Еш недовго топчеться у дворі з двома великими пакетами продуктів у руках, розглядаючи півників у клумбі, яких раніше там не помічав, а потім заходить у будинок. Сьогодні один із тих вихідних днів, коли всі зібралися у Макса і Джессіки на спільний обід і подальші посиденьки за чаєм. Того, хто піде у магазин, вибирали за допомогою гри «камінь, ножиці, папір», і на цей раз програв Еш. Хоча він упевнений у тому, що Шотер махлював.
Вітальня зустрічає Еша музикою з телевізора, гудінням чогось знайомого і тихим посопуванням. Це створює якусь особливо домашню, сонну атмосферу, що у цьому домі останнім часом тиняється часто. На дивані спить без задніх ніг Сін після ранкової пробіжки в коледж і назад, де він забув забрати матеріали для свого проєкту. За дурною головою, як то кажуть.
У кріслі нерухомо сидить Надія, котру Еш спочатку навіть не помічає, і читає книгу якоюсь іноземною мовою. Латиною наче. Вона підморгує, коли він походить повз, і повертається до читання.
Гудіння лунає з витяжки на кухні, під якою сидить Ейджі, потягуючи чай з молоком і час від часу замінюючи його тонкою сигаретою. Його дещо похмурий вигляд змінюється привітною усмішкою, коли він бачить Еша. Він викидає сигарету в сміття, попередньо загасивши її, та вимикає витяжку.
— Привіт, — злегка здивовано простягає Еш. Раніше він ніколи не бачив Ейджі з сигаретою у руках, і сам Ейджі ніколи не говорив, що мав чи має потяг до куріння. — Ніколи не бачив, щоб ти курив.
— Бо я не курю, — спокійно заперечує Ейджі, допомагаючи Ешу звалити пакети з продуктами на стіл. Чиста увага, бо фізично хлопець цього не потребує. — Буває, іноді просто захочеться.
— Ясно. А я вже хотів сваритися, — жартує Еш і притягує Ейджі до себе за талію.
Від нього чітко пахне сигаретним димом, але Еш намагається не думати ні про що, окрім його тепла поряд. Виходить на п’ятірку з десяти, оскільки він увесь рефлекторно здригається, щойно цей запах доходить до перенісся. Еш зберігає спокій, але власне тіло знову підводить його. Трясця.
Ейджі завжди бачив в ньому найдрібніші деталі й розпізнавав найнепомітніші емоції, тож і зараз він помічає його реакцію й кидає свою ідею поцілувати Еша. Натомість тямуще округлює очі й відсторонюється.
— Ох, ти колись казав, що дуже не любиш запах сигарет, — він винувато хмуриться. — Я це пам’ятаю. Вибач.
Ох, так. Старі неприємні спогади, ще старіші й неприємніші травми. Відправити б їх усі до біса, та власні думки іноді зовсім не хочуть слухатися і змушують тіло реагувати на нереальну небезпеку.
Еш невдоволено підтискає губи.
— Мене більше непокоїть те, що я не можу тебе поцілувати.
— Вибач, — повторює Ейджі й ніжно утикається кудись у надпліччя Еша. — Я скучив.
Еш скучив не менше. Як сказала одного разу Джессіка, ці двоє і години один без одного прожити не можуть. І в чомусь вона має рацію.
— Треба все це розкласти, — каже Ейджі й вивільняється з обіймів. — Ми з Шотером готуватимемо запіканку.
— О, то ти сьогодні мене годуватимеш, — весело посміхається Еш і забирає з пакета пляшку соку, щоб поставити її в холодильник.
— Еге ж. Тебе і весь наш шпигунський загін.
На сходинках у кінці вітальні з’являється Шотер і бадьорими стрибками долає відстань до кухні. Дружньо буцнувши Еша в плече, він переводить погляд на Окумуру.
