Ксав’є вже тричі пожалкував, що погодився на це.
Він йде вперед, засунувши руки в кармани, і ігнорує тихе дзеленчання телефону – сповіщення про нові повідомлення. Якби він не розказав Б’янці, то може вона не розпатякала б усій школі про нього.
Вона його колишня, проте, як не дивно, вони мають гарні відносини.
Після певного періоду обоюдної неприязні та злості, вони все ж поговорили і дійшли згоди, що таргани в голові кожного з них точно несумісні. Особливо Ксав’є, який боїться будь-яких маніпуляцій через токсичного гіперконтролюючого батька, не міг змиритися з її здібностями.
Сирена. З роду тих, заради яких моряки кидалися у бурхливе море та топили свої кораблі. Кажуть, у неї інше ім’я, щось більше схоже на імена давніх богинь, але вона цього цурається і не бажає про це говорити.
- Та щоб тебе, - бурмоче Ксав’є, коли раптом чує зовсім інший звук сповіщення – не стандартний для месенджера на його телефоні.
Він одразу дістає з карману телефон і перевіряє його.
«Як твій ранок? :)»
А от і власне той, через кого він опинився в такій ситуації.
І який чорт його примусив розповісти Б’янці про те, яким саме типом ізгоїв є хлопець, що запав йому в душу.
Всі тепер за нього хвилюються і просять не ризикувати, не зустрічатися. Бо гайди недостатньо вивчені, дикі, небезпечні. Всі їх бояться, і тому його друзі реагують в цілому логічно і адекватно – вони бояться, що цей хлопець якийсь вбивця, що заманює за допомогою знайомств.
Але чи є тоді резон робити це в настільки малому місті, де всі знають один одного в обличчя?
«Ти сьогодні мовчазний»
«Я щось не так зробив? Можеш сказати, я іноді не помічаю, коли перетинаю чужі кордони»
Ксав’є зітхає.
Через друзів він і сам став нервуватися, але хіба це має впливати на нього так сильно? Хіба він не побачить уві сні, якщо раптом щось трапиться з ним? Не встигне замалювати вбивцю?
До того ж, цей хлопець…
Якщо фото та ім’я справжні, то цей Тайлер снився йому стабільно раз на тиждень ще з минулого року. Спочатку його обличчя було ніби заблюреним, нерозбірливим, Ксав’є запам’ятав тільки його волосся та голос.
Він бачив багато моментів з життя Тайлера: його закритого батька, який соромиться того, що його син ізгой, і який має якусь таємницю пов’язану з покійною дружиною; його роботу в кав’ярні і злість на себе, коли щось не вдається; його погроми в кімнаті, коли біль всередині стає занадто сильним, а потім – те як він ретельно ремонтує все, що знищив. Ксав’є навіть знає його психотерапевтку. Він і сам до неї ходить, але соромиться спитати про хлопця, який йому постійно сниться.
До того ж він наперед знає, що це буде.
Лікарська таємниця, вірно?
«Я просто на вулиці, руки змерзли», - все ж набирає він, і продовжує йти вперед.
Коли йому складно прийняти рішення, він зазвичай бігає або гуляє лісом. Бо так найпростіше звільнити мозок від непотрібних думок та зрозуміти, що саме його бентежить.
«А я думав, на тебе так вплинуло те, що я зізнався у тому, хто я»
В цьому повідомленні не вистачає лише сумного емодзі, чесно кажучи. Бо Тайлер дуже довго не зізнавався і просив почекати, щоб він знав, що Ксав’є можна довіряти. Воно й зрозуміло – немало людей би одразу відкрили полювання на відьом.
Як би добре не уживалися між собою ізгої, були і серед них ізгої. Іронічно. Мабуть, за такі жарти Ксав’є іноді і ненавидить світ – надто вже багато умовностей в ньому, щоб «вписатися» у суспільство.
«Просто часто зі мною переставали спілкуватися, як тільки я зізнавався»
«Але ти не видалив діалог, і я навіть не у чорному списку, то можу я вважати, що мені пощастило?»
Ксав’є шукає очима, куди б сісти, щоб спокійно поспілкуватися – йому складно йти і водночас писати, та й через постійну напругу під час малювання очі й так іноді замилюються. Так, що він боїться, що потроху втрачає зір, але на ранок все стає добре.
І все ж він краще не буде ризикувати.
