— Я… не певен, — промимрив Драко, сподіваючись, що цього буде досить. Якщо тітка Белла дізнається, хто вони насправді… Ні, він цього не витримає.
— Киньте їх до інших, — махнула рукою Белатриса, і Драко був подумав, що все обійдеться.
Хапуни потягли Золоте тріо до виходу. В’язні затихли й не пручалися. Добре. Отже, мають якусь клепку в голові. Та не встигли вони переступити за поріг, як тітка Белла, яка спересердя копнула ногою торбу схоплених, скрикнула:
— Це що таке?!
Драко похолов. Він знав цей тон. Тон, який не віщував нічого хорошого. Тітка Белла потягнула з торби руків’я, представивши на світло довгий меч, оздоблений ошатним камінням і різьбою. Гоблінська робота, її ні з чим не сплутаєш.
— Як він тут опинився?! — голос Белатриси сягнув високих нот. — Ти! — вказала вона на одного зі хапунів. — Кому з них належить ця сумка?
— Дівчині, моя пані, — відповів чоловік швидко й поштиво. Про гнів мадам Лестранж ходили легендарні чутки. Молоденькою лейтенанткою Волдеморта вона довела до божевілля подружжя досвідчених аврорів. Вважалося, що вона десятки хвилин тримала їх під Круціатусом. Але правда була в тому, що Лонґботоми зламалися до того, як вона почала бавитися з непрощенним закляттям. Її боялися навіть смертежери. Особливо після Азкабану, котрий аж ніяк не покращив її характер.
Белатриса перетнула залу, погойдуючи мечем, наче Калі в жаскому танку. Цок-цок-цок. Ці звуки — передвісники криків. Вона схопила Ґрейнджер за руку й жбурнула її на ковзкий паркет. Дівчина з глухим стуком відлетіла аж на середину кімнати.
— Інші мені не потрібні, — повідомила Белатриса хапунам, не зводячи очей зі своєї жертви. — Ця бруднокровка мені все розкаже, адже так, погань?
Драко вже й не чув, як Поттер і Візлі марно намагалися вирватися й прийти на допомогу подрузі. Його увагу прикувала Ґрейнджер.
О ні-ні-ні. Він не хотів дивитися. Але знав, що мусить. Тітка Белла відкинула меча й дістала ніж.
— Звідки в тебе цей меч, паскудо? — солодко засипіла вона. — Що ще ти взяла з мого сховища, брудна крадійко?
— Я нічого не крала! — вигукнула Ґрейнджер, силкуючись спихнути із себе Белатрису.
— Неправильна відповідь, — проспівала смертежерка і пустила в хід ножа.
Цей ніж був спеціально зачаклований. Найменший поріз вгризався глибоко в шкіру й обпікав вогняним болем. Цей ніж виспівував кров назовні, аж поки в тілі не лишалося ні краплини. Найтемніша магія крові, від якої не загоюються шрами, якщо жертві не пощастить залишитися в живих.
Ґрейнджер закричала, і Драко затрясло. Червоний. Як же він ненавидів червоний колір.
— Я спитаю ще раз: як ти проникла в моє сховище?
— Я не була в твоєму сховищі, тварюко!
Ґрейнджер плюнула їй в очі. Лють, якої він доти не бачив, перекосила обличчя тітки Белли. Вона посміла кинути виклик Белатрисі Лестранж. Зарозуміла бруднокровка кинула виклик чистокровці із древнього роду. Хіба вона не розуміла, що підписується на довгу й болючу смерть? Хіба Ґрейнджер не мала бути розумною?
Він не хотів слухати її крики. Ні її, ні інших до та після неї. Він не хотів бачити більше кров.
Чесно кажучи, йому завжди було через це трохи соромно. Навіть граючи в квідич, він ніколи не думав виписувати такі божевільні номери, як Поттер, ставлячи обережність на перше місце. Заспокоював себе тим, що слизеренці дбають, перш за все, про себе. Та навіть у численних конфліктах з ґрифіндорцями він обирав фізично безболісні шляхи, беручи за зброю гострі слова та підступи.
Тоді, у потязі, він вперше за всі шість років спільного навчання вдарив Поттера. Це видавалося правильним на той момент: він став смертежером. Допоки не розгледів розквашений ніс ґрифіндорця, весь у червоно-синюшній субстанції. Йому враз скрутило живіт, наче він з’їв щось погане. Він накинув на Поттера мантію, щоб цього не бачити, і вишмигнув з вагона. Ігноруючи оклики друзів, він забіг у ліс, якомога далі від карет, де його і знудило. Знадобилося п’ятнадцять хвилин, щоб хоч трохи зібратися. Він би простояв там довше, якби не час було рушати до школи.