— Боже, Ейджі, — він мружиться і додає кілька невідомих Ейджі слів, які Еш, схоже, теж не розуміє. — Ото ти насмалив, — він з посмішкою крокує до вікна, щоб відчинити кватирку. — Кури краще надворі, бо як Джессіка побачить, будеш битий.
— Не буде, — впевнено заперечує Еш.
Ейджі дістає з кишені жуйки й кидає одну до рота, а Шотер заходиться діловито розглядати вміст пакетів.
— Усе по списку, — каже Еш.
— А паприку купив?
— Так, десь у другому пакеті.
— Тоді начебто все є, — Шотер кидає схвальний погляд на Еша, а потім киває на решту присутніх у кімнаті. — А тепер іди погуляй, у нас з Ейджі важлива справа.
— Я можу допомогти.
— Окей, — швидко відповідає Шотер, наче й не сумнівався, що він запропонує допомогу. — Будеш чистити картоплю, — він відвертається до раковини, щоб вимити руки.
Ейджі коротко всміхається, зловивши погляд Еша, той всміхається у відповідь і простягає руку у німому проханні поділитися з ним жуйкою. Ейджі видавлює подушечки з пачки в його долоню. Коли їх погляди знову зустрічаються, Еш розуміє, що Ейджі й сам шкодує про поцілунок, який не стався.
Еш трохи невдоволено коситься на пачку сигарет на столі й помічає, що в ній вже немає кількох штук.
***
— Гра в «п», чули про таку? — питає Макс забираючи собі на тарілку другу порцію запіканки. — Хто програє, миє посуд.
Інші присутні у вітальні мугикають, погоджуючись, Шотер піднімає вгору великий палець, показуючи, як йому сподобалася ця ідея, бо його рот зайнятий запіканкою. Якщо згадати, як йому завжди щастить в будь-яких іграх, то можна не сумніватися, що його програш малоймовірний. А от Ейджі чує про цю гру вперше.
— Але це не стосується тих, хто годину стояв на кухні, щоб на цей посуд щось покласти, — зауважує Надія, втомлено закидаючи ноги на підлокітник дивана. В її руках пляшка виноградного лимонаду. — Правда, Шотере, Ейджі? Еше?
— Еге ж, — відповідає Шотер, вдячно кивнувши сестрі. — Готувати я люблю, от мити посуд — не дуже. Ми втрьох поза умовою.
— Та я майже нічого не зробив, тому можу прийняти виклик, — хитнувши головою, говорить Еш і звертається до Макса. — То що за гра?
— Гра в «п». Ведучий загадує слово і говорить його одному з гравців. Гравець повинен розповісти іншим про загадане слово, використовуючи лише слова на літеру «п». Наприклад, слово «будівля» чи «кімната» можна пояснити словами «побудова» або «приміщення». Словами «погано», «приблизно» і «правильно» пояснювати, в якому напрямку рухаються ті, хто відгадує. Той, хто здогадається, отримує бал і стає наступним гравцем, а гравець ведучим.
— А це не буде нудно? — з сумнівом питає Сін, який розвалився на кріслі-мішку разом з Юе Луном.
— Минулого разу ви грали в лото і всім було весело, — знизує плечима Юе. — Не думаю, що тут може відбуватися щось нудне.
— Ти натякаєш, що ми трошки того? — сміється Сін, покрутивши пальцем біля скроні.
— Ні. Прямо кажу.
Це викликає посмішки на обличчях всіх присутніх, бо кожен подумки з цим погоджується.
— Окей, хто перший ведучий? — питає Еш і дивиться на Макса, думаючи, що він захоче розпочати гру.
— Не я, я хочу відгадувати, — хитає головою той. — Це весело, я з Майклом колись грав.
— Я буду, — викликається Шотер і в передчутті потирає долоні. — Йди сюди Еше, будеш гравцем.
— Починається, — з посмішкою тихо говорить Еш і підводиться.
Він підходить до Шотера, і той шепоче слово йому на вухо. Еш повертається на своє місце біля Ейджі й сідає з задумливим виразом обличчя. Забирає теплу долоню Окумури собі на коліно й ніжно потирає. Він часто так робить, коли хоче приділити хлопцю увагу, але в цей час чимось зайнятий.