Опустившись на повалений стовбур дерева, Ксав’є дістає телефон.
«Просто мені складно уявити, через що ти проходиш, а ще я нічого не знаю про гайдів. Типу, триґери, заборонені дії, я боюся, що якось тебе потривожу, і ти ну, знаєш… Зробиш щось»
Він відправляє і спирається ліктями на власні коліна, дивлячись кудись вдалечінь.
«О, вибач»
Тайлер замовкає, і Ксав’є вже починає писати йому вибачення, виправдання, хоч щось.
«І все ж ти продовжуєш зі мною спілкуватися. Тому я буду сподіватися, що ти можеш дати мені шанс :)»
«Не хвилюйся, якщо я ще не зірвався на батька або психотерапевтку, тобі точно нічого не загрожує. Хоча б тому, що вони мені байдужі»
А він, значить, небайдужий? Ксав’є мимоволі усміхається і, ніби прочитавши його думки, Тайлер пише услід: «Не в тому сенсі»
Але вже пізно, і Ксав’є лише швидко набирає «Шкода». А потім кладе телефон в карман і починає знову бігти. Треба ж хоч трохи себе навантажити фізично, бо з його способом життя він так дуже скоро почне жалітися на всілякі проблеми зі спиною і м’язами. Треба за собою слідкувати.
Відповідь не приходить, але Ксав’є, зайшовши до кімнати, бачить, що повідомлення прочитане.
Рована в кімнаті немає, тому Ксав’є може уникнути неприємних розмов. Рован параноїк, в основному через свої здібності, які сильно впливають на його свідомість, тому Ксав’є радий, що не повинен вислуховувати його.
Рован хороший друг, і взагалі-то він перший дізнався про Тайлера. І перший почав попереджати, що цей хлопець не такий простий, як може здатися спочатку. Правда, так само він говорив і про Венздей, коли вона тільки з’явилася, проте нічого жахливого вона поки так і не зробила, і навіть перестала намагатися всіх відштовхнути від себе.
Тому до Рована можна прислухатися, але постійно його слухати – не варіант.
Душ освіжає, і сумніви Ксав’є майже вщухають.
Якби Тайлер хотів його вбити, вже давно встиг би. Він знає, що Ксав’є любить бігати в лісі повз декілька закинутих будинків, приблизно знає, коли він вибирається на стрільбище щоб попрактикуватися у володінні луком, та й про усамітнену майстерню також в курсі.
Тому якби хтось хотів його вбити, то Ксав’є був би вже мертвий.
Він чує як закриваються двері в кімнату. Можливо, Рован повернувся раніше ніж мав би? В нього здається, сьогодні сеанс з психотерапевткою. Не може бути щоб він пропустив.
Ксав’є одягається і виглядає з ванної, але в кімнаті пусто – тільки якась пошарпана книжка в м’якій обкладинці лежить на столі, а поряд – записка, надрукована на машинці.
«Мій дядько Фес розповів дещо про гайдів. Можеш знайти в цьому щоденнику, якщо цікаво. ВА»
Він ще трохи вагається, але все ж бере щоденник до рук.
Телефон блимає, коли приходить нове повідомлення, але він надто зацікавлений щоденником. У ньому описуються в тому числі й зниклі та вимираючи види ізгоїв, що буквально затягує Ксав’є. Ще й ілюстрації досить детальні, що взагалі дивно для подібного роду записів – зазвичай вони більше нагадують скетчі або силуети.
Чергове сповіщення все ж відриває Ксав’є від книги.
Проте він бачить лише одне повідомлення, а ще – те що попередні були видалені.
Чорт.
«Вибач, якщо я тебе бентежу. Я не обирав це, але якщо ти не захочеш більше говорити, то я це зрозумію»
Ксав’є кидає погляд на годинник і бачить, що пройшло вже півтори години, за які він встиг пропустити кілька повідомлень від Б’янки, Енід, Аякса та власне Тайлера.
«О, ні. Подруга принесла мені книгу, досить цікаву, втратив лік часу»
Подумавши, він знову бере телефон до рук.
«Я подумав, що ми могли б зустрітися»
Тайлер читає, але не відповідає. Що ж, після того, як Ксав’є близько тижня не міг визначитися з тим, чи варто їм бачитися, а також – після двох днів, коли вони майже не спілкувалися через зізнання Тайлера, це може бути досить несподівано.
