руці тримає пляшку з очима, які дивляться прямо на нього. Від шоку, полонений випустив пляшку і вона розбилася. Сотні очей покотилися підлогою.
Уважно оглянувши сходячого з розуму, постать потягла його за комір дерев’яною, пошкрябаною і порізаною підлогою довгого коридору, повз нього в протилежний бік так само тягли кілька людей чорні фігури в білих масках, червоному одязі на поясах яких висіли черепи вбитих дрібних тварин, самі ж вони мали схожій на халати одяг. Протягнувши хлопця так кілька метрів, на очі йому попалася кімната з людською багатоніжкою. За цим жахливим видовищем спостерігали всі ті ж постаті, тільки цього разу їхні маски мали два чорні овали замість очей і широку чорну посмішку - якийсь усміхнений смайлик. Вони турботливо гладили по головах людей, які намагалися кричати від жаху і страху. Коли кімната зникла з поля зору, фігура нарешті дотягла його до нової невеликої кімнати, з якої кожну секунду долинали крики. Закинувши його туди і зачинивши за собою двері, вони так само лагідно гладили хлопця по голові і дивилися йому в очі, поки той у паніці намагався втекти. Пристебнувши руки і ноги до залізного столу, одна з фігур взяла шкіру тварини від якої погано пахло, після чого, приходивши до руки хлопця, інша фігура почала живцем пришивати її до його шкіри.
Він кричав, бився об стіл, ревів, але в результаті йому пришили шматок шкіри до тіла. Вони збиралися це зробити знову і хлопець розлютився, почала вириватися, але чорні постаті навіть не звернули увагу. Взявши ще більший шматок шкіри, вони розірвали його одяг на животі і почали так само пришивати до нього. Крики об’єдналися з криками десятків таких же людей, які були від нього в парі метрів, їх лише приховували штори. Зрештою, все тіло, лоб і щоки були під новою, як він зрозумів, шкірою свині. Фігури спеціально так зробили, щоб було видно шви навіть на обличчі.
Потім постаті взяли знесиленого, замученого тортурами хлопця і відволочили до сусідньої кімнати, де він побачив десятки таких же людей у шкірі звірів. Всі вони знаходились в клітках, розставлених великим приміщенням, там були як і люди-свині, так і недо-ведмеді, вовки, корови. Він опинився в клітці, сусідньою з людиною, яка не мала очей, рота зашили, а руки прив’язали за спиною. Він мав шкуру зайця. З іншого ж боку ув’язнили вовка, у якого з рота текла біла піна. Фігури пішли з кімнати і закрили її за собою, залишивши хлопця серед мучеників. Він зрозумів, що як і всі інші приречений на смерть. Впавши на підлогу клітки, почав плакати. Але цього навіть ніхто не почув, бо плач змішався зі звуками стогонів, криків, крехтіння, а ті, хто збожеволів видавали звуки тварин в яких були перетворені. Через деяку кількість часу хлопець прийшов до тями, піднявся і вирішив, що йому треба бігти але пришита шкіра не давала йому спокою. Пекельний біль і свербіж супроводжували весь цей час свого жалюгідного існування. Але, не звертаючи на неї уваги, він почав бити ґрати, намагаючись вибратися.
Удар за ударом припадав по металевим, міцним палицям, але безуспішно. Тоді хлопець вирішив озирнутися. Він знаходився у великій кімнаті, в ній стояло кілька столів, на яких лежали інструменти для тортур, на стінах висіли картини трупів, а ближче до підлоги стіни прикрашали численні сліди пазурів. В кінці ж кімнати знаходилось лише одне закрите такими самими ґратами вікно під самою стелею, проте світла було досить - стеля мала світильники. Втомлений, знесилений хлопець знову впав на підлогу і відключився, сподіваючись, що це йому все наснилось.
Різкий удар батогом по обличчю розбудив його та інших. Група з десяти фігур в халатах по черзі виводила усіх з кімнати. Вишикувавши усіх полонених у коридорі, одна з фігур підходила до кожного і говорила хто він, так поступово вона підійшла і до хлопця.
