Повернутись до головної сторінки фанфіку: Відтінки бою посеред життя

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Танці

Зал для тренувань. Тиша, яку порушує лише тихий вітер, дівочий спів та її дихання. Зал змінювався під бажання того, хто тренується. Він був чимось на кшталт кімнати на вимогу, але більш стабільним та покращеним, щоб аврори не рознесли все за лічені секунди в ході звичайного тренування. Щоправда, сьогодні зал був у вигляді танцювального залу і замість цілої групи була одна дівчина в ніжно-рожевих пуантах. Звичайний крок балерини на місці або ентарсе, або, як це пояснюють звичайні та далекі від балету люди, перебирання ніг на місці. Руки, при цьому, з третьої позиції (руки складені разом у формі овала над головою) переходили в другу (були розкриті та у формі полукола на рівні грудей). Парочку croise, легкий арабеск який обережно переходив в поворот, а тоді знову в арабеск і знову в поворот. І тут балет перетік в теж так близький до серця контемпорарі. Ноги після повороту були на ширині плечей, а руки ринулися, раптово зробили полуколо над головою і потягнулися в бік…

***

День починався доволі звичайно. Ранкове тренування, кава, яку Ітан приніс, приколи від Дрейда про них обох та мої спроби розвести хлопців по сторонах. В такі темні часи людей дуже розважали плітки, як ось на кшталт, що було придумано про мене з ним. Це почалося ще з якоїсь газети пліток в Гоґвортсі, яку невідомо хто почав. Після того нас вважали парою, ну, точніше дівчиною яку звабили й чоловіка який любить молодших. Спочатку я була трохи спантеличена і не сильно знала, що буде, але подруга, яка, до речі, теж в цю газету потрапила і через точно таку ж ситуацію, мене заспокоїла. Ітан не міг бути спокійним. Він хотів справедливості й частіше всього вирішував усе через кулаки. Напевно, на цьому моменті стає все доволі цікавіше, бо якого тоді я, дівчина, раніше шістнадцяти років, вибрала саме такого наставника й опинилася в аврораті? Це довга історія… Але якщо коротко, то я приїхала на турнір трьох чарівників, щоб теж прийняти в цьому участь. Я була француженкою та чарівницею чистої крові, старостою Ардору, наставником танців та одною з кращих студенток Шармбатону. За моєю ніжністю була схована велика сила та душа, яка бажала стати аврором. Життя в одному із походів в Гоґсмід підкинуло нове знайомство — Ітана. Потім він врятував мене, вже на другий похід в Гоґсмід від якогось бандита, сам привів до тями й запропонував допомогти з мрією. Ну, а потім все понеслось… Ми стали доволі непоганими друзями — наставником і його студенткою. Ітан у вільний час тренував мене, також іноді ми разом вибиралися кудись. Через свою мрію я перевелася в Гоґвортс та почала вчитися тут, обравши для себе Рейвенкло по пропозиції й рекомендаціям наставника. З його слів тут більше полюбляють саме спокій, чіпати сильно не будуть, хоча мене манив Ґрифіндор і Слизерин. Подруга тягнула на Слизерин, Еліс, ще одна знайома, на Ґрифіндор. Врешті-решт, вибір пав на рекомендації аврора, хоча довго вибирати факультет, як потім виявилося, було марно втраченим часом. Гоґвортс був захоплений смертежерами й Ітан забрав мене до себе в аврорат. Так я й опинилася тут — серед майже одних чоловіків, які були старші, і не вгамовувалися шуткувати про мою францужність, Ітана і мене, та інше. Ось і зараз була така ситуація й Ітан намагався повернути справедливість.

– Ітане, ради бога, зупинись, — зверталась я до нього.

– Так, Ітан, послухай своє дівча, яке собі виховав. Не зміг знайти когось тому вирішив виростити? — продовжував Дрейд.

– Ні, тепер ти точно отримаєш і повір, однією зламаною кісткою не відбудешся в мене жартома, — сказав Ітан і вже почав йти на нього, але я стала перед ним і намагалася стримати.