— Гм, — гмикає Еш, а потім вимовляє перші слова: — Петрушка, пастернак.
— Зелень? — із сумнівом питає Макс.
— Приблизно. Пижмо, — продовжує перераховувати Еш. — Ем… Полин? — він точно не знає, чи можна врахувати це в список, тому це звучить як питання.
— Рослина? — робить спробу Юе. Ніхто й не думав, що він теж грає, бо до цього наполегливо займався чимось у своєму смартфоні, чимось складним, судячи з його часто нахмурених у роздумах брів.
Еш хитає головою.
— Приблизно. Трясця, а це не так і легко, — каже він, а потім раптом згадує сьогоднішні справи на кухні й випалює: — Перець! Еее, паприка.
— Спеції? — питає Ейджі.
— Правильно, — всміхається Еш і чмокає хлопця в щоку.
— Цікаво, це колись буде мати менш милий вигляд, ніж буквально кожен раз, — бурмотить собі під ніс Макс, що змушує й Ейджі, і Еша добродушно закотити очі.
— Ти бачив би себе, коли поруч твій син, — зауважує Ібе. — Складається таке враження, що ти різдвяна гірлянда, — так і мерехтиш, ось-ось обличчя трісне від усмішки.
— Дякую за відвертість, мені було приємно дізнатися, яким ти мене бачиш, — з дещицею кепкування проговорює Макс, маючи вдоволений вигляд ситого кота. — Еше, давай наступне слово.
Трішки подумавши, Еш нахиляється до вуха Ейджі й ледь чутно вимовляє слово. У того від його дотику і гарячого подиху по тілу проходить хвиля мурашок, та він вже думає, якими словами на літеру «п» можна описати загадане слово.
— Приміщення, ем… Психологія.
— Лікар? Лікарня? — питає Джессіка.
— Погано, — хитає голова Ейджі.
— Школа? — припускає Надія. — Чи дитсадок?
— Приблизно. Предмет. Підручники, — Ейджі посміхається, згадавши ще слово. — Примусово.
«Нудна» гра в підсумку затягується надовго. Найбільшу кількість балів збирає Надія, Юе Лун зовсім трішки відстає від неї, а тому просить ще один тур. До того ж Макс, Сін та Ібе, що набрали приблизно однаково малу кількість балів, могли б ще позмагатися за право не мити посуд.
— Все, перерва десять хвилин і продовжуємо, — каже Макс. — Із цими лимонадами тут довго не всидиш, — він піднімається і йде з вітальні.
Слідом підводиться Сін і підходить до кухні.
— Тому я їх і не п’ю, — бурмотить він собі під ніс, а потім додає, вже гучніше: — Хтось буде чай?
— Я, — в унісон відповідають Юе Лун, Шотер і Джесс, а Еш замовляє каву.
— Я зараз повернусь, — тихо промовляє Ейджі, і тепло поруч з Ешем зникає, коли він підводиться.
Еш киває і бере до рук телефон.
Трохи пізніше чує, як кипить вода в чайнику. Ще через хвилину з кухні доноситься запаморочливий аромат смачного квіткового чаю.
— Кому цукор і скільки? — питає Сін.
— Без цукру, — відповідає Юе.
Інші просять по дві ложки, а Еш просто киває на запитальний погляд Сіна. Той розносить горнятка, а потім повертається на своє місце.
Еш охоплює своє горнятко долонями й з задоволенням заплющує очі від приємного тепла й аромату. Він ніколи не зможе підібрати слова, які б з точністю описали, наскільки він любить подібні вечори. Коли Макс і Джессіка запрошують усіх до себе, коли вони п’ють чай і розважаються, починаючи зі словесних і настільних ігор і закінчуючи танцювальними батлами, караоке чи перегонами у відеоіграх. Він і не згадає, коли останній раз відчував це так довго — спокій, коли можна займатися повсякденними справами, отак сидіти й пити чай, думаючи про щось домашнє і приємне. Людське життя, нічого більше, нічого менше.