Тієї миті він ненавидів себе за слабкість. Драко поклявся собі, що переборе це… що б воно не було. Але сталася Кетті Белл. Він чув її крики у снах цілий рік, допоки вони не змішалися з криками інших. Після неї — Візлі. Сам він не бачив наслідків, але отрута, яку він зварив у туалеті Міртл, була не з найпростіших. Жар Саламандри — він прочитав про неї все. Лише негайна детоксикація протягом п’яти хвилин могла врятувати жертву. Драко бажав швидкої смерті, безболісної. Отрута зжирала нутрощі миттєво, блокуючи всі відчуття. А от процес відновлення після неї був украй болючим. Пацієнта при отруєнні тримали безтямним, бо знеболювальне конфліктувало з лікувальними зіллями. Візлі пощастило, що Поттер згадав за безоар. Від професора Слизорога годі чекати меткої думки.
Драко припинив з’являтися на уроках зіллєваріння, бо безпорадність на обличчі професора викликала в нього новий приступ блювоти.
І Поттер. Салазаре, він вигукнув Круціо, вже чітко усвідомлюючи, що закляття не спрацює. Кому і що намагався довести? А Поттер розкроїв його, як пиріг. Лежачи в калюжі власної крові, Драко змирився з тим, що його магія стане йому смертю. Навіть якщо він переживе цей рік, рано чи пізно Темний лорд накаже йому вбити когось, а магія його не послухається. Драко був непоганим дуелістом, але жодна з його атак не призначалася для вбивства людини чи значного ураження. Він труп так чи інакше.
— Ти скажеш мені, бридото! — продовжувала тортури тітка Белла. — Ти скажеш мені все, перш ніж я відправлю тебе туди, де тобі і місце. У землю!
Ґрейнджер вже не огризалася. Він відчував її біль на собі, звукова хвиля її голосу здіймала дрижаки по шкірі. Вона кричала й вкривалася червоним, а тітка Белла завзято виводила щось у неї на руці. «Бруднокровка» — нарешті розглядів він. Та крапля крові, яка бризнула йому на обличчя, коли смертежерка різким рухом завершувала останній штрих, нічим не відрізнялася від крові, яку він вже бачив. Бачив у себе самого.
Він стер її пальцями зі щоки й недовірливо на неї поглянув. Вона не була гидкою чи брудною. Кров як кров, абсолютно звичайна. Ґрейнджер завжди вважалася найвищим уособленням маґґлівського, втіленням чужого й неприйнятного. Якщо хтось і мав мати бруд у венах, то це вона. Інші бруднокровки нічого не доводили.
Ґрейнджер виділялася. Вискочка, яка не знає свого місця, з її рота завжди ллється чергова маґґлівська нісенітниця. Жодної шани до традицій і чаклунського спадку. І все ж магія її любила, обдаровувала щедрою ласкою, якої не мали більшість чистокровних. Якщо це так, якщо сама магія її обрала, хіба вона заслуговує на смерть? Хіба їй не місце в авангарді? Драко знав це попри все, тим чуттям, що росло і росло, і голос його сильнішав з кожним роком. Воно спонукало його зробити щось. Негайно.
Та що він може проти тітки Белли? Лише раптова й влучна Авада зупинить її, а на таке він не здатен. Він поглянув на матір, на батька. Вони тримали безпристрасні обличчя, але були не менш втомлені й налякані, ніж він сам. Вони не виступлять проти неї з ним. Вони не зрозуміють, чому це потрібно. У батька навіть палички немає.
Ні, має бути якийсь інший спосіб. Спосіб, який не потребуватиме прямої сутички. Забута магія. Давня магія. Заборонена магія. Кровна магія.
Драко прокусив свого пальця, навіть не скривившись. Крапля його крові змішалася з кров’ю Ґрейнджер. Чудово. Тепер заклинання. Він сподівався, що пам’ять його не підведе.
Мати стурбовано озирнулась й поглянула просто на нього. Вона відчула першою. Батько, яким би слабким не був, помітить скоро теж. Зрештою, це стосується і його.
«Драко, що ти робиш?» — беззвучно, самими губами проказала Нарциса. Та він не дозволив їй збити його.
Драко не думав, що пригадає закляття, яке читав влітку перед тим, як рушити у Гоґвортс на шостий курс. Він намагався знайти серед старих фоліантів щось, що допоможе йому здолати одного з наймогутніших чаклунів століття. Бібліотека Мелфоїв повнилася рідкісної літератури, книжок, присвячених найстрашнішій темній магії, які навіть Луціус ніколи не розгортав і тим паче не дозволяв це робити своєму сину. Але також тут були книжки, які розповідали про давню, сакральну магію, на яку Міністерство ввело суворі обмеження, а потім взагалі змусило про неї забути: вилучило книжки зі шкіл, з приватних бібліотек збіднілих сімей чистокровних, як Візлі, з книгарень. Кровна магія, хоч і не заборонена законом повністю, отримала поголос небезпечної, лихої магії. І вже ніхто не прагнув її використовувати, окрім як темних чаклунів у своїх недобрих цілях, роздобувши вцілілу копію десь в Алеї Ноктерн в підозрілого ділка.
Але кровна магія не була лихою по своїй суті. Навіть навпаки. Вона з’явилася як спосіб укріпити свій рід, захистити нащадків, встановити нові зв’язки. Найважливіші угоди скріплювалися кров’ю, й ніхто не насмілювався їх порушувати. Старий шлюбний обряд містив ритуал обміну кров’ю між молодятами, який мав поєднати їх більше, ніж на словах. Зараз його дотримувалися лише найдавніші сім’ї чистокровних.
Попри те, що чистота крові пронизувала все його життя, Драко раніше ніколи не замислювався над цінністю самої крові. Силою, що в ній ховалася. Зараз він покладав всі надії лише на неї.
— Я приймаю нову кров як свою власну, — зашепотів він. — Я дарую їй захист і притулок. Хай моя кров погляне на неї. Хай моя кров прийме її, як прийняла мене. Все, що моє, я розділю з нею. Все, що моя кров обіцяла мені, буде обіцяно і їй. Хай буде так віднині й довіку.
— Драко!..
Луціус відчув зсув у своїй магії, але було вже запізно. Такий ритуал завжди прагне завершення. Кров, яка мала втертися в шкіру і висохти, втім не зникла. Драко вивів червону руну єдності у себе біля сонячного сплетіння, у точці, де зосереджувалась енергія життя. Справу зроблено. Лишилось тільки…
Рука Луціуса вп’ялася йому в плече.
— Драко, що ти в біса накоїв? — зашипів Мелфой-старший на вухо синові.
Хлопець рішуче скинув її з себе.
— Тітко Белло! — гукнув він.
Белатриса Лестранж відвела ножа від своєї жертви й роздратовано поглянула на племінника.
— Не бачиш, я трохи зайнята?
— Драко, не роби дурниць, — застеріг його Луціус.
Нарциса дістала з рукава паличку, ще не до кінця певна, на кого її наводити.
— Відпусти її, — Драко намагався говорити впевнено, але в його голосі вчувалося тремтіння.
— Так-так-так, — заспівала смертежерка. — Не знала, що в цьому домі завелося пацюченя.
— Белло, це якесь непорозуміння, — спробував зам’яти ситуацію Луціус. — Адже так, Драко?
— О ні, я бачу в його очах, — скривилась Белла, підводячись. — Він хоче, щоб я помилувала цю бруднокровку.
Вона копнула Ґрейнджер в бік. Та скрутилася від болю.
— Бруднокровка вона чи ні, а ти її відпустиш, — повторив свою вимогу Драко.
— А то що? Ти проклянеш мене, Дракусику? — розсміялася Белла.
— Краще тобі не випробовувати мене, — процідив крізь зуби хлопець й дістав паличку.
— Дракусик хоче погратися в Круціо?
— Ти не посмієш чіпати мого сина, Белло, — нарешті озвалася Нарциса.
— О, а мені й не треба, Ціссі, — хіхікнула Лестранж. — Це зробить за мене Темний лорд. Але перш ніж я покличу його… Авада Кедавра!
Болотне прокляття вирвалося з палички смертежерки й полетіло в бік ледь притомної Ґрейнджер. Драко заплющив очі. Коли тіло бахнуло на підлогу, він дорахував до п’яти й розплющив їх знову.
Белатриса Лестранж, найстрашніший лейтенант Відомо-Кого, розпласталася на підлозі. Мертва.
Нарциса опустила свою паличку й осіла. Луціус отетерів, немов заморожений, не здатний повірити в те, що відбулося.
Драко думав, що коли уперше вб’є, то страждатиме більше. Але насправді він одразу викинув з голови труп тітки Белли. Вона зазіхнула на свою кров, яку вона поклялась ніколи не кривдити — й поплатилася. Магія такого не пробачає.
Він взяв на руки Ґрейнджер й обережно поклав її на отоманку. Світла тканина враз забарвилася в темне. Які закляття допоможуть затягнути такі рани? Йому потрібні зілля зараз же! Деяких в нього навіть немає зварених.
Хлопець відчув, як його накриває хвилею паніки.
— Мелфою…
Драко зустрівся з на диво ясним поглядом з Ґрейнджер. Що б не сталося, завжди твереза.
— Ти… Я підозрювала… Всі ці роки… Кров, і ти ніколи…
— Тобі краще не витрачати сили на розмови. У мене є зілля, і закляття, але…
— Мелфою… Твоя магія… Зроби це…
— Я не знаю, як! — вигукнув він розпачливо.
— Негайно.
Ґрейнджер навіть при смерті не припинить командувати?
Драко глибоко вдихнув і вдруге за сьогодні довірився відчуттю. Він поклав одну руку дівчині на шию, біля сонячного сплетіння, другу — їй на лоба, і відпустив.
Магія потекла повільно, ніби промацуючи ґрунт. Драко дозволив їй вивільнитися з-під контролю й робити те, що вона завжди хотіла. Затягуйтесь, рани, згортайся, крове, зростайтесь, кістки. Ґрейнджер закусила губу, відмовляючись зронити хоч звук. Хай як він старався, а процес зцілення був для неї неприємним. Вроджені цілителі вміли притупляти біль, але вчилися цього не один рік. Драко не вчився взагалі. Він діяв інтуїтивно, цілком покладаючись на магію. На щоки Ґрейнджер повертався рум’янець, отже, щось він робив правильно.
— Експеліармус!
Поттер із Візлі вирвалися з в’язниці і прибігли на допомогу. Хто б сумнівався. І в найгіршій ситуації Хлопчик-Який-Ніяк-Не-Помре дивним чином знаходив вихід. Тільки-от трохи запізно. Й дарма вибили з рук матері паличку: вона нападати не стане.
— Відійди від Герміони, гівнюку, — зашипів Візлі.
Мерліне, тільки любовної драми йому бракувало. Візлі завжди було найлегше завести. Одне влучне слово — і кровозрадник кипить. Та біла лють, яка охопила хлопця зараз, не давала сумніву, що сліди крові подруги на підлозі зачепило його за живе.
Драко повернув погляд до Ґрейнджер. Її рани затяглися, й вона припинила втрачати кров. Вивернута рука стала на своє місце. Синці на обличчі стухли і зблякли. Кілька зіль — й буде, як новенька. Можливо. Драко не знав напевне, чи зупинив внутрішню кровотечу, чи зрослися розтрощені ребра. Краще потримати ще трохи. Навіть якщо в голові в нього паморочиться.
— Ти що, не чув?! — загарчав Візлі, наближаючись. — Облиш Герміону, паскудо! Вам уже кінець!
Пішов він. Драко мусив продовжувати, щоб врятувати Ґрейнджер. Та, зрештою, Візлі ніколи не вирізнявся розумом.
— Мелфою… — прохрипіла Ґрейнджер і спробувала підвестися.
Драко притиснув її назад.
— Я знаю, що ти завжди маєш вставити свої п’ять копійок, але не витрачай марно сили на балачки.
— Мелфою, досить.
Вона сперлася на лікті й припіднялася. Драко ще тримав на ній руки, коли Візлі вчепився йому в плече й штовхнув на підлогу.
— Роне!
— Не хвилюйся, ми забираємося звідси зараз же. Одразу, як я прикінчу цього гада.
— Рональде Візлі, слухай мене! — Ґрейнджер повністю сіла на оттоманці, яка тепер вкрилася брунатними плямами. — Облиш його.
Коли той лиш міцніше стиснув кулаки, готовий будь-якої миті накинутися на юного слизеринця, вона додала:
— Він допоміг.
— Допоміг? — озвався Поттер. Він ще тримав на прицілі Луціуса та Нарцису. — Як?
Ґрейнджер вказала на мертву тітку Беллу.
— Прутня! — розпалився Візлі. — Мелфой би ніколи не вирубив свою родичку!
— Роне… — протягнув Поттер, нарешті охопивши повноту ситуації. — Я не думаю, що вона непритомна.
— Белла мертва, — глухо одізвалася Нарциса.
— Що? — Візлі окинув поглядом усіх присутніх. — Ви хочете сказати, Мелфой її… того?..
Що за простацька мова!
— Якщо бути точним, вона сама… того, — перекривляв його він.
Нарциса стиснула губи. Драко, хитаючись, підвівся і відправив їй чарівливу усмішку. Жарт був вкрай недоречним, але тимчасове полегшення, яке він відчував, прагнуло вирватися на волю.
— Нам кінець, — схопився за голову Луціус. — Темний лорд нас усіх повбиває.
Візлі обхопив Ґрейнджер за талію, допомагаючи їй триматися на ногах.
— Так, Гаррі, — сказав він, — старий має рацію. Забираймося звідси, поки на вогник не злетілась уся гнила компанія з його величністю Хуйломортом.
Поттер кивнув і махнув рукою навдивовижу знайомому ельфу. Добі?!
Нарциса ступила вперед.
— Ви мусите забрати Драко з собою, — наказала вона.
— Ні! — вигукнув Візлі. — Ми не братимемо жодних підсадних смертежерів з собою.
— Мамо! — обурився Драко. — Не мели дурниць. Я вас не залишу.
Він міг втекти будь-якого дня і приректи батьків на тортури. Але не став. Це єдина краплина гідності, яка після всього в нього ще залишалась.
— Іншого виходу немає, — твердо заявила Ґрейнджер. — Гаррі, він піде з нами.
Поттер замислено покрутив паличку Нарциси в руках.
— Вона відповідає мені краще за теперішню.
— Я заберу Беллину: вона не на мій смак, але ми з сестрою достатньо схожі. Я видобуду з неї належну покору, — погодилась та.
— Ви ж це не серйозно? — Драко переводив очі з матері на Поттера.
— Люба… — почав було Луціус.
— Годі, — зиркнула на чоловіка вона. — Ти знаєш, що те, що зробив Драко, не скасувати і не приховати. В очах Темного лорда тепер всі Мелфої — кровозрадники. Тому ми станемо приманкою і переберемо всю увагу на себе. Нехай думає, що ми разом. Погуляємо трохи по Європі. Зрештою, цього року наш традиційний тур ми пропустили.
— То був відпочинок, люба.
Але на вустах Мелфоя-старшого грала усмішка. Схоже, думка накивати кудись до Франції йому імпонувала.
— Нам також потрібен ключ до сховища Лестранжів, — обірвала їх Ґрейнджер.
Нарциса зітхнула й наблизилась до трупа сестри. Попорпавшись у бганках чорної сукні, вона знайшла шукане.
— Але тільки ти або мій син маєте заходити до сховища, — попередила Нарциса. — Інакше спрацює захист від крадіїв. Розумієш?
— Не дуже. Це якось пов’язано з тією магією, яку застосував Мелфой?
Луціус пирснув. Драко втупився в підлогу. Кінчики його вух злегка почервоніли.
— Загалом, так, — нахмурилась Нарциса. — Магія не пропустить сторонніх. Ти в її очах тепер своя.
— Сумнівна честь, — скривився Візлі.
— Якщо це все, — обірвав їх Поттер, — ми підемо. Мелфою, — обернувся він до Драко, — я не знаю, які в тебе були причини, але тепер ти, якщо й не свій, то принаймні тимчасово з нами. Не розчаруй нас.
Драко чудово розчув його погрозу. Якщо його запідозрять у зраді чи навіть просто неґречності, то покинуть його на самого на себе. З Темним лордом на хвості така перспектива не видавалася оптимістичною.
— Ми знайдемо для тебе гідне застосування, Мелфою, — пообіцяла Ґрейнджер. — Краще, ніж усе це.
Краще, ніж лігвище катів і вбивць, вона мала на увазі. А надто для вродженого цілителя.
Драко поглянув на батьків. Луціус заплющив очі, ніби намагаючись уявити, що він цього не бачить. Нарциса коротко кивнула.
— Гаразд, — мовив зрештою він і зіткнувся поглядом з Ґрейнджер. — Гаразд.
Візлі невдоволено прохрипів.
Можливо, він вчиняв помилку. Можливо, Золоте тріо вчиняло помилку. Але готуючись перенестися разом із ними, він знав одне. Що б там не чекало на нього в невідомості, він більше не дозволить крові ним керувати.
Магія, яка текла в його жилах, пульсувала в передчутті.
Зростайтесь, кістки. Зцілюйтесь, рани.
Качай, серце, кров.