– Ітане, бійкою це все не вирішиш. Якщо хочуть — нехай жартують, це нічого не означає, усе потім показує бій. Такий як він перший здасться й ось тоді вже отримає заслужено.

– Ітане! А Ітане? Чому не слухаєш своє янголятко? Диви які промови робить, тепер видно чому її вибрав, — додав аврор зі смішком і ці слова вже не витримала моя душа. Я різко розвернулася, дала йому легким ударом ноги по яйцях, а руки перевернула до спини так, що він впав на коліна.

– Може я і янголятко, але точно не чиєсь і точно не для тебе. Якщо думаєш, що я не вмію затикати ваші роти, то помиляєтесь. Я з легкістю зможу перемогти десятки таких як ти. Лише пару ударів в правильні місця і ви вже на колінах, лише одне моє бажання. Поки ти танцюєш кожен ранок в ліжку з різними повіями, я вчуся розбиратися з такими як ти. Тому, кошенятко, ти зараз підеш геть до своєї мамці та в наступний раз подумаєш з якої тарілки молоко пити. Все ясно? – проговорила я, досі тримачі його руки. Дрейд мовчав і я стиснула руки ще більше, після чого той закричав від болі й сказав хрипло:

– Зрозуміло…

– C’est merveilleux*, – прощебетала я, відпускаючи його.

– Воу, воу, у нас знову шоу і я знову все пропустила? – сказала з посмішкою Кейт з поглядом на змученого Дрейда, який встав і потроху намагався йти геть, — Лін, чекай, це ти його так?

– Вона, вона. В шоці навіть я, — сказав Ітан з посмішкою, в якій я розгледіла гордість за мене.

– У вас такий погляд наче це щось незвичне для аврора.

– Звичне, але ти у нас незвичайний аврор.

– Ну вибачте, що перед цим не станцювала лебедине озеро. Він мене просто вже дістав.

– Поміть, лише на четвертий місяць, хоча я йому врізала ще в перший день.

– Я йому врізав при першому знайомстві, він ще той сучий син.

– Ой, забудемо про нього, давайте краще кажіть, що у нас сьогодні за справи.

– Я якраз йшла казати, що ніяких.

– Як Гоґвортс? – додала я з нотками гіркоти, хвилювання та болю.

– План захоплення та поверненню його готується, але наші потроху розвідують усе та намагаються оцінити всю ситуацію. Тим паче… Ти знаєш, що навіть тут, у нас, не безпечно і ми граємо свої ролі. Тому я пропоную відвідати бар.

– Так… Знаю. Ні, вибач, але я піду тренуватися. Є ще над чим працювати.

– Лінді… Кейт, залиш нас, ми наздоженемо, добре? – сказав Ітан і по своїй звичці відвів мене до тихого містечка де була лавка. Чоловік посадив мене на неї й сів навприсядки напроти. Він любив так робити, бо це було власним психологічним прийомом. Таким чином він робив відчуття безпеки та довіри. Колись саме так він приводив мене до тями від грабіжника. Також коли мені було погано і коли пішла на перше завдання або вибралась з жахіть Гоґвортсу.

– Ти дуже багато тренуєшся і я сьогодні вже бачив результат. Як твій наставник, я дуже пишаюся тобою, але може згадаєш мої слова, які я тобі казав недавно? – почав Ітан, дивлячись прямо в очі.

– Ітан… Просто…

– Я знаю, що там твої подруги, знайомі. Я знаю, що ти хвилюєшся за сім’ю, але перевиснаженням ти нічого не зміниш.

– Як я можу бути спокійною і йти з вами в бар, мов нічого і не було? Як можна не тренуватися, коли ми на порозі війни? Скажи мені, як?

– Просто. Це ще один твій урок. Лінді, професія аврора не тільки в гарному бою, стратегії та розуму. Це вміння зупинитися, коли буде потрібно. Це вміння чути себе і миритися з тим, що твого друга, побратима, наставника завтра може вже не стати.

– Не хорони себе, ради бога.

– А я не хороню, я кажу правду, — сказав він і встав, трохи потираючи спину.

– Старієш? – сказала я з легким сміхом.