— Ти Свиня. — Сказавши це, постать відразу ж пішла далі до інших. Він хотів запитати що це значить, але вирішив промовчати для своєї ж безпеки, тому що через кілька секунд після відходу фігури, постать схопила одного з людей і за питання «навіщо вони їх мучать?» спочатку повалила на підлогу, а після чого, розкривши його рота, засунула руку і вирвала з коренем язика бідного полоненого, забризкавши себе і всіх навколо, у тому числі і хлопця, кров’ю. Фігура закинула того, хто провинився, назад у кімнату з клітками, а тих, що залишилися, повела за собою прямо коридором. Марш понівечених людей, насильно перетворених на тварин, застало ще кілька чорних, підозрілих постатей. Всі вони зупинялися і махали їм у слід, поки всі вони йшли, а свино-людина уважно озирався. Цей коридор ніби постійно повторюється: червоні стіни та біла стеля з чорною підлогою, все це було не зрозуміло та викликало бісовий страх. Незабаром людей привели в понадміру великий, темний зал, освітлений прожекторами. Він мав лише дерев’яний будиночок серед усієї площі.
— І та-ак! Пані та панове, всього за кілька хвилин ви побачите найулюблене шоу серед глядачів! Скотобійня! А-ха-ха-ха-ха! — Різкий, голосно лунаючий голос проносився всим величезним приміщенням і ударив у вуха хлопця, який вже до болю ознайомий з тим, що чув зовсім недавно. Темні, вже прикрашені фігури почали розподіляти людо-тварин приміщенням, деякі просто ходили рачки, інші ж їли уявне сіно, валялися в бруді. Хлопця змусили ходити рачки навколо будинку і хрюкати.
— О так! О ТАК!! ЦЕ ТЕ ЙШОУ ЯКЕ ВИ ТАК ОБОЖУЄТЕ, НАРЕШТІ ВОНО ЗНОВУ З’ЯВИЛОСЯ ПЕРЕД ВАШИМИ ОЧИМА! — Після останніх слів різко все світло від прожекторів спрямувалось на таємничий фіугурі у масці, яка і гоовріла в мікрофон. — Починаємо… — Відразу після цього все світло від прожекторів висвітлив повні людей трибуни, що плескати в долоні і тріумфували. Хлопець, що грав роль свині, завмер на одному місці від страху. Всі двері в цей зал зачинилися, всі люди, і він у тому числі, опинилися зачинені колодкою.
— М’ясник! М’ясник! М’ясник! — Після появи нового гостя трибуни почали скандувати його ім’я. Сам м’ясник являв собою величезну тінь людини в два метри зростом і на вигляд вагою більше сотні. На голові мав маску у вигляді відрубаної голови свині. Взявши велику сокиру з собою на перевагу, м’ясник відійшов від будинку і, розставивши широко руки над собою, почав махати нею, закликаючи натовп тріумфувати ще голосніше і сильніше. Коли зал послухав його і почав кричати, м’ясник підійшов до людини у вигляді свині і схопив за шию, підняв над собою і почав громово волати, чим ще більше розбурхав натовп. У цей момент хлопець хотів плакати від щастя, що не він попався під залізну руку. Різник рішуче опустив сокиру і, взявши полоненого цирку другою, ударом розламав тому хребет, ударивши спиною від коліна, а потім кинувши на землю. Зал просто вибухнув оваціями після вражених вздохів, всі люди у вигляді тварин стали тікати в різні боки. Хлопець біг куди очі дивляться чи то через страх, чи то з якоїсь ще причини він не піднявся на ноги, а так само біг рачки.
М’ясник-вбивця, не втрачаючи ні хвилини слави, взяв сокиру і почав бити вістрям людини свиню, перший удар прийшовся йому в плечі воно відразу ж було відрубане після чого м’ясник почав не поспішаючи відсікати йому другу руку. Забризкавши сокиру з підлогою кров’ю, він
відрубав обидві руки людині свині після чого тягнучи сокиру за собою пішов шукати собі жертву далі.