— Ти змерз?
Еш розплющує очі, почувши питання і бачить над собою Ейджі. Можна думати про неймовірну добру усмішку цього хлопця, яка стала такою рідною і необхідною, як і він сам.
— Ні, — Еш хитає головою і робить ковток. — Просто люблю так робити. Хочеш?
Ейджі сідає на місце і бере запропоноване горнятко. Він робить ковток і повертає його Ешу.
— Смачно.
Лише зараз Еш помічає чіткий аромат чорничної жуйки, що прийшов разом з Ейджі, а одразу ж за ним — вже слабший, ледь помітний — запах сигаретного диму. Отже, він знову курив.
Еш вдає, що нічого не помітив, і вирішує поки не зауважувати на цьому. Якщо Ейджі буде що сказати, він скаже.
Єдине, що зараз турбує Еша, це те, що до завтрашнього дня йому доведеться обійтися без поцілунків. Та це він легко переживе, бо знаходитися поруч і тримати Ейджі за руку ніхто не забороняв.
***
Перше, що відчуває Еш, коли прокидається, — неперевершений запах чогось смачного з кухні. Це, мабуть, одна з його найулюбленіших речей в їхній з Ейджі квартирі — якщо не зачинити двері в спальню, вона неодмінно наповнюється ароматом сніданку.
Еш фокусується на ароматі, і це допомагає позбутися спогадів про кошмари, які він бачив уві сні. Стільки часу минуло, а його досі мучать ці відголоси минулого.
Він з насолодою потягується, примружившись, заривається носом у подушку, але майже одразу підводиться на ноги, щоб приємна млість зі сну не змусила його залишитися в ліжку. Він швиденько відвідує ванну кімнату, натягує на себе домашню футболку із зображенням карти Брукліну і чимчикує на кухню.
Там прочинена фіранка, з якої доноситься неголосний шум вулиці й переспів пташок. На столі повна тарілка млинців, заварник зі свіжим чаєм і мисочка з полуницею. А ось Ейджі ніде немає.
— Ейджі? — кличе Еш, але отримує лише тишу у відповідь. Він не звик панікувати, але після кошмарів уві сні вона здається дещо моторошною.
Еш підходить до столу і знімає кришечку з заварника. З нього починає підійматися пар, а ще запаморочливий аромат чаю. Еш з насолодою вдихає на повні груди. Як би він не любив той квітковий чай, яким його зазвичай поїли в гостях у Сіна і Юе, чай вдома, який Ейджі купував у якомусь особливому магазинчику на П’ятій авеню, він любить набагато більше.
Оскільки заварка була залита кип’ятком, може, хвилин зо п’ять тому, Ейджі повинен був бути десь тут. Припущення Еша підтверджується, коли він чує, як відчиняються вхідні двері.
Він йде у коридор і бачить Ейджі.
— Доброго ранку, — той всміхається Ешу однією зі своїх милих ранкових усмішок. Але вона має якийсь втомлений вигляд чи що. — Хотів тебе розбудити сніданком у постіль, а ти вже встав.
— Я думав, ти кудись пішов.
Еш також сонно усміхається, але його усмішка трохи згасає, коли до нього нарешті доходить вже знайомий неприємний запах. Волосся на потилиці стає дибки, але Еш відходить на крок від Ейджі, вдавши, що потягується, і опановує себе.
Ейджі вказує на двері.
— Я виходив…
— Курити, — закінчує за нього Еш, просто констатуючи факт. — Знову захотілося?
— Так, — киває Ейджі, виглядаючи винуватим. Він починає знімати з себе кросівки. — Вибач, це ненадовго.
— Та боже, — відмахується Еш. — Я розумію.
Розуміє і сподівається, що це справді ненадовго. Надто неприємні відчуття викликає у ньому запах нікотину. Надто яскраві й неправильні.