– Я? Старію!? Мені здається, янголятко, у вас якісь проблеми.

– В мене?

– Так-так, у вас.

– Ні, в мене проблем немає.

– А мені здається є.

– Точно ні. Ви щось казали про бар?

– А вам, міс, 18 є?

– А вам навіщо знати? – ми розсміялися зі свого діалогу. В цьому був наш дует. Філософські теми переходили в сміх, а гумор у філософські теми. Це було чимось не зрозумілим, іншим. Наш зв’язок не був коханням, ні, це було чимось іншим. Я називала це thé de charme або шармом чаю. Це було цікавим особистим висловом, бо наші відносини також не можна було назвати й дружніми. Це була суміш усього, що поєднувалося в щось одне — чай. До речі, це було невеличке моє збританювання.

Перервала нашу бесіду Кейт зі словами:

– Швидко, Гоґвортс, треба йти.

Подивившись на Ітана, я кинулася збиратися.

***

Гоґвортс був звільнений, але це означало, що війна ближче. Я це знала. Я це відчувала. Попри все, я вітала подруг, знайомих, спілкувалася з ними та намагалася хоч якось заспокоїти, але і підготувати. Ітан розбирався з усім з іншими аврорами.

– Що?! Тобто я, підготовлена повністю, маю поїхати й не змагатися в той час, як інші, взагалі не підготовлені діти, будуть боротися на життя і смерть? Ітан, це ж безумство!!! – казала я, хоча скоріше навіть кричала. Нерви грали, а емоції брали вверх від слів аврора.

– Лінді, я з тобою грати не буду. Ти підеш, бо я так сказав. Це не твоя війна!

– Тому, що я не ваша?

– Я не це мав на увазі…

– Мені здалося, що це. Я нікуди не піду. Я не можу. Невже не для цього ти мене готував? Гоґвортс — це тепер мій дім теж і я буду його захищати.

– Ти не знаєш що таке справжня війна і я не хочу, щоб знала.

– Ітан, ти мій наставник, не батько, не хлопець. Мене не треба захищати і я маю право вибору.

– Сьогодні не маєш.

– Ти мене не зупиниш. Навіть якщо закриєш десь, навіть якщо зачаклуєш, я виберусь і прийду, тому навіть не намагайся.

Ітан був впертим. Я стала впертою. Кожен із нас був зі своєю причиною, зі своєю впертістю. Аврор не хотів мене втрачати, бо я стала чимось світлим в його житті після того, що він пережив. Ітан втратив батьків, десь в такому віці, відчув силу гніву у вигляді круціо. Я додала в його життя більше важливості та допомогла по-новому все обдумати, навіть свою професію. Він був один з кращих аврорів, а я — одна з кращих студенток. Я ж своєю чергою хотіла захистити своє, яке завжди берегла. Також мене турбували слова Ітана про те, що вже завтра може його не стати, бо це звичайне життя аврора, яке коротше за звичайне. Раптово кулак чоловіка вдарив по столу. Я і не поворухнулась, бо звикла до різких звуків. Мене цьому навчив Ітан, бо аврор повинен вміти концентруватися не дивлячись ні на що.

– Чому ти така вперта?

– Тому, що я не хочу стояти в стороні поки жах коїться. Я вчилася і бажала стати аврором ради цього.

– Ти йдеш на вірну смерть.

– Ти теж, і що з того?

Раптом він підійшов до мене дуже близько. Настільки, що я могла відчувати його дихання і серцебиття. Але це мене зовсім не лякало. Я дивилася йому прямо в очі. Мій погляд був таким же впевненим як і слова. Його ж погляд був повний гніву та ще якоїсь суміші. Світ навколо зупинився. Ми ходили по тонкому канату — один неправильний крок міг зламати все. Хто ж перший впаде?