«Ти будеш на ярмарку в Джеріко?»
Венздей похмуро слідує за ними і Ксав’є фізично відчуває її погляд на собі. Вона ніколи не зізнається, але: по-перше, вона все ж так само, як і інші, переживає (правда, її хвилювання вистачило лише на «якщо він спробує тебе скривдити, я знайду його і прикінчу», що від Венздей Аддамс означає майже «будь обережний, ти мій друг, і я не хочу щоб ти постраждав); а по-друге, їй цікаво. Мало досліджений вид ізгоя, про якого відомо тільки з одного щоденника якому вже не менше сотні років? Дайте два!
Якби Венздей не вважала це марною тратою часу, вона б сама пішла на це побачення і все вивідала.
Своїми способами, в стилі Венздей Аддамс.
- Ми будемо неподалік, - Енід не знає, куди діти свої руки, тому смикає власні рукава пальта. Вона заспокоюється лише коли Аякс обережно її обіймає. – Якщо щось піде не так – тікай, Ксав’є.
Він закочує очі, але киває.
Вони домовилися зустрітися біля імпровізованої мішені для стрільби з лука. І здається, Ксав’є вже його бачить.
Нижчий за нього, трохи розгублений, і може це через святкові вогні ярмарки, але здається, що він гарніший, ніж на фото. Чого Ксав’є не може сказати про себе, адже там хоча б не видного його синців під очима через недосипання.
Саме таким Ксав’є і бачив Тайлера у своїх снах, особливо він запам’ятав цей вираз обличчя. І почуття які до нього прив’язані. Злість, роздратованість, образа.
Тайлер стоїть неподалік, біля поліцейської машини, і на підвищених тонах сперечається з шерифом. Його батьком, якщо Ксав’є правильно пам’ятає.
- Опів на першу маєш бути вдома! – кричить йому вслід шериф і сідає в машину, гучно грюкнувши дверима. Здалеку не чути, але здається, що автомобіль дрижить від сили, з якою закрили двері.
Тайлер виглядає не надто радісно, коли підходить до зазначеного місця, проте варто їхнім поглядам зустрітися, Ксав’є бачить нові емоції.
Подив, недовіра, радість.
- Ого, - видихає Тайлер, коли підходить ближче. – Я думав ми одного зросту, - віджартовується він і посміхається.
І це настільки контрастує з Тайлером-зі-снів, що Ксав’є розуміє, що саме такі почуття і хоче в нього викликати. І бачити цю чудову посмішку, від якої в нього самого куточки губ піднімаються.
Тайлер стоїть трохи ніяково, засунувши руки в кармани, і Ксав’є не наполягає на якомусь фізичному контакті.
Та й яким він мав би бути? Рукопотискання? Надто формально. Обійми? Надто інтимно. Тому поки що вони обходяться лише вербальним привітанням, і Ксав’є пропонує піти прогулятися ярмаркою.
Тут гучно і яскраво, і очі сліпить, але здається, Тайлер радий цьому.
- Чому ти назначив зустріч біля такого дивного місця? – цікавиться Тайлер. – Зазвичай люди обирають якусь карусель або палатку з їжею.
Ксав’є морщиться.
- Надто людно, там не проштовхнутися, можна навіть один одного не побачити. До того ж, - він підморгує, - коли поряд лук та стріли, я почуваюся впевненіше. Одна з небагатьох речей, які приносять мені задоволення.
- Вмієш стріляти?
- Так, і досить непогано. Якщо хочеш, можу навчити.
- Залюбки, - очі Тайлера загоряються. – Батько вчив мене стріляти тільки з вогнепальної зброї, але вона оглушає, тому я її не надто люблю.
Ксав’є дивиться на нього примружившись.
- То шериф – твій батько? Я бачив як ви розмовляли.
Тайлер трохи розгублюється і відводить погляд, дивиться на яскраві гірлянди, ніби вони дійсно його цікавлять. Він трохи ніяково поправляє волосся і все ж подає голос.
- Вибач за це, він… надто сильно намагається мене контролювати. Розумієш, гайди не зовсім звичайні створіння, і якщо нас пробудити…
- То ти будеш служити тому, хто це зробить? – на повний нерозуміння погляд Тайлера Ксав’є пояснив: - Пам’ятаєш, книжка від подруги? Там є трохи досліджень, але лише поверхнево. Не хвилюйся, я не буду тебе підкорювати, - він замовкає на секунду і додає: - В усякому разі у вигляді гайда точно.