Вони повертаються на кухню, Ейджі дістає з кишені жуйки й кладе одну до рота. Коли Еш сідає за стіл, Ейджі підсовує до нього тарілку з млинцями.
— Останні трохи підгоріли знизу.
— Якби ти не сказав, я б і не помітив.
— Ну, це тобі їх їсти, — всміхається Ейджі та йде до кухонних шафок, щоб дістати чашки.
Еш окидає поглядом рум’яні млинці й соковиту полуницю і чомусь зовсім не знаходить в собі апетиту. Натомість у горлі стає неприємний клубок і заважає нормально дихати.
— Якщо чесно, я не голодний, — говорить Еш і глибоко вдихає через ніс. Намагається прогнати потворне відчуття. — Мабуть, пізніше поснідаю.
Ейджі завмирає на секунду, залишивши руку на дверцятах шафки. Той факт, що Еш прокинувся раніше, ніж зазвичай, хоча ліг пізно, його втомлені очі, невеличка ранкова паніка і відсутність апетиту — схоже, Ейджі швидко складає все в суцільну картину. Може, не зовсім правильну, але максимально схожу.
— Що сталося? — співчутливо питає він. — Ти не спав?
Еш німує деякий час, дивлячись на пар, що піднімається з заварника, а потім потирає обличчя у спробі нарешті остаточно заспокоїтись і згідно угукає. Не від Ейджі йому приховувати свій стан.
— Я десь о третій прокинувся, — коротко позіхнувши, говорить він. — Мені снилося… всіляке.
Еш бере в руки чашку, що Ейджі поставив на стіл, і крутить її у руках, розглядаючи візерунок, який давно може відтворити з пам’яті до деталей. Встає і важко крокує до стільниці біля плити, щоб долити собі кип’ятку.
Згадувати ці сни дуже неприємно. Більшість із них — нічні жахи, фрагменти спогадів, забуті пекельні емоції. Він навіть не знає, чи належать вони йому.
Ейджі підходить ближче й м’яко змушує Еша поставити чашку на стільницю. Обережно обіймає зі спини, цілує в потилицю і майже невагомо кладе голову на його плече.
— Треба було розбудити мене.
— Навіщо? — Еш заплющує очі, щоб краще відчути дотики Ейджі. Впустити в себе його тепло та голос, знову опинитися вдома.
— Я б допоміг тобі заснути. Випили б какао, сходили б у душ і обнімалися б хоч до самого ранку, поки ти не заснеш.
Еш повільно скошує туманний погляд на Ейджі й лагідно всміхається.
— Звучить неймовірно.
— От бачиш, — Ейджі відповідає йому посмішкою, а потім серйозно запитує: — Як ти?
— Нормально, — киває Еш і розвертається до нього обличчям. Запах чорничної жуйки майже повністю перебив запах сигарет. — Бувало й гірше.
— Не треба цього «бувало гірше», — заперечує Ейджі, заглядаючи йому в очі. — Я хочу, щоб було «добре». Щоб ти почувався добре. Кожну хвилину.
Еш мовчить і серйозно дивиться на Ейджі, але у втомлених очах — вселенська ніжність. І звідки лишень в його житті взявся цей невгамовно турботливий, милий, просто неперевершений і до біса чуйний японець? Їх зустріч — це те, за що він дійсно може дякувати долі.
— Зараз я дуже шкодую, що покурив, — каже Ейджі, нахиляється до вуха Еша й шепоче: — Бо інакше б зацілував тебе прямо тут, — Ейджі коротко цілує його в щоку і вивільняється з обіймів, щоб налити чай. — Ти як хочеш, а я поснідаю. Не дарма ж годину біля плити стояв.
***
Через кілька днів Макс знову запрошує всіх до себе на спільний кіносеанс. Ейджі й Еш приїжджають одними з останніх і застають повний безлад на кухні та специфічний запах згорілого попкорну.