Ітан забрав мене у свої обійми, які були обережними, але за цією тонкою плівкою тримали велику силу. Я була трохи спантеличена таким, але теж обняла його. Цей момент був дивним для нас обох. Він не розумів, невже і правда те, що казали люди? Невже любити у свої 22 — 18-річну дівчину нормально? Невже серце і правда вибрало саме такий шлях? Я ж губилась в емоціях і не могла точно сказати, що відчуваю. Але це все було таким новим. Хоча між нами так і залишався тонкий кордон, який ніхто ще не наважився зламати. Ми наче тільки вивчають один одного, ми наче тільки-тільки пробували на смак це нове відчуття.

– Я не хочу тебе втрачати… – сказав він.

– Ти не втратиш, — відповіла я. На жаль, я не могла обіцяти й він відчував, що цій фразі не вистачає саме цих слів, але я ніколи не брехала.

– Ми маємо йти, — додала я і вибравшись з обіймів, пішла з кімнати, поспішаючи до інших. Ітан схилився на підвіконня так, наче тварина в здобич. Він знав, що не зміг мене захистити, що не зміг стримати своє серце, яке зійшло з глузду. Я розуміла його, але була впертою й інколи ця впертість була набагато сильніша за інші емоції. Вона рятувала мене від страху, вона рятувала від заплутаного серця, вона змушувала робити помилки…Чи зможу я колись себе за це пробачити? Чи зможу колись вгамувати своє серце і біль?…

***

Захисний купол ламали. Він згорав як пергамент і його частинки горіли та падали нагадуючи іскри вогнища. Така смертельна краса… Весь Гоґвортс готувався до битви й вже більше морально, ніж фізично. Ітан злився…

– Вона моя студентка. Я маю право на те, щоб вона воювала зі мною поряд.

– Ітане, наших не так багато, а вона, нехай ще і не повноцінний аврор, але гарно навчена тобою, і я бачив це. Вона повинна захищати інше місце.

– Вона ще багато чого не бачила. Теорія, практика і навчання це одне, а війна це інше. Ви ж знаєте це.

– Знаю, але зараз важливо врятувати більше життів, а не твої психи й бажання. Це мій указ і ти повинен його дотримуватися. А зараз йди на своє місце, в мене немає більше часу на твої забаганки,  — додав капітан і продовжив потроху направляти аврорів. Хоча скоріше тих, хто залишився вірний нам. Міністерство Магії давно було під контролем Темного лорда, але аврорат в чомусь зміг тримати в таємниці, що проти усього. Головнокомандувач чи капітан навіть прийняв мітку, як і ще декілька людей. Деяких зрадників навіть треба було стратити. Мене беріг від усього Ітан, який бачив і знав більше про те, що коїться. Він же врятував мене від мітки, а я його. Ця боротьба була вже наче цілим життям і зараз йшов фінальний бій.

– Лінді-Елен Леура, північне крило, 3 поверх.

– Зрозуміла.

– Ітан Уайт, південне крило, 3 поверх. Кейт Греттерс, північне крило, 2 поверх.

– Зрозуміла.

– Ітан?

– Зрозумів…

– Швидко всі на місця, вони йдуть.

– Лін, — сказав Ітан мені і я обернулась. – Будь обережна. Не забувай про те, що реакція наше все.

– Ти теж будь обережним, — лиш відповіла я і поспішила з великим ентузіазмом і готовністю. Я так пишалася собою, що можу рятувати життя, я була так рада. Як же я потім себе ненавиділа через це.

Коли вони пробралися, почався запеклий бій. Зі мною на поверсі були студенти, які навіть не навчалися тому, чому навчилася я. Я намагалася врятувати кожного, але війна не могла бути без жертв. Тому я відключила серце і прости билася. Я була повністю холодним воїном. Біля мене було чимало тіл. На мене йшла товпа смертежерів, але я справлялася. Моя реакція була відточена до дрібничок і я була краща за ворога. Поворот. Заклинання. Випад вперед з поворотом і ще пару заклинань. Захист, стіна, батман, для маневру обману. Потім мінус чарівна палиця у ворога, звернута його шия та стрибок з заклинанням у ворога…

***

Деме-пліє, па-де-ша та ентарсе. Пісня дівчини набирала оборотів, а рухи починали з великою швидкістю змінювати один одного. Руки повторювали за ногами, а ноги за руками. Пірует, який змішувався з емоціями створюючи ураган всередині. Ноги метнулися в лівий бік з руками, а потім з поворотом перейшли в місток. Місток переріс в перекат, знову тверду стійку ніг і поворот…

***

Поворот, ще пару заклинань і пару полеглих жертв, а потім я побачила наставника. Він бився в іншому крилі, але в коридору напроти. Коли я нарешті розібралася з останнім смертежером, як і він, ми на хвилинку підійшли до вікон, щоб спитати як справи.

