Денджи помічає

Він не знав як опинився тут, алкоголь затуманив йому свідомість. Дівчина під ним вигиналась і стогнала. Акі не пам’ятав її ім’я, навіть риси обличчя  були змазані й висковзали від нього. Він вперше був настільки п’яний, що не контролював себе. Знайшов рукою її волосся, потягнув, дівчина скрикнула, але відпускати не став. Вдох, видих, серце калатало як скажене. Від різкого запаху парфумів і поту хотілось блювати, але він тримався. Поки що.

Коли отямився була глибока ніч. Голова розколювалась, а тіло нило. Дівчина втомлено спала поряд з ним. Акі стало соромно через те, що він забув її ім’я. “А чи питав взагалі?” — цього теж не пам’ятав. Ввімкнув нічник і став одягатися. Від нього тхнуло алкоголем, але краще повернутися так, ніж не повернутися зовсім. Коли зібрався, підійшов до дівчини аби хоча б запам’ятати обличчя. Незважаючи на змазаний макіяж, була мила із пофарбованим у персиково-рожевий колір довгим волоссям. Від цього хлопцю стало не по собі і він швидко залишив кімнату. День обіцяв бути важким.

 

Ангел неприємно довго й пильно подивився на нього.

— Ти сьогодні якийсь пом’ятий. — зауважив демон.

Акі не хотілось відповідати,сам до кінця не зрозумів що сталося минулої ночі. Він просто хотів відпочити, як робив це вже не раз, але щось пішло не так. Випив багато води, наковтався пігулок, але похмілля все одно давало про себе знайти і скільки б він не провів у душі, запах перегару змти до кінця не зміг. Зранку, звичайно, йому довелось також пережити сцену з Павер і Денджи, які буквально повисли на ньому. Він думав що з Ангелом зможе відпочити, може вб’є якогось демона і стане легше.

Вони продовжували йти мовчки, повертаючи з однієї вулиці на іншу. При інших обставинах мисливець міг би насолоджуватись весняною погодою, але він думав лише про те, аби не трапитись на очі Макімі в такому стані. Хімено його б засміяла. Через пару годин пустого патрулювання Ангел, як завжди, втомився і сів відпочити на лавку. Була неділя, більшість людей зайняті на роботі та навчальних закладах, тож парк був майже пустий. Акі сів поруч, сьогодні він теж почувався втомленим. Сонце пекло во очі, тож він їх заплющв. Як добре було б зараз опинитися вдома на м’якенькому футоні і поринути у солодке забуття сну.

Ангел зрозумів, що його напарник заснув коли голова Акі безвольно впала на його плече. Демон обережно стягнув з мисливця перчатки й одягнув на себе. Завеликі, але то нічого. Він м’яко взяв його голову у руки й опустив собі на коліна. Акі не прокинувся і це було диво. Великий і страшний Акі Хаякава мирно спить на ногах демона. Він виглядав таким розбитим і втомленим. Ангел покрутив пальцем жорсткий чорний хвостик, погладив по голові. У спогадах він повернувся до того моменту в потязі, як Акі погладив його по голові, вуху, щоці. Демон спіймав себе на тому, що виводить пальцямі незрозумілі узори на обличчі Акі. Як би він хотів доторкнутися по справжньому, відчути його тепло. Ангел ненавидів себе за це. Все це було так безглуздо, неправильно, приречено. З місця де Акі торкався його головою по тілу розтікалося приємне тепло. Він ніколи ще не був так близько до людини, живої людини. Ангел провів долонею по шиї, опустився на руку, згодом на талію. Грудна клітина мисливця повільно здіймалась і опускалась. Ангел доторкнувся до неї і через тонку тканину сорочки відчув ребра. Такі крихкі, будь-який демон може легко розчавити його. Хлопець подумки молився, щоб цей момент тривав вічність. Нечасті перехожі кидали на них несхвальні погляди, але його це не хвилювало, аби тільки не з’явився інший мисливець з департаменту. Тоді в них будуть серйозні проблеми.