— Джессіка вас ще не прибила? — весело питає Еш у Юе Луна, який збирає розкиданий по всій барній стійці попкорн у велику залізну миску.
— Ні, — заперечує той. — Бо ось це, — він пальцем вказує на масштаб маленької катастрофи, — сталося через Майкла.
— Він знову переплутав кнопки на мікрохвильовці?
— Так, — киває Юе. — Тож Джесс стріляла лише очима.
— Усе як завжди, — Еш знизує плечима і дістає з привезеного ним пакета пляшки з газованою водою. — А хто обирає фільм?
— Сьогодні черга Шотера, — відповідає Юе. — Мені аж цікаво, що там буде.
Після недовгих приготувань і суперечок щодо того, хто де буде сидіти й лежати, всі нарешті збираються у залі, наносять туди всіляких смаколиків і вмикають фільм. Це виявляється «Лара Крофт» і задоволеними цим варіантом залишаються усі.
Ейджі, мабуть, радіє найбільше, тому що цю серію фільмів він ще Ешу не показував. Вони дивилися «Індіана Джонса», «Чужого» і «Закляття», кілька разів переглянули усі епізоди «Зоряного шляху» і «Джеймса Бонда». У Ейджі був ще цілий список того, що вони просто зобов’язані подивитися, і «Лара Крофт» була там, тож їм буде чим зайнятися в наступні дні.
Та однією частиною не обходиться. Вони роблять перерву, поповнюють запаси «чим похрустіти» і починають дивитися другу.
Десь хвилині на двадцятій Еш розуміє, що засинає. Вже пізно, в кімнаті напівтемрява, поруч теплий Ейджі, який підклав руку йому під голову і погладжує долонею його плече. Чому б не подрімати?
Він так і робить. Перестає чинити опір втомі й заплющує очі. Відразу ж відчуває, як находить солодкий сон, а крізь нього ще деякий час чути репліки героїв фільму.
Він прокидається десь під кінець, на нього турботливо накинута ковдра, але поряд вже нікого немає. Пів хвилини він кліпає сонними очима, а потім оглядає кімнату. Усі інші на місцях, Макс теж дрімає, Надія цмулить щось із горнятка, з якого в повітря в’ється м’яка пара. Отже, Ейджі просто кудись відійшов.
Одна конкретна підозра закрадається в думки Еша, і чомусь хлопець думає, що вона не безпідставна. Він якимось шостим чуттям розуміє, що ця підозра може справдитись.
Ейджі повертається за кілька хвилин і плюхається на своє місце поруч з Ешем. В його очах, на відміну від очей Лінкса, жодного натяку на сон.
— Ти прокинувся, — констатує він і трохи піднімає ковдру, щоб теж залізти під неї. — Думаю, ми можемо залишитися тут на ніч, Джесс сказала, що гостьова кімната у нашому розпорядженні, якщо завтра ми погуляємо з Майклом. То як?
Ідея не волочитися пів години до квартири по нічному Нью-Йорку, коли до біса сильно хочеться спати, Ешу подобається. Він киває.
— Так, залишимося. Бо мене вирубає.
— Чим я здивований, — каже Ейджі. — Фільм дуже цікавий. І Лара тобі сподобалася.
— Я просто якийсь втомлений, — пояснює Еш і швидко тягнеться до Ейджі.
Він не дає йому часу відсторонитися і коротко цілує у губи. Цілунок виходить гірким через відчутний запах сигарет. Його навіть не перекриває слабкий присмак м’ятної зубної пасти й жуйки — схоже, Ейджі намагався замести сліди, от чому Еш не відчув запах відразу.
Отже, це відбувається досі.
Ейджі розуміє, що він здогадався і все відчув, а тому дивиться винувато.
— Ти починаєш курити, — тихо констатує Еш.
Просто констатує, не соромить, не сварить, не виказує невдоволення. Він просто хоче поставити крапку в цьому питанні, без усіляких «Захотілося», «Таке буває» чи «Це остання», що він чув за останні дні. Бо вже час це визнати, а потім думати, що з цим робити.