***

… Бути аврором означало все життя зустрічатися зі своїми страхами. Лін про це знала, але чи знала, що це була фраза занадто реальна? На її маєток напали, але, напевно, дуже непогано мати свого особистого аврора, хто прийде на захист. Після того, як вона дізналася, що дім в небезпеці, вона одразу трансгресувала туди під наглядом французьких аврорів. Все-таки, вона перетинала кордон. Дім нагадував те, що колись вона бачила, але надії тримали серце і віру, що сім’я в безпеці. Все-таки треба довіряти своїй батьківщині? Не довго думаючи, вона відправилася боротися з тим, хто це зробив. Танець і бій. Бій і танець. Це була її вишня на торті, це було її цікавинкою…

***

Я була в хорошому гуморі та хотіла навіть дати йому п’ять, але заклинання потрапило в його вежу і вона впала. Він впав з нею… Я стояла і кликала його в надії почути слова. Я собі повторювала, що бачила як він став соколом, бо це була його анімагічна форма, але він не відповідав. Я не вірила. Він не міг померти. Кейт мене забрала в інше місце боротись, але з того моменту я боролася наче в тумані. Всі звуки були приглушеними. Я працювала наче під імперіусом чи як кажуть маґли як робот. Він же брехав сьогодні вранці, що вже завтра його може не стати? Я ж не могла його втратити?…

***

Вона лежала на руках. Тіло сестри було все ще теплим і Лін намагалася її врятувати. Всі, хто напав — втікали. Вийшло спіймати лише одного. Трансгресія в лікарню Франції. Колдомедики одразу помітили її й почали рятувати сестру. Мама, яка опинилася поряд, зі сльозами обняла Лін та повторювала, що Ізабель сильна, вона витримає. Цілителі казали, що шансів дуже мало і що навіть якщо вона виживе, то буде наче овоч. Лінді почала задихатися. Чи можна було віддати своє життя за чиєсь? Чи є такі угоди? Їй швидко дали інгалятор, але це рятувало лише її фізичне тіло, не духовне…

***

Інгалятор рятував мене. Ітан навчив мене контролювати астму і навіть коли вона накривала — бути готовою. Ми часто тренувалися саме з астмою. За це він іноді отримував від інших, бо я завжди на цих тренуваннях була посеред життя і смерті. Це відчуття коли ти задихаєшся і намагаєшся дихати, при цьому ще й змагатись, реагувати й битися було спочатку жахливим, а потім контрольованим й навіть цікавими. Ти наче опиняєшся у своєму світі, або, як я казала, у тумані. Хоча тоді я залишалася у тумані навіть коли використовувала інгалятор. Серце не було спокійним, але я намагалася його ігнорувати…

***

Вона впала на підлогу і потягнула руку догори. Потім руки зробили полуколо по підлозі. Права вверх, поки ліва йшла вниз і навпаки. Спроби встати, права рука допомогла нозі. Випад вперед, підтягування ніг, який перейшов в полу шпагат на праву сторону. Ліва нога зробила полуколо і Лін поставила її вперед. За нею повторила права нога. Батман, аттитюд і знову падіння.

***

Битва не закінчувалась. Заклинання летіли один за одним. Я змагалася, я билася. Коли ми з іншими дійшли до входу в Гоґвортс, там я побачила справжній запеклий бій. Я навіть іноді зараз бачу його у своїх снах. Крик, розруха, жорстокість — це все було жахливим. Я пішла в саме пекло, бо мною управляв гнів, хоча тоді я це не розуміла. Серце теж вело війну з розумом і саме тоді, коли це було так невчасно.