Через деякий час, занадто скоро на думку Ангела, Акі ворухнувся. Він виходив зі сну надто повільно й не відразу зрозумів що відбувається. Тільки коли помітив демона над собою, моментально прийшов до тями і підскочив.

— Якого?!

— Ти сам заснув. — Ангел не став уточнювати, що переклав голову собі на коліна, це було зайве.

— Ти мав мене одразу розбудити! Скільки часу пройшло, нам треба йти.

— Тільки по дорозі купи мені морозиво.

— Чому це я маю?

“Бо мені сумно через те, що більше ніколи не зможу бути настільки близьким до тебе.” — хотів відповісти Ангел, але натомість сказав:

— Бо інакше я залишусь тут.

 

— Колись я жив у схожому місці, поки його не знесли. — сказав Денджи.

Вчотирьох мисливці підходили до двоповерхового спустошеного будинку. Це були околиці Токіо, багато людей покинуло ці краї, шукаючи кращої долі в маленьких квартирах в центрі. На цій вулиці було багато таких от хтонічних пустих будинків, але про цей останнім часом ходили дивні чутки. Спочатку нічого особливо: казали, що там оселився привид, йокай, полтергейст, або про дивні звуки по ночах. Справу направили в департаент лише після того, як мешканець одного із сусідніх будинків подзвонив, заявляючи що бачив людську ногу на подвір’ї. Але коли поліція приїхала, то нічого не знайшла. Потім історія повторилася тричі, різні люди розповідали про людську долонь, цілу руку та голову. Акі, Денджи, Павер і Ангелу треба було розібратися з цим.

— Павер, Ангел, чуєте демона?— запитав Акі.

— Несе на весь район! — відповіла демониця. — Має бути сильним, але не настільки щоб перевершити мене.

— Добре, я заходжу першим. — сказав Акі,і дійстаючи катану. — Потім Денджи, Павер і Ангел.

— Ой-ой! Тупі людиська не можуть командувати неперевершеною мною! — одразу ж за протестувала дівчина.

— То хочеш піти першою?

Вона похитала головою. Акі втомлено вдихнув і повернувся до дверей. Ручка була напрочуд холодна, а старі з’єднання сильно скрипіли. Він зробив крок, потроху його очі звикли до напівтемряви, що панувала в будинку. Всередині було брудно й у повітрі завис пил. Мисливець прислухався, але нічого не почув тож зробив ще крок уперед. Коли він опинився всередині вітальні інші по черзі зайшли за ним. Вони напружено озирались довкола, але ворога видно не було. Акі помітив сходи нагору.

— Ми з Денджи підемо на другий поверх. Павер і Ангел обшукайте перший.

Цього разу дівчина заперечувати не стала, була надто напружена. Сходи огидно скрипіли під ногами, коли вони піднімались на гору. Там було так само як і знизу, пил, купа пилу. Мисливці йшли вдивляючись у темряву кімнат. Тут, напевно, колись була чиясь спальня. Деревина двоспального ліжка гнила й воно завалилось на один бік. Наступна кімната колись була дитячою, на відцвівших шпалерах намальовані рожеві ведмедики і слоненята. Колись і Акі жив у подібному домі.

— Жодних демонів. — констатував Денджи.

Вони оглянули ще дві кімнати після чого Акі помітив вхід на горище. Вони вже збирались підійматись, як почули гул і вскрик з нижнього поверху. 

— Чорт! — Акі моментально кинувся бігти, бензопила поспішив за ним.