Тайлер червоніє (чи це просто спалахи світла?) і опускає погляд.
Не міг щось розумніше сказати, Ксав’є? Флірт на рівні ромкомів нульових, серйозно?
- То куди підемо? – все ж перериває мовчання Ксав’є.
- О, не знаю навіть. Я не бував на самій ярмарці, тільки в машині батька, коли він брав мене з собою. Тому я знаю тільки те, що бачив з вікна.
- Ніби в замку з драконом, - розуміюче киває Ксав’є. – Мій батько теж не любив водити мене кудись. Часу не було. Що ж, тоді можемо обійти все, і я згоден на все, окрім, можливо, колеса огляду.
- Висота?
- Вона, - коротко відповідає Ксав’є. Поки вони не настільки близькі, щоб пояснювати, чому саме висота так сильно його лякає.
Вони обходять весь ярмарок. Тайлер схожий на дитину в своєму захопленні, він роздивляється все, і коли бачить щось цікаве, то мимоволі хапає Ксав’є за руку і тягне за собою.
Спочатку Ксав’є почувається дивно, і в перший раз машинально смикає руку назад. Тайлер тоді від несподіванки обертається і лише через кілька секунд розуміє, що сталося. Він навіть заговорюватися починає, коли вибачається, і тому Ксав’є сам бере його за руку. М’яко стискає її, веде пальцем по кісточці на зап’ястку.
Коли Тайлер стискає його руку у відповідь, подих раптом перехоплює. Всього лиш такий маленький жест, а ти вже зніяковів, Ксав’є? Що ж з тобою робиться?
І таких моментів за вечір безліч.
Коли Тайлер намагається піймати ротом зернятко попкорну, і воно, вдарившись об його ніс, потрапляє у волосся. Ксав’є допомагає витягти його, і затримує руку трохи довше, щоб пригладити неслухняні кучері.
Коли вони сідають на якусь карусель, і вона перевертається догори дриґом, і Тайлер бачить як Ксав’є хапається за поручень та стискає його руку своєю.
Коли вони виграють м’яку іграшку і намагаються вирішити, на кого вона схожа, на свиню чи ведмедя, і сміються.
Коли доходять до мішені і Ксав’є виставляє Тайлера, трохи обіймає його, поправляючи стійку, та відчуває солодкий запах шампуню.
Коли вони, втомлені, підходять до лавки та сідають на неї, і Ксав’є вже не боїться обійняти Тайлера за плечі. Але він зовсім не очікує відчути трохи липкий від солодкої вати, яку вони тільки що доїли, цілунок в щоку.
І навіть салют здається не таким голосним як його власне серцебиття, а вогні тьмяніють у порівнянні з очима Тайлера.
Вони прощаються надто довго, просто обіймаючись десь вдалині від чужих поглядів, від шуму та галасу, від яскравих спалахів.
- Знаєш, спочатку я думав, що знайшов дуже крутого друга в цьому чаті, - зізнається Тайлер і сміється. – Але коли побачив тебе, то зрозумів, що… трохи переоцінив свою здатність стримувати почуття.
- Я теж хвилювався, але чесно кажучи, твоя посмішка має бути заборонена законом. Вона надто швидко обеззброює.
Ксав’є трохи схиляється і сам залишає цілунок на щоці Тайлера. А потім дивиться йому в очі, одними губами задаючи питання.
Тайлер киває, і вони нарешті цілуються.
І Ксав’є не впевнений, що відчував подібне раніше, ані з Б’янкою, ані з ким ще. Він проводжає Тайлера до машини і, трохи замріяний, йде в бік столиків, де на нього вже чекають.
- Здається, все пройшло добре, - констатує Венздей і дивиться на нього. – Але не раджу розпитувати, Ксав’є очевидно сп’янів від ендорфінів.
І дійсно.
Він ніби сп’янів.
«Дякую за вечір», - пише йому Тайлер.
«Сподіваюся він не останній», - відповідає Ксав’є.
Він ще не знає, що за кілька місяців доведеться знайомитися з шерифом. І краще б це було через граффіті в недозволеному місці, аніж в якості хлопця його сина.
Але поки що він щасливий, безтурботний і, зовсім трохи, закоханий.