***

Маєток. Лін одна з перших побралася в серце усього. Не просто так її вважали одною з кращих таємних агентів Британії. Вона у своєму бою змішувала танець та бій, що допомогло непогано увертатися і спантеличувати ворога. Вона працювала з точністю і все розраховуючи. Звідси її псевдонім – темна прима. Вона билася розумом, але колись так і не вивчила важливий урок. Серце треба не виключати, ним треба битися, інакше воно буде битися проти тебе.

***

Па-де-ша з поворотом, який стрімко змінював леве. Потім поворот, асамбле, ще поворот і гаргуяде. Вона крутилася, наче дзиґа, закручуючи все довкола і змішуючи енергію навколо неї. Поворот і падіння після якого був перекати й рука яка тягнулась…

***

… чарівна паличка одразу притягнулася до руки. Вона легко з поворотом змогла потрапити прямо в ворога. Інші тікали…

***

Ми вигравали. Вони починали тікати. Головний бій вів Гаррі Поттер і Волдеморт і саме через це я вважала, що скоро кінець. Гаррі мав виграти, я це відчувала. Але битва ставала тільки складнішою. Ні, я не втрачала сили, я була сильна, але щось було не так. Вбиваючи чергового ворога в мене все-таки попало заклинання. Це було круціо, але я нічого не відчула. Наче це і не було це заклинання. Я билася далі…

***

…бо нічого не могло її зупинити. Лінді знала за що б’ється, вона була сильною попри астму й інше. Але світ перевернувся коли вона опинилася в лікарні. Там життя зупинилося, там вона почала вмирати разом з сестрою, яку вона так бажала захистити. Невже вона не змогла? Як жити далі, коли те, ради чого ти на все це пішла все-таки сталось?

***

Я не знала коли бій закінчився, але пам’ятаю, як до мене підходили й щось питали. Ні, я все чула, але була наче далеко, не тут. Кейт сказала, що в мене потрапило круціо і мені дали якесь зілля, але я нічого не відчувала. Взагалі нічого. Це було так дивно.

***

Рука потягнулась в бік і все перейшло в жете. Полуколо рук над головою за якими повторювали ноги. Вони наче підмітали підлогу, поки руки знімали пилюку, щоб нарешті розкласти все по полицях. Руки зі спини раптом піднялися догори.

***

Чи був там десь бог? Якщо так, то може хоч він міг відповісти мені на всі питання? Я мовчала. Командир мене нахвалював, але сказав, що треба відпочинок, я ж кивнула. “Écoutez votre cœur**” — казав колись мій дідусь. Мені його тоді дуже не вистачало. Хоча мені не вистачало його весь час, після його смерті. Він так зарано помер, але я вважала, що він мене захищав. Правда, можливо, хоча б він зміг дати мені зрозуміти, що ми помираємо коли втрачаємо когось так нам важливого. Я кохала і любила, але поки Ітан помирав, я теж помирала. Про нього усі мовчали, а я чогось не питала. Я була наче так далеко від усього цього.

***

Рука йде назад, а за нею йде пліє. Хід балерини на місці, легкий арабеск. За ним поворот і ще один арабеск. Поворот, метушіння в одну сторону і в іншу. Пірует, нога яка робить півколо і переростає в падіння. Рука тягнеться до неба, а потім раптом до серця. Кінець танцю. Хоча вона ніколи не закінчувала. Лінді танцювала вже декілька днів підряд. Вона майже не їла, не пила, а лише танцювала. Пройшло 5 років з того моменту, як вона втратила Ітана, а зараз все повторювалось. Вона ще не втратила сестру, але втрачала. Розбита душа, як виявилось, могла розбитись ще раз. Найкраща таємна агентка Британії змогла за всі роки вбити багато людей, хто був проти законів. Вона була жорстока на допитах, вона була прекрасною актрисою, але зараз настільки хвора і вмирала від свого ж страху, що став реальністю. За всі дні дівчина виснажувала себе і ніяк не відновлювала сили. Ні мати, ні командир, ніхто не міг зупинити її танець, який змішувався ще й з магією. Така смертельна краса…

– Привіт, Лін, — сказав раптом голос, від чого дівчина одразу взяла чарівну палицю в руки й направила на чоловіка.