— О ТАК, СКІЛЬКИ КРОВІ, ПРОСТО ФОНТАН! НУМО, М’ЯСНИКУ, ТИ МОЖЕШ БІЛЬШЕ! БІЛЬШ-Е-Е-Е! — Після слів ведучого на всю сцену випустии туман, через що було важко щось побачити. Хлопець почав ходити кругами, не розуміючи як втекти звідси. Такі ж як він люди кричали глядачам, щоб вони допомогли, але ті лише сміялися їм у відповідь. Раптом почулися несамовиті крики: м’ясник накинувся на ще одну жертву і почав рубати його сокирою. Пройшло кілька секунд і почувся хрускіт кісток, освятили м’ясника прожектора, показали його у всій красі з відрубаною головою, що тримав у руці. З криками кинувши її на землю, він побіг на інших і розпочав бійню, щохвилини вбиваючи людей — рубаючи їх на частини. Через деякий час страху, що тягнувся дуже довго, хлопець почув затишшя і, згорнувшись в позу ембріона, зрозумів, що він буде наступним
Він закрив шию руками і через секунду вже отримав удар від сокири в ногу
— А-А-А-А-А!!!!! — Видавши найсильніший крик, хлопець почав повільно відповзати, а м’ясник повільно йшов за ним розбурхуючи натовп ще більше. Другий удар прийшовся в бік — розламав ребра. Хлопчина стікав кров’ю, вже не залишалося сил але він продовжував боротися за життя. Схопивши хлопця за волосся, м’ясник кинув його на живіт, під ним відразу ж з’явилася калюжа крові. Взявши сокиру, м’ясоруб замахнувся над тілом хлопця і під крики натовпу вдарив з усієї сили по його спині. Хребет дивом уцілів, проте бідний полонений хлопець знепритомнів. Піднявши відключеного хлопця над головою, зірка шоу показав його всьому натовпу, а після чого кинув перед собою на пару метрів.
Глядачі почали розходитися, а після того, як всі пішли на сцену, зайшли фігури в тих же білих масках без малюнків, поступово зібравши всі трупи в купу, вони кожного поклали в мішок і потягли за собою. Хлопець, розплющивши очі, побачив лише темряву, а також почув звук сильного дощу. Зрозумівши, що він у мішку, подекуди розірвав грубу тканину і перед очима постало міське звалище. Це справді величезне місце — колишній кар’єр у який накидали непотребу. На периметрі стояли великі прожектори та висвітлювали все сміття. Після побаченого, він вирішив піднятися на ноги… але не зміг. Не здаваючись, бідний поповз кудись. Метр за метром під зливою, Він наближався до своєї свободи, дорогою бачучи не тільки сміття, а також десятки чи сотні трупів таких же як він понівечених і змучених людей. Попереду на окровавленого чекав крутий обрив, що веде нагору від цього звалища. Вирішивши боротися до кінця, той почав підійматися вгору. Дощ ускладнював вистрибування, але хлоп з величезними зусиллями, боллю та втратою крові повз усе далі й вище.
Врешті-решт, закинувши руку-другу на край урвища, від нарешті виліз із сміттєзвалища. Встати на коліна відчувалось не можливим, тому він подивився вгору на нічне небо, тут до нього дійшло що він не відчуває дощ на своєму обличчі. Хлопець згадав про свинну шкіру на собі.
Узявши поруч лежачий уламок дзеркала, той почав відрізати від себе цю шкіру. Величезні шматки падали на землю поруч з ним, розхлюпуючи дощову воду по пластиковим пакетам. Закінчивши, кинутий глянув на себе в цей самий забруднений у крові уламок дзеркала і, заплющивши очі, важко зітхнув. Голова не хотіла зібрати всі думки до купи, тому той повільно підвівся і подивився вперед на велике місто в далечі.
— …
— Моє ім’я Марко. — Після цих слів він впевненим, майже не кульгаючим кроком, попрямував до виходу.