Давид ніколи не зможе, навіть самому собі, відповісти коли він закохався у власника бару «La Mort». І від цього було трошки смішно, бо власник і бармен в одному обличчі був… скелетом. Наше життя — суцільна іронія. Та й найкращих авторів жартів та трагедій ніж те саме життя світ ще не мав.
Сатир не знав, що вперше привернуло його увагу. Клод був незвичним. І справа зовсім не у тому, ким він був. У власника бару був прекрасний смак в одязі, чудова посмішка, яку було чутно у голосі й магічне вміння слухати та доречними питаннями направляти до розв’язання проблем, що мучили відвідувача.
Дивлячись на Клода, що справно хазяйнував за баром, Давид повільно плавився від почуттів, що розквітали у ньому буйним квітом. Хотілося бути поруч з ним, торкатися до нього. Від цього бажання пекли кінчики пальців.
Останній бокал кальвадосу був, мабуть, зайвим у цей вечір. Інакше б Давид не настільки зухвало сів перед пустою стійкою під кінець роботи бару.
— Ти гарний. А ще ти мені подобаєшся. Дуже, — зухвало промовив сатир, підпираючи обличчя рукою.
— Що? — з посмішкою у голосі перепитав Клод, відкладаючи серветку, якою він полірував стійку.
— Ти мені подобаєшся. Коли я дивлюся на тебе — не можу відвести погляду, хочу доторкатися до тебе, бути поруч, — Давид завжди, коли був п’яний починав казати правду. А й цей момент сказати тільки пару компліментів.
— Ти просто сп’янів, тобі треба додому. Налити води чи може одразу викликати таксі? — співчутливо спитав бармен, спираючись на одну руку.
— Від того, що я поїду додому, мої почуття меншими не стануть, — сатир потрусив головою, стараючись прибрати кучері, що впали на лоба. — І я все одно прийду сюди через декілька днів і знов бути пропалювати у тобі дірки, думаючи, які на дотик твої руки, і затамовувати подих від того, як ти смієшся.
— Дурник, — голос Клода звучить інакше, і від цього по шкірі сатира проходять приємні мурашки. А у наступний момент дивно-теплі та м’які пальці занурюються у руді кучері, приємно чухаючи біля основи ріг.
— Я думав…Що твої руки будуть іншими, — збентежено промовляє сатир, підставляючись під ласку.
— У кожного з нас свої скелети у шафі, — хриплий сміх, від якого стає дуже тепло у самій душі.
— І це мені каже найсправжнісінький скелет?
***
Давид знову сидів в барі, чекаючи поки Клод завершить роботу. У гірчичній сорочці з широкими рукавами, та чорними рукавичками його хлопець виглядам дуже…сексуально. А від тих штанів, що так чудово підкреслювали талію та стегна сатир ледве міг тримати себе у руках. Плавно зісковзнувши з барної стійки, Давид подивився по сторонах. Те, що він планує зробити не дуже хотілося виносити під погляди чужих очей. У залі було лише декілька дівчин, що щебетали між собою, відпиваючи з келихів шампанське.
— Постій, будь ласка, — промовляє сатир, обіймаючи долонями лице Клода. Притягує до себе, і цілує його, звично охоплюючи хвостом стегна скелета. Бармен відповідає на поцілунок, стараючись все-таки не впустити з рук тацю з келихами. Давид такий наполегливий та пристрасний, що Клод тане від його дій. Який же він закоханий. Закоханий та щасливий.
Біс з ними, з тими келихами, що впали додолу. Тим паче, що плечам сатира дуже не вистачає долонь, затягнутих у чорний шовк.
А розлите шампанське вони обов’язково приберуть. Але трошечки пізніше.
***
Давид посміхався, лежачи на грудях Клода. Було незвично не чути, як тихо стукає серце, але сатира це не турбувало. Тонкі пальці чоловіка перебирали його кучеряве волосся, інколи масуючи голову.
— Я тебе кохаю,— промовляє Клод, цілуючи сатира у м’які кучері.
— Я тебе теж кохаю. Настільки сильно, що немає слів, щоб це описати,— тихо відповідає сатир, притискаючись губами до ключиці під тонкою тканиною. — Ходив до тебе в бар і ось… В один момент просто зрозумів, що кохаю тебе до нестями. Навіть напився, хоча проти такого. А ти стояв такий недоторканий та цілісний, що я просто боявся, що ти мене пошиєш під три чорти. А ти гладити мене почав. Це було дуже неочікувано.
— Чому саме мене? - зацікавлено питає Клод, гладячи плече партнера. — Ти розумний, красивий чоловік, з прекрасними манерами та роботою. І тим паче з твоїм темпераментом…
— За те, що ти це ти. За твою душу: ти добрий та чуйний, відкрив бар для нас, тобто не для людей, і завжди готовий вислухати. Це… Дуже важливо для мене,— хвіст ковзає по нозі скелета до самого коліна, а потім оплітає трохи зігнуту ногу. — І я з тобою можу бути самим собою. Ти бачиш душу, а не маски, що кожен ліпить сам на себе. А ще ти знаєш безліч історій. І від цього я відчуваю себе закоханим дурненьким хлопчиськом.
— Ох, mon cher, — голос Клода звучить трохи надламано. Від слів коханого у душі — справжнісінька весна. І це приємно бентежить. — Я тебе так сильно кохаю, що навіть немає таких слів, щоб це висловити.
— Ну тоді цілуй, а не розмовляй, — Давид посміхається, нарешті розуміючи, чого мати дала йому саме таке ім’я з безлічі інших.
Ім’я Давид означає «коханий»