and don't be afraid of the dark 'cause the darkness is simply a womb for the lonely

Що мені лишалося? Піти. Він не хотів бачити звіра поруч із собою, інакше б позбувся варти. Може, він сам послав своїх друзів побити мене.

Я міг запитати поради тільки в озерного дому, хто б там не жив тепер. Листівка – «Я люблю тебе» та мій підпис – давно лежала у сумці. Що ж, привиди, я привітаю з Новим роком хоча б вас.

Тиша і порожній двір - напевно, вони не обжилися тут ще, мабуть, святкують в іншому місці. Жовта дитяча темна, здається, там нікого. Я виліз на дерево, підповз по гілці до вікна. Речі розкидані по підлозі, стілець догори дригом – хтось бився тут? Хтось знищував себе в істериці? Дивно…

Я підсунувся ще й раптом мало не гайнув униз – з вікна вилетіла велика сумка. Я зазирнув у кімнату і, не вірячи собі, зустрів погляд зелених очей, що іскрився любов’ю.
- Я думав, цього року ти вже не прийдеш. Думав, не згадаєш мене.
- Як я міг, - майже не дихаючи, сказав я, і подав руку Лайонелу, хлопчику з озерного дому, і він ступив на хитку гілку, притиснувся до мене, забрав призначену йому листівку.
- З Новим роком, вовку Патріку, - прошепотів він, обіймаючи мене, і за спиною ринули на сніг зірки.