— Починаю, — чесно зізнається Ейджі. — Та чесно кажучи, не хочу, щоб це стало звичкою. І я знаю, що тобі це не сподобається. Я кину, обіцяю.
Еш м’яко всміхається і дивиться на Ейджі з натяком, що він запам’ятав цю обіцянку. Той киває і дістає з кишені вже знайомі чорничні жуйки.
— Будеш?
Бажання дивитися третю частину виявляється лише в одної Надії, а тому кіносеанс згортається. Макса залишають спати на дивані, інші ж приводять до ладу кімнату, забираючи звідти кружки й тарілки, поки в них під ногами їздить пилосос, прибираючи розсипаний попкорн і крихти з печива. Потім усі розходяться по кімнатах, Ейджі чимчикує в душ, і на кухні залишаються Ібе, Еш і Сін з Юе Луном, які вдвох закінчують прибирання, миючи чашки й розставляючи тарілки по полицях.
— Пане Ібе, — кличе Еш і підходить ближче, щоб спертися стегном на край стола.
— Так? — відгукується той і повертається до Еша, витираючи мокрі руки рушником.
— Хотів дещо запитати, — починає хлопець, не знаючи, як підвести до питання, що його цікавить. — Можливо, це звучатиме дивно, але… Ейджі курив раніше, в Японії? Так, щоб постійно?
Чомусь Еша серйозно непокоїло те, що Ейджі почав дружити з сигаретами. Тож у нього з’явилася підозра, що Ейджі курив у минулому, а тепер до нього повертається ця давно забута шкідлива звичка. Бо ніяк інакше Еш не міг пояснити раптову тягу до куріння. Люди ж не починають курити просто так? Чи для цього не потрібна причина?
— Так, щоб постійно — ні, — задумливо відповідає Ібе. — Але інколи бувало. Дуже рідко, бо тоді він хотів бути здоровішим за всіх, багато тренуватися. Може, дівчатам подобатись, я не знаю.
Еш піднімає брову в саркастичній посмішці, і Ібе сміється.
— Або хлопцям, — поправляється він. — Ми з ним тоді про це не говорили.
— А зараз? — питання виривається саме по собі. — Говорите?
— Так, — всміхається Шунічі. — Зараз тиради про те, який ти чудовий і як він тебе любить, я чую частенько.
Еш миттю шаріється й опускає очі з ніяковою усмішкою. Чути таке дуже й дуже приємно, він не може цього заперечувати. Чути таке з вуст пана Ібе чомусь ще приємніше. Майже так само приємно, як від самого Ейджі.
— Це справді дивно, — озивається Сін, вимкнувши воду. — Ми якось поїхали прогулятися у Бруклін з хлопцями і Ейджі з собою взяли. Вони курили біля нього, він розкашлявся і відійшов подихати свіжим повітрям.
— А ти? Курив? — зацікавлено влазить в розмову Юе Лун, припинивши розкладати чашки на сушку.
— Ні, — Сін перемикає всю свою увагу на Юе і всміхається. — А що?
— Якщо почнеш, у тебе будуть серйозні проблеми, — солодко тягне той, наче говорить щось приємне.
— Дякую, що попередив, — бурмоче Сін.
— Ти ж розумієш, що я жартую?
— Ні. Але у своє виправдання скажу, що ти робиш це дуже рідко.
— Хіба? — дивується Юе і кидає погляд на Еша, шукаючи підтримки, але той лише знизує плечима.
— Стривай, а ти вб’єш мене одразу, як побачиш, як я курю, чи вже потім?
— Сіне…
Еш та Ібе перезираються, ледь стримуючи сміх, і не домовляючись вирішують залишити парочку наодинці. Еш розуміє, що повинен знайти слушний момент і відверто поговорити з Ейджі.
Окумура не знає чогось важливого, тієї самої маленької деталі, про яку важко сказати і яка змінює все.