 

Ангел залишився один на один із демоном крові. Вона йому відверто не подобалась, надто гучна, дика, непередбачувана. Але навіть Павер зараз поводилася обережно, вони обидва ясно відчували присутність доволі сильного демона поряд. Ангел стояв на кухні, вона була майже пуста, хазяїва залишили по собі тільки декілька пустих шкафів, що їх вже поїли терміти. В одній із стін були непомітні двері, обклеєні шпалерами, певно комірка. Демон підійшов до них і взявся за ручку. В середині на перший погляд було пусто, але через декілька секунд Ангел помітив, що вся задня стіна комірки  — це велике дзеркало у якому відображався він сам. При поганому освітленні його волосся було тм’яним,а  шкіра блідою лише німб здавався неймовірно яскравим і живим. Він вже збирався зачинити двері, як боковим зором зловив рух. Його відображення по ту сторону рухалось само по собі. Підняло й опустило крила, наче випробовуючи їх, помахало рокою, а потім із кривою усмішкою зробило пару кроків вперед. Наблизившись до скла воно протягнуло руку й на подив хлопця рука з’явилась над поверхнею.  Він кинувся від двері й побачив як з них виходить його власна тм’яна копія.

 — Вас двоє!  — почув він ззаду крик Павер.

Дівчина кинулась на копію із кров’яним молотом. Але в неї ще в повітрі врізалися гострі скляні пір’я. Дівчина з криком упала.

 — Використати місяць.

Ангел схопив щойно створений кунай і пожбурив його у істоту. Копія намагалась ухилитись, але кунай все одно врізався в одну з її долоней, від чого та тріснула і розсипалась на друзки. Отже, насправді тіло було досить крихким. Цього разу скляні пір’я полетіли прямо на нього. Хлопець прикрився крилом, було боляче, але то не страшно. Однак таким чином він також втратив копію з поля зору й коли прибрав свій захист то побачив власне обличчя прямо перед собою. Воно зловісно посміхнулося і він відчув як холодний метал проткнул шкіру й порізав його легені. Повітря ніби перестало існувати. Він опустив затуманений погляд вниз і побачив, що його ж кунай стирчить між ребер. “Яка іронія.”  — наостанок подумав він.

 

Спочатку Акі побачив Павер на підлозі вітальні. З нею стирчали уламки скла, які вона з криками намагалась дістати. Поранена, але жива, значить з нею все буде впорядку. Звуки бійки линули з кухні, тож мисливець чимдуж кинувся туди.

Він побачив як тіло Ангела з глухим ударом впало на підлогу, тим часом як інший Ангел, тм’яний і наче зроблений зі скла, продовжував стояти криво посміхаючись. 

 — Денджи заводь пилу!  — наказав Акі, коли почув за собою гучні кроки Денджи. 

Хаякава кинувся вперед першим. Скляні пір’я летіли прямо йому в обличчя, декілька він встиг збити катаною, від декількох увернувся, але одне все одно боляче врізало руку. Позаду почувся гул бензопили. Акі вдалося підібратися до двійника й рубанути катаною. З хрускотом розвалилася половина крила. Пір’я полетіло в Денджи, який навіть не намагався ухилитися. “Ідіот.”  —  подумав Акі. Але тіло Людини-бензопили швидко відновлювалось тож він з диким реготом накинувся на супротивника й розтрощив його голову. Скляне тіло впало, розбившись на тисячі маленьких уламків. Акі вже збирався підбігти до Ангела, що все ще без свідомості лежав на підлозі, як в нього знов полетіло скло. Із-за дверей маленької комірки в кутку кімнати вийшла ще одна така ж сама як і попередня копія. Поки Денджи накинувся на неї, Акі проскочив у комірку. Спочатку вона здавалась пустою і тільки згодом хлопець зрозумів, що бачить своє відображення у великому дзеркалі. З його руки крапала кров, а з хвостика вибилось декілька пасм. Він перевернув катану із усіх сил вдарив по склу ручкою. Від місця удару розрослася павутина тріщин і тоді дзеркало закричало. Насправді в нього не було рта чи іншого органу, але Акі був певен, що звук йшов саме від нього. Вдарив ще раз і уламки розлетілися по маленький комірчині. Почувся здивований викрик Денджі. Виявилось, що і копія розлетілись вщент. Не гаючи більше не секунди Акі підбіг до Ангела й присів поряд з ним.

Мертвий. Перед очима промайнуло обличчя Хімено в останні секунди її життя. Вона посміхалася через сльози. Страшно, так страшно. Акі взяв голову напарника у руки, на щастя на ньому вже були перчатки, бо він зовсім забув, що до демона не можна торкатися. 

Поклав голову собі на коліна й просунув палець між його губами, розкриваючи демону рот. Потім взяв катану й одним швидким рухом врізав собі зап’ястя.

— Ти, що сказився?! — кричав Денджи, але хлопець його не чув.

“Давай, давай, давай!” — благав він подумки, поки власна густа кров стікала до рота демона. Зовсім нещодавно він би сказав, що це божевілля — рятувати демона. Він все життя тільки й робив те що вбивав йому подібних. А тепер так відчайдушно хоче врятувати, вже вдруге. Час, здавалося, плинув безкінечно. Десь на фоні почулися крики Павер, але він не звертав на них жодної уваги. Вся сутність Акі була зосереджена на обличчі демона. Раптом, він побачив як ворухнулися м’язи на шиї. Ангел ковтнув. Акі натис на руку, аби вичавити більше крові. Ковтнув ще. Потім затремтіли крила, заворушилась рука й нарешті відкрилися очі. Він секунду здивовано дивився на Акі, а потім усвідомивши, що відбувається, закрив рот і відскочив. Кров потрапила на його обличчя і волосся.

— Треба притиснути рану!

Ангел скинув з себе піджак і рукавом затис зап’ястя Акі, обвів коло і зав’язав. Потім недолуго обкрутив іншу частину піджака. У повітрі зависла тиша. Ніхто не наважувався говорити.

— Я теж хочу кров Хвостика! Чому цьому виродку можна, а мені ні?! — поскаржилася Павер.

Акі витер рукою спітніле обличчя. Закривавлений Ангел стяв перед ним і важко дихав. Його обличчя кривилося від болю. З грудей вже не стирчав кунай, однак рана все ще кривавила.

— Тобі треба більше крові. — промовив Акі.

— Ти вдруге рятуєш мене, шкодячи собі. — відповів демон. — зав’язуй з цим.

Він розвернувся й пішов до виходу.

— Завжди, дай я злижу кров Хвостика! — пішла вслід Павер.

— Серйозно, що це за фігня, мужик? — запитав Денджи коли вони залишились лише вдвох. 

Акі сам не знав що відповісти. Він просто не хоче щоб люди помирали поряд з ним і все. Хіба це має бути так важко? Зберегти всього декілька життів. Він притиснув до себе порізану руку. Тільки зараз помітив як боляче. До того ж інша рука була поранена уламком скла й теж пекла. Він відчув слабкість від втрати крові й ноги подкосились. В той самий момент Денджі підхопив його й закинув руку собі на плечі.

— Я, звичайно, не розумію як можна запасти на когось ну зовсім без цицьок… 

— Що ти, бляха, верзеш?!

— але у всіх різні смаки. — незважаючи на його протести закінчив Денджи. — Добре, що тобі хоч щось дістанеться коли я уведу міс Макіму.

— Закрий свою бридку пащеку і йди вже! — крикнув на хлопця Акі.

— Мг, мг.

І вони покульгали до виходу. Тепер Акі треба буде скласти звіт про знищення Демона відображень, а саме так він прозвав його у себе в голові. Звичайно, він не міг оминути і того що сталося після, особливо якщо Макіма запитає його напряму. “Ніяких проблем чи несподіванок з Ангелом не виникло?” Виникло, у Акі виникло багато проблем з Ангелом. Але їх джерелом скоріше був сам Хаякава, ніж демон. Демон, Ангел був демоном, про це так легко забути, рятуючи йому життя.

— Якщо хочеш, я нічого не скажу міс Макімі. — прошепотів Денджи, коли вони вийшли на двір. — Я все одно не вірю, що в тебе є якісь шанси з нею. 

Акі б з радістю врізав би цьому підлітку по обличчю, але обидві руки дико саданіли, а в очах стояв туман. Потім, він зможе вмазати йому потім.