– Ітан?… – лиш змогла сказати вона, як руки затряслись, головний біль став нестерпним і дівчина майже впала, але чоловік встиг її спіймати.

– Воу-воу, спокійно. Я, напевно, замало повторював, що багато тренувань — це погано, — казав він з посмішкою наче нічого не було. Лінді ж просто обійняла його, і не в змозі стримувати більше емоції, розридалася.

– Все добре, все добре, я поряд, — казав Ітан і гладив її по голові, заспокоюючи. Він помітив як вона виросла, як змінилася її зовнішність. Вона була наче квіткою лілії, яка зараз розпустилась. Така ніжна і крихка дівчина, але з такою великою силою усередині. Скільки ж вона всього пережила, щоб ось так зараз ридати? Чому вона стала темною примою і як багато він пропустив? Совість створювала йому великі муки й він обійняв її сильніше, тим самим зламав їх бар’єр. Хто ж з них впав з каната? Вона, яка після втрати закрила своє серце назавжди? Він, який не зміг більше стримувати свої почуття? Ні, вони обидва падали з каната.

*Декілька хвилин тому*

 

Ітан з’явився в кабінеті у нового капітана аврорського відділу. Він був доволі зацікавлений в тому, що це був Поттер. Подумки він усміхнувся, що аврорами не стають — ними народжуються. Якраз тоді в кабінеті був і старий капітан.

– Ітане!?

– Він самий, — сказав той і раптом капітан, який постарів і вже був доволі сивим, обійняв його.

– Я вже в чомусь провинився? – спитав Ітан з насмішкою і постукав по-дружньому капітана.

– Містер Поттер, знайомтесь, це наставник тієї самої темної прими. Живучи сучий син.

– Про вас те саме можу сказати.

Вони розсміялись.

– Де ти був весь цей час?

– Там довга історія, але почнемо з того, що я тільки недавно згадав хто я.

– Анімагічна амнезія?

– Так.

– А я казав тобі, щоб не грався сильно з цим. Але я радий тебе бачити живим, особливо зараз.

– А що зараз такого? До речі, не підкажете де я можу знайти Лінді, чи як тепер її кличуть? Як взагалі вона? – спитав Ітан, почувши трохи якогось занепокоєння в голосі у капітана.

– Вона темна прима. Зараз вона в танцювальному залі. Радий з вами познайомитися. Вибачайте, але мені треба йти. Хенк, думаю, ти й без мене тут розберешся, — відповів Поттер, потиснув руки аврору. Він забрав документи й пішов з кабінету.

– Розберусь, звичайно. Передавай Джинні привіт.

– Обов’язково.

– Ітане, — звернувся Хенк до нього, — Лінді, вона зараз переживає складний період…

– Що з нею?

– Будь обережний, але вона майже нічого не їсть зараз і інше. Ти їй потрібен зараз і тому вчасно.

– Що з нею? – вже більш гнівно сказав Ітан. Він завжди вчив її тримати й контролювати емоції, але був так далеко від цього сам.

– На її маєток напали. Її сестра зараз в лікарні через круціо і ніхто не знає чи виживе і, чи не залишиться овочем на все життя. Вона складно пережила твою смерть і зараз ще це…

Ітан вже далі не слухав і трансгресував до неї…

***

– Ти повинна зараз поїсти, попити й поспати.

– Але як же ті, хто винен? Я повинна тренуватися, — вона вибрала я з обіймів і знову почала танцювати, але з першого ж кроку впала.

– Ось чому.

– А який тоді сенс життя якщо я завжди буду слабка і нікого не зможу врятувати? Я не змогла тебе врятувати, я не змогла сестру…

– Але я живий, тому змогла.

– Це не я…

– Це вже вирішимо потім, пішли, — він вже почав тягти її силою, а вона навіть сильно і не чинила спротив, бо сил не було…

 

* C’est merveilleux – Це чудово.
** Écoutez votre cœur – Слухай своє серце.

    Ставлення автора до критики